Газове питання вже вкотре отримує найбільший резонанс в кінці року і перетворюється в стійку новорічну традицію не тільки україно-російських відносин, а й глобальних політичних процесів. Напередодні чергового раунду тристоронніх газових переговорів в Берліні на рівні Єврокомісія – Росія – Україна відбулася ще одна резонансна подія – Сенат США абсолютною більшістю голосів підтримав санкції проти «Північного потоку – 2». Американський президент Дональд Трамп уже підписав оборонний бюджет на 2020 року з певними обмеженнями щодо компаній, що займаються будівництвом газопроводу. Рішення Вашингтона завдало удару по амбіціях російсько-німецького енергетичного співробітництва, створило додаткові ризики для Газпрому і загрожує зривом запланованих термінів будівництва газопроводу. Через подібні дії американської сторони, за деякими даними, швейцарська компанія-підрядник «Allseas», яка займалася укладанням труб у Балтійському морі для «Північного потоку – 2», призупинила свої роботи не дивлячись на те, що це найбільший контракт в історії компанії. На тлі ескалації геополітичної конфронтації за перерозподіл сфер впливу в енергетичному секторі Європи певних успіхів у відстоюванні своїх національних інтересів домігся Київ. Повертаючись до тристоронніх переговорів в Берліні й Мінську, доцільно зазначити, що українська сторона намагалася відстоювати максимально конструктивну позицію, при якій політика відходила на другий план в порівнянні з економічними інтересами та енергетичною безпекою. Багато в чому це і визначило кінцевий результат – сторони змогли досягти компромісу.

Протягом останніх місяців в Грузії розгорілася серйозна політична криза, яка супроводжувалась масовими протестами та рядом міжнародних скандалів. Політична система знаходиться в певній зоні турбулентності, зважаючи на дуже високий рівень протестної активності, активізацію опозиційних сил та початок фактичної підготовки до парламентських виборів, які серйозно вплинуть на подальший розвиток країни. Особливо в контексті того, в якій боротьбі завершилась президентська виборча кампанія восени цього року. Початок кінця «Грузинської мрії» Як свідчать результати різних соціологічних досліджень, серед громадян Грузії стабільно зростає рівень протестної активності протягом останніх декількох років. Це пов’язується з рядом факторів: зниженням темпів економічного росту, встановленням повного контролю над політичним життям країни з боку правлячої партії, збільшенням рівня злочинності і тд. Крім того, «Грузинська мрія» почала масово втрачати прихильність ліберально налаштованого середнього класу, який проживає у великих містах, що стало ще одним каталізатором можливих соціальних вибухів.

Володимир Зеленський відвідав Азербайджан з робочим візитом та провів ряд зустрічей на найвищому державному рівні. Зокрема, мова йде про президента Азербайджану Ільхама Алієва та прем’єр-міністра країни Алі Асадова. Цей візит набув додаткової актуальності після чергових переговорів в рамках ГУАМ, які пройшли минулого тижня в Києві. Український прем’єр-міністр Олексій Гончарук тоді відзначив, що сторони намагаються домовитись про створення зони вільної торгівлі та розвиток транзитних маршрутів, які мають посприяти збільшенню торгівельних перевезень між визначеними державами. Подібну тезу продовжив Володимир Зеленський під час зустрічі з Ільхамом Алієвим, який закликав азербайджанську сторону інвестувати в інфраструктурні проекти на території України та розширювати формат двосторонньої співпраці. Перспективний напрямок, на думку українського президента, полягатиме у створенні Транскаспійського транспортного коридору, який зможе стати повноцінною логістичною артерією між Європою та Азією. Особливо в контексті багатообіцяючих китайських інвестицій в межах концепції «Один пояс, один шлях».  Український президент згадав про успішне функціонування залізничного коридору «Баку – Тбілісі – Карс» (з’єднує Туреччину, Азербайджан і Грузію) та «Вікінг», який можна вважати аналогічним проектом за участі України (залізничний транспортний коридор між Литвою, Республікою Білорусь та Україною).  В цьому контексті Володимир Зеленський спробував дати більш ніж чіткий сигнал – Азербайджан може стати рушійною силою в реалізації цього проекту на рівні держав-членів ГУАМ. Більше того, саме до Азербайджану перейде головування в ГУАМ у 2020 році, що додає певного символізму цій ідеї.

Мета дослідження полягає у визначенні ключових тенденцій внутрішньої та зовнішньої політики Російської Федерації, що включає в себе аналіз взаємодії основних акторів у рамках системи державної влади, стану економічних показників, соціальних процесів та дій країни на міжнародній арені. У роботі визначено основні виклики та проблемні аспекти, вирішення яких матиме визначальне значення для російського керівництва впродовж наступних п'яти років, надано власні оцінки вірогідним сценаріям розвитку ситуації. Головний акцент здійснено на можливих модальностях організації транзиту влади у 2024 році, у виробленні нової ідейно-політичної парадигми, стійкості економіки під дією різноманітних факторів, лінії поведінки в зовнішньополітичних відносинах та у формуванні політичного курсу на українському напрямі.

9 декабря стал важным днем не только для украинской дипломатии, но и лично для президента страны Владимира Зеленского, который должен был пройти испытание и продемонстрировать на международной арене готовность брать ответственность за будущие страны. Впервые ему лично пришлось пообщаться с Владимиром Путиным и испытать на прочность свое переговорное мастерство в рамках «нормандского формата». Давайте же оценим, удалось ли достигнуть желанных результатов с учетом сложившихся обстоятельств. Президенту не позволили сосредоточиться исключительно на повестке переговоров, поскольку в Киеве, под предлогом угрозы абстрактной капитуляции, собрался митинг сторонников оппозиционных сил страны. Депутат Петр Порошенко активно призывал не допустить сдачи национальных интересов, чуть не пал жертвой точного попадания вражеского яйца, выброшенного в его сторону одним из участников вече. Таким образом, фактически находясь на линии огня, бывший президент нарисовал действующему красные линии, которые тот не должен пересекать в разговоре с Владимиром Путиным. По всей видимости отстаивать эти линии прилетел во Францию другой депутат «Европейской Солидарности» Алексей Гончаренко, а также несколько участников боевых действий, разорвавших флаг Российской Федерации перед началом собрания.   Владимира Зеленского сопровождала численная украинская делегация, что со стороны могло выглядеть как выездное совещание Кабинета министров. Кроме министра энергетики Алексея Оржеля и министра внутренних дел Арсена Авакова, присутствовал Министр иностранных дел Вадим Пристайко. В кулуарах украинской политики все больше слухов о якобы конфликте последнего с помощником президента Андреем Ермаком, который окончательно перехватил внешнеполитический трек и само собой был в Париже рядом с президентом. Прилетели представители Офиса Президента Андрей Богдан, Кирилл Тимошенко, Сергей Шефир, Руслан Демченко, Юрий Костюк, Игорь Жовква, глава СБУ Иван Баканов, Командующий Вооруженных сил Руслан Хомчак, а также исполнительный директор «Нефтегаза» Юрий Витренко (похоже, Андрей Коболев окончательно потерял позиции). Состав украинской команды подчеркивал важность мероприятия и широкий спектр вопросов, запланированных к обсуждению.

Постоянно подогреваемый информационный резонанс вокруг запланированной на 9 декабря встречи в «нормандском формате» и оптимистические заявления сторон повышают ожидания украинских граждан относительно результатов будущего саммита, предоставляя ему статус фундаментального события. Действительно, встреча на уровне лидеров государств станет серьезным испытанием для Владимира Зеленского на внешнеполитическом треке. Он достиг успеха в инициированном им вопросе организации мероприятия высокого уровня, тогда как следующий шаг подразумевает эффективное использование дипломатии в национальных интересах. Ставки высоки и все большей актуальности набирает вопрос: насколько верны действия украинского Президента, и сможет ли он достичь анонсированного результата – закончить войну. Президентская растяжка Следует признать, что переговорные позиций украинской стороны не отличаются наличием особых преференций. Лидер страны находиться в определенной растяжке даже на внутреннеполитической арене, что ограничивает ему поле для дипломатического маневра в процессе переговоров. Оппозиция в лице «Европейской солидарности», преследуя реваншистские настроения, активно формирует дискурс «зрады» в своих оценках перспектив нахождения компромиссов с российской стороной. Последний замер рейтингов лидера страны демонстрирует негативную тенденцию. Комплекс мер по исполнению минского протокола ставит Владимира Зеленского в строгие рамки в вопросах политического урегулирования и восстановления контроля над границей. Европейские партнеры откровенно устали от длительных миротворческих потуг, желая форсировать процедуру имплементации минских соглашений, что призвано стать драйвером полноценной нормализации экономического сотрудничества с Российской Федерацией, удовлетворить геополитические амбиции Эммануэля Макрона и предоставить определенные политические дивиденды для Ангелы Меркель с учетом непредсказуемых политических процессов внутри Германии. Сложившийся пасьянс определенно усложняет задание Владимиру Зеленскому, который своими решениями должен найти сложный баланс между исполнением своих предвыборных обещаний и уровнем допустимых уступок, не переступив при этом красные линии государственных интересов. Как ни крути, но украинские политические реалии способны поставить под сомнения даже постулат макиавеллизма «цель оправдывает средства».

Підготовка до зустрічі у Нормандському форматі знаходиться на завершальній стадії, а усі учасники висловили очікування з приводу конструктивної роботи над пошуком компромісних рішень. Проте, не очікувано трапилась подія, яка загубилась на фоні інших міжнародних новин, але при певних обставинах може мати довгострокові наслідки та стати так званим «чорним лебедем» для одного з ключових учасників переговорного процесу. 30 листопада на голосуванні за керівний склад Соціал-демократичної партії Німеччини перемогу здобули Норберт Вальтер-Бор’янс і Саскія Ескен. Новина б не мала фундаментального значення, але амбітні політики обійшли в голосуванні конкурента Олафа Шольца, який виступав одним з ініціаторів коаліції з ХДС/ХСС, що раніше зупинила розгортання політичної кризи в Німеччині після парламентських виборів 2017 року. Норберт Вальтер-Бор’янс і Саскія Ескен критично налаштовані щодо союзу з ХДС/ХСС, відкрито демонструючи свою позицію. Вони вже натякнули на необхідності перегляду положень коаліційної домовленості – документу, який стримував від розпаду хиткий союз ХДС/ХСС і соціал-демократів. Реалізацію своїх планів дует політиків може розпочати вже з 6 грудня, коли їх затвердять на з’їзді соціал-демократів. Перегляд коаліційної угоди може стати суттєвим випробуванням для Ангели Меркель та змусити її повторно вдаватись до політичного маневрування, у чому вона неодноразово проявляла майстерність за час своєї політичної каденції. Річ у тому, що затвердження чинних домовленостей раніше змусило канцлера йти на суттєві поступки соціал-демократам, провокуючи конфлікти інтересів в середині блоку ХДС/ХСС. Потреба у прийнятті нових ультиматумів і вимог загрожує черговим послабленням позицій Ангели Меркель в лавах власної політичної партії та ставитиме під загрозу її авторитет.

Білорусь поступово наближається до критичної точки у взаємовідносинах з Російською Федерацією, коли рівень політичної самостійності країни безпосередньо корелюватиме із збереженням економічних преференцій в енергетичному секторі. Російська сторона зайняла принципову позицію і намагається використовувати економічні важелі впливу для того, щоб спонукати офіційний Мінськ  до більшої інтеграції під патронатом та за сценарієм вигідним Кремлю. Грудень 2019 року покликаний стати важливим етапом для визначення контурів подальшого розгортання проекту Союзної держави та продемонструвати готовність Олександра Лукашенко й далі здійснювати дипломатичні маневри, затримуючи реалізацію вигідного Росії проекту. Чи вдасться реанімувати Союзну державу? Ідея синхронізації економічної і політичної систем обох держав набирала обертів після розпаду Радянського Союзу. В основі стратегічного зближення Білорусь вбачала отримання доступу до дешевої сировини. Росія шукала будь-які інструменти для посилення свого політичного і військового впливу в регіоні. Врешті-решт фінальним етапом еволюції двосторонніх відносин стало утворення у 1999 році проекту Союзної держави, укладання необхідної правової бази та ухвалення програми дій для практичної імплементації досягнутих домовленостей. Проте, геополітичні амбіції не виправдали очікувань потрапивши в рутину внутрішньополітичних процесів учасників проекту. Союзна держава залишилась своєрідним рудиментом без перспектив трансформації в реальний наднаціональний інститут.

Фонд громадської дипломатії – аналітичний центр, який спеціалізується на дослідженні та прогнозуванні сутності політичних процесів на пострадянському просторі.   Після розпаду СРСР утворився певний політичний  вакуум в регіоні, який супроводжувався зміцненням позицій багатьох геополітичних центрів сили та, відповідно, різновекторними інтеграційними рухами окремих країн. Це призвело до створення складної матриці, яка відображає з одного боку точку перетину інтересів ключових міжнародних акторів на рівні США, КНР, ЄС та РФ, а з іншого – захист політико-економічних інтересів кожного окремого суб’єкта.

Сучасна політика Держави Ізраїль нерозривно пов’язана з Беньяміном Нетаньягу, так само як і він з нею. У більшості випадків персона доки ще чинного прем’єр-міністра асоціюється з єврейською державою на міжнародній арені, чого не скажеш на 100% про внутрішню політику Ізраїлю, що насамперед викликано успішними соціально-економічними реформами та водночас складним геополітичним становищем. Попри це Беньямін Нетаньягу обіймає посаду прем’єра рекордні 13 років, перевершивши навіть першого прем’єра та засновника Ізраїлю Давида Бен-Гуріона. Очевидно, такий рекордний термін у владі рано чи пізно закінчиться, і цілком можливо, що після остаточного висунення звинувачень у корупції, парламентські вибори цієї осені стали останніми для найбільш досвідченого та відомого політика Ізраїлю. Феномен «Короля Бібі» Нетаньягу зі своєю партією «Лікуд» вперше переміг на виборах в Ізраїлі у 1996 році, здолавши тоді партію майбутнього президента Шимона Переса лише з перевагою в один відсоток. Згодом Нетаньягу поступово став культовим ізраїльським політиком, зокрема і завдяки своїй послідовній  позиції щодо Палестини.

У вівторок, 26 листопада, український глава держави Володимр Зеленський прибув у Таллінн з офіційним візитом, під час якого провів зустрічі з президентом Естонії Керсті Кальюлайд, прем'єром Юрі Ратасом та спікером парламенту Хенном Піллуаасом. В ході зустрічі Кальюлайд відзначилась «особливою» гостинністю, коли подарувала українському очільнику електровелосипед, який вже встиг стати справжнім «мемом» у соціальних мережах. Володимир Зеленський гумор оцінив і подарунок прийняв. На цьому пропоную повернутися до обговорення самого візиту, адже зміст розмови видався доволі цікавим і конструктивним.  Президенти обох країн, прогнозовано, багато говорили про перспективи інтеграції України до складу ЄС та НАТО, врегулювання конфлікту на Донбасі та невизнання окупації Кримського півострову Росією. Також сторони окреслили плани щодо поглиблення співпраці в економіці, кібербезпеці та реалізації спільних інфраструктурних проектів.

У сусідній Румунії завершилась президентська виборча кампанія, яка, згідно з результатами екзит-полів, засвідчила впевнену перемогу чинного глави держави Клауса Йоганніса, якого підтримали 62,8% громадян. Найближчим переслідувачем стала експрем'єрка з табору соціал-демократів Віоріка Денчіле, яка набрала вдвічі меншу кількість голосів (близько 33,5%). Чому такий великий розрив? Результати виборів стали цілком передбачуваними, зважаючи на послаблені позиції соціал-демократів та неприховану відданість Денчіле колишньому лідеру партії Лівіу Драгні, який відбуває покарання за корупційні дії та неправомірне використання владних повноважень. Віоріка Денчіле втратила значний відсоток підтримки через корупційні скандали навколо соціал-демократів та поразку на останніх виборах до Європейського парламенту. Більше того, в парламенті оголосили вотум недовіри до уряду лівих, що спровокувало відставку Денчіле з посади прем’єра. Її наступником став соратник Йоганніса з Націонал-ліберальної партії Людовік Орбан, який вже неодноразово зазначав на тому, що вони планують створити альянс з президентом і максимально відтіснити від влади соціал-демократів.

В Конгресі триває другий тиждень публічних слухань свідків по справі імпічменту Трампа. У вівторок давали покази Курт Волкер –  колишній спецпредставник Держдепу щодо України, член ради з питань нацбезпеки Александр Віндман, помічниця віцепрезидента Майка Пенса Дженніфер Вільямс та Тім Моррісон – радник Трампа у раді з нацбезпеки щодо Росії. Останні три були свідками тієї розмови Трампа і Зеленського 25 липня, що відразу підвищило градус дискусії в комітеті з питань розвідки Конгресу. Усі вони є одними з небагатьох прямих свідків, які як і решта, отримали свої виклики повісткою, оскільки Білий дім заборонив будь-яку співпрацю зі слідством. Отже, бажання давати свідчення вже демонструє їх потенційну незгоду з діями або бажанням Трампа «відбілити» власне ім'я.   Дипломатія залишає прогалини в пам’яті

Минулого тижня в сусідній Білорусі розпочалися дострокові «вибори» до Палати представників (нижньої палати парламенту), які тривали майже тиждень. У ролі головного ньюзмейкера цього шоу, вже традиційно, став незмінний очільник держави Олександр Лукашенко, який усіма доступними засобами намагався додати фарб в сірі політичні будні. Представники ЦВК РБ відзвітували про рекордну явку, яка досягнула позначки у 77% (майже половина виборців проголосували достроково, до 17 листопада). Кампанія багато в чому нагадувала доволі просту театральну постановку, де розв’язка була відома ще до початку дійства. Ще за місяць до дня голосування в медіапростір злили погоджені списки майбутніх депутатів, які на 95% співпали з остаточними результатами волевиявлення громадян. Провладні кандидати отримали беззаперечну перемогу, не залишивши буквально жодного шансу для опозиції (навіть під час попередньої кампанії опозиційні кандидати отримали 2 депутатських місця зі 110 можливих). Більше того, до участі в виборчій компанії не допустили опозиційних політиків, яких, у своїй абсолютній більшості, забанили ще на етапі реєстрації (з майже 500 кандидатів до участі у виборах допустили лише 21-го представника опозиції). Непідконтрольні кандидати були позбавлені будь яких можливостей для ведення виборчої кампанії. Для прикладу, замість анонсованого виступу опозиційного кандидата телеканал «Білорусь – 3» запустив в ефір програму, де яскраво описувались пейзажі та архітектурні надбання Білорусі. Це може свідчити про те, що О. Лукашенко вирішив зіграти на посилення власних позицій, без особливо флірту стосовно ЄС та США. Однак за межами публічного процесу прослідковуються реальні політичні ігри, від перебігу яких залежатиме майбутнє всієї країни. Білоруський президент підтвердив, що планує взяти участь у наступних президентських виборах, які заплановані на серпень 2020 року. Реальність полягає у тому, що Олександр Лукашенко вже розпочав активну підготовку і намагається сконцентрувати навколо себе максимальну підтримку з боку всієї владної вертикалі. Саме з цим потрібно пов’язувати надзвичайно жорсткий тиск щодо опозиції, навіть за рамками офіційного Мінська. Цілком ймовірно, що наступна президентська каденція стане останньою для О. Лукашенка і він готує поле для передачі влади. Основний претендент на президентське крісло – Віктор Лукашенко, старший син Олександра Григоровича, і, за щасливим збігом обставин, радник президента з національної безпеки й оборони. Віктор Лукашенко здійснює контроль над силовим блоком, що надзвичайно важливо зважаючи на характер існуючого політичного режиму. Більше того, чинний президент неодноразово натякав, що саме його старший син має достатній рівень компетенції та досвіду для управління державою.

В рамках підготовки зустрічі у Нормандському форматі Україна та західні партнери активізували дипломатичні зусилля задля вирішення необхідних організаційних питань та досягнення ключової мети — гарантування участі Російської Федерації у запланованому на 9 грудня 2019 року саміті. В зазначеному контексті, 18-19 листопада вдруге за 5 місяців Україну відвідає Міністр закордонних справ ФРН Хайко Маас. Анонсованою метою візиту німецького дипломата виступатиме перевірка стану виконання мінських домовленостей та підготовка до проведення довгоочікуваної зустрічі на нормандському переговорному майданчику. На час перебування в Україні Хайко Маас планує відвідати Станицю Луганську, яка отримала статус своєрідної візитівки успішної реалізації пілотного проекту з розведення озброєння і дотримання режиму припинення вогню на лінії розмежування. Програма візиту передбачає зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським, Міністром закордонних справ Вадимом Пристайко і Прем'єр-міністром Олексієм Гончаруком. Варто очікувати, що за результатами перебування в Україні Хайко Маас офіційно засвідчить виконання українською стороною усіх вимог необхідних для проведення саміту та прогрес Володимира Зеленського в розблокуванні мінського процесу. Таким чином, на дипломатичному рівні буде адресовано чіткий сигнал на адресу Кремля щодо готовності німецької сторони зустрітись на найвищому рівні у Франції.

Вчора ввечері за українським часом у Конгресі стартувала наступна фаза процедури імпічменту чинному президенту Трампу в нижній палаті Конгресу. Резолюція, яку ухвалили демократи рівно два тижні тому на Хелловін, формалізувала весь процес, та дозволила опонентам Трампа допитати дипломатів перед усім світом у прямому ефірі. Тепер процедура імпічменту формалізована, має свій порядок і правила. Зараз право викликати свідків отримали і однопартійці Трампа — республіканці. Слухання навряд чи змінять думки американців щодо дій та слів президента або імпічменту в цілому, але електоральний шоу-тайм у США за рік до виборів вже розпочався. Дипломати проти депутатів, або як слухання (не) впливають на імпічмент. У середу давали свідчення Білл Тейлор — тимчасовий повірений у справах США в Україні та Джордж Кент — чинний помічник Державного секретаря Майка Помпео. У п’ятницю буде свідчити колишній посол США в Україні Марі Йованович. Вільям Тейлор поки став ключовим свідком серед чинних дипломатів, які давали свідчення перед членами Палати Представників без присутності преси, а отже саме його публічних показів демократи чекали найбільше. З огляду на стратегію демократів і Шифа зокрема, було дуже доречно запросити саме цих свідків одночасно, оскільки свідчення кожного з них доповнювали одне одного, та часто питання лунали до обох дипломатів по черзі.