Публічна дипломатія Китаю
Цим матеріалом, Фонд Громадської Дипломатії запускає новий проект під назвою «Публічна дипломатія Азії». Це буде цикл аналітичних досліджень стосовно публічної дипломатії ключових азійських країн. Особлива увага буде приділена аналізу формування публічної дипломатії в даному регіоні, механізмам впливу та унікальним моделям, які використовують ці країни для успішного просування власного іміджу за кордоном.
Роль публічної дипломатії у формуванні національного іміджу
У глобалізованому світі, де національні кордони стають дедалі прозорішими, значення публічної дипломатії зросло у визначенні глобального сприйняття та позиціонування нації. Культивування сприятливого міжнародного іміджу тісно переплітається з просуванням інтересів країни за кордоном. Вплив на іноземну аудиторію та створення багатосторонніх зв’язків із зацікавленими країнами є головною метою публічної дипломатії.
Публічна дипломатія передбачає поширення принципів, політики та культурного духу нації міжнародній аудиторії з метою формування позитивного сприяння та зміцненню міжнародних зв’язків. Вона відіграє вирішальну роль у конструюванні позитивного іміджу, презентуючи країну, як відповідального глобального актора. Цей підхід виходить за межі традиційної взаємодії між урядами, охоплюючи різноманітну аудиторію для створення більш тонкого розуміння ідентичності нації.
Публічна дипломатія передбачає цілісний підхід, адже визнає взаємозв’язок дипломатії, суспільства, медіа, бізнесу та науки. Співпраця з різними сферами діяльності підвищує довіру до нації, формує її автентичність. Комунікація в рамках публічної дипломатії надає чітку і прозору інформацію про країну, її наміри та бачення до співпраці. Дана діяльність відіграє важливу роль під час криз, допомагаючи націям ефективно реагувати на виклики, приймати спільні рішення та керувати своєю репутацією в умовах форс-мажорних обставин.
Як практичний інструмент, публічна дипломатія почала активно реалізовуватись в ХХІ столітті, адже цифрова та інформаційна ера почала диктувати свої «правила гри» і з’явилось чітке розуміння, що імідж нації має серйозне значення в міжнародних відносинах.
Термін «публічна дипломатія» часто плутають з терміном «м’яка сила» («soft power»). Обидва вони трактуються, як політика інформаційного впливу на думку і поведінку населення зарубіжних країн в рамках зовнішньополітичних національних інтересів. Тому, часто-густо можна відмітити, що «м’яка сила» запозичує практики публічної дипломатії в контексті використання культури, цінностей, взаємної співпраці. А буває навпаки, що публічна дипломатія розуміється як інструмент м’якої сили, який також може використовувати культурні зв’язки та спільні цінності з іншими країнами, щоб впливати на іноземну аудиторію. Проте, узагальнюючи, можна констатувати загальну мету цих двох інструментів, яка пов’язана з розповсюдженням позитивного іміджу країни за кордоном.
В даному матеріалі нам важливо проаналізувати, як Китай проводить публічну дипломатію, які учасники залучаються до цієї діяльності, як вона організовується та реалізовується, які інструменти використовуються. Важливо зрозуміти наскільки китайські практики публічної дипломатії є ефективними і чи справді вони допомагають у створенні та просуванні позитивного іміджу країни по всьому світу.
Публічна дипломатія КНР (історичний зріз)
Для Китаю, термін «публічна дипломатія» є досить новим, адже раніше офіційні китайські чиновники в більшій мірі посилались на «зовнішню комунікацію» або «урядову комунікацію». Тобто, зовнішня політика в цьому напрямку була недорозвиненою і строго формалізованою, тому була більше схожою на пропаганду, адже фокусувалась на одній лінії подачі інформації, яка контролювалась центральним урядом і не мала взаємодії з аудиторією. Відповідно, це створювало багато проблем для сприйняття Китаю за кордоном, адже аудиторія мала хибне і негативне бачення про цю країну, демонізуючи її наміри. Особливо це стосувалось з боку країн Західного блоку.
Починаючи з 1990-х років відбулась ґрунтовна зміна в розумінні ролі публічної дипломатії країни. Китайське керівництво усвідомило важливість суспільного іміджу і почало прислухатись до іноземної аудиторії. Важливим в цьому плані зіграв фактор суттєвого економічного росту Китаю, підвищення політичної ваги на міжнародній арені. Виходячи з нової комунікаційної концепції, ключова мета полягала в представлені «нового Китаю». Країни, яка просуває миролюбні наміри, прагне до багатовекторної економічної співпраці. Дана концепція є системною, послідовною і залишається актуальною до нашого часу.
Окремим завданням стояло «відбілювання» негативних уявлень про Китай від західних ЗМІ. Ключові наративи та інформаційні атаки на Китай пов’язані з мілітариською риторикою Піднебесної. Країна виступає серйозною економічною та військовою загрозою з імперіалістичними поглядами. Прозахідні країни азійського регіону постійно стурбовані зростанням військової потужності та демонстрацією «м’язів» Китаю. Також, до списку репутаційних загроз Китаю, які впливають на імідж країни, можна віднести проблеми навколишнього середовища, порушення прав людини, авторитарна модель управління країною та політика щодо Тибету, Тайваню та меншин.
Як реакція на дані виклики, офіційні особи в Китаї сформували загальну політичну стратегію щодо міжнародного сприйняття країни. В 1991 році при Державній Раді КНР з’явилася Пресканцелярія. Основним її завданням було поширення інформації про економічні, технологічні, наукові, культурні та інші досягнення Китаю. Створювалися конференції, видавалися книги та фільми, що висвітлюють зовнішню та внутрішню політику КНР. Починаючи з періоду реформ, лідери КПК стали більш доступними та відкритими для іноземних журналістів, збільшилася кількість прес-конференцій. Все це свідчить про активне залучення КНР у міжнародне співробітництво.
Першим, хто розпочав в 1998 році імплементувати нову публічну дипломатію був Чжао Ціженг (Zhao Qizheng), тодішній міністр Інформаційного управління Державної ради. Він чітко усвідомлював важливість позитивного іміджу для країни. За його ініціативи збільшилась кількість прес-конференцій для іноземних журналістів, відбулась активна популяризація використання англійської мови. Це була перша серйозна спроба високопоставленого китайського чиновника сформувати і реалізувати цілий комплекс дій, які спрямовані на формування позитивного іміджу Китаю за кордоном.
Наступним етапом розвитку публічної дипломатії в КНР можна відзначити 2003 рік, коли Центральний комітет Комуністичної партії Китаю представив нову «концепцію ведення війни», включаючи пункт «війни за громадську думку». Метою цієї програми було отримання позитивних відгуків про країну від представників громадськості, формування позитивного іміджу Китаю та просування національних інтересів. На цих постулатах китайська публічна дипломатія формувалась протягом наступних років.
Окрім цього, в 2003 році, відомий вчений і мислитель Чжен Біцзяна розробив концепцію «мирного піднесення», а в 2005 році Генеральний секретар ЦК КПК Ху Цзіньтао оголосив про будівництво гармонійного світу. Цей період вважається піком розвитку досліджень про «м’яку силу», яка стала основним напрямом зовнішньої політики КНР. У цей період публічна дипломатія Китаю набуває чітких контурів і формується «Департаментом у громадських справах» («Publicity Department of the Communist Party of China»). Завдяки неймовірному економічному підйому, КНР стає важливим членом світової спільноти, тому забезпечення реалізації масштабних планів і заходів щодо просування публічної дипломатії набуває нагального значення. В 2007 році на XVII з’їзді КПК Генеральний секретар ЦК КПК Ху Цзіньтао заявив, що принципи “м’якої сили” має стати головними складовими політики країни. Як вважає Ху Цзіньтао, саме культура є найважливішим інструментом у конкурентній боротьбі між державами, і тому саме вона забезпечує та реалізує національні інтереси. Генеральний секретар закликав проводити пропаганду китайського соціалізму, культури та цінностей. Він приділяв увагу ретельній підготовці таких заходів, як Олімпіада 2008 року та Всесвітня вставка «ЕКСПО – 2010», які стали одними з перших кроків практичної реалізації інструментів м’якої сили.
Окремо варто відмітити, що риторика публічної дипломатії має важливе значення. Через некоректне тлумачення китайського позиціонування з боку західного медійного і політичного істеблішменту, яке розглядало його тільки як елемент прямої пропаганди, нова концепція китайського іміджу суттєво змінилась. Насамперед, це стосувалось формування образу «пацифіської» держави. В публічній риториці почали домінувати словосполучення «відповідальна нація», «гармонійний світ», «мирний розвиток». Китай почав приділяти подвійну увагу підбору словам і їхньому англійському перекладу. Цими діями ілюструється особлива важливість, яку офіційні особи надають створенню позитивного наративу, який орієнтований на міжнародну спільноту.
На зараз, Китай постійно намагається просувати імідж країни, який зосереджується на створенні мирного «гармонійного світу», який базується на концепції «спільноти єдиної долі людства». На даний момент у КНР сформувався набір засобів, що використовуються як інструменти публічної дипломатії. До них можна віднести: ЗМІ, культурні та освітні обміни, поширення власної культури та цінностей, економічна допомога, активна участь у міжнародних проектах та у вирішенні глобальних проблем. Китай прагне розвивати всі елементи не силового впливу.
Ключові актори публічної дипломатії Китаю
В Китаї можна відмітити декілька диференціацій стосовно ключових акторів публічної дипломатії. Існує розрізнення між державними та недержавними акторами. Що стосується першої категорії, то очевидно, що державні актори забезпечують політичні орієнтири та керують стратегічними напрямками публічної дипломатії в країні. Перш за все, основним органом прийняття рішень у цій сфері є Центральна керівна група Комуністичної партії у закордонних справах, перейменована в 2018 році на Центральну комісію у закордонних справах. Цей орган відповідає за прийняття рішень щодо публічної дипломатії у співпраці з Міністерством закордонних справ і Департаментом інформації. Вони також взаємодіють з іноземним ЗМІ та журналістам, висвітлюють важливі події, збирають інформацію та розвідувальні дані іноземних ЗМІ щоразу, коли в їхніх публікаціях йдеться про Китай.
Міністерство закордонних справ відіграє велику роль та значення у розвитку «м’якої сили» КНР. Відділ з питань публічної дипломатії було відкрито у 2004 році. Під його патронатом організовуються дні відкритих дверей, зустрічі та брифінги, де журналісти можуть поспілкуватися з офіційними представниками держави і поставити запитання, які цікавлять. Крім того, цей відділ займається координацією діяльності посольств КНР та організацією заходів за кордоном.
Міністерство культури та Міністерство освіти також можна віднести до системи публічної дипломатії КНР, оскільки практика культурних та освітніх обмінів нині стає дедалі актуальнішою. Міністерство культури Китаю має першочергове значення, оскільки традиційна китайська культура є фундаментом в просуванні публічної та культурної дипломатії. Під його керівництвом організовуються масштабні культурні заходи, «Роки культури», відкриваються китайські культурні центри за кордоном, які куруються Міністерством.
Паралельно з цим, Міністерство освіти організовує міжнародні програми та обміни для іноземних студентів, які просувають китайську мову за кордоном. Китай є одним з лідерів серед країн за рівнем іноземних студентів, що навчаються в країні, поступаючись тільки США та Великобританії. У КНР налічується близько 500 тис. осіб, які здобувають освіту, переважно з Республіки Корея, США, Індії, Японії, РФ, Таїланду, Пакистану, і з кожним роком це число збільшується.
До другого рівня акторів публічної дипломатії в Китаї відносять недержавних суб’єктів. Інколи, вони можуть бути більш ефективними в реалізації публічної дипломатії, оскільки до державних акторів зазвичай ставляться з підозрою.
Ключовими недержавними акторами реалізації публічної політики КНР є Інститути Конфуція, які мають своє представництво по всьому світу. Їхня діяльність зосереджена на просуванні китайської мови та культури, організації заходів, інформаційно-консультаційних послугах тощо. Звичайно, цілями їх присутності є створення позитивного іміджу Китаю для просування його прагматичних інтересів, зокрема відкриття нових ринків збуту та формування ділових контактів. Тим не менш, їх присутність стикається з проблемами. Інститути Конфуція часто звинувачують у тому, що вони є пропагандистськими інструментами Комуністичної партії, які підривають свободу викладання та є корумпованими організаціями без певних цілей. Однак їхнє значення не можна не помітити, оскільки вони роблять великий внесок у суспільний імідж Китаю за кордоном.
Інші недержавні суб’єкти, які беруть участь у просуванні публічної дипломатії КНР є ЗМІ. Перш за все, це офіційне державне інформаційне агентство Сіньхуа. Його вважають «рупором» КПК, оскільки це державне підприємство. Воно надає послуги 8 різними мовами, включаючи англійську. Але на практиці цей інструмент не достатньо ефективний. На «заході» він розглядається як механізм державної пропаганди, а надана інформацію вважають упередженою. На тому ж сайті є офіційна газета правлячої партії People’s Daily та Global Times, обидві орієнтовані на англомовну громадськість. Центральне телебачення Китаю, яке є найважливішим «мовним агентством», також веде передачі 6 іноземними мовами, а Бюро видавництва іноземних мов Китаю зосереджується на передачі новин та інформації про країну та її політику міжнародній аудиторії.
Крім цих акторів, є декілька, які мають не менше значення в просуванні національних інтересів КНР. Мова йде про групи громадянського суспільства, які активно беруть участь у глобальних мережах за кордоном з іноземними державними та приватними акторами. Вони створюють міжособистісні зв’язки та просувають позитивний імідж Китаю. Подібним чином організації, підприємства, науково-дослідні інститути та університети працюють над тією самою метою за допомогою подібних практик, надаючи китайській публічній дипломатії більшу легітимність.
Культурна дипломатія. Інститути Конфуція
З початку XXI століття інструменти публічної дипломатії почали відроджувати культурну спадщину Піднебесної. З 2012 року Китай активно почав використовувати культурну дипломатію для посилення міжнародного співробітництва. Даний інструмент є аполітичним і дуже ефективним для просування позитивного іміджу. Серед культурних практик, які використовує Китай в контексті культурної дипломатії є: зміцнення культурних обмінів, посилення зв’язків між музеями, організація Років китайської культури в інших країнах і навчання китайської мови. Сприяння та створення культурних зв’язків є ефективним способом наблизитися до іноземних урядів та відповідної аудиторії. В цьому контексті, самим яскравим інструментом просування іміджу країни є Інститути Конфуція, які є квінтесенцією публічної та культурної дипломатії.
Інститути Конфуція в контексті політики м’якої сили стали китайськими освітньо-культурними установами, що створюються на основі закордонних навчальних закладів, які фінансуються урядом КНР. Окрім вивчення китайської мови, Інститути Конфуція організовують культурні заходи, пропонують стажування для студентів на території КНР, знайомлять іноземців із китайською історією. Перше відділення Інституту Конфуція було відкрито у 2004 році у Сеулі, а у 2017 році у більш ніж 140 країнах налічувалося вже 516 інститутів. Більшість освітніх закладів знаходиться в Європі та Америці.
Низка китайських вчених з ентузіазмом сприймають Інститути Конфуція та описують їх як «саму унікальну та успішну комбінацію публічної дипломатії з традиційною культурою Китаю» , як «найбільш привабливу ініціативу» публічної дипломатії Китаю, або просто як «самий чудовий експортний товар китайської культури». Зрозуміло, що представники некитайської наукової спільноти з певним скепсисом ставляться до Інститутів Конфуція, адже розглядають їх як елемент пропаганди, яка формує ідеалістичний образ Китаю в очах «західного» населення. Так чи інакше, варто визнати, що даний проект є одним із найсильніших проявів публічної та культурної дипломатії Китаю в XXI столітті. Їхня унікальність полягає у тому, що вони діють у структурі закордонних навчальних закладів, а їхня глобальна мережа є щільною та централізованою.
Щоб підтримувати розвиток Інститутів Конфуція, уряд Китаю видав численні програмні документи для чіткого вектору діяльності Інституту. Крім того, будучи спочатку державними установами, Інститути Конфуція отримували фінансову підтримку від держави. Крім того, щоб залучити більше іноземних студентів, інститути запровадили спеціальні стипендіальні програми, які покривають витрати на навчання, проживання та медичне страхування. Отже, щоб розширити вплив Інститутів Конфуція, китайський уряд надав широку підтримку, що допомогло залучити значну кількість студентів.
Цікавим в цьому контексті є рейтинг «The Soft Power 30», який був розроблений стратегічним консалтинговим агентством Portland (Лондон) у партнерстві з Center on Public Diplomacy (CPD) Університету Південної Каліфорнії. На базі опрацьованих даних, формується рейтинг 30 найкращих реалізаторів м’якої сили серед країн світу. Китай піднявся з 30-ї позиції в 2015 році на 28-му в 2016 році, а в 2017 році досяг 25-ої позиції. Згідно зі звітом, Китай перебуває в постійному підйомі. Цей вражаючий стрибок на п’ять позицій відображає відданість і системність країни, щодо цілеспрямованого розвитку м’якої сили. Слід зазначити, що відкриття сотень нових Інститутів Конфуція в поєднанні з широкими міжнародними ініціативами посилили культурну впізнаваність країни. У звіті наголошується, що найбільшим ресурсом м’якої сили Китаю є його культура. З іншого боку, його найбільшою слабкістю є політичне питання, яке в поєднанні з питанням прав людини несумісне із західною точкою зору та має тенденцію послаблювати світову громадську думку про Китай.
Попри це, можна зробити висновок, що ключова місія Інституту Конфуція − це розширення культурних і освітніх мереж співробітництва за кордоном, формування міцної бази учнів з інших країн для університетів Китаю, а також підтримання та зміцнення стійкості КНР на світовій арені.
Економічна м’яка сила. Один пояс один шлях
Ще одним важливим інструментом як у сфері публічної дипломатії, так і в економіці є ініціатива «Один пояс, один шлях». Ця концепція є одним із найважливіших стратегічних напрямів зовнішньої політики Китаю. Вона пов’язує Азіатсько-Тихоокеанський та Європейський регіони, сприяє відновленню світової економіки та об’єднанню глобальної цивілізації, а також просуває економічні інтереси Китаю.
У 2013 році президент Сі Цзіньпін висунув ініціативу «Один пояс, один шлях», яка відповідала потребам регіональної та глобальної співпраці та отримала відгуки з понад 60 країн та міжнародних організацій. Дана концепція була спрямована на з’єднання Азії з Європою та Африкою через численні морські та сухопутні коридори. В першу чергу, проект був спрямований на інтеграцію економічних, торговельних та інфраструктурних зв’язків. Проте, в процесі реалізації виявився потужним інструментом м’якої сили, який просуває міжнародний імідж Китаю в ті країни і регіони, які беруть участь в даному проекті. Численні інвестиції, які вклав Китай в країни «одного поясу» сприяли розвитку політичних взаємодій та просуванню позитивного іміджу, дали потужний поштовх в розвиток публічної дипломатії.
Китайські дослідники, що вивчають перспективи використання публічної дипломатії «Шовкового шляху» у зовнішній політиці КНР відзначають, що відкриття древнього Шовкового шляху, свого часу, також стало великим дипломатичним проривом для Китаю і відіграло вирішальну роль у розвитку гуманітарних зв’язків.
Керівництво КНР активно займається популяризацією ініціативи на різних рівнях. Так, на конференції з приводу 60-ї річниці Китайського народного товариства дружби із закордоном у березні 2014 року пан Сі зазначив, що важлива риса проекту полягає у його відкритості. Іншими словами, він надає можливість усім регіонам активно приєднатися до процесів глобалізації та отримувати від нього вигоди, відкритий для участі та співробітництва, не суперечить іншим інтеграційним проектам і не є «закритим клубом», а, отже, може бути корисним як для розвитку країн, що входять в “Один пояс і один шлях”, так і за його межами.
Культурна дипломатія відіграє вирішальну роль у просуванні Китаєм проекту «Один пояс». Згідно з відповідним офіційним документом, один з п’яти пріоритетів розвитку даного проекту – це зв’язки між людьми, тобто культурний обмін між країнами, які включені в «Один пояс». Під цією егідою проходить низка економічних, культурних, наукових та інформаційних заходів, які імплементують загальну ідею, яка запевняє, що встановлення міцних економічних та культурних зв’язків вигідніше будь-яких конфліктів. Під егідою даної концепції було створено і проведено низку заходів в гуманітарній сфері: освітянські обміни, проведення кінофестивалів, ярмарок, виставок, налагодження співробітництва в сфері радіо та телебачення тощо. Особливий поштовх «Один пояс» надає сфері туризму для ще більшого формування культурного діалогу між країнами-учасниками проекту.
Підсумовуючи, можна відмітити, що проект «Один пояс, один шлях» чітко реалізовує оновлену зовнішньополітичну концепцію КНР, яка формується навколо ідей багатополярності, орієнтації на взаємовигідне співробітництво, мирного співіснування і спільного розвитку країн з різними культурами. Фактично, проект, який в першу чергу передбачав економічне співробітництво, трансформувався в потужний інструмент з посилення впізнаваності бренду КНР, який формує позитивне враження і сприяє встановленню контактів між країнами.
Висновки
Публічна дипломатія Китаю поступово і системно набирає обертів. Постійний тиск і чутливість країни до створення позитивного іміджу та представлення як відповідального глобального актора змусили китайське керівництво ретельно інвестувати в м’яку силу та комунікаційні практики.
Підозріле ставлення західної громадськості та еліт, а також уявлення про те, що Пекін створює багаторівневі загрози ставали «наріжним каменем» для взаємодії. Тому, керівництво КНР почало активно приймати рішення щодо формування стратегічного бачення публічної дипломатії та її практичної реалізації, адже це безпосередньо впливає на економічну привабливість КНР. Наприклад, Ініціатива «Один пояс, один шлях» і подібні інвестиції в економічну сферу можуть бути поставлені під загрозу, якщо країну зображають негативно. Ось чому зусилля публічної дипломатії є більш інтенсивними останніми роками в тих країнах і регіонах, де Китай бачить свої національні інтереси і економічні вигоди.
Використання публічної дипломатії, як інструменту міжнародної участі та впливу мають підвищене значення, яке китайський уряд надає в XXI столітті. Це призвело до зростання інвестицій в інструменти китайської публічної та культурної дипломатії. Уряд Китаю визнав необхідність покращити імідж країни, щоб посилити свою присутність у всьому світі. Культурна дипломатія розглядається, як інструмент формування сприятливого середовища для міжнародної взаємодії.
Окремо можна відмітити посилену увагу з боку уряду КНР на поширенні культурного впливу через ЗМІ та Інтернет. Результати не завжди є задовільними, адже, з одного боку, у світі переважають західні ЗМІ, особливо в англомовних країнах. З іншого боку, відсутність свободи слова та преси, а також цензура в китайських медіа обмежують можливості китайських ЗМІ в повній мірі розширювати свій вплив на міжнародну спільноту.
Проте, незважаючи на всі особливості і виклики, які існують в сучасному світі, публічну дипломатію Китаю можна охарактеризувати як відносно ефективну. Проте, Пекіну потрібно докласти більше зусиль, щоб протистояти підозрілості та зміцнити довіру на міжнародній арені за допомогою більшої відкритості та щирості в намірах впродовж наступних років.
