Ми продовжуємо серію інтерв'ю з відомими українськими політиками та лідерами громадської думки щодо актуальних тем у міжнародних відносинах. Мета визначеного проекту полягає у тому, щоб вивести дискусію стосовно зовнішньополітичної стратегії України на професійний рівень, надати можливість нашим читачам отримувати більше інформації, яка допоможе самостійно аналізувати та порівнювати погляди представників різних політичних сил. До Вашої уваги пропонуємо інтерв'ю з Віталієм Скоциком, головою Аграрної партії України:

Естонія – одна з найменших країн Європи із територією 45,2 км2 та населенням 1,3 млн. За формою політичного укладу це парламентська республіка. Роль виборних органів (як центрального, так і місцевого значення) тут вельми суттєва. Виборча система передбачає виборче право для усіх дієздатних громадян, які досягли 18 років. Кандидатам, які бажають балотуватися до Рійгікогу (парламенту) встановлено віковий ценз у 21 рік. Вибори здійснюються за пропорційною системою із відкритими списками. Термін депутатської каденції – 4 роки. ¾ місць у парламенті розподіляються між партіями в округах за принципом більшої кількості голосів у внутрішньому списку (подібно до того, як розподілялися голоси у внутрішніх списках на останніх місцевих виборах в Україні); ¼ - компенсаційні мандати на основі загальнодержавного списку, причому тут конкретних кандидатів визначає керівництво партії, не враховуючи конкретної кількості набраних ними голосів (за умови, що вони набрали визначений прохідний мінімум по своєму округу). Для партій встановлено 5% прохідний поріг. Коаліція із достатньо крупних партій є доволі життєстійкою. Позиції депутатів відносно укріплені. Так, депутат не може бути відкликаний, і лише у виняткових випадках (наприклад, при умові скоєного ним злочину) його можуть позбавити мандата. Роль інституту Президента  в Естонії є швидше символічною. Вибори президента здійснюються тут у інтегрований спосіб: парламентом та колегією виборщиків. Першим туром передбачені вибори у парламенті, де за певного кандидата мають проголосувати 2/3 парламентарів. Якщо цього не стається (а зачасти, не стається), тоді у вибори вступає колегія виборщиків. При цьому колегія кандидатом у президенти може запропонувати тих, які ще не були заявлені на етапі парламентського голосування.  Власне сама колегія включає у себе депутатів парламенту і представників органів місцевого самоврядування, для кожного з яких обов’язковою умовою є громадянство Естонії. Відзначається певна диспропорція на користь невеликих самоврядних громад, підтримка яких неодноразово стає вирішальною для певного кандидата на президентське крісло (прикладами тут є вибори 2001 року А. Рюйтеля, 2006 року Т. Х. Ільвеса). Остаточним переможцем має стати той, хто набере абсолютну більшість голосів у 1 турі (понад 50% голосів виборщиків), або ж просту більшість у 2 турі (до якого проходять двоє найбільш рейтингових).

RESUME In this article relationships of Moldova from EU with 1994 till our days are described. Various objectives and problems which were put before authorities of Moldova during the different periods of time, and principles sotrudnichestvova are presented. Process of ocurrence of Moldova in the main European structures and principles of cooperation is briefly shown. The main European organizations which included Moldova, and forms of support of Moldova from the European Union are at the same time presented.

Підготовка до щорічного саміту ШОС продовжується та привертає увагу міжнародного середовища. Учасники запланували зустрічі на найвищому рівні і головний медіа-привід розкручується навколо того, що саміт пройде у форматі «великої вісімки». Головування КНР у 2017 році було визначено одним з найбільш успішних в останні роки. Головна причина полягає у домовленостях з Індією та Пакистаном, які стали повноправними членами ШОС. Складність ситуації полягає у тому, що Нью-Делі має  невирішені прикордонні конфлікти безпосередньо з Пекіном, які створюють певні проблеми для торгово-економічних ініціатив КНР. Протягом останніх місяців спостерігається значний прогрес у діалозі між Індією та Китаєм, хоча обидва гравці протягом останніх років були за крок до того, щоб перевести політичну конфронтацію у військову фазу. Принаймні про таку можливість регулярно нагадували китайські ЗМІ. Важлива роль в переговорному процесі була покладена на керівні структури ШОС. Генеральний секретар ШОС Рашид Алімов здійснив робочий візит до Індії та провів односторонні зустрічі з Міністром транспорту,  мореплавства і водних ресурсів Нітіном Гадкарі та Міністром торгівлі і промисловості Сурешом Прабакаром. Після тривалих переговорів все виглядає так, ніби сторони таки дійшли домовленостей. До подібних висновків підштовхує останній візит Нарендра Моді в КНР та підсумкові заяви лідерів обох держав.

Практично синхронні переговори Меркель та Макрона з Путіним засвідчують суттєву напругу між адміністрацією Д. Трампа та лідерами Європейського Союзу. Головний інтерес для Макрона полягає у захисті французьких інтересів на Близькому Сході через односторонній вихід США з ядерної угоди з Іраном, що становить першочергову загрозу для світової безпеки. Визначу, що пріоритетна тема обговорення стосувалась впливу Москви на політику Тегерана враховуючи конфронтаційну позицію адміністрації Д. Трампа. В експертних колах відзначають на тому, що Е. Макрон прагне забезпечити відносно консолідовану позицію з Росією щодо впливу на Ізраїль та Іран після невдалих переговорів з американцями. Французька сторона зацікавлена у тому, щоб мінімізувати ризик активізації бойових дій в регіоні, який призведе до росту цін на енергетичні ресурси та спричинить черговий наплив біженців в Європу.

Сьогодні світова увага прикута до Близькосхідного регіону після рішення Трапма вийти з ядерної угоди з Іраном. Звичайно можна говорити про низку наслідків для всього регіону та системи міжнародних відносин в цілому, адже таке рішення американського президента ще раз ставить під сумнів доцільність та ефективність міжнародних інститутів як от ООН чи МАГАТЕ через непослідовну політику, яка йде у розрізі з політичним вектором держав-партнерів. У більшій мірі питання, які цікавлять регіональних та позарегіональних гравців, це подальші кроки Трампа у регіоні, можливість розв’язання ізраїльсько-іранського відкритого протистояння та ціна на «чорне золоте». Проте цей спектр питань виштовхує поза орбіту всіх близькосхідних перипетій досить важливого та не менш сильного гравця - Туреччину. Отже, спробуємо дати оцінку сьогоднішнім подіям в регіоні, інтересам гравців по відношенню до Туреччини, стану деяких важливих двосторонніх відносин та зовнішній політиці Анкари, яка переслідує досить амбітні інтереси.

23 квітня топ-новиною медіаефірів стали події у Вірменії, де на фоні потужного протестного руху прес-секретаріат прем’єр-міністра країни Сержа Саргсяна повідомив про його відставку. Що ж відбулось у Закавказзі, чим живе цей регіон, чому чергова пострадянська республіка переживає «оксамитну революцію»? На ці та деякі супутні питання спробуємо окреслити власне розуміння.

  Ваган Вардгесович Егиазарян,  Президент общественного движения ЗАРГАЦУМ (РАЗВИТИЕ), специально для Фонда гражданской дипломатии  

Прогнозована перемога Віктора Орбана та його політичної сили на парламентських виборах в Угорщині, свідчить про те, що налагодити майбутній діалог між Києвом та Будапештом буде непросто. Тривала епопея навколо мовного питання вкотре демонструє, що «Фідес» не піде на політичний компроміс, а буде усіма доступними засобами досягати намічених політичних цілей. Києву варто бути готовим до нових витків загострення на угорсько-українському фронті. Одним із можливих напрямків протистояння може стати питання автономії Закарпаття, яке напередодні парламентських виборів в Угорщині, уже використовувалось в якості інструменту політичної мобілізації. Очевидно, така практика буде продовжуватись, особливо в контексті наступного електорального циклу. Спробуємо проаналізувати історію цього питання та спрогнозувати можливі сценарії дій обох сторін в контексті майбутніх політичних та геополітичних подій.   До історії питання

9 квітня інформаційний ресурс «Россия в глобальной политике» опублікував текст Владислава Суркова під назвою «Одиночество полукровки (14+)». Міркування одного з ключових радників Путіна на тему геополітичного майбутнього РФ виглядає, як спроба виправдання політики унілатералізму, прихована  за ширмою одвічно російського пошуку  досі не віднайденого третього шляху. Спробуємо  проаналізувати наскільки оригінальними є думки автора, та пошукати відповідь на питання чи не проходила Росія подібні митарства в контексті геополітичних потрясінь минулого століття та чим це обернулося для євразійського регіону.

Не иначе как сенсацией можно воспринимать новость о том, что в ходе телефонного разговора с президентом РФ Владимиром Путиным 20 марта Дональд Трамп предложил ему провести двустороннюю встречу в Вашингтоне, о чем на днях стало известно из американских СМИ. Особенно на фоне высылки из США 60 российских дипломатов и закрытия консульства в Сиэтле в знак солидарности с Великобританией после отравления российского экс-разведчика Скрипаля. Казалось бы, двусторонние отношения РФ и США только что пробили очередное «дно»…  

Очевидно, что до июня месяца будет идти активная работа между Францией и Германией относительно согласования дорожней карты по реформированию еврозоны и частично ЕС. В очень обобщенном смысле, и Германия, и Франция стремятся к трансформациям, но все не так просто, как минимум, из-за того, что у сегодняшнего ядра ЕС нет общих согласованных позиций. Противоречий по отдельным вопросам все же больше. Ситуация осложняется и тем, что существуют и другие игроки, которые также выступают со своим видением реформирования, например: Еврокомиссия имеет собственный план (частично включающий инициативы Макрона) относительно реформирования экономического и валютного союза. Также стоит отметить, что в марте 2018 г. со своим видением относительно реформирования еврозоны выступили 8 стран ЕС (Дания, Эстония, Финляндия, Ирландия, Латвия, Литва, Нидерланды и Швеция). Уже на рабочем  уровне, как минимум, три видения того, как централизировать валютный союз и усилить механизмы защиты стран еврозоны от последствий вероятных глобальных финансовых кризисов. Франция — Германия — разница в подходах Лидеры этих стран остаются приверженцами усиления еврозоны и ЕС, поскольку  связывают успех своей страны с успехом общеевропейских проектов. В свою очередь, сильная объединенная Европа сможет претендовать на большие лидерские позиции на глобальном уровне. Говоря более локально, сегодняшнее видение Франции и Германии реформ еврозоны отличается в наличии категоричности в подходах.

Настроения 2017 года во многом определялись экономическими факторами. По субъективным ощущениям наших респондентов, в середине весны прекратилось падение доходов, продолжавшееся на протяжении полутора-двух лет. Оптимизм по поводу будущего, рост положительных оценок текущего положения – и своего, и страны в целом – начали проявляться в опросах общественного мнения еще раньше – к осени 2016 года. Иными словами, шок от падения рубля в конце 2014 года и последовавшая долгая адаптация к ухудшению материального положения остались позади. Улучшение настроений, в свою очередь, поддержало и рейтинги российских властей, двухлетний период падения сменился небольшим восстановительным ростом. Эти настроения хорошо отражает индекс социальных настроений1 , рассчитываемый в Левада-Центре с регулярностью один раз в два месяца. Детализация индекса представлена на рисунке, где «индекс семьи» отражает оценку положения дел в семье респондента: «индекс России» – оценку положения дел в политике и экономике страны, в «индексе ожиданий» заложены оценки того, как будет развиваться ситуация в будущем, «индекс власти» заключает в себе оценки деятельности президента и правительства (сочетание оценок двух политических институтов делает «индекс власти» более подвижным, нежели показатель одобрения деятельности Владимира Путина2  на посту президента, который на протяжении последних трех лет менялся очень мало). Регулярные замеры на протяжении последних пятнадцати лет позволяют проследить основные колебания общественного мнения почти на всем протяжении президентства Владимира Путина. Так, на графиках хорошо заметны два пика оптимизма – в 2007-2008 и в 2014 годах (первый происходил на фоне электоральной мобилизации и российско-грузинского конфликта, второй – на фоне присоединения Крыма к России). Хорошо видны и два «обвальных» периода, приходящихся на начала экономических кризисов – в конце 2008 и конце 2014 годов.

Общая правовая основа Главным органом ООН, который несет основную ответственность за поддержание международного мира и безопасности, является Совет Безопасности. Именно в этом органе голосуют за решения о размещении миротворческой миссии в зоне конфликта. Резолюция Совета Безопасности также определяет и мандат миссии. В контексте Украины важно понимать, что если не будет консенсуса между США и РФ относительно мандата миссии, то никакие миротворцы на Донбассе не появятся. Какие страны могут входить в состав миротворческой миссии на Донбассе? С юридической точки зрения, все представляется довольно простым. Часть 1 Статьи 43 Устава ООН обязует все члены Организации предоставлять вооруженные силы для поддержания мира и безопасности. Совет Безопасности и члены Организации могут заключать соответствующие соглашения, которые подлежат ратификации внутри отдельного государства. Исходя из сугубо юридической нормы, потенциальными участниками миротворческой миссии на Донбассе могут стать представители из 193 стран-членов Организации.

14 березня медіа-простір лихоманило від публічної заяви британської прем’єрки Терези Мей щодо призупинення серії двосторонніх контактів із Російською Федерацією (аж до тимчасової відмови у прийомі російського очільника МЗС С. Лаврова), висилці за межі Британії 23 російських дипломатів та серії інших санкційних дій, зокрема, перегляд рівня участі і представництва британських офіційних кіл на світовому чемпіонаті із футболу, який плановано проводити у Росії. Підставою таких гострих заяв стали події від 4 березня, коли у британському Солсбері було госпіталізовано росіян Сергія та Юлію Скрипаль, а також місцевого поліцейського сержанта Ніка Бейлі. А вже на наступний день на екстреному засідання Радбезу Європи британцями було ініційовано звернення до союзних країн підтримати осуд і санкції відносно «незаконного застосування Росією сили проти Великої Британії». У експертній і медійній спільноті одразу ж заговорили про серйозну кризу британо-російських відносин, черговий виклик для світової політики і світової безпеки. Що ж дійсно спричинило до таких рішучих, навіть різких кроків британських урядовців (до кінця тижня дійшло до таких символічних проявів кризи відносин, як відмова британського міністра іноземних справ і російського посла пожати один одному руки в рамках дипломатичного протоколу та вельми різкої заяви британського міністра Бориса Джонсона щодо особистого наказу В. Путіна на отруєння)? Чи дійсно російські спецслужби повторили на британській території «справу Литвиненка» і якщо так, то чому вони наважились на це напередодні російських президентських виборів? Якими, врешті, є дійсні цілі і позиції Великобританії і Російської Федерації; і яке місце тут відіграє «українське питання»? Ці та деякі інші питання, власне, й спробуємо осмислити. Насамперед, варто зрозуміти, ким є російський громадянин Сергій Скрипаль, якого дехто із вкрай різких у висновках дописувачів вже розглядав як новітнього Гаврилу Принципа. Із публічної інформації відомо, що С. Скрипаль був колишнім офіцером ГРУ, який шпигував від імені M16. Згідно з повідомленнями, він забезпечив Британію великою кількістю корисної інформації. Його спіймали, судили і засудили до 13 років в’язниці в Росії. Пізніше його було помилувано і привезено до Британії в межах шпигунського обміну 2010-го. Немає даних про те, що він або його дочка були задіяні в будь-яких активностях, які могли б стати іншою причиною їхнього вбивства, ніж та, що Скрипаль був подвійним агентом. Тому дуже ймовірно, що він дійсно був ціллю, оскільки був агентом російського ГРУ, який став у результаті агентом M16.

Минулого вівторка польський портал Onet.pl оприлюднив інформацію про те, що Вашингтон запровадив неформальні санкції проти польського уряду та вищого політичного керівництва у зв’язку з підписанням закону про ІНП. Приводом для подібних заяв стала дипломатична депеша посольства Польщі у США, датована 20 лютого. Відповідно до інформації, яка була передана у Варшаву дипломатичними каналами, польські дипломати провели зустріч із трьома американськими колегами – радником віце-президента США Моллі Монгомері, а також двома співробітниками Держдепу, які відповідають за європейський напрямок зовнішньої політики – Томасом Язджерді та Вес Мітчелл. Згідно повідомлення польських дипломатів, у ході зустрічі американська сторона, вустами пані Мітчелл, озвучила своїм східно-європейським партнерам ультиматум, суть якого зводилася до наступних трьох пунктів. По-перше, Білий Дім обмежує контакти з польським урядом до того часу, поки не буде вирішено спірні питання щодо закону про ІНП. По-друге, у зв’язку з наростанням антипольських настроїв серед американського політикуму, Білий Дім не може гарантувати продовження фінансування військових проектів у Польщі, якщо польський уряд і надалі буде проводити подібну політику. І, по-третє, американці попередили польських колег, що будь-які спроби кримінального переслідування американських громадян, відповідно до положень оновленого закону про ІНП, матимуть «вкрай драматичні наслідки» для американсько-польських відносин.