О вероятных сценариях взаимоотношений между Украиной и США, сотрудничестве с Европейским Союзом, новой украинской стратегии в отношении Великобритании и экономических взаимодействиях с ведущими азиатскими странами – в интервью с кандидатом политических наук, доцентом Института международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко Светланой Викторовной Андрущенко. – Значительная часть Ваших научных публикаций за предыдущие годы посвящена роли Украины в международном пространстве. (В частности, такие как «Украина в современной геополитической среде», «Украина на рубеже современных международных процессов» и др.). Как, по Вашему мнению, можно кратко охарактеризовать значение Украины в международном пространстве сегодня? –  На самом деле, я так думаю, что значение Украины в международном пространстве всегда остается константой. Здесь главным наверняка есть то, что называется геополитикой, ее расположение, интересы более мощных актеров. И сегодня, как ни странно, но украинский вопрос является одним из важных и в европейской политике и в евроазиатской политике – вообще в мировой политике из-за нескольких аспектов, кейсов функционирования международного права. Это известные вещи, связанные с аннексией Крыма и с оккупацией части территории Украины. Эти события происходят в Европе, ставят на повестку дня вопрос европейской безопасности, к тому же в широком контексте украинского вопроса. Не только из-за военных действий и интересов внешних акторов, таких как Российская Федерация, Европейский Союз, Соединенные Штаты, тех же Китая и Турции, а больше из-за сегодняшних внутренних преобразований внутри страны. Насколько Украина, как такое определенно модное слово «кейс», сегодня может демонстрировать эффективные механизмы решения этих проблем внутренней трансформации, внутреннего успешного реформирования в интересах самой страны, а не тех внешних актеров.

Про ймовірні сценарії взаємовідносин між Україною та США,  співпрацю з Європейським Союзом, нову українську стратегію щодо Великобританії та  економічні взаємодії  з провідними азійськими країнами – в інтерв’ю з кандидатом політичних наук, доцентом Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Світланою Вікторівною Андрущенко. – Значна частина Ваших наукових публікацій  за попередні роки присвячена ролі України в міжнародному просторі. (Зокрема, такі як «Україна в сучасному геополітичному середовищі», «Україна на зламі сучасних міжнародних процесів» та ін.). Як, на Вашу думку, можна коротко охарактеризувати значення України в міжнародному просторі сьогодні? – Насправді, я так думаю, що значення України в міжнародному просторі завжди залишається константою. Тут найголовнішим напевне є те, що називається геополітикою, її розташування, інтереси більш потужних акторів. І сьогодні, як то не дивно, але українське питання є одним із важливих і в європейській політиці, і в євроазійській політиці – взагалі в світовій політиці через декілька аспектів, кейсів функціонування міжнародного права. Це відомі речі пов’язані з анексією Криму та з окупацією частини території України. Ці події відбуваються в Європі, ставлять питання порядку денного європейської безпеки, до того ж в широкому контексті українського питання.  Не лише через військові дії та інтереси зовнішніх акторів таких як Російська Федерація, Європейський Союз, Сполучені Штати, ті самі Китай та Туреччину, а більше через сьогоднішні  внутрішні перетворення всередині країни. Наскільки Україна, як таке певне модне слово «кейс», сьогодні може демонструвати ефективні механізми вирішення цих проблем внутрішньої трансформації, внутрішнього успішного реформування в інтересах самої країни, а не тих  зовнішніх акторів.

Как сейчас развиваются отношения между Варшавой и Москвой, насколько государство готово к проведению выборов, что происходит с рейтингами кандидатов и к чему нужно быть готовой Украине – об этом читайте в интервью с экспертом Фонда, магистром политологии, выпускником Опольского Университета Владиславом Сердюком. – В начале мая президент Дуда заявил о строительстве газопровода «Baltic Pipe», который может существенно ударить по энергетическим интересам России в Европе. Впоследствии было принято важный документ – Стратегию национальной безопасности Польши, где России отводится роль «главной угрозы». С чем связано такое резкое обострение отношений между Варшавой и Москвой и каким образом это отвечает интересам Украины? – Эта ситуация начала обостряться еще в 2008 году, когда была совершена агрессия на Грузию со стороны России. 2014 год – это также момент открытой агрессии России в сторону Украины – оккупация Крыма, продолжающая война на Донбассе. Это весомые аргументы для того, чтобы с осторожностью относиться к России.

Як зараз розвиваються стосунки між Варшавою та Москвою, наскільки держава готова до проведення виборів, що відбувається зі рейтингами кандидатів та до чого слід готуватися Україні – про це читайте в інтерв’ю з експертом Фонду, магістром політології, випускником Опольського університету Владиславом Сердюком. – На початку травня президент Дуда заявив про будівництво газопроводу «Baltic Pipe», який може суттєво вдарити по енергетичним інтересам Росії у Європі. Згодом було прийнято важливий документ – Стратегію національної безпеки Польщі, де Росії відводиться роль «головної загрози». З чим пов’язане таке різке загострення відносин між Варшавою та Москвою і яким чином це відповідає інтересам України? – Ця ситуація почала загострюватися іще 2008 року, коли трапилася агресія на Грузію зі сторони Росії. 2014 рік – це також момент відкритої агресії Росії в сторону України – окупація Криму, незавершена війна на Донбасі. Це вагомі аргументи для того, аби з обережністю ставитися до Росії.

В последнее время все чаще звучат разговоры насчет проблемы обеспечения Крыма водой. После аннексии полуострова в марте 2014 г., Украина прекратила поставки днепровской воды по Северо-Крымскому каналу. Что бы ни говорили глава Крыма Сергей Аксенов и глава местного Совмина Юрий Гоцанюк о том, что в Крыму хватит своих запасов воды, нужно учитывать, что до аннексии Украина поставляла туда 85% воды. Украина должна быть готовой к различным провокациям со стороны России, которая может попытаться с помощью давления заставить нас возобновить подачу воды на полуостров, учитывая отсутствие приемлемых альтернатив Северо-Крымскому каналу и благоприятные внешние факторы. Без воды и ни туды и ни сюды Москва не в состоянии самостоятельно решить проблему водообеспечения Крыма. До недавнего времени жители Крыма полагались на существующие запасы артезианских скважин, горных ручьев и водохранилищ. В этом году было мало дождей и снегов, за счет которых подпитываются тамошние водоемы. Бывший глава правительства Автономной Республики Крым Сергей Куницын считает, что имеющихся запасов воды в Крыму хватит на пару месяцев. Особенно сложно с водой обстоят дела в населенных пунктах Северного Крыма, в Судаке, Керчи, Феодосии. В крымских СМИ систематически появляются сообщения об отключении воды в Симферополе и ряде населенных пунктах, якобы из-за ремонтных работ. За время российской оккупации пришел в упадок аграрный сектор, рыбное хозяйство полуострова.

Останнім часом все частіше лунають розмови щодо проблеми забезпечення Криму водою. Після анексії півострова в березні 2014 р. Україна припинила поставки дніпровської води по Північно-Кримському каналу. Що б не говорили глава Криму Сергій Аксьонов і глава місцевої Радміну Юрій Гоцанюк про те, що в Криму вистачить своїх запасів води, потрібно враховувати, що до анексії Україна поставляла туди 85% води. Україна повинна бути готовою до різних провокацій з боку Росії, яка може спробувати за допомогою тиску змусити нас відновити подачу води на півострів, з огляду на відсутність прийнятних альтернатив Північно-Кримським каналом й сприятливі зовнішні фактори. Без води і ні туди і ні сюди Москва не в змозі самостійно вирішити проблему водозабезпечення Криму. До недавнього часу жителі Криму покладалися на існуючі запаси артезіанських свердловин, гірських струмків та водоймищ. В цьому році було мало дощів й снігів, за рахунок яких підживлюються тамтешні водойми. Колишній глава уряду Автономної Республіки Крим Сергій Куніцин вважає, що наявних запасів води в Криму вистачить на декілька місяців. Особливо складно з водою йдуть справи в населених пунктах Північного Криму, в Судаку, Керчі, Феодосії. У кримських ЗМІ систематично з'являються повідомлення про відключення води в Сімферополі й ряді населених пунктів, нібито через ремонтні роботи. За час російської окупації занепав аграрний сектор, рибне господарство півострова.

Очередные выборы президента Республики Беларусь грозили превратиться в унылую кампанию с кандидатами-спойлерами, подыгрывающими действующему главе государства, и оппозиционером, рискующим превратиться в мальчика для битья. Однако внезапно сценарий оказался сломан. Появились новые кандидаты, способные охватить принципиально новые социальные группы. Это бывший глава «Белгазпромбанка» Виктор Бабарико, бывший посол Беларуси в Вашингтоне и первый директор минского Парка высоких технологий Валерий Цепкало и популярный блогер Сергей Тихановский (сам Тихановский под надуманным предлогом лишился возможности участвовать в выборах лично, и его представляет супруга, Светлана). Все трое ориентируются на тех избирателей, которые в результате экономического кризиса и политики государства по отношению к пандемии COVID-19 оказались в состоянии конфронтации с властью. Многие из этих избирателей ранее либо были сторонниками Александра Лукашенко, либо являлись политическими абстинентами. Но есть и еще один фактор, серьезно отличающий кампанию 2020 года от предшествующих. Это первые выборы президента, в ходе которых внешнеполитическая проблематика практически не играет роли. Можно говорить о наличии определенного электорального консенсуса: вначале следует восстановить полноценную работу демократических институтов включая институт выборов исполнительной и законодательной ветвей власти, и решить экономические проблемы страны, используя для этого все существующие международные связи. Все три альтернативных кандидата также показательно индифферентны к проблеме историко-национального возрождения, теоретически признавая при этом необходимость повышения роли белорусского языка и культуры. Мы отмечаем эту особенность их позиционирования, поскольку в ходе предыдущих кампаний белорусский язык становился своеобразным маркером так называемых прозападных кандидатов, что сильно раздражало значительный сегмент русскоязычного электората. Можно сказать, что такое смещение акцентов серьезно связано с изменением отношений между высшим руководством Беларуси и России. Формально не отказываясь от интеграционных проектов, Александр Лукашенко пытался до сих пор добиться переформатирования электората и опереться на ту часть национально-ориентированных избирателей, для кого Россия является неприемлемым партнером. Однако Лукашенко де факто переиграл сам себя: значительная часть избирателей – прежде всего, из восточных регионов – получала доход за счет работы одного из членов семьи на территории России. Пандемия «захлопнула» этот сегмент рынка рабочей силы в России, и антироссийская риторика Лукашенко оттолкнула от него большее число людей, нежели привлекла. Зато его оппоненты умело перехватили его же собственный тезис о необходимости многовекторной внешней политики – причем звучал он в устах Бабарико и Цепкало достаточно убедительно.

Чергові вибори президента Республіки Білорусь погрожували перетворитися в сумну кампанію з кандидатами-спойлерами, підігравати чинному главі держави, й опозиціонером, ризикують перетворитися в хлопчика для биття. Однак раптово сценарій виявився зламаний. З'явилися нові кандидати, здатні охопити принципово нові соціальні групи. Це колишній глава «Белгазпромбанка» Віктор Бабарика, колишній посол Білорусі у Вашингтоні та перший директор мінського Парку високих технологій Валерій Цепкало й популярний блогер Сергій Тихановський (сам Тихановський під надуманим приводом втратив можливість брати участь у виборах особисто, і його представляє дружина, Світлана). Всі троє орієнтуються на тих виборців, які в результаті економічної кризи й політики держави по відношенню до пандемії COVID-19 опинилися в стані конфронтації з владою. Багато з цих виборців раніше або були прихильниками Олександра Лукашенка, або були політичними абстинентами. Але є й ще один фактор, який серйозно відрізняє кампанію 2020 роки від попередніх. Це перші вибори президента, в ході яких зовнішньополітична проблематика практично не грає ролі. Можна говорити про наявність певного електорального консенсусу: спочатку слід відновити повноцінну роботу демократичних інститутів включаючи інститут виборів виконавчої та законодавчої гілок влади, й вирішити економічні проблеми країни, використовуючи для цього всі існуючі міжнародні зв'язки. Всі три альтернативних кандидата також показово індиферентні до проблеми історико-національного відродження, теоретично визнаючи при цьому необхідність підвищення ролі білоруської мови та культури. Ми відзначаємо цю особливість їх позиціонування, оскільки в ході попередніх кампаній білоруська мова ставала своєрідним маркером так званих прозахідних кандидатів, що сильно дратувало значний сегмент російськомовного електорату. Можна сказати, що таке зміщення акцентів серйозно пов'язане зі зміною відносин між вищим керівництвом Білорусі та Росії. Формально не відмовляючись від інтеграційних проектів, Олександр Лукашенко намагався  пере форматувати електорат й спертися на ту частину національно-орієнтованих виборців, для кого Росія є неприйнятним партнером. Однак Лукашенко де факто переграв сам себе: значна частина виборців – перш за все, зі східних регіонів – отримувала дохід за рахунок роботи одного з членів сім'ї на території Росії. Пандемія «зачинила» цей сегмент ринку робочої сили в Росії, й антиросійська риторика Лукашенка відштовхнула від нього більше число людей, ніж залучила. Зате його опоненти вміло перехопили його ж власну тезу про необхідність багатовекторної зовнішньої політики – причому звучала вона в устах Бабарика та Цепкало досить переконливо.

Вполне очевидно, что пандемия коронавируса поставила под угрозу множество событий и процессов разного рода, в частности политического. Так и вопрос проведения выборов президента Польши временно «завис в воздухе», поскольку ни партия власти, ни Минздрав, никто-либо вообще не могли однозначно ответить, состоятся ли выборы? Вместо этого в Польше возникло множество спекуляций по этому поводу, и речь зашла даже о возможном расколе правящей партии. Почему следовало отказаться от проведения выборов? Кажется, что ответ очевиден – эпидемия коронавируса ставила под угрозу здоровье и жизнь множества избирателей, а карантин делал невозможным ведение кампании оппозиционным кандидатами. Тут важен акцент именно на «оппозиционных кандидатах», поскольку у Анджея Дуды во время кампании ситуация была более чем отличная. Главным образом, по двум причинам: во-первых, Дуда продолжал появляться в СМИ благодаря своей активности на поле битвы с коронавирусом, а во-вторых, поскольку действующий президент ассоциируется у избирателей с правительством и депутатами «ПиС», то любые действия партии власти (как положительные, так и отрицательные) практически непосредственно перекладываются на поддержку Дуды.

Цілком очевидно, що пандемія коронавірусу поставила під загрозу безліч подій й процесів різного роду, зокрема політичного. Так і питання проведення виборів президента Польщі тимчасово «зависло в повітрі», оскільки ні партія влади, ні МОЗ, ні будь-хто взагалі не могли однозначно відповісти, чи відбудуться вибори? Замість цього в Польщі виникло безліч спекуляцій з цього приводу, й мова зайшла навіть про можливий розкол правлячої партії. Чому варто було відмовитися від проведення виборів? Здається, що відповідь очевидна – епідемія коронавірусу ставила під загрозу здоров'я та життя безлічі виборців, а карантин унеможливлював ведення кампанії опозиційними кандидатами. Тут важливий акцент саме на «опозиційних кандидатах», оскільки в Анджея Дуди під час кампанії ситуація була більш ніж відмінна. Головним чином, з двох причин: по-перше, Дуда продовжував з'являтися в ЗМІ завдяки своїй активності на поле битви з коронавірусом, а по-друге, оскільки чинний президент асоціюється у виборців з урядом й депутатами «ПіС», то будь-які дії партії влади (як позитивні, так і негативні) практично безпосередньо перекладаються на підтримку Дуди.

Тиждень подій та заяв, що сколихнули весь світ.  Про  міжкорейські відносини, продовження дії ядерного договору «New Start», переговори Бориса Джонсона з лідерами ЄС, погрози Пхеньяна Вашингтону, скорочення американських військ в Іраку та візит української делегації до Франції читайте нижче. Північна Корея припиняє комунікацію з Південною – 9 червня, 2020 Правляча партія Північної Кореї заявила, що «робота на півдні (стосовно Південної Кореї – прим.) повинна стати боротьбою з ворогом».

В мае, в парламенте Болгарии 109 из 240 депутатов проголосовали за декларацию, в которой выразили несогласие с планами по созданию на территории Болградского района Одесской области пяти объединенных территориальных громад, поскольку это якобы нарушает права болгарской общины, и призвали правительство Бойко Борисова принять меры, чтобы сохранить ее целостность. Болградский район был образован в качестве административной единицы в 1940 г. после присоединения Бессарабии к СССР. Болгары составляют там, около 61% населения. Ложная тревога Позиция болгарских депутатов расходится с реальным положением дел в Болградском районе. Проводимые преобразования соответствуют политики децентрализации Украины, которая никак не ущемляет этнокультурную идентичность проживающих там народов. Децентрализация проходит в экономической и административной плоскости и рассчитана на то, чтобы большая часть средств от налогообложения оставалась в бюджете громады, а самоуправление было более эффективным. Это никак не помешает преподаванию болгарского языка в местных школах. Тем более, по словам глав тамошних сел, Васильевка Петра Бойчева и Каракурт Елены Жечевой, решение о создании громад было согласовано с местными жителями. Сегодня в Украине существует свыше тысячи громад с населением более 11 млн. чел.

У травні, в парламенті Болгарії 109 з 240 депутатів проголосували за декларацію, в якій висловили незгоду з планами зі створення на території Болградського району Одеської області п'яти об'єднаних територіальних громад, оскільки це нібито порушує права болгарської громади, й закликали уряд Бойко Борисова вжити заходів, щоб зберегти її цілісність. Болградський район був утворений в якості адміністративної одиниці в 1940 р. після приєднання Бессарабії до СРСР. Болгари складають там, близько 61% населення. Помилкова тривога Позиція болгарських депутатів розходиться з реальним станом справ в Болградському районі. Проведені перетворення відповідають політиці децентралізації України, яка ніяк не обмежує етнокультурну ідентичність тамтешніх народів. Децентралізація проходить в економічній й адміністративній площині та розрахована на те, щоб більша частина коштів від оподаткування залишалася в бюджеті громади, а самоврядування було більш ефективним. Це ніяк не завадить викладанню болгарської мови в місцевих школах. Тим більше, за словами голів тамтешніх сіл, Василівка Петра Бойчева та Каракурт Олени Жечевої, рішення про створення громад було погоджено з місцевими жителями. Сьогодні в Україні існує понад тисяча громад з населенням понад 11 млн. чол.

Несмотря на то, что в Польше сегодня находятся миллионы наших сограждан, невзирая на территориальную, культурную, а в чем-то и политическую близость двух государств, вопреки даже стратегическому характеру двусторонних отношений между Киевом и Варшавой, РП остается достаточно неизведанной и иногда непонятной для Украины страной. Непонимание украинским обществом и чиновниками причинно-следственных связей польской политики ярко проявилось в 2016-2018 годах, когда двусторонние отношения откровенно зашли в тупик, а любая попытка найти точку соприкосновения лишь усугубляла ситуацию в виду нежелания вести диалог и понимать друг друга. Выход из ситуации был найден только после смены власти в Украине, когда новый президент Владимир Зеленский ослабил упор на националистически-патриотическую гуманитарную политику, а также разрешил польской стороне проведение эксгумационно-поисковых работ на территории западной Украины.

Попри те, що в Польщі сьогодні знаходяться мільйони наших співгромадян, незважаючи на територіальну, культурну, а в чомусь й політичну близькість двох держав, всупереч навіть стратегічному характеру двосторонніх відносин між Києвом та Варшавою, РП залишається досить незвіданою й іноді незрозумілою для України державою. Нерозуміння українським суспільством й чиновниками причинно-наслідкових зв'язків польської політики яскраво проявилося у 2016-2018 роках, коли двосторонні відносини відверто зайшли в глухий кут, а будь-яка спроба знайти точку дотику лише поглиблювала ситуацію через небажання вести діалог й розуміти один одного. Вихід із ситуації був знайдений тільки після зміни влади в Україні, коли новий президент Володимир Зеленський послабив тиск на націоналістично-патріотичну гуманітарну політику, а також дозволив польській стороні проведення ексгумаційних-пошукових робіт на території західної України.

Вашему вниманию предлагается уже традиционный еженедельный срез самых интересных событий в Украине и мире. Комментарии украинских переговорщиков относительно прогресса переговоров ТКГ по Донбассу, серьёзная угроза российской экологии из-за масштабной утечки нефти, нейтрализация одного из предводителей «Аль-Каиды» и многом другом.  Украинская прокуратура не нашла доказательств против Хантера Байдена – 2 июня, 2020 В результате аудита тысяч старых дел украинские прокуроры не обнаружили никаких доказательств нарушений со стороны Хантера Байдена. Об этом в интервью изданию Reuters сказал бывший генеральный прокурор Руслан Рябошапка, который и начал проверку.