3-4 февраля президент Франции Эманнуэль Макрон впервые посетил с официальным визитом Польшу. В рамках поездки французский глава государства встретился с президентом Польши Анджеем Дудой, премьер-министром Матеушом Моравецким, спикером Сейма Ельжбетой Витек, спикером Сената Томашем Гродзким и незапланированно познакомился с кандидатом в президенты от главной оппозиционной партии «Гражданской платформы» Малгожатой Кидавой-Блонськой. Таким образом Макрон четко продемонстрировал, что его устроит любой исход президентских выборов в Польше и он не делает ставку исключительно на правящую партию Право и Справедливость. Визит Макрона в Польшу стал «прорывом» для польско-французских отношений по той причине, что они, начиная с 2016 года, находились в состоянии откровенного кризиса. Париж и Варшава, несмотря на значительную экономическую интенсивность двусторонних отношений, имели отрицательную динамику контактов во внешнеполитическом аспекте.

3-4 лютого президент Франції Еманнуель Макрон вперше відвідав з офіційним візитом Польщу. В рамках поїздки французький глава держави зустрівся з президентом Польщі Анджеєм Дудою, прем'єр-міністром Матеушем Моравецким, спікером Сейму Ельжбетою Вітек, спікером Сенату Томашем Гродзкім і незаплановано познайомився з кандидатом в президенти від головної опозиційної партії «Громадянської платформи» Малгожатою Кідава-Блонською. Таким чином Макрон чітко продемонстрував, що його влаштує будь-який результат президентських виборів в Польщі й він не робить ставку виключно на правлячу партію Право і Справедливість. Візит Макрона до Польщі став «проривом» для польсько-французьких відносин з тієї причини, що вони, починаючи з 2016 року, знаходилися в стані відвертого кризи. Париж та Варшава, незважаючи на значну економічну інтенсивність двосторонніх відносин, мали негативну динаміку контактів у зовнішньополітичному аспекті.

В последние годы формат украино-турецких отношений приобрел особый смысл, учитывая фактор военного противостояния с Россией и общий уровень безопасности в Черноморском регионе. Турция, несмотря на довольно тесное партнерство с Россией, пытается укреплять собственную субъектность и играть самостоятельную геополитическую игру. В этом контексте следует воспринимать и довольно прагматичный уровень сотрудничества Реджепа Эрдогана сначала с Петром Порошенко, а, впоследствии, и с Владимиром Зеленским. Турецкая сторона привлекалась в качестве переговорщика в вопросах освобождения украинских заложников (Ахтема Чийгоза и Ильми Умерова), поставляла военное снаряжение для украинской армии и помогала в получении Томоса. Однако подобные шаги Эрдогана делались из конкретного политического расчета, учитывая существующую конъюнктуру и статус Анкары на международной арене. Именно поэтому остается открытым вопрос относительно того, что именно, кроме политической части обсуждали руководители двух государств в Киеве. Международный контекст встречи

Протягом останніх років формат україно-турецьких відносин набув особливого сенсу, зважаючи на фактор військового протистояння з Росією та загальний рівень безпеки в Чорноморському регіоні. Туреччина, не зважаючи на доволі тісне партнерство з Росією, намагається зміцнювати власну суб’єктність та грати самостійну геополітичну гру. В цьому контексті варто сприймати й доволі прагматичний рівень співпраці Реджепа Ердогана спочатку з Петром Порошенком, а, згодом, і з Володимиром Зеленським. Турецька сторона залучалася в якості переговорника в питаннях звільнення українських заручників (Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова), постачала військове спорядження для української армії та допомагала в отриманні Томосу. Однак подібні кроки Ердогана робилися з конкретного політичного розрахунку, зважаючи на існуючу кон’юктуру та статус Анкари на міжнародній арені. Саме тому залишається відкритим питання відносно того, що саме, крім політичної частини обговорювали очільники обох держав у Києві. Міжнародний контекст зустрічі

Ukraine’s oligarchs have established themselves as an independent component of the socio-political and economic system, whose lack of interests has become impossible in current times. The challenge for Volodymyr Zelesnkyy is how to confront the influence of the oligarchs. Current developments suggest three scenarios between the oligarchs, the new political elite, and civil society. The collapse of the Soviet Union opened up opportunities for Ukraine to implement economic reform, democratise state institutions and shape the country around liberal values. The experience of post-war western democracies appeared as successful cases for Ukraine since the collapse of the USSR. To access this content, you must subscribe to NEE, or log in if you are a subscriber. Not a subscriber? Why not try it out. Plans start at just €5 per month.

На протяжении последних месяца-двух между Польшей и Россией разгорелась битва на поле исторической политики. Начало активной фазы исторических баталий, вероятно, положило нежелание Польши приглашать президента РФ Владимира Путина на годовщину начала Второй мировой войны. Поскольку события 1939-1945 годов являются для российской исторической политики апогеем героизма, Кремль негативно воспринял действия Польши. РФ придумала достаточно изощренный способ ответа и заявила о готовности «перекопать» могилы под Медным (Катынь), поскольку на месте гибели десятков тысяч польских солдат якобы были найдены останки двух советских военных.

Протягом останніх одного-двох місяців між Польщею і Росією розгорілася битва на полі історичної політики. Початок активної фази історичних баталій, ймовірно, поклало небажання Польщі запрошувати президента РФ Владіміра Путіна на роковини початку Другої світової війни. Оскільки події 1939-1945 років є для російської історичної політики апогеєм героїзму, Кремль негативно сприйняв дії Польщі. В РФ вигадали досить витончений спосіб відповісти і заявили про готовність «перекопати» могили під Мідним (Катинь), оскільки на місці загибелі десятків тисяч польських солдатів нібито були знайдені останки двох радянських військових. Ці дві події актуалізували невирішені історичні питання, давши початок новій «війні за історію». У відповіді за окупацію

Майк Помпео впервые собирается в Украину. Эта новость, возможно, в любой другой год воспринималась как признание отношений высокого уровня между Вашингтоном и Киевом, поддержка реформ в Украине, определенная легитимизация еще новой власти, и тому подобное. Все это было бы правдой, если бы не импичмент в Штатах. Украина бесспорно войдет в историю США как первое государство, через отношения с которым начали процедуру импичмента. И хотя, импичмент в Палате Представителей уже проголосован большинством, которое составляют демократы, в Сенате до сих пор нет шансов на реальное отстранение президента, все это создает контекст и подтекст встречи главы Государственного департамента Майка Помпео с украинской властью. Курс и декларация имени Помпео и почему ему доверяет Трамп?

19 января, в Берлине прошла международная конференция по Ливии, которая носила определенный геополитический символизм в связи с нескрываемым потеплением в двусторонних отношениях между Германией и Россией. На фоне отстранения Вашингтона от ливийского кейса происходит активизация ряда других игроков – России и Турции, которые пытаются серьезно расширить свое присутствие в регионе. Подобные действия не остались без внимания Ангелы Меркель и Эммануэля Макрона, которые продолжают противостояние с Вашингтоном и рассматривают Владимира Путина в качестве потенциального союзника по ряду вопросов, которые не соответствуют интересам администрации Дональда Трампа. Установление контроля над ситуацией в Ливии отвечает интересам каждой из определенных сторон. Для Владимира Путина важно расширить влияние России в Северной Африке, и получить доступ в энергетический сектор Ливии. Реджеп Эрдоган интересуется энергетическими ресурсами и стремится расширить свой контроль в регионе в контексте возможного обострения двусторонних отношений с Израилем из-за строительства последними газопровода EastMed, который станет прямым конкурентом «Турецкого потока» в борьбе за выход на европейские рынки сбыта. Для Германии этот вопрос интересен, в первую очередь, в области безопасности, ведь от ситуации в Ливии напрямую будет зависеть уровень миграционных потоков в ЕС. Ни для кого не секрет, что именно миграционный вопрос представляет угрозу размеренной европейской политике и могут привести к обострению социальной напряженности внутри образования. Также коллективный Брюссель заинтересован в стабильных поставках ливийских энергоресурсов и обеспечении бесперебойного функционирования всей инфраструктуры, связанной с добычей и транспортировкой нефти. О подготовке и результатах конференции в Берлине

19 січня у Берліні пройшла міжнародна конференція по Лівії, яка носила певний геополітичний символізм у зв’язку з неприхованим потеплінням у двосторонніх відносинах між Німеччиною та Росією. На фоні відсторонення Вашингтону від лівійського кейсу відбувається активізація ряду інших гравців – Росії та Туреччини, які намагаються серйозно розширити свою присутність в регіоні. Подібні дії не залишились поза увагою Ангели Меркель та Еммануеля Макрона, які продовжують протистояння з Вашингтоном й розглядають Володимира Путіна в якості потенційного союзника по ряду питань, які йдуть всупереч інтересів адміністрації Дональда Трампа. Встановлення контролю над ситуацією у Лівії відповідає інтересам кожної з визначених сторін. Для Володимира Путіна важливо розширити вплив Росії у Північній Африці та отримати доступ до енергетичного сектору Лівії. Реджеп Ердоган цікавиться енергетичними ресурсами та прагне розширити свій контроль у регіоні в контексті можливого загострення двосторонніх відносин з Ізраїлем через будівництво останніми газопроводу EastMed, який стане прямим конкурентом «Турецького потоку» у боротьбі за вихід на європейські ринки збуту. Для Німеччини це питання має інтерес, в першу чергу, у безпековій площині, адже від ситуації в Лівії напряму буде залежати рівень міграційних потоків до ЄС. Ні для кого не секрет, що саме міграційне питання становить загрозу розміреній європейській політиці й може призвести до загострення соціальної напруги в середині утворення.  Також колективний Брюссель зацікавлений у стабільних поставках лівійських енергоресурсів та забезпеченні безперебійного функціонування всієї  інфраструктури, пов’язаної з видобутком і транспортуванням нафти. Про підготовку та результати конференції у Берліні

Прошлый год завершился в США историческим событием, которое привлекло внимание даже не вовлеченных в политику людей. В третий раз в истории к Президенту Соединенных Штатов применили процедуру импичмента. Это, конечно, отнюдь не означает, что Дональд Трамп должен мгновенно покинуть свой пост, но накануне выборов все эти процессы имеют особый подтекст. Такого никогда не было. И вот опять Обе статьи нашли поддержку большинства среди оппонентов президента. Так завершилось голосование об импичменте президента США Дональда Трампа. Палата представителей Конгресса США объявила импичмент главе государства по обеим статьям – о «злоупотреблении властью», включая в себя нарушение клятвы президента, а также о «препятствовании работе Конгресса».

Минулий рік завершився у США історичною подією, за якою спостерігали люди, які навіть не залучені в політику. Втретє в історії до Президента Сполучених Штатів застосували процедуру імпічменту. Це, звичайно, аж ніяк не означає, що Дональд Трамп мусить миттєво покинути свій пост, але напередодні виборів всі ці процеси мають особливий підтекст. Такого ніколи не було. І от знову Обидві статті знайшли підтримку більшості серед опонентів президента. Так завершилося голосування про імпічмент президента США Дональда Трампа. Палата представників Конгресу США оголосила імпічмент главі держави за обома статтями – про «зловживання владою», що включає в себе порушення клятви президента, а також про «перешкоджання роботі Конгресу».

Традиционное послание Владимира Путина Федеральному собранию произвело существенный резонанс, определило кадровую перезагрузку и заложило основу для конституционных изменений в России. Российский президент предоставил четкий сигнал относительно его активного вовлечения в процесс подготовки транзита власти и очертил контуры функционирования политической системы в дальнейшем. Но обо всем по порядку. Путинские конституционные инициативы. Озвученные предложения основываются на стремлении сохранить монолитность власти при усовершенствовании механизмов сдерживания и противовесов. Хотя потребность таких механизмов фактически отсутствует сейчас, на период каденции Владимира Путина, который убедительно исполняет роль верховного арбитра, подстраховка необходима в дальнейшем, когда он уйдет с поста президента и, если окончательно дистанцируется от власти. По всей видимости, поправки в Конституцию должны постепенно создавать новые правила игры в постпутинский период, инструменты сбалансированного вовлечения ключевых групп влияния в принятие государственных решений и формирования политической повестки страны. В основе будущих конституционных изменений лежит частичное перераспределение функционала органов государственной власти:

В медиапространстве в последние месяцы идут серьезные дискуссии вокруг формата возможных договоренностей между Александром Лукашенко и Владимиром Путиным по реанимации проекта Союзного государства. После ряда провальных переговоров стороны все же начали говорить о возможном компромиссе. Однако не стоит делать поспешных выводов и разгонять условную «зраду», ведь интересы обеих переговорных субъектов несколько отличаются, что может повлиять на конечный результат. В Кремле стремятся дожать белорусов на предмет конкретных договоренностей, которые создадут предпосылки для действительно углубленной политической интеграции, при которой официальный Минск будет вынужден уступить часть своего суверенитета. В этом вопросе проявляет нескрываемый интерес лично Владимир Путин, который стремится продемонстрировать определенные успехи Союзного государства, которое, де-юре, было создано еще двадцать лет назад. Для Путина подобная «победа» имеет дополнительный символизм, поскольку этот президентский срок, с высокой вероятностью, станет для него последним. Именно поэтому углубленная интеграция Беларуси в состав России, наряду с «аннексией Крыма» может стать подтверждением имиджа сборщика потерянных земель и положительным итогом всего периода правления. Более того, это получит высокий уровень поддержки внутри российского общества. С другой стороны находятся интересы белорусской стороны, которые, уже традиционно, заключаются в использовании накатанной схемы – «экономические выгоды в обмен на теплые политические заявления». Для Александра Лукашенко важно получить доступ на огромный российский рынок и сохранить низкие цены на энергоресурсы, учитывая сырьевую зависимость белорусской экономики и целый комплекс НПЗ, функционирование которых напрямую зависит от дешевых цен на нефть.

В медіапросторі протягом останніх місяців точаться серйозні дискусії навколо формату можливих домовленостей між Олександром Лукашенко та Володимиром Путіним щодо реанімації проекту Союзної держави. Після ряду провальних переговорів сторони, все ж таки, почали говорити про можливий компроміс. Однак не варто роботи поспішних висновків й розганяти умовну «зраду», адже інтереси обох переговорних суб’єктів дещо відрізняються, що може вплинути на кінцевий результат. У Кремлі прагнуть дотиснути білорусів на предмет конкретних домовленостей, які створять передумови для дійсно поглибленої політичної інтеграції, за якої офіційний Мінськ буде змушений поступитися частиною свого суверенітету. В цьому питанні проявляє неприхований інтерес особисто Володимир Путін, який прагне продемонструвати певні успіхи Союзної держави, яка, де-юре, була створена ще двадцять років тому. Для Путіна подібна «перемога» матиме додатковий символізм, оскільки цей президентський термін, з високою ймовірністю, стане для нього останнім. Саме тому поглиблена інтеграція Білорусі до складу Росії, на ряду з «анексією Криму» може стати підтвердженням іміджу збирача втрачених земель та позитивним підсумком всього періоду правління. Більше того, це отримає високий рівень підтримки в середині російського суспільства. З іншого боку знаходяться інтереси білоруської сторони, які, вже традиційно, полягають у використанні накатаної схеми – «економічні вигоди в обмін на теплі політичні заяви». Для Олександра Лукашенка важливо отримати доступ на величезний російський ринок та зберегти низькі ціни на енергоресурси, зважаючи на сировинну залежність білоруської економіки та цілий комплекс НПЗ, функціонування яких напряму залежить від дешевих цін на нафту.

Газовый вопрос уже в который раз получает наибольший резонанс в конце года и превращается в устойчивую новогоднюю традицию не только украино-российских отношений, но и глобальных политических процессов. Накануне очередного раунда трехсторонних газовых переговоров в Берлине на уровне Еврокомиссия – Россия – Украина состоялось еще одно резонансное событие – Сенат США абсолютным большинством голосов поддержал санкции против «Северного потока – 2». Американский президент Дональд Трамп уже подписал оборонный бюджет на 2020 г. с определенными ограничениями в отношении компаний, занимающихся строительством газопровода. Решение Вашингтона нанесло удар по амбициям российско-немецкого энергетического сотрудничества, создало дополнительные риски для Газпрома и угрожает срывом запланированных сроков строительства газопровода. Из-за подобных действий американской стороны, по некоторым данным, швейцарская компания-подрядчик «Allseas», занимавшаяся укладкой труб в Балтийском море для «Северного потока – 2», приостановила свои работы несмотря на то, что это крупнейший контракт в истории компании. На фоне эскалации геополитической конфронтации за перераспределение сфер влияния в энергетическом секторе Европы определенных успехов в отстаивании своих национальных интересов добился Киев. Возвращаясь к трехсторонним переговорам в Берлине и Минске, целесообразно отметить, что украинская сторона пыталась отстаивать максимально конструктивную позицию, при которой политика отходила на второй план в сравнении с экономическими интересами и энергетической безопасностью. Во многом это и определило конечный результат – стороны смогли достичь компромисса.