О бюрократической бюрократии (баны вперемешку с отключениями света мешают регулярно что-то писать, тезисно основное за последнее время). Вещевое обеспечение/деньги. По броне/шлемам ситуация стабильно хорошая, резерв в 200 тыс./100 тыс. удерживается, хотя происходит достаточно активная выдача на замену. Радуют успехи украинских производителей, которые научились делать в стране всё (пекут керамику, варят бронесталь, своя фурнитура, нити и т.д.). Министр обороны Алексей Резников уже писал о тестировании женского бронежилета и нескольких экспериментальных образцов. В перспективе Украина вполне может стать конкурентной по броне на внешних рынках. По плану на следующий год будет радикальная смена баланса: максимум будет закрыто украинскими производителями – импорт в каких-то особых случаях и для страховки. По зимней форме. Уже пару недель внутренняя коммуникация на эту тему ведётся исключительно нецензурно. С перспективой перехода в рукоприкладство. Суть в том, что зимней формы Минобороны уже передало в ЗСУ столько, что хватит с запасом на всех, кто имеет право её носить. Единственная позиция, по которой статистически есть нехватка – это рукавицы зимние (хотя ни разу не слышал, чтоб эту позицию кто-то выделял как важную). Всего остального – достаточно. И курток, и обуви, не говоря уже о термобелье/шапках/носках/флисках… Тем не менее, до сих пор падает информация, что где-то чего-то нет. В 99% случаях ситуация повторяется: речь идёт об отдельных, переподчинённых, неформатных подразделениях либо упирается в конкретного командира, который эээ нуждается в помощи. Помощи в оформлении документов либо в верной приоритезации. Есть направления, где и по официальным отчётам, и по неофициальным каналам (масса друзей и знакомых на разных участках фронта) нет ни одной жалобы на еду-деньги-топливо-вещёвку. Вот вообще ни одной, даже подозрительно. Просят только больше оружия (об этом ниже). Есть такие, где официально на уровень подразделения всё поступило, а дальше что-то пошло не так. Поэтому рекомендация прежняя – тормошить по командной вертикали письменно, не стесняться фиксировать и подавать потребы. Для статистики. Пропорция по зимним курткам. Из всего поставленного в войска: 85% – контракты Минобороны, 10% – материально-техническая помощь других стран, 5% – благотворительная помощь. Это к тому, что рассказы «как нас всем обеспечили партнёры» и мифы о «500 тыс. комплектов канадской формы» – не поделу. Партнёры передали часть имеющегося со складов и разместили новые заказы, которые будут закрыты позже (собственно – зимой) и сформируют дополнительный запас прочности. За что им спасибо, ибо это важно. По деньгам. Все выплаты по денежному обеспечению военнослужащих закрыты в полном объёме еще дней десять назад. На декабрь всё пока также выглядит планово. Индивидуальные ситуации разбираются. По январю – материально Минобороны будет готово. А там поглядим. Из важного. Завершён цикл бумажной работы для начала выдачи документов УБД. Приказ Минобороны заюстирован на прошлой неделе и уже получен назад, движение началось. Формируются комиссии, которые будут рассматривать пакеты документов (часть комиссий уже готова). Ориентировочно с 1 декабря колёсики закрутятся. Пути получения статуса УБД: для военнослужащих – через командира или через личное обращение в комиссию, для уволенных со службы – через военкомат (ТЦКСП). На сайте Минобороны есть алгоритм работы с бумагами. Многое будет зависеть от штабной культуры в конкретном подразделении. Опыт показывает, что в начале будут нарекания. Ибо в первые месяцы будет вал бумаг. Потом всё станет на поток.

Скандальний та вкрай неоднозначний президент Чехії Мілош Земан перебуває останні місяці на посаді, завершуючи свою другу та останню каденцію. Вже 13-14 січня у Чехії відбудуться нові президентські вибори, а за необхідності наприкінці січня пройде другий тур. Минулого тижня остаточно визначилися учасники перегонів – після перевірки поданих документів чеський центрвиборчком відмовив у реєстрації 12 із 21 претендента на участь у виборах. Щоправда, двоє з невдах обіцяють подати апеляцію, проте на перебіг виборів це вже не вплине.

П'ять прикладів, коли українські бійці довели, що неможливо – це не про Україну. Зпочатку вторгнення РФ українські захисники не просто утримують навалу рашистів, які кратно переважають у кількості живої сили та техніки й роблять це так, що просто пишуть історію військової справи. Defense Express зібрав п'ять прикладів того, коли Сили оборони України здійснили те що вважалось неможливим.

Зараз ЗСУ утримають лінію оборони довжиною близько 3,7 тисячі км, й ворога ще потрібно вигнати зі 108 тисяч кв. км окупованої ним з 2014 території України Останнім часом у інформаційному просторі побільшало прогнозів та коментарів відносно строків перемоги України, а також кількості озброєння, яке для цього необхідно. Водночас не треба забувати, що будь-яке якісне прогнозування спирається в першу чергу на інформацію та вміння її аналізувати на основі власних знань та досвіду. Тому, зокрема на питання відносно загальної картини перебігу бойових дій, а особливо їх планування, найбільш компетентну відповідь слід очікувати від людини, яка має найбільш повну інформацію щодо сил та спроможностей, як власних сил, так і противника. А також має теоретичні та практичні знання у сфері військового мистецтва оперативно-стратегічного рівня.

Зараз Україна знаходиться в такій ситуації, коли нам для боротьби з «літаючими мопедами» та крилатими ракетами росіян потрібно усіма доступними шляхами посилювати щільність протиповітряної оборони. І тут буквально усі засоби нам підходять. Наприклад, під час свого візиту в Київ прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак оголосив про передачу 125 зенітних гармат та РЛС для виявлення дронів. Навіть якщо тут мова про передачу лише ЗУ-23-2 – це уже суттєва підтримка для ППО України. Бо, наприклад, є такий варіант «дронебійки» - німецький зенітний танк Gepard, радари якого можуть «бачити» навіть балістичні ракети, а 35-мм гармати успішно знищують крилаті ракети та «Шахеди». Але боєкомплект до «Гепардів» обмежений, бо Швейцарія як виробник боєприпасів зайняла «нейтралітет».

Двусторонние отношения между Украиной и КНР уже более десяти лет носят характер стратегического партнерства. Однако полномасштабное вторжение РФ в Украину и нейтральная позиция Китая поставили вопрос о пересмотре и перезагрузке политики Украины на «китайском» треке. Учитывая, что Китай уже можно назвать одним из глобальных игроков наряду с США, который, вероятнее всего, будет играть ключевую роль в определении будущей мировой повестки, игнорировать Поднебесную весьма сложно. Вместе с тем, Китай остается сложным для восприятия направлением внешней политики Украины, как из-за отсутствия интеллектуальных и кадровых ресурсов, так и из-за относительной пассивности Украины на этом направлении за прошедшие 30 лет. Украине безусловно необходима стратегия по Китаю, при чём вне зависимости от общественных настроений и индивидуального восприятия той или иной администрации. Нейтралитет Китая относительно российско-украинской войны – подтверждение этой необходимости. Это, однако, не означает выбор между «дружбой» и «враждой» с Китаем. В общественно-политическом дискурсе разработка стратегии на том или ином направлении часто ошибочно воспринимается как намерение государства едва ли не создать некий союз с теми странами, которые упоминаются в стратегиях. Но стратегии нужны для конкретного понимания внешней среды, интересов Украины в этой среде и формирования целей на пути к достижению своих интересов. Вопрос подходов, принципов и практических действий – это отдельный вопрос. Главные проблемы китайско-украинского сотрудничества всегда сводились к следующим пунктам:

Саудовская Аравия и Южная Корея подписали соглашение о партнерстве сразу в трех секторах. Общая сумма проектов – $30 млрд. Наследный принц Саудовской Аравии Мухаммед бин Сальман съездил в Сеул, где встретился с руководством страны, с которым виделся буквально накануне на саммите «Большой двадцатки». Визиты такого уровня между странами не сказать, что очень частое явление. Президент Южной Кореи Юн Сок Ёль назвал Саудию ключевым партнером в экономике и энергетике, и призвал к дальнейшему расширению двустороннего партнерства. Он также надеется, что южнокорейские компании смогут расширить свое участие в проекте строительства «города будущего» NEOM на побережье Красного моря – главное детище принца Мухаммеда стоимостью $500 млрд. Наследный принц Саудовской Аравии Мухаммед бин Сальман сказал, что хотел бы дальнейшего сближения с Кореей в области строительства, обороны и инфраструктуры, и отметил важную роль южнокорейского крупного бизнеса, который серьезно расширил свое присутствие на Ближнем Востоке. В рамках соглашения были подписаны десятки разных меморандумов, контрактов и других документов.

Я не встиг дописати й опублікувати третю частину огляду повітряної війни в Україні (ці додаткові матеріали ми публікуємо на www.patreon.com/analityka) – довелося поїхати на тиждень у Велику Британію. Тим часом, за минулі сім-вісім днів багато чого сталося, тому я спершу напишу про найновіші події, а тоді повернуся до повітряної війни. Мій сьогоднішній звіт буде «поперчений» – повний сарказму, а багато хто такого не любить. Тому попереджаю: ви читаєте цей текст на свій страх і ризик, і я не беру на себе відповідальності за будь-які ментальні ушкодження, спричинені логічними чи розумними доводами. ХЕРСОНЩИНА

В начале ноября Казахстан посетил помощник государственного секретаря США по делам Южной и Центральной Азии Дональд Лу. Власть поговорила с ним о том, как меняется отношение США к Центральной Азии с началом войны в Украине, как локальные и внешние вызовы изменят положение стран региона и насколько долгосрочной может стать релокация в них американских компаний. До начала войны в Украине эксперты долгое время говорили о том, что США теряют интерес к Центральной Азии после вывода войск из Афганистана. Но, кажется, что-то изменилось после того, как Россия вторглась в Украину. Как бы вы со своей стороны охарактеризовали интерес Америки к региону? Я бы сказал, что интерес Вашингтона к региону определенно точно увеличивается. Интерес к сотрудничеству повышается и со стороны наших партнеров в Центральной Азии. Это стратегически важная часть мира, которая проходит через большие изменения. Мы хотим показать, что Соединённые Штаты являются конструктивным партнёром для региона, особенно в момент, когда он сталкивается с различными сложностями: ростом цен на нефть, удорожанием продуктов питания, а также затруднением экспорта товаров на международные рынки.

Транзит влади  Після розпаду СРСР в Казахстані сформувалась авторитарна політична система на чолі з незмінним лідером Нурсултаном Назарбаєвим, який навіть отримав статус батька нації – «Єлбаси». Після майже 30-ти річного правління здавалося, що Назарбаєв вдасться до традиційного для багатьох держав Середньої Азії принципу передачі влади представникам своєї родини, але сталося дещо інше. Новим очільником країни у 2019 році був обраний тодішній голова Сенату Касим-Жомарт Токаєв в результаті так званого транзиту влади, який запустився через формальне самоусунення Назарбаєва на користь Токаєва, а легітимізувався через перемогу останнього на дострокових президентських виборах з результатом у «скромні» 70% голосів. Однак реальні повноваження Токаєва на той момент були суттєво обмежені через збереження величезної частини впливів Назарбаєвим особисто та представниками його клану, який  в опозиційних медіа називали «сім’єю».

Міністр оборони Росії оголосив по телебаченню в середу, що він наказує відступити московським військам із стратегічно важливого південного міста Херсон, що може завдати серйозного удару по військових зусиллях президента Путіна. Заява під час телевізійної зустрічі з вищим військовим керівництвом була зроблена після того, як генерал Сергій Суровікін, командувач російськими силами в Україні, сказав Сергію Шойгу, міністру оборони Росії, що рішення було «важким», але що виведення військ дозволить «зберегти життя військовослужбовців та боєготовності військ». Українські військові попереджали, що російські війська можуть спробувати симулювати відступ, сподіваючись втягнути їх у міський бій.

В последнее время в США достаточно влиятельные эксперты, являющиеся сторонниками как Республиканской, так и Демократической партии, начали публично выражать сомнения в необходимости продолжения предоставления Америкой военной помощи для Украины. В последнее время в США достаточно влиятельные эксперты, являющиеся сторонниками как Республиканской, так и Демократической партии, начали публично выражать сомнения в необходимости продолжения предоставления Америкой военной помощи для Украины. С их точки зрения, агрессия России укрепила НАТО, увеличила оборонные бюджеты европейских стран и истощила северную империю зла, так что Кремль зная все эти негативные факторы для РФ, не решится нанести военный удар по союзникам США в Европе. Если совокупный валовой внутренний продукт у европейских членов НАТО больше в двадцать раз, чем у России, то ее военная агрессия против союзников Америки, как считают некоторые американские эксперты, является настоящим самоубийством, на которое никто не отважится в Кремле. Поэтому территориальные потери нашей страны, как и согласие Киева на невыгодный для Украины мир на условиях Кремля, не спровоцируют ослабленную войной и санкциями Россию на агрессию против европейских членов НАТО.

Єдиним дієвим засобом протидії балістичним ракетам є їх знищення на території противника Питання використання РФ іранських балістичних ракет проти України стало однією з тем брифінгу Пентагону для ЗМІ, на якому на доволі незручні питання журналістів відповідав прес-секретар міноборони США бригадний генерал Пат Райдер (Pat Ryder). За його словами, поки у США немає інформації, що Іран вже надав балістичні ракети РФ, але існують «побоювання того, що РФ отримає цю зброю через брак ракетного озброєння». Нагадаємо, що очільник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов повідомив, про можливість отримання РФ балістичних ракет типу Fateh-110 та Zolfaghar у листопаді.

Військова агресія Росії проти України, а, точніше, цілком очевидний провал експансіоністських планів Кремля (стратегічно РФ вже програла, відкритим лише залишатиметься аспект контурів цієї поразки та спроможностей України відновити контроль над усією своєю територією включно з Кримом та Донбасом) призвів до переформатування сфер впливу в суміжних з Росією регіонах, до яких беззаперечно входять Південний Кавказ та Середня Азія. Ефективна та самовіддана боротьба українського народу створює сприятливі передумови для інших регіональних гравців для того, щоб якщо не повністю позбутися, то принаймні нівелювати власну залежність від Москви.  Регіон Південного Кавказу та Середньої Азії заходить у період серйозної турбулентності через послаблення позицій Москви та створення нових регіональних альянсів в основі Туреччини, Азербайджану та Казахстану в унісон зі зміцненням впливу й економічної експансії Піднебесної. Ситуація у цих регіонах змінюється доволі динамічно, що продемонстрував вересневий саміт ШОС, де очільники КНР та Туреччини (Сі Цзіньпін й Реджеп Ердоган відповідно) наочно продемонстрували Володимиру Путіна, що період російського домінування в цих регіонах завершився.  Для наочності та масштабного розуміння цих процесів доцільно акцентувати на окремих напрямках цих трансформацій, включно з аналізом стратегічних задумів ключових регіональних гравців.

Украина перестала воспринимать отношения с Турцией как часть партнерства с Западом. В каком-то смысле это то, к чему давно стремился сам Эрдоган, – стать более самостоятельным на мировой арене, быть между Западом и не-Западом. Но в Украине долго не замечали или игнорировали эти нюансы, считая, что Турция никуда не денется, пока остается в составе НАТО После начала российского вторжения в Украину Турция заняла по отношению к Москве самую дружественную позицию среди всех стран НАТО – не стала вводить санкции, сохранила авиасообщение, продолжила тесное сотрудничество по многим вопросам. Это не могло не вызвать вопросов у общества и украинских властей, которые за последние годы привыкли видеть в Анкаре важного партнера. Недовольство Киева уже проявляется в разных формах – публичной критике, официальных протестах, вызовах турецкого посла. Означает ли это, что отношения Украины и Турции движутся к резкому охлаждению или даже разрыву? Нюансы сближения

Сьогодні з-поміж «цілої шеренги контратак» ЗСУ я знову зосереджу увагу тільки на одній – тій, що відбувається на півночі Херсонської області, і саме тій, щодо якої виникає так багато запитань.  Про те, що відбулося там за минулі кілька днів, можна здогадуватися переважно на основі розповідей росіян: українці не поспішають ділитися новинами. Насамперед, очевидно, що цю операцію було підготовлено значно якісніше, ніж ту, що відбулася наприкінці серпня – хоча її цілі, ба навіть напрямки та осі просування залишилися переважно тими самими.