Про загрози дестабілізації, проросійські сили та майбутні президентські вибори в Молдові: інтерв’ю з молдавським аналітиком Русланом Шевченком
Інтерв’ю провідного аналітика Фонду Олександра Гнидюка з Русланом Шевченком, доктором історичних наук, політичним аналітиком (м.Кишинів, Молдова).
Минуло вже півтора року після нашої останньої розмови. Наскільки відтоді змінилися настрої молдавського суспільства щодо України та російсько-української війни?
Серед молдавського суспільства наростає втома від того, що відбувається. Дедалі більше жителів нашої країни хочуть, щоб війна скоріше закінчилася. Крім цього, активізувалися прокремлівські сили, які зацікавлені не стільки в стабілізації ситуації, скільки в тому, щоб завершення війни відбулося на умовах Москви – заморожуванні з відмовою України від окупованих територій. Вони доводять нашим співгромадянам, що Молдові нема чого підтримувати Україну, бо це втягує Молдову у війну з РФ, що треба поменше писати про українську війну, бо це «не наша війна». Але ніколи не можна забувати: якщо тил забуде про фронт, то тил стане фронтом. Тому ця прокремлівська пропагандистська теза має бути засуджена найрішучішим чином, а її провідники – притягнуті до кримінальної відповідальності, як державні злочинці. Певні кроки в цьому напрямі в нас робляться, але вельми незначні, враховуючи розмах російської пропаганди в Молдові. У нашій країні дуже серйозно ставляться до загрози можливого виходу російського війська до кордонів унаслідок підготовлюваного «генерального наступу» з їхнього боку, і якщо він буде успішним, то вельми негативно вплине на ставлення до України всередині Молдови, кількість прихильників РФ знову швидко зростатиме. Занепокоєння також посилюється напередодні президентських виборів цього року і парламентських наступного – ситуація на українських фронтах може дуже серйозно вплинути на електоральну підтримку окремих політичних сил, які вважають себе проєвропейськими.
Останніми місяцями ми багато чули про загрози дестабілізації ситуації в Республіці Молдова. Як Ви можете оцінити ймовірність такого сценарію?
Розмов про дестабілізацію було багато останнім часом, і вони виходили з різних таборів – як проросійських, так і, дивним чином, проєвропейських. Дійсно, низка проросійських сил у змозі влаштувати масштабні акції протесту. Але такі протести в Молдові були вже багаторазово, збираючи часом до 40 000-50 000 осіб, і до жодних серйозних наслідків це ніколи не призводило. Окремі незначні зіткнення з силами правопорядку можна не брати до уваги. Владі завжди вдавалося тримати ситуацію під контролем, у кращому разі залучаючи невелику частину спецназу. Те саме можна прогнозувати і на період до 20 жовтня, коли заплановані одночасно президентські вибори і референдум про ставлення Молдови до вступу в ЄС. Ба більше, серйозна дестабілізація і кардинальна зміна балансу сил у бік проросійських партій у короткостроковій перспективі просто неможливі. Щоб таке сталося, має статися щось катастрофічне, наприклад, різке падіння рівня життя, раптовий грандіозний стрибок цін, початок війни в придністровських районах нашої країни. Але таке просто неможливо в короткостроковій перспективі і сьогодні для цього немає жодних підстав. Масові протести прокремлівських сил дійсно можуть мати місце безпосередньо перед виборами, але, по-перше, проєвропейські сили мають явну більшість симпатій громадян. Спроби радикальних дій формату захоплення державних установ або силових протистоянь із поліцією можуть призвести до того, що чинна влада покличе на допомогу населення і це закінчиться повним крахом для кремлівських сил. Не випадково таких спроб вони досі ніколи не робили – це для них занадто ризиковано. По-друге, посилення чинного кримінального законодавства, зокрема, розширення поняття «зрада Батьківщини» в Кримінальному кодексі, низка інших обмежувальних заходів, як, зокрема, заборона діяльності низки телеканалів, що віщали прокремлівську пропаганду, масові затримання в кишинівському аеропорту осіб, що прилітають з РФ, у зв’язку з їхніми можливими зв’язками з прокремлівськими силами ґрунтовно налякали прихильників Росії в Молдові. Тому багато їхніх місцевих активістів ще сто разів подумають, перш ніж лізти в сутички з органами правопорядку навіть у разі масових протестів. Це потрібно чітко розуміти і шантажувати наш народ вигадками про загрозу дестабілізації явно не варто. Можна з упевненістю сказати, що загрозу серйозної дестабілізації сильно перебільшено – як у явно провокаційних цілях тими, хто не надто розбирається в ситуації в Молдові, так і тому, що у страху очі завжди великі.
Сценарій, за якого дестабілізація в країні справді може стати серйозною загрозою, може реалізуватися тільки в одному випадку: якщо російські війська зможуть здійснити серйозний прорив лінії фронту в південних регіонах України – Миколаївській та Одеській областях у напрямку Молдови. І тільки в цьому випадку. Тоді керівництво країни почне швидко втрачати контроль над ситуацією, бо населення буде в переважній більшості «сидіти на валізах» з думкою, як втекти на Захід, і думка влади для неї не матиме жодного значення. Без цієї ключової умови будь-які розмови про загрозу якихось серйозних соціально-політичних потрясінь у Молдові – не більше ніж безграмотні та провокаційні балачки.
Фото: Andrei Mardari / NewsMaker
Не так давно у Вас відбулися місцеві вибори і правляча партія PAS продемонструвала далеко неоднозначні результати: що було для Вас примітного в цих результатах і про що вони свідчать?
Правляча партія ПДС (Партія Дії та Солідарності, в румунському перекладі – PAS) не виконала практично жодної з передвиборчих обіцянок. Єдине, що можна вважати успіхом ПДС – це величезна політична підтримка з боку США і ЄС. Рівень виконання інших передвиборчих обіцянок майже нульовий. Яку не взяти реформу – юстиції, боротьбу з корупцією або поліпшення інфраструктури, тощо – практично за всіма є оглушливий провал. За жодним напрямом немає скільки-небудь відчутного прогресу.
Природно, що це викликає наростаюче невдоволення населення і впливає на рейтинги підтримки правлячої партії. До теперішнього часу PAS зберігає за собою приблизно 30-35% підтримки виборців. Це означає, що після парламентських виборів у 2025 році їм доведеться шукати партнерів для майбутньої правлячої коаліції. Слід зазначити, що рейтинг PAS значно нижчий за рівень підтримки президента М. Санду. Щоб допомогти створеній нею партії, Санду прагне асоціювати себе і свою діяльність з ПДС, але істотних результатів це не приносить, скоріше, шкодить самій Санду, оскільки її рейтинг від цього теж постраждав. Керівництво ПДС не робить жодних значущих висновків із цих провалів. Воно поводиться відірвано від реальності і намагається в численних заявах вдавати, що у них все добре. Однак ці шапкозакидацькі настрої можуть погано позначитися на результатах президентських і парламентських виборів і зниженні популярності особисто М. Санду. Під загрозою також референдум про приєднання Молдови до ЄС, який відбуватиметься паралельно з президентськими виборами, бо в його дискредитацію включилася вся міць прокремлівської пропаганди в Молдові. Тим часом сьогодні вона є дуже великою силою, з якою ПДС, по суті, ще так і не наважилася вступити в справжню боротьбу, бо мало закривати телеканали і деякі сайти. Владі давно пора зрозуміти, що головне в цій справі – не ліквідація тих чи інших ЗМІ, а конкретні особи, які є прокремлівськими пропагандистами, які ці сайти і телеканали ведуть і через які розносять свою пропаганду. Ніхто з них не притягнутий до жодної відповідальності, тим паче кримінальної, і тому вони відверто нахабніють і поводяться часом так, ніби Молдова якась російська область, а не незалежна держава. Тільки притягнення цієї чисельно відносно невеликої категорії осіб до кримінальної відповідальності та реальні серйозні тюремні строки для них дійсно завдадуть серйозного удару позиціям кремлівської пропаганди в Молдові.
У жовтні цього року в Молдові відбудуться президентські вибори одночасно з референдумом щодо вступу до ЄС? Як оцінюєте шанси М. Санду на переобрання, і хто може скласти їй реальну конкуренцію цього разу?
Скажемо відверто: шанси Санду на перемогу, всупереч вигадкам проросійських сил, винятково великі. Певно, у Молдові ще не було такого випадку, після 1991 р., коли в чинного Президента є стільки можливостей перемогти. Пояснюється це дуже просто. Усі ліві партії так чи інакше орієнтовані або пов’язані з РФ і категорично відмовляються засуджувати Росію, а тим більше Путіна за будь-що, тим паче за злочини в Україні. Це найсильніший, убивчий пропагандистський козир Санду в боротьбі з політичними опонентами зліва, про який прокремлівська преса боїться навіть згадувати, настільки це страшна для них загроза. Якщо Санду всерйоз розгорне під час передвиборчої кампанії цю тему, зуміє фактами показати зв’язки своїх конкурентів зліва з РФ, обґрунтувати, що саме через плазування перед РФ ліві опоненти не бажають засуджувати російську політику та особисто Путіна, довести фінансування лівих політиків Молдови Росією, а тим паче навести факти їхньої корумпованості, у них не буде жодних шансів здолати Санду, і вони зазнають приголомшливої поразки навіть без жодних фальсифікацій із боку влади. До того ж на користь Санду виступлять як частина європейської діаспори, так і основна частина проєвропейськи налаштованого електорату Молдови, в тому числі й та, яка Санду активно критикує – «вже краще Санду, ніж прокремлівський політик». Що стосується опонентів праворуч, то вони тим більше не становитимуть для Санду жодної загрози – основна їхня частина сьогодні або майже невідомі в Молдові діячі, або боягузливі, нікчемні політики, які побіжать виконувати будь-який наказ Президентури за першим же свистком.
Фото: presedinte.md
Проведення президентських виборів і референдуму про вступ до ЄС М. Санду, безсумнівно, має намір використати у своїх політичних цілях. Йдеться про те, що в разі позитивного результату голосування в Конституції країни буде закріплено положення про незворотність євроінтеграційного курсу. Після цього законодавчі зміни можуть бути проведені таким чином, що тиск на опозиційні партії, які виступають проти інтеграції до складу ЄС, різко посилиться. Варіантів такого впливу багато – від блокування банківських рахунків і конфіскації майна до звинувачень у підриві конституційного ладу і відкриття кримінальних справ. Це сильно лякає прокремлівські сили, і вони безперервно публікують найдикіші страшилки про референдум і його наслідки, прагнучи обґрунтувати жителям Молдови тезу про те, що влада репресуватиме як прихильників РФ, так і взагалі всіх, хто незадоволений політикою ПДС і особисто М. Санду. Владі необхідно роз’яснювати нашим співгромадянам, що нести відповідальність вони будуть тільки за поширення прокремлівської пропаганди. Що стосується критики влади і самої Санду з проєвропейських позицій, то це нормальна демократична практика в будь-якій вільній країні, і вона не зустрічатиме перешкод з боку влади.
Однак у референдуму є і багато негативних сторін. Будь-який його результат може бути обіграний прокремлівськими силами. Якщо відсоток прихильників інтеграції Молдови в ЄС буде нижчим за рівень підтримки М. Санду, вони подадуть це як політичну поразку самої Санду. Якщо він буде вищим за цей рівень, ці пропагандисти скажуть, що роль самої Санду в цьому незначна, адже 50-60 (і навіть 70%) прихильників євроінтеграції в Молдові було і в 1990-ті, і в 2000-ті роки, і пізніше. А оскільки між президентськими і парламентськими виборами мине досить багато часу, це обов’язково буде обіграно проросійськими силами до серпня-вересня 2025 року (на цей період заплановані чергові вибори до парламенту). У результаті рішення про проведення референдуму може істотно нашкодити правлячій партії – небезпека негативного результату вкрай велика.
Не можна не згадати й про те, що навіть представник ЄС у Молдові Я.Мажейкс зі здивуванням відгукнувся про його необхідність, сказавши, що такий референдум потрібен буде після завершення переговорів про вступ до ЄС, коли Молдова вже буде на порозі вступу, а не зараз. Таким чином виникне необхідність у проведенні двох аналогічних референдумів у різний час. Тож сенсу в ньому значно менше, ніж хоче показати влада. Але якщо референдум продемонструє значні результати в частині підтримки більшістю громадян курсу на євроінтеграцію, то проросійські сили змушені будуть діяти набагато обережніше надалі.
Парламентські вибори в РМ заплановано на 2025 рік, і Ви підкреслили, що правлячій партії потрібно буде шукати партнерів для створення коаліції. Які сили можуть такими стати?
Спроби пошуку союзників по майбутній коаліції вже мали місце з боку ПДС і особисто президента М. Санду, але можливі партнери з різних причин викликають у керівництва країни великі сумніви. По-перше, коаліція з лівими силами на кшталт партії «Шанс» Ілана Шора, соціалістами колишнього президента Ігоря Додона або комуністами виключена зі зрозумілих міркувань – це повністю скомпрометує правлячу партію і саму Санду. Тим часом перераховані три партії, за актуальними соціологічними прогнозами, набирають приблизно стільки ж, як і ПДС або, навіть, трохи більше – ближче до 40% підтримки.
Є й ліві сили проєвропейського спрямування, але їхня популярність сьогодні невелика – це діапазон у 3-4%. Однак у ПДС існують упередження щодо цих сил, оскільки деякі з них або входили в колишню Демократичну партію олігарха-втікача Влада Плахотнюка (діячі Ліги міст і комун), або стали її правонаступниками (Соціал-Демократична Європейська партія). До решти ж правих проєвропейських правих формувань у ПДС звикли ставитися з презирством і не сприймати всерйоз. Йдеться про «Платформу DA», «Партію змін», Екологічну партію, Партію «Демократія вдома», Ліберал-демократичну партію тощо. Якщо ПДС зможуть зрозуміти свої помилки, відмовитися від непотрібних амбіцій і перетягнути їх до себе, то це дасть змогу створити таку коаліцію, але зробити це правлячій ПДС буде вкрай важко.
На користь такої думки у ПДС є і більш серйозні аргументи. Мова йде про те, що всі праві партії, вступивши в коаліцію з ПДС, в обмін зажадають для себе пости і посади в держапараті. Але тоді багато реформ втратять практичні шанси на реалізацію, оскільки ключова мета всіх правих сил – напхати у владу, і особливо у сферу юстиції, якнайбільше своїх прихильників, які всіляко саботуватимуть навіть ті куці заходи, які все ж таки провела ПДС.
Напередодні виборів правляча ПДС продовжує розраховувати на серйозну підтримку молдавської діаспори за кордоном. Зараз у Молдові відбувається перепис населення і точних даних поки немає, але, приблизно, всередині країни перебуває 2,5 млн громадян і ще десь 1 млн – це діаспора, з них приблизно 600 000 – європейська та американо-канадська. Така підтримка може бути забезпечена в основному за рахунок діаспори зі США і Канади (близько 100 000 осіб), але головним чином тому, що ця частина діаспори рідко буває в Молдові і слабо знає ситуацію в країні. Серед європейської діаспори становище ПДС значно гірше. Її представники часто бувають на Батьківщині, бачать, що стан справ у країні не тільки не покращився, а й досить серйозно ускладнився, і тепер у цьому середовищі спостерігається серйозний політичний розкол. Там, як і раніше, залишається багато прихильників М. Санду, але в деяких країнах уже позначився крен на користь окремих опозиційних сил, як правих, так і лівих. Звичайно, коли виникне необхідність вибору між Маєю Санду і, скажімо, Ігорем Додоном, то за принципом «найменшого зла» вони, найімовірніше, проголосують за Санду, але загалом ставлення до правлячої партії там змінилося на гірше.
Правляча партія не враховуватиме тих громадян Молдови, які проживають на території РФ (їх там приблизно 400 тисяч – приблизно 40% від усієї чисельності діаспори), оскільки вони перебувають під найсильнішим впливом путінської тоталітарної пропаганди. Тому Молдова не буде проводити виборчий процес на території РФ.
Партійний проєкт Ілана Шора і його друзів «Победа»: чому саме зараз і наскільки велика можливість перетворення на опозиційну силу номер один?
Партійний проєкт І.Шора – блок «Перемога», до якого входять низка дрібніших політформувань, отримує дедалі більшу підтримку кремлівської адміністрації та явно виходить на перший план у вподобаннях російської влади, відсуваючи блок соціалістів і комуністів. Однак і тут у Санду і як і раніше керованої нею неформально ПДС є безліч реальних важелів впливу на ситуацію, які ще повноцінно не були задіяні. За необхідності будь-яку з проросійських партій можна буде заборонити на період до виборів або навіть остаточно, довівши, що їхнє фінансування походить з іншої держави – РФ. Це стосується насамперед партії «Шанс» Ілана Шора або соціалістів із комуністами. Відповідне рішення щодо партії «Шанс» влада вже ухвалила. Тож у цьому плані для Маї Санду жодних проблем немає. За великим рахунком їй достатньо просто клацнути пальцями, і цих партій узагалі не буде, причому якщо підготувати грамотне юридичне обґрунтування, то ЄС, усі європейські структури і США заплющать очі і на остаточну ліквідацію цих партій, як таких, що проводять позицію Кремля і ворожих європейському курсу.
Фото: The Insider
Що стосується особисто І. Шора, то, по суті, він уже перетворився на лідера проросійської опозиції, відсунувши І. Додона на другий план. Соціалісти на чолі з І. Додоном не продукують жодних нових сенсів, вони виглядають досить млявими і жодних серйозних акцій протесту давно не організовували. Кремлю куди більш цікавий саме І. Шор і його партія «Шанс», які протягом останніх двох років організовували багато масштабних протестних акцій і демонстрацій, на яких збиралися десятки тисяч людей. За фактом вони змогли показати якусь силу і це викликало до них повагу навіть з боку адміністрації В.Путіна і там вирішили робити ставку саме на них. Навіть якщо І. Додон таки буде визначений Кремлем головним кандидатом від лівих сил на президентських виборах (є й інші кандидати – екс-Президент В. Воронін, екс-башкан АТО Гагауз Єрі І. Влах та інші), але партія соціалістів зі своїми союзниками з ПКРМ вже явно на других ролях.
Наскільки велика можливість дестабілізації в Гагаузії та артикуляції питання про незалежність регіону?
Ідея «незалежності» Автономно-Територіального Утворення (АТО Гагауз Єрі – таким є офіційне найменування регіону відповідно до молдавського законодавства) повністю суперечить Конституції Молдови. Згідно із Законом про АТО Гагауз Ері, ухваленим 23 грудня 1994 р., і ухваленим місцевою владою на його підставі Положенням АТО Гагауз Ері (5 червня 1998 р.) жодних прав такого характеру в регіону немає. Тож спроба організувати щось подібне не матиме жодної юридичної сили. Ба більше, це може спричинити кримінальні наслідки для організаторів. 2 лютого 2014 року без згоди центральної влади в регіоні провели антиконституційний «референдум» щодо «вектору зовнішньої політики АТО Гагауз Ері», але тоді офіційний Кишинів утримався від рішучих заходів, щоб не провокувати додаткову соціальну напругу. Зараз ситуація знову загострилася через російсько-українську війну, і в разі нового розпалювання теми «незалежності» регіону вірогідність кримінальних переслідувань для організаторів подібних дій істотно зросте.
Наскільки можлива конфронтація між групою «Шериф» і так званими «силовиками» в так званій пмр і якщо так, то чим це все може закінчитися?
Певне невдоволення серед місцевих силовиків є, вони не мають практично ніякого політичного впливу. Але вони повністю контролюються групою «Шериф» на чолі з В. Гушаном, який сам є колишнім офіцером ще радянської міліції. Кремль не зацікавлений у продукуванні конфліктів між правлячим кланом і силовиками, оскільки це може послабити наявний там політичний режим, і тому спробує зробити все можливе для того, щоб невдоволення серед силовиків було поступово придушено.
Ситуація в так званій «пмр» залишається досить напруженою, і в різних ЗМІ з’являється інформація про те, що в групі «Шериф», яка перебуває в регіоні на верхівці харчового ланцюжка, починаються вельми серйозні турбулентності: що Ви думаєте з цього приводу?
Жодного конфлікту між власником групи «Шериф» В. Гушаном і політичним лідером так званої пмр В. Красносільським за великим рахунком немає. Про нього писали тільки деякі недалекоглядні журналісти, вважаючи, що В. Красносельський вдає із себе якусь реальну силу, оскільки він колишній «міністр внутрішніх справ» регіону і за ним нібито стоять місцеві силовики. Говорячи відверто, це повна нісенітниця. В. Красносільський спочатку був і залишається маріонеткою В. Гушана і його завдання зводиться суто до виконання вказівок останнього. Причому Вадим Красносельський навіть публічно отримував прочухана від Віктора Гушана на стадіоні місцевого футбольного клубу «Шериф». Тому подобається йому нинішній розклад чи ні, але В. Красносельський не має можливостей виступити проти В. Гушана, оскільки для нього особисто це не закінчиться нічим хорошим – його просто усунуть, можливо, навіть фізично.
Реальні проблеми у В. Гушана в регіоні можуть виникнути тільки в тому разі, якщо він втратить довіру в Росії, але він поводиться дуже обережно, уникаючи конфронтації зі своїми реальними господарями.
Як Ви оцінюєте перспективи посилення двостороннього співробітництва між Києвом і Кишиневом у найближчі роки? Що б Ви порекомендували зробити для того, щоб відносини між нашими країнами поліпшувалися?
Пріоритет – це питання подальшої європейської інтеграції, точніше, спільних дій Кишинева і Києва на цьому шляху. Обидві сторони можуть і повинні використовувати потенціал наших найближчих союзників у ЄС – Румунії та Польщі. Ми могли б обмінюватися практичним досвідом співпраці з країнами ЄС і розширювати нашу взаємну торгівлю: переговори на цю тему, на жаль, поки що не велися в публічному просторі.
Так само дуже цікавими напрямками для двох країн за визначенням є інфраструктура та логістика. Ми можемо в цьому напрямку активно працювати, залучаючи ресурси Європейського Союзу. Також ми можемо обмінюватися досвідом у проведенні ключових реформ з точки зору євроінтеграції – судової, правоохоронної, антикорупційної. Точок для посилення співпраці у нас багато. Потрібно працювати – тоді це принесе свої плоди.
Фото: president.gov.ua
