Информационное поле Украины последние несколько дней забито новостью относительно того, что Украина получила так называемый статус «страна-аспирант НАТО». Эта формулировка не несет никакой смысловой нагрузки относительно реальной статусности любого европейского государства. Данное словосочетание используется внутри НАТО просто для обозначения стран, которые официально заявили о стремлении стать членами альянса, не более. Никаких гарантий старта переговоров по членству страны в НАТО, или же по самому членству эти два слова не передают. Если глубоко анализировать значение данного словосочетания, то очевидно, что от альянса мало что зависит в данном контексте, и они не предоставляют никаких статусов. А наоборот, применение данного словосочетания прежде всего зависит от внутренних процедур отдельного европейского государства, которое на внутреннем официальном уровне принимает решения относительно своего курса на членство в НАТО. С точки зрения международника, конечно же официальные пресс-релизы государственных органов власти Украины и некоторых авторитетных СМИ удивляют популизмом и даже некоторой неземной романтичностью, особенно суждения о том, что это новый уровень отношений и т. д. В таких характеристиках преднамеренно тонут даже наши евроатлантические романтики. Стоит напомнить несколько фактов: в апреле 2005 г. уже был начат Углубленный диалог о намерении Украины вступить в НАТО, на Бухарестском саммите в 2008 г. двери для Украины оставили открытыми, в Лиссабонской стратегии НАТО от 2010 г. переподтвердили открытость дверей альянса. Также официально в НАТО сообщили, что политика к Украине остается без изменений несмотря на новый «статус». Было публичное заявление о том, что изменения в политике Украины были отображены на сайте альянса. Стоит обратить внимание, что на сайте, а не в новых стратегических решениях альянса.

В данной статье описаны этапы оппозиционного движения, проблемы коалиционного строительства и внутренней борьбы, поражения, и позитивные девиации, а также авторское виденье актуальных и потенциальных стратегий оппозиции в РФ. Экскурс в эволюцию современной оппозиции начнём с 2004 года. Тогда, посмотрев своими глазами на Оранжевую Революции в Украине, российские активисты, в основном молодежного крыла СПС и “Яблока”, поняли, насколько важна коалиционность протестного движения. После длительных переговоров, в марте 2005 года было создано движение “Оборона”. В него также вошли и беспартийные активисты. Задачей движения была подготовка ненасильственной революции, в результате которой «можно будет построить свободное общество и получить ответственную власть». Однако, создать масштабную коалицию так и не удалось. Примерно в то же время под руководством Марии Гайдар и Алексея Навального, который в тот момент занимал должность исполнительного директора московского “Яблока”, появилось движение “Да!”. А уже в начале 2006 года в “Обороне” случился конфликт на почве борьбы за власть. Тогда Илья Яшин на перевыборах руководства движения не прошел в Координационный Совет и обвинил своих коллег в заговоре. В результате практически все “яблочники” вышли из “Обороны” и продолжили свою деятельность уже в рамках “Молодежного Яблока”, лидером которого на тот момент и являлся Яшин. У российской оппозиции две основные проблемы, не считая давления со стороны властей: невозможность ее лидеров договориться между собой и борьба за некую призрачную власть внутри собственных организаций.

Минулого тижня одна з найавторитетніших польських газет – Gazeta Wyborcza – опублікувала звіт МЗС щодо іміджу Польщі у закордонних ЗМІ. Загальний меседж  аналітичного документу свідчить про критичний і водночас неупереджений підхід закордонних ЗМІ до дій польської влади як на міжнародній арені, так і у внутрішній політиці. На думку авторів, збірний образ, який формують закордонні ЗМІ, не може бути охарактеризований як позитивний. Спробуємо подивитись на те, яким  чином закордонні ЗМІ висвітлювали діяльність польської влади, та які теми викликали найбільший резонанс. Аналітики відзначають, що першопричиною негативних відгуків щодо Польщі, варто називати незрозумілу зовнішню політику, яка часто піддається критиці з боку закордонних ЗМІ, а також  внутрішні політичні реформи, які впроваджує діюча влада. Головні теми, які висвітлювали закордонні медіа в контексті Польщі, стосувалися можливості застосування санкцій щодо Польщі з боку Європейської комісії, позиції уряду з приводу міграційної кризи у ЄС, і меншою мірою активності Польщі в геополітичному аспекті – діяльності в рамках  ініціативи Тримор’я та Вишеградської четвірки.

Щорічне зібрання міжнародного політичного істеблішменту в рамках Мюнхенської безпекової конференції мало особливе значення для України з огляду на анонс презентації плану врегулювання ситуації на Донбасі з використанням миротворчого контингенту ООН. План було представлено колишнім керівником НАТО А. Фог Расмуссеном, а сам проект підготовлений американським аналітиком Річардом Гоуеном, співробітником дослідницької установи «Hudson Institute». План виступає симбіозом пропозицій, рекомендації та роздумів стосовно перспектив практичної реалізації ініціативи з розгортанням миротворчої місії. Якщо мета презентації полягала в апробації напрацювань здобутих у ході роботи переговорного каналу Волкер-Сурков, її можна вважати успішно досягнутою. Представники дипломатичних і політичних кіл Європи і США консолідувались навколо запропонованої ідеї як основного механізму забезпечення миру на Донбасі та рушійної сили в імплементації Мінських домовленостей, а Швеція, Фінляндія та Білорусь відкрили перелік країн готових делегувати власних представників у разі ухвалення рішення про початок роботи «блакитних шоломів». Актуалізація «миротворчого кейсу» в міжнародному інформаційному просторі та на провідних переговорних майданчиках схиляє до думки, що миротворча місія не сході України не виглядає недосяжною перспективою. Проте, поки між акторами залученими до визначення моделі розгортання і роботи миротворчої місії залишається декілька принципових протиріч.   Чого ж добивається Росія? Російська сторона докладає максимальних зусиль у переслідуванні власних цілей в політиці на українському напрямі. Користуючись загальним консенсусом щодо необхідності розгортання миротворців, російська дипломатія вдається до своєрідного «дипломатичного шантажу» у спробах легітимізувати представників окупаційних адміністрацій у статусі повноцінних переговірників. Після Мюнхенського форуму з боку Кремля лунають чіткі сигнали, які інтерпретуються наступним чином: «місія потрібна, Москва солідарна з міжнародною спільнотою, але треба домовлятись з самопроголошеними об’єднаннями Донецької і Луганської областей». Російська тактика покликана дистанціювати країну від ролі повноцінного учасника бойових дій на Донбасі та перевести конфлікт у статус внутрішнього українського протистояння, нівелювавши значення підписаного президентом України П. Порошенко закону  «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях», де Росія визнається агресором, а ОРДЛО – окупованими адміністраціями. Росія планує здійснювати повноцінну координацію роботи місії через РадБез ООН, тому для Москви є недопустимим виступати у якості конфліктуючої сторони.

В Італії відбувається активна підготовка до дострокових парламентських виборів, які фокусують увагу українських політиків. Інтерес насправді доволі простий і полягає в тому, що означена виборча кампанія може спричинити перестановку ролей в політичній системі країни. Правляча Демократична партія під час своєї каденції втратила великий відсоток прихильності і не має особливих шансів на перемогу. Політичну силу в черговий раз очолив колишній прем’єр-міністр Матео Ренці, який подав у відставку після невдалого конституційного референдуму і поступився місцем своєму однопартійцю Паоло Джентілоні. Одна з визначальних проблем полягала у боротьбі за зміну виборчого законодавства, що супроводжувалось численними дискусіями і суперечками. В результаті, виборчу реформу таки зуміли протягнути, але дискусії навколо неї досі не закінчуються. В основу нової системи закладено законопроект «Розенлатум-2», який впроваджує змішану виборчу систему, де 64% мандатів в обох палатах парламенту будуть розподілені за пропорційним принципом, а 36% - за мажоритарним. Закон невигідний для «Руху 5 зірок» представники якого висловлюють обурення стосовно його суті та зазначають на тому, що ряд політичних проектів намагаються забезпечити для себе фору всупереч принципам відкритої конкуренції.

 Мюнхенская конференция безопасности 2018 создала определенный тренд на весь этот год. Тема введения миротворцев становится одной из самых главных, когда представители глобальных игроков говорят о путях реализации Минских соглашений и достижения мира на Донбассе. Эта конференция подтверждает мой тезис о том, что 2018 г. станет годом сложной и долгой работы над согласованием позиций относительно миротворцев на Донбассе. Перед Мюнхенской конференцией в СМИ появилась информация о так называемом плане Расмуссена, что наверняка позволила развеять один из мифов, который сегодня существует в Украине: все это время власти страны не выдвигали никакой концепции миротворческого контингента, а наоборот официально отрицали даже какую-либо вероятность введения на восток подобного контингента. Все же можем констатировать, что два года членства в Совете Безопасности ООН были потрачены зря. Вместо активной работы по данному направлению, власти занимались заговариванием Минских соглашений и отрицанием каких-либо мирных инициатив. Конечно же формат Мюнхенской конференции не предполагает принятия обязательных к выполнению решений, но тем не менее вырисовалась определенная закономерность: в мире не выступают против миротворцев на Донбассе, и существует готовность выработать такой формат, который будет вызывать доверие у вовлеченных сторон.

В Німеччині завершується довготривалий політичний серіал з формування нової коаліції, що є безпрецедентним прикладом  в новітній політичній історії країни. Меркель та Шульц узгодили позиції щодо політики нового уряду, розподілили портфелі та підготували текст коаліційної угоди, за яку ще мають проголосувати на черговому партійному з’їзді СДПН. Питання про відновлення «традиційної коаліції» між консерваторами та соціал-демократами знаходиться в категорії «фактично вирішених», але зберігає декілька потенційних ускладнень через збільшення опозиційного крила в середині СДПН. Визначу, що у цій історії Шульц опинився в складній ситуацій, коли спочатку відмовився від партнерства з ХДС / ХСС, а згодом був змушений сідати за стіл переговорів за відсутності адекватної альтернативи. Головне завдання полягало у тому, щоб реалізувати максимум програмних положень СДПН, які декларувались напередодні виборів. Соціал-демократи з самого початку переговорів намагалися підвищили  ціну «партнерства» для Меркель  через поступки у міграційній політиці, сфері охорони здоров’я та податковому законодавстві. В цьому відношенні Шульц зміг отримати однозначний бонус у вигляді міністерств фінансів, закордонних справ та  праці. Натомість, Меркель зацікавлена у тому, щоб отримати парламентську більшість та сформувати уряд, який продовжить реалізацію обраного нею курсу. В даному випадку всі обставини змусили найбільш рейтингові політичні сили вдатися до шлюбу за розрахунком, щоб зберегти власні позиції. Оскільки затягування процесу суттєво позначилось на показниках підтримки ХДС / ХСС. Так, згідно даних дослідження німецької телекомпанії ARD, кандидатуру Меркель на посаду канцлера підтримує 51% виборців. Нагадаю, що до початку коаліційних переговорів цей показник знаходився на позначці у 70%. Зрозуміло, що подальше затягування часу виходить за межі адекватного суспільного сприйняття. Ще більше загроз несуть в собі дострокові парламентські вибори, які підсилять позиції маргінальної Альтернативи для Німеччини та можуть спричинити подальшу фрагментацію Бундестагу.

Резонансные процессы вокруг урегулирования сирийского конфликта, протесты в Иране и «ритуальные танцы» на Корейском полуострове отчетливо дополняются последними событиями на Балканах, где легко может родиться очередной «черный лебедь» мировой безопасности. Балканскую карту по праву называют пороховой бочкой Европы, которую поочередно «катают» влиятельные геополитические актеры. Распад СССР в свое время повлек серию цепных реакций в тогда еще коммунистической Югославии, что, к сожалению, обусловило в дальнейшем на полуострове длительную войну «всех против всех». В начале 2000-х началась интеграция региона в западную систему координат с использованием политического, экономического и военного компонентов. Большинство балканских государств успешно интегрировались в ЕС и НАТО, остальные же активно работают в этом направлении. Исключением стала Сербия, извечный и весьма серьезный южноевропейский союзник России. В условиях нынешнего нового витка глобального противостояния Кремль вновь пытается использовать Балканы в противовес интересам Брюсселя и Вашингтона. Суть сегодняшней российской политики – остановить дальнейшее расширение НАТО на Балканах. При этом российская сторона в своих интересах активно использует религиозный и национальный фактор в Боснии и Герцеговине, Македонии, Косово и Черногории. В частности, серьезный дискомфорт из-за неоднозначных действий милитаризованной организации «Сербская честь» перманентно испытывают боснийцы. Данная организация работает на территориях компактного проживания сербских меньшинств и под видом гуманитарной миссии продолжает создавать незаконные военные формирования.

 Уже в марте 2018 года пройдут президентские выборы в России. 31 января завершился этап приема документов для регистрации кандидатов. Из большого количества потенциальных претендентов на пост президента, к реальной перевыборной гонке ЦИК России допустил только 8. Однако Украине вряд ли стоит возлагать большие надежды на то, что к власти в Москве придет политик, который прекратит войну на Донбассе и вернет Крым. Вместе с «Фондом гражданской дипломатии» проанализировали позицию всех кандидатов на пост президента РФ относительно аннексии Крыма. Среди 8 кандидатов — двое выдвинуты парламентскими партиями, остальные — самовыдвиженцы. ЛДПР стабильно выдвинул Владимира Жириновского. По его мнению, Россия должна была захватить всю территорию Украины, а не только Крым. Именно Крым, стал одним из самых весомых разногласий Жириновского и кандидата самовыдвиженца Ксении Собчак.  Собчак считает Крым украинским по международному праву. Даже в своей перевыборной программе «123 трудных шага» упоминает о ситуации в Украине, а последний пункт программы и вовсе посвящен полуострову. 123-ий пункт гласит, что возрождение демократии в России невозможно без решения вопроса о Крыме. И для разрешения создавшейся ситуации нужно провести референдум, порядок которого должен быть согласован с Россией, Украиной и международным сообществом. За такую позицию Жириновский готов посадить в тюрьму «тамаду с воровских корпоративов», а заодно и кандидата Григория Явлинского, лидера политической партии «ЯБЛОКО». Явлинский, известный российский экономист, родом кстати из Львова, считает, что Крым аннексировали вопреки международному праву. По сути, Собчак и Явлинский являются единственными оппозиционерами в крымском вопросе.

Другий тур президентських виборів, що відбувався 26-27 січня у Чехії, мав дати відповідь на питання, хто очолить країну –  «друг Путіна» - Мілош Земан, відомий своїми скандальними заявами щодо Криму, чи колишній глава Національної академії наук Іржі Драгош, якого в українській пресі встигли охрестити проукраїнським кандидатом. Непередбачуваності ситуації додавало те, що попри потужний адміністративний ресурс, яким користувався діючий президент, за результатами опитувань, проведених напередодні другого туру, Земан поступався Драгошу.  Та попри перевагу, яку давала Драгошу соціологія, фінальний підрахунок голосів зафіксував мінімальну перевагу на користь діючого президента Мілоша Земана, якому вдалося здобути голоси 51,4% виборців. Спробуємо проаналізувати, завдяки чому Мілошу Земану вдалося здобути такий результат і яке місце у історії з його переобранням може грати Україна. Мілош Земан був обраний на пост президента Чехії у січні 2013 року, за результатами перших всенародних виборів президента. У другому турі кандидата підтримали 55% виборців, які в основному  проживали у сільській місцевості та маленьких містах. Цікаві деталі щодо президентської кампанії Земана 2013 року можна знайти у матеріалі «Як Росія обирає президента Чехії», який вийшов 28 листопада 2016 року на інформаційному порталі «URA.RU». Журналістам видання вдалося знайти одного з російських політтехнологів, який брав безпосередню участь у кампанії Земана і, на правах анонімності, розповів деталі роботи штабу, підтвердження яких можна знайти, в тому числі, у офіційних результатах голосування.

Пізно вночі 1-го лютого 2018 року польський Сенат без жодних поправок та змін голосами 57 сенаторів  ухвалив новий закон «Про Інститут Національної Пам’яті». Політичні дискусії, які точилися в Сенаті впродовж середи, не призвели до внесення у текст скандального закону жодної правки. Попри намагання опозиційних сенаторів пом’якшити або змінити формулювання, запропоновані делегатами від партії «Кукіз’15», закон був ухвалений без змін. Для  того, щоб більш детально розібратися з інноваціями, які запроваджує у публічний дискурс новий закон, пропонуємо ознайомитись з хронологією його підготовки, ухвалення та реакції на ці події у Україні, Польщі та світі. 26 січня польський Сейм 279 голосами підтримав закон «Про Інститут Національної Пам’яті». Законопроект, який на перший погляд мав стосуватися роботи Інституту Національної Пам’яті Польщі, спровокував справжній дипломатичний скандал, як у Польщі, так і за її межами, оскільки містив низку суперечливих інновацій, які стосувалися періоду Другої світової війни, а також злочинів українських націоналістів, які діяли на території ІІ-ї Речі Посполитої.

В Давосе чего-то нового или прорывного не случилось. Среди многих встреч, самыми знаковыми были встречи руководства Украины с директором-распорядителем МВФ и Госсекретарем США. Их результаты обеспечили самый последний анализ того, что на самом деле происходит в нашей стране, а также сформировали, по сути, повестку дня на 2018 год для Украины и ее западных партнеров. Как и прежде, топовыми задачами в диалоге с Западом для Украины остаются проведение экономических реформ, борьба с коррупцией и восстановление мира. Давосские встречи показали, что авансом Киеву никто ничего давать не будет. Имидж у нашего государства постоянно негативный, Украина — это прежде всего нестабильность. Обнадеживает только то, что Запад не против помогать, но готов это делать при реальном прогрессе. Двери международных партнеров еще не полностью закрыты, и этим нужно пользоваться. С точки зрения внутриполитической ситуации, в ближайшие недели-месяцы, на первый план снова выйдет вопрос создания антикоррупционного суда. Недавнюю жесткую критику МВФ нужно будет парировать чем-то адекватным. Также МВФ будет требовать выполнения ряда обязательств, например, повышения цены на газ для населения, а также других структурных экономических реформ практически в каждой сфере. Учитывая, что в следующем году выборы, правящая коалиция будет неохотно идти на непопулярные решения. По сути, сейчас власти в Украине борятся, чтобы восстановить кредитование, а потом снова его прекратить.

Цели вовлеченных сторон 2017 год стал знаковым с точки зрения появления убежденности сторон в необходимости введения миротворческой миссии на Донбассе. Позиции Украины, США, РФ, Германии и Франции, главными участники переговоров по урегулированию ситуации на Донбассе, стали едиными в важности такой миссии. Вместе с тем противоречия сохраняются уже по следующему вопросу, каким же должен быть мандат этого контингента. Конечно же это прогресс, поскольку еще в 2016 году власти в Украине категорично откидывали концепцию миротворцев на Донбассе, в РФ не готовы были говорить на эту тему, и выступали только за присутствие представителей ОБСЕ, а со стороны США не было такой инициативности и целенаправленной работы по данному вопросу, как при г-не Волкере. Таким образом, маленький дипломатический шаг к мирному урегулированию был сделан, но еще предстоит провести много практической работы, чтобы миротворческая операция ООН на Донбассе перешла с концепции и предмета переговоров в практический механизм реализации на всей неподконтрольной территории Украины.

Політична ситуація  в країні залишається складною через декілька невдалих раундів коаліційних перемовин. Незважаючи на впевнену перемогу блоку ХДС / ХСС, Меркель стала заручником інтересів менш впливових політичних гравців. Після демаршу Лінднера не залишилося жодної альтернативи крім переговорів з соціал-демократами, які опинилися в досить скрутному становищі. З одного боку Шульц розуміє загрози від поглиблення парламентської кризи, з іншого – лідери партії публічно заявили про свою опозиційність до уряду Меркель. Однак, соціал-демократи цілком очікувано зможуть отримати додаткові бонуси у вигляді крісел в новому уряді, що набагато цікавіше в порівняння з перспективо підготовки до нової виборчої кампанії. Тому Шульц витримує певну театральну паузу і прагне максимально легітимізувати процес повернення партії до коаліційних перемовин. СДПН провела партійний з’їзд на якому було прийняте рішення про відновлення консультацій з ХДС / ХСС. Посередницьку функцію демонстративно покладено на президента Німеччини Штайнмаєра, який зберігає статус одного з політичних важковаговиків і, що доволі символічно, представляє саме СДПН. Більшість впливових політичних акторів зацікавлені у тому, щоб зберегти стабільність та сформувати новий уряд.

The latest report released by the Human Rights Watch (HRW) on 12 January 2017 sees no indications of improvement of human rights situation in Belarus. Human rights issues remain a traditional part of Belarus’ political image among western partners. According to the HRW, from year to year the Belarusian authorities fail to improve the situation with human rights. The Belarusian government realises that human rights issues result in a big barrier to the diplomacy progress between the EU and Belarus However, the human rights lawyers state that the authorities constantly violate human rights of the citizens, civil society and organisations. Comparing to 2015 report there are no improvements in 2016. Six key problems block the dialogue between Belarus and western colleagues: death penalty, the freedom of expression restrictions, the prosecution of human rights activists, the freedom of assembly violations, the freedom of association violations and the electoral process violations.

Геополитическое положение Республики Беларусь на пересечении, по крайней мере, двух величайших центров силы (России и Европейского союза) с момента обретения суверенитета ставило перед высшим руководством страны задачи широкого спектра, которые с различным уровнем успешности удавалось разрешать. Необходимо констатировать, что Беларусь имеет высокую чувствительность к проявлениям форм кризиса в регионе, являясь точкой пересечения интересов крупных акторов мировой политики. В непрерывном стремлении к более высокой внутрисистемной и внешнесистемной устойчивости Беларусь пытается амортизировать непрерывную череду кризисов. Именно с целью сохранения суверенитета, конституционного строя и защиты национальных интересов руководство страны в крайне нестабильных условиях развития региона стремится сохранить необходимый интеграционный баланс. В иной трактовке, положение Беларуси предоставляет великое множество возможностей для реализации и развития взаимовыгодных отношений одновременно по западному и восточному векторам. С учетом настоящих деструктивных процессов в региональном разрезе международных отношений геополитическое положение Беларуси также возвышает геостратегическую роль страны в укреплении архитектуры региональной и мировой безопасности, создавая беспрецедентное пространство для маневра белорусской дипломатии.