Проблема трьох тіл або балансування на межі ризиків
Останні кілька тижнів ознаменували собою низку важливих двосторонніх контактів між Китаєм і США, а також Китаєм і РФ. Телефонна розмова між президентом США Джо Байденом і лідером КНР Сі Цзіньпіном стала першим прямим спілкуванням між главами двох світових держав після саміту в Каліфорнії і продемонструвала помітне зниження напруженості в діалозі. Також минулого тижня Китай відвідала міністр фінансів США Джанет Єллен, провівши низку зустрічей за стратегічно важливими напрямами в Пекіні та Гуанчжоу, що уособлює собою виробничу міць Піднебесної. Така активізація діалогу і майбутній візит Держсекретаря США Ентоні Блінкена, який готується, свідчать про зростаючу необхідність своєчасного управління ризиками та загрозами на мікро- і макрорегіональному рівнях. У рамках підготовки до державного візиту 8-9 квітня Пекін відвідав також міністр закордонних справ РФ, провівши зустріч із Сі Цзіньпіном і Ван Ї та обговоривши стратегічне партнерство між двома країнами.
Ми запитали думку наших експертів про те, як ці двосторонні контакти вкладаються в загальну канву спроб стабілізувати ризики, що зросли у сфері світової економіки та безпеки.
Олексій Чигадаєв, китаїст (магістрант напряму “Китайські дослідження”, Лейпцизький університет)
«Візит міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова до Китаю має технічний характер. У МЗС РФ напередодні візиту поінформували, що Лавров обговорить з міністром закордонних справ КНР Ван І широке коло питань двостороннього співробітництва та взаємодії на міжнародній арені, зокрема роботу в ООН, БРІКС, ШОС, Групі двадцяти, АТЕС та інших багатосторонніх механізмах і форумах. Безпосередньо економічним співробітництвом займається прем’єр-міністр РФ, окремо працюють групи з банківського, військово-технічного та інших напрямків. Політичні питання вирішуються виключно на рівні глав двох держав Путіна і Сі – очевидно, що візит Лаврова не привнесе жодних політичних наслідків. Головне завдання цієї зустрічі – досить рутинна робота, яка необхідна для налаштування інфраструктури зовнішньополітичних консультацій. Підготовка майданчиків для переговорів, узгодження тем і позицій. Безсумнівно, це можна вирішити віддалено і у форматі онлайн-зв’язку, але у зв’язку із зовнішньополітичною ізоляцією міністр закордонних справ повинен виїжджати за межі РФ, щоб демонструвати наявність цих міжнародних відносин і підтримувати їх.»
Петро Шевченко, експерт по Китаю, автор для LB.ua
«Нині дуже популярною є наукова фантастика, зокрема – це твір ” Проблема трьох тіл” китайського письменника-фантаста Лю Цисіня, що набув популярності після його нещодавньої екранізації. Роман оповідає про актуальні проблеми розвитку людської цивілізації, але в основі лежить класична проблема небесної механіки трьох тіл, яка полягає в тому, що неможливо передбачити інерційний напрямок руху трьох різних небесних тіл, якщо їм надано однаковий імпульс розвитку. Це так званий хаотичний сценарій розвитку динаміки цих трьох тіл, який передбачає величезну кількість ймовірностей траєкторії розвитку, що, в свою чергу, важко передбачити. Але є одне рішення цієї “проблеми трьох тіл”, яке полягає в еластичному підході. Що в цьому випадку мається на увазі? Що деякі траєкторії розвитку цих небесних тіл можуть бути прораховані і спрямовані.
Власне кажучи, прорахованість і спрямованість були характерними для відносин трьох великих країн – США, Китаю та Росії. Така передбачуваність існувала до 2016 року. І ми бачили, що, незважаючи на наявність проблем між Китаєм і США, ці відносини піддавалися управлінню. Після цього система увійшла в певну деградацію, а геополітичні відносини значно загострилися між двома країнами. Нині вже цілком очевидним є те, що не можна повернутися до статусу кво, хоча бажання Китаю було б саме таким, коли б він балансував зі США спільно проти когось, як колись В. Путін балансував спільно з Дж. Бушем проти тероризму, що також не може бути повторено. І ми бачимо, що ця задача трьох тіл ускладнилася.
Очевидно, що Китай і Росія ніколи не будуть близькими союзниками, оскільки всі їхні проєкти тісного співробітництва рано чи пізно припинялися; у США і Китаю більше стратегічної ідентичності та збігу інтересів. Але незважаючи на притаманну еластичність, зараз ми бачимо на рівні геополітики і геостатегії зближення РФ і КНР, про що говорила міністр фінансів США під час свого останнього візиту до Китаю. І водночас, навіть в умовах збереження зімкнутих економічних пазлів між Китаєм і США, основний фон продовжує призводити до розколу китайсько-американських відносин, і рано чи пізно станеться їхнє перезавантаження.
Щодо візитів хотілося б акцентувати на тому, що, з одного боку, Китай і США залишили лакуни взаємовигідної співпраці, де це можливо. Наприклад, немає теми високих технологій, яка зараз сприймається дуже чутливо адміністрацією Байдена. Або ж відсутні моменти якогось оригінального науково-технологічного співробітництва, яке напружує Китай, своєю чергою. І при цьому обидві сторони розуміють, що вони перебувають у стані керованої конкуренції і змушені залишати простір для взаємовигідної співпраці. Більше того, Китай намагається його розширити, наприклад, через заклики Лі Цяна інвестувати в китайську економіку. Проблема в тому, що вже американці не готові це робити і бачать інші юрисдикції, більш привабливі для себе, свого бізнесу, – це В’єтнам, та ж Індія. Це один бік китайсько-американського діалогу.
З іншого боку, вважаю, що в контексті їхньої домінуючої конкуренції варто звернути увагу на дзвінок Байдена і Сі. По-перше, позитивним було те, що сторони домовилися зберегти те, що можна ще зберегти. По-друге, актори шукали засоби не наштовхнутися на гострі кути, до яких можна зарахувати питання України, російсько-китайського співробітництва тощо, та можливості їх модерувати, оскільки очевидним стає зміщення фокусу США на Азійсько-Тихоокеанський регіон. Прикладом такого модерування була зустріч офіційна зустріч військово-морського складу США та Китаю в рамках переговорів про військово-морське консультативне співробітництво. Однак, незважаючи на позитивних характер цієї зустрічі, вона не зменшила найголовнішого – дилеми “трьох тіл”, коли два з них балансують проти третього. Хоча однозначно не можна говорити, що сучасні Росія і Китай балансують проти США так само, як балансували США і Китай проти СРСР. Це скоріше свідчить про прагматичність і тимчасовість цього союзу, який несе вигоди обом сторонам.
З огляду на проблематику у взаємовідносинах, Китай і США намагаються нині створити якийсь майданчик, що послужив би основою для перезавантаження, коли їхні нинішні стосунки зазнаватимуть ще більших викликів через Тайвань, Південно-Китайське море та ін. У корені цієї основи лежатимуть торгівля або теми загального характеру, наприклад, боротьба з кліматом, глобального управління. Бо сьогодні вже очевидно, що Китай претендує на більший статус у глобальному управлінні, а США не в змозі витягнути цю відповідальність.
Якщо говорити про російсько-китайські відносини, то, на мою думку, візит Лаврова до Китаю свідчить про підготовку першого державного візиту Путіна після його переобрання до Пекіна. Це послужить важливою віхою для Росії, її стійкості і, звичайно ж, відносин двох країн, бо очевидно, що тренд цих відносин перебуває під високим керуванням, за ними на особливому рівні стежить особисто Сі Цзіньпін, не дозволяючи тим же США якось гостро вплинути або підірвати притаманну стабільність у взаємовідносинах двох країн. Хоча ми бачимо зараз, що російським банкам стало важче використовувати юань для міжнародних розрахунків, бізнес особливо стикається з цими проблемами. Вважаю, що в міру інтернаціоналізації юаня і введення альтернативних способів розрахунків ці проблеми зійдуть нанівець. Таким чином, варто ще раз підкреслити, що, по-перше, цей візит Лаврова – це підготовка до візиту Путіна і зустрічі на високому рівні в Пекіні, а по-друге, він свідчить про калібрування глобальних геостратегічних позицій як РФ, так і Китаю, зокрема й у питаннях України.
Тут ми бачимо, що Росія акцептує китайську мирну ініціативу. У разі, якщо мирна ініціатива пройде під егідою Пекіна, це б надало серйозний імпульс Китаю в його ідеї реалізації себе як міжнародного посередника, посиливши, таким чином, його міжнародні позиції. І, по-третє, ця поїздка також укладається в канву глобального управління в контексті зростаючих ризиків на Близькому Сході, у Південній Америці, тих самих виборів у США. Знову ж таки це свідчить про те, як РФ і Китай могли б далі кооперуватися на глобальній арені, враховуючи спільність інтересів, наприклад, в Африці, як уникнути конфлікту інтересів, які були б ще більш згубними для них на тлі зростаючих викликів. Що стосується Близького Сходу, який також, найімовірніше, обговорювали, то інтереси Китаю і РФ тут зав’язані на тому, щоб Іран зберіг або навіть поліпшив свої позиції. Не варто забувати, що це джерело енергоносіїв для КНР. Так, Пекін переключився на російські вуглеводні, але особливість Китаю в тому, що він не любить впадати в залежність, намагаючись все диверсифікувати. Крім нафтової галузі, країни також проводять навчання в Перській затоці. Для України тут важливо буде спостерігати за тим, як змінюватиметься і чи змінюватиметься взагалі позиція Китаю щодо війни (а вона, скоріш за все, не змінюватиметься), і наскільки ми могли б бути адаптивними та гнучкими стосовно цієї китайської позиції, де тут були б інтереси самого Києва та чи готовий Київ іти на діалог із Китаєм щодо врегулювання.»
