Президентські вибори у Польщі.
Щоб розібратись із першопричинами розбіжностей у першому турі президентських виборів у Польщі, варто повернутись до питань політичної системи Польщі та ситуації за період 2015 -2025 років, тобто за президентства Анджея Дуди. 
Польща є президентсько-парламентською, проте вагомим важелем є наявність права вето у президента. З 2015 по 2023 рік у Польщі переважала правоцентристська політика, що просуває націоналістичні ідеї, цінності «традиційної сімʼї», тощо. З часом політика партії «Право і Справедливість», а також прийняття певних законів стало суперечити демократії. Через прийняття законів, що мали намір реформувати судову систему, у Польщі та ЄС почались розбіжності. Також, існував жорсткий контроль ЗМІ, що впливав на загальну ситуацію. Обмеженння прав жінок, такі як питання аборту, а також відсутність підтримки ЛГБТ+ стали ключовими питаннями у політиці правих. Не дивлячись на звичну антиукраїнську позицію правих, Дуда від початку повномасштабного вторгнення в Україні (2022) активно надавав значну допомогу.
Польща була однією із транзитних країн для транспортації західної зброї, а також активно приймала біженців з України. З часом ця політика стала стриманішою через внутрішній тиск. Ми ще побачимо яку роль Україна відіграє у президентських виборах у Польщі.
А поки що розглянемо ситуацію, яка виникла у 2023, коли премʼєром став Дональд Туск, проєвропейський політик, який розпочав повернення Польщі до правової держави, відновлення відносин із ЄС та поступову дерегуляцію ЗМІ.
Варто зазначити, що більшість реформ була блокована президентом, що і спричинило напружену внутрішню політичну ситуацію у Польщі.
У першому турі виборів було представлено 13 кандидатів, із яких жоден не набрав більше 50% голосів, через що власне і виникла потреба у другому турі. Тепер розберемось чому виникла така розбіжність.
Перш за все, варто відзначити 3 кандидатів, які мають перевагу більшості голосів, на прикладі яких, можна пояснити дану ситуацію.
Це два представники від правих — Навроцький (Право і Справедливість) та Ментцен (Конфедерація) і представник лівих — Тшасковський (Громадянська коаліція), який був би дуже вигідний Туску, враховуючи наявність права вето у президента.
Найбільшу та майже схожу кількість голосів між собою розділили Тшасковський та Навроцький. Це можна пояснити, тим що частина поляків за проєвропейський курс та проти політики правих, яку називають авторитарною, а частина — все ще віддає голоси правим.
Помітною тенденцією у першому турі стала неочікувано висока підтримка Ментцена, що відіграла велику роль у першому турі, а саме, майже 15% голосів. Переважна частина яких, це молоді люди, віком від 18 до 29 років. Хоча цінностями партії «Конфедерація» є жорсткий націоналізм, антиглобалізм, проти ЄС та проти мігрантів, а також антиукраїнська риторика. Та можна припустити, що багато молодих поляків бачать праву риторику як форму бунту проти «старої еліти» — як лівої, так і ліберальної. Ліберальні партії в Польщі асоціюються з урбаністичними “елітами”, а не з реальною підтримкою молоді в малих містах.
Слід зазначити, що саме такого роду політика Ментцена могла вплинути на подальші дії виборців:
«Marzy mi się silna, dumna, bogata i bezpieczna Polska» — Мрію про сильну, горду, багату та безпечну Польщу.
«Niskie i nieskomplikowane podatki» — Низькі та прості податки.
«Nie widzę powodu, by głosować na Trzaskowskiego» — Не бачу причин голосувати за Тшасковського.
Ментцен формує простий, емоційний, майже популістський меседж. Він апелює до молоді не ідеологією, а риторикою “антисистемності”: прості податки, сильна країна, «геть старих політиків». Подібно до Навроцького,
Ментцен також обіцяє соціальні гарантії, субсидії, підтримку молодих сімей. Праві політики, особливо Конфедерація, дуже активно працюють у соцмережах, що може апелювати до молодого населення. Також, політикою правих просувається ідея, мовляв “наші інтереси відсунуті на другий план”, натякаючи на ситуацію в Україні. А частина молоді вважає, що Польща надто багато віддає Україні: робочі місця, соціальні програми та політичну увагу.
В той час як Тшасковський, попри проєвропейські цінності, не має молодіжного «культу», а його меседжі — стримані, інтелектуальні, не завжди прості для широкої молодої аудиторії. Також, він закликає до послідовної євроінтеграції України і говорить про єдність польсько-українських інтересів у сфері безпеки, що наразі не подобається народу.
«Polska powinna być liderem w Unii Europejskiej» — Польща повинна бути лідером в Європейському Союзі.
«Popieram związki partnerskie i liberalizację prawa aborcyjnego» — Підтримую партнерські союзи та лібералізацію закону про аборти.
«Polska powinna wspierać Ukrainę w dążeniu do członkostwa w NATO» — Польща повинна підтримувати Україну в прагненні до членства в НАТО.
Тшасковський чітко орієнтується на проєвропейську аудиторію. Його відкриті заяви щодо прав людини, ліберальних реформ та підтримки України — це сигнал для виборців, які прагнуть модернізації країни.
Щодо сподівань на другий тур, то по-перше, за результатами першого туру на основі офіційних даних Центральної виборчої комісії Польщі другий тур відбудеться між Тшасковським та Навроцьким. Знову ж таки бачимо, що обидва кандидати опозиційні. А за даними останніх опитувань йдеться про незначну перевагу Тшасковського.
З огляду на програми цих двох кандидатів можна зробити висновки щодо подальшої ситуації у Польщі, її відносинах із ЄС та перспективами для України, в разі обрання одного з кандидатів. Звичайно що, для розхитаної розбіжностями, політичної системи Польщі, обрання Тшасковського було б дуже вигідним. Адже, Тшасковський та Туск мають схожі погляди та цінності, що елімінує проблему розбіжностей, а також відновить та посилить відносини із ЄС.
Українське питання також стало важливою темою кампанії. Тшасковський обіцяє продовжувати всебічну підтримку України — військову, гуманітарну й дипломатичну — та виступає за її інтеграцію до ЄС і НАТО. Він бачить майбутнє Польщі як активного партнера України на міжнародній арені.
Натомість Навроцький закликає зосередитися на національних інтересах Польщі, пропонуючи обмежити обсяг допомоги Україні та переглянути соціальну підтримку для українських біженців. Він апелює до виборців, які вважають, що польські ресурси мають залишатися в країні.
«W kolejkach do lekarzy i przychodni pierwszeństwo muszą mieć obywatele Polski. W szkołach i przedszkolach – polskie dzieci. Musimy wprowadzić brak dopłat do ukraińskich i innych emerytur, a świadczenia socjalne będą przede wszystkim dla Polaków» — У чергах до лікарів та поліклінік першими мають бути громадяни Польщі. У школах і дитсадках – польські діти. Ми повинні скасувати доплати до українських та інших пенсій, а соціальні виплати мають бути насамперед для поляків.
Таким чином, результати першого туру президентських виборів у Польщі 2025 року стали відображенням глибокого політичного розколу в суспільстві, який формувався протягом останнього десятиліття. Напруга між проєвропейськими та націонал-консервативними силами, посилена конфліктами навколо верховенства права, судової реформи, ЗМІ, прав людини та міграційної політики, досягла свого апогею. Молодь, частково радикалізована та розчарована традиційними елітами, стала фактором, що порушив політичну рівновагу, підтримавши крайні праві сили.
Українське питання виявилось лакмусовим папірцем для обох головних кандидатів: у той час як Тшасковський виступає за стратегічну підтримку України, Навроцький просуває ізоляціоністську риторику. Другий тур стане не лише вирішальним для внутрішнього курсу Польщі, а й показовим у контексті її зовнішньої політики та регіональної ролі в Східній Європі.
Обрання Тшасковського може означати стабілізацію польсько-українських відносин та відновлення довіри з боку ЄС. А Київ може розраховувати на продовження політичної підтримки, координацію безпеки та сприяння в євроінтеграції.
Натомість перемога Навроцького, ймовірно, означатиме переоцінку допомоги Україні й певне охолодження двосторонніх відносин. Для Польщі ж — це шанс для консервативного реваншу та посилення націоналістичного дискурсу, що може ускладнити як внутрішню ситуацію в Польщі, так і міжнародну співпрацю.
