17 серпня на головній площі  Єревану було людно. Лідер весняних протестів, які в Україні часто називали «вірменським майданом», Нікол Пашинян в цей день зібрав своїх прихильників, щоб прозвітувати про результати перших 100 днів свого прем’єрства.

2 августа 2018 г. правительство Венгрии решило создать должность министра, который будет отвечать за развитие Закарпатской области. Естественно данная инициатива вызвала негативную реакцию украинского правительства, поскольку она напрямую задевает суверенитет нашего государства. В связи с этим МИД Украины потребовал от Венгрии разъяснений относительно данного решения. На момент написания статьи официального ответа со стороны Будапешта ещё нет. При этом, я считаю, что сам по себе ответ венгерского правительства не имеет «реального» значения, поскольку он не изменит конфликтогенный характер внешней политики Виктора Орбана даже несмотря на возможно изложенные в нём миролюбивые разъяснения. На роль чиновника отвечающего за развитие Закарпатской области был назначен Иштван Грежи, ранее исполнявший должность комиссара координирующего сотрудничество между пограничными регионами Венгрии и Украины. Среди организованных проектов можно отметить организацию курсов по обучению венгерскому языку, летних лагерей в Венгрии для детей из Закарпатской области и программы предоставления гуманитарной помощи.

Президентська кампанія крокує країною на повну – у телевізорі чути про «зради» і «перемоги», з біг-бордів на нас дивляться усміхнені технократи, а діючий президент, збентежений неприємними соціологічними сюрпризами, намагається знайти оптимальну стратегію поведінки у гонці, що вже розпочалася. Люди знаючі, так би мовити, наближені до тіла, кажуть, що у Порошенка ще є час для роздумів, і ймовірність його не участі у боротьбі за президентське крісло є цілком можливою. При цьому жорстока політична реальність підштовхує до припущення, що чим довше діючий президент відтягуватиме момент оголошення електоральної стратегії, тим його шанси стати кривенькою качечкою ставатимуть більші. Хоча як на мене, можливості для перемоги у електоральній кампанії 2019 року у Порошенка залишаються. Питання полягає в тому, якою буде стратегія кампанії діючого президента і яким чином будуть використані ресурси, доступ до яких він має.

12 июля парламент Чехии наконец-то выразила вотум доверия правительству Андрея Бабиша. Следует заметить, что кабинет министров под руководством Бабиша фактически существовал в ожидании выражения доверия целых 264 дня (9 месяцев) при этом дважды распадаясь. Нынешнее правительство Бабиша было сформировано из коалиции его центристской партии ANO (Акция Недовольных Граждан) с социал-демократами под руководством Яна Гамачки, которые подписали коалиционное соглашение 10 июля.

Энергетический аспект развития Республики Беларусь традиционно занимает приоритетные позиции в повестке руководства страны и относится к числу вопросов национальной безопасности. Официально подтвержден тот факт, что на сегодняшний день объекты белорусской энергосистемы на 95% зависят от поставок российского газа. Такого рода зависимость на разных этапах развития белорусско-российских отношений ожидаемо вызывает политизированные кризисы, связанные с попытками основного союзника оказать влияние на белорусскую дипломатию. В частности, в 2004 г. из-за газовых споров российская сторона предприняла критические меры и перекрыла поставки газа в Беларусь; в 2010 г. поставки газа были сокращены на 60%. Вместе с тем, стоит отметить, что возникающие разногласия по поводу поставок газа являются непродолжительными и, как правило, находят скорое урегулирование благодаря взаимным уступкам. Тем не менее, несмотря на вхождение в проекты Союзного государства и ЕАЭС, Беларусь по-прежнему не застрахована от дальнейшей энергетической эскалации. Исходя из данного положения дел стратегическим решением белорусского руководства стал беспрецедентный по объему инвестиций проект Белорусской атомной электростанции (БелАЭС), на который выделено порядка 10 миллиардов долларов при ВВП страны в 50 миллиардов долларов. Необходимость строительства атомной станции продиктована несколькими стратегическими задачами. Во-первых, важно достичь необходимой диверсификации ресурсов в выработке электроэнергии и снизить критическую зависимость от поставок газа. Во-вторых, с появлением атомной станции Беларусь с высокой степенью вероятности рассчитывает на перспективу налаживания экспорта и реэкспорта электроэнергии в западном направлении. В-третьих, строительство БелАЭС является крупнейшим инфраструктурным проектом, который предоставит около 2400 новых рабочих мест как на самой станции, так и в обслуживающих ее организациях. За счет мощностей БелАЭС также планируется расширить парк электробусов и вплотную заняться разработкой белорусских электромобилей. Однако реализация данного проекта несет в себе ряд рисков, к важнейшим из которых относятся вопросы ядерной безопасности и перспективы экспорта излишков энергии в западном направлении, от чего зависит не менее актуальный вопрос возврата российского кредита. Таким образом, весь спектр рисков определяет следующую стратегию: для полноценного использования потенциала БелАЭС необходимо поддерживать устойчивую дипломатию как со странами ЕС, так и с Российской Федерацией, поскольку эти стороны напрямую влияют на успешность проекта.

25 липня на сайті Держдепу США було оприлюднено офіційний документ під назвою Кримська декларація. У заяві за авторством Майкла Помпео йдеться про те, що російське вторгнення в Україну та анексія Криму у 2014 році стали порушенням ключового принципу міжнародного порядку – непорушності кордонів. Посилаючись на Декларацію Уеллса 1940 року, цим документом США "знову підтверджують свою політику щодо відмови визнання вимог Кремля зі встановлення суверенітету над територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву". А також звертаються до міжнародного співтовариства – союзників та партнерів – з закликом дотримуватись політики невизнання анексії Криму та відновлення територіальної цілісності України. У завершальній частині документу Держдеп закликає Росію поважати принципи міжнародного права, визнані демократичними країнами задля побудови вільного та процвітаючого світу, та відмовитись від руху в напрямку міжнародної  ізоляції.   Читаючи «декларацію Помпео» між рядків, можна помітити кілька важливих підтекстів.

Осенью 2018 г. в Польше должен пройти конституционный референдум. Такое предложение во время праздничной церемонии, приуроченной к 227-й годовщине принятия конституции 3-его мая, анонсировал президент Польши Анджей Дуда, который посчитал, что в столетие независимости РП было бы уместно совершить «конституционный перелом» и дать гражданам право решить, нуждается ли страна в новой конституции или нет?   Во время конституционного референдума граждане будут отвечать на 15 вопросов. (возможно 10 вопросов) (Вы можете ознакомиться с ними по ссылке)

Венгрия уже достаточно долгое время создает лидерам Европейского союза причины для «головной боли». Ранее это была коррупция, евро-скептицизм и эскалация конфликтов на фоне иммиграционного кризиса. Сегодня весь этот «головняк» не просто остался, но к нему добавился значительный рост уровня радикализма в ранее умеренной партии «Фидес» нынешнего премьер-министра Венгрии Виктора Орбана. Но является ли анти-европейская риторика Орбана и его партии следствием идеологических взглядов, или она используется в большей степени как инструмент для усиления внутренней власти за счет доверия граждан?  Для начала следует заметить, что партия Виктора Орбана крайне успешно и комплексно использовала общеевропейский иммиграционный кризис в своих целях.  

27 червня польський Сейм ухвалив зміни до скандального закону про ІНП, скасувавши статтю, що передбачала кримінальну відповідальність за приписування польському народу злочинів нацистів, а також можливість притягнення до відповідальності за такі дії іноземців. Того ж дня президент Польщі Анджей Дуда підписав зміни і вони вступили в дію. Де-факто, ПіС руками прем’єр-міністра Матеуша Моравецького, який виступив автором правок, визнав, що польський народ таки брав участь у Голокості та інших злочинах нацистів і несе відповідальність за вчинене.  Після скандального ухвалення попередньої версії цього закону у лютому 2018 року, а також неоднозначних висловлювань Моравецького з цього приводу, такий поворот, на перший погляд, може здаватись дивним, якби не кілька факторів, про які варто сказати.

В підготовці до чергового саміту НАТО будуть розглядатися ключові проблеми в сфері безпеки та шляхи захисту військово-політичних інтересів держав-членів. Цьогорічний саміт матиме пріоритетне значення щодо розуміння системи міжнародних відносин та безпеки в перспективі наступних декількох років. Адміністрація Трампа продовжує обраний курс, який фактично змінює базові правила партнерства з Європою та обмежує посягання Вашингтону на глобальне лідерство. Європа починає грати більш самостійну та прагматичну партію, що ставить під питання довгостроковий розвиток Європейського Союзу та перспективу будь якого розширення. Тому для України все більш актуальним залишатиметься питання стосовно збереження принаймні існуючого рівня підтримки від Західного світу. Перспектива повноцінної інтеграції до НАТО та ЄС стає все більш примарною, що вимагає переосмислення характеру співпраці.

Зростання політичної напруги на рівні офіційного Лондона спостерігається протягом декількох місяців, що спровокувало чергову управлінську кризу, яка може призвести до відставки уряду та дострокових виборів. Позиції Т. Мей знаходяться в критичному стані, що ставить під сумнів не тільки рівень електоральної підтримки напередодні можливих виборів, а й питання зі збереження контролю над представниками власної партії. Крім того, на міжнародній арені склалась доволі несприятлива ситуація, коли ряд впливових геополітичних акторів зацікавлені у перезавантаженні політичної системи Великої Британії. Тема з Brexit залишається надзвичайно болючою для Е. Макрона та А. Меркель, які прагнуть продемонструвати помилковість та негативні наслідки від подібного рішення. Визначені обставини закладаються в основу зовнішньополітичної візії ЄС щодо умов виходу Великої Британії зі складу утворення. Політико-економічний тиск Брюсселю буде збільшуватись в перспективі наступних шести місяців, під час яких будуть узгодженні ключові положення реінтеграції Лондона та визначено умови подальшої співпраці. Ще один вагомий аргумент полягає у деструктивних впливах зі сторони В. Путіна, який ситуативно надаватиме підтримку лідеру лейбористів Джеремі Корбіну та опозиційному крилу консерваторів. Кремль здійснює серйозний вплив на формування негативної повістки дня стосовно Т. Мей в інформаційному просторі та продовжує підтримувати опозиційні настрої в парламенті. Напередодні відставки Д. Девіса та Б. Джонсона було проведено зустріч між скандальним британським бізнесменом Арроном Бенксом, який залишається одним з найбільш впливових прихильників Brexit та російським послом Олександром Яковенком. У експертних колах відзначають на тому, що дії російського керівництва матимуть два рівні мотивації:

Вже ні для кого не секрет, що стиль зовнішньої політики президента США Дональда Трампа – це двосторонні угоди замість багатосторонньої дипломатії, face-to-face зустрічі замість великих конференцій, примітивні торги замість складних і всеосяжних договорів. Після Сінгапурського саміту з КНДР, для Дональда Трампа вже немає жодних перешкод у використанні цієї, на його думку, успішної моделі розв`язання (або принаймні підходу до) міжнародних проблем. Зрештою, для Трампа завжди важливішим був його рейтинг, а не стратегічні наслідки своїх кроків, які раз за разом торпедують світовий порядок і його основні опори – міжнародні організації. Двосторонній саміт Росії і США – подія очікувана і дуже бажана для обох сторін. Для Трампа – це можливість нарешті предметно поговорити з тим, кого він так поважає, якщо вірити його публічним виступам ще під час передвиборчих перегонів. Для Путіна – це той самий сакральний символічний фантом Ялтинської конференції, який так був потрібен російському президенту для того, щоб сказати, що Росію визнали рівноправною США державою світу. Ціль, яку всю свою кар`єру добивався Путін – сісти зі США на двосторонній платформі та вирішити всі питання порядку денного, неначе він Сталін, а його колега – Трумен у 1945 році. Розділ сфер впливу, відверта розмова тет-а-тет і відсутність «зайвих», на думку російського керівництва, гравців – європейців, українців, арабів, навіть китайців . Враховуючи це, постає логічне питання: що ж будуть обговорювати на такому саміті та чи не призведе він до реалізації сценарію, про який говорять ще з минулого року, коли Трамп прийшов до влади: великий договорняк між США та Росією? Якщо коротко – ні. Якщо довго – саміт однозначно закладе підвалини для таких домовленостей.

В исследовании проведен комплексный анализ внешней политики России в новейшей истории и определены стратегические цели, которые пытается реализовать российская сторона в долгосрочной перспективе. Проанализирован характер системных взаимодействий России с ключевыми игроками на политической карте мира и предоставлен прогноз относительно перспектив политикоэкономического сотрудничества. Значительное внимание сконцентрировано вокруг изучения внутриполитических процессов, которые будут иметь влияние на формирование политической повестки дня не только в самой России, но и в плоскости региональной и мировой безопасности. Раскрыты возможные пути выхода из политического кризиса, который отражает характер двусторонних отношений между Украиной и Россией.

У дослідженні проведено комплексний аналіз зовнішньої політики Росії в новітній історії та визначено стратегічні цілі, котрі намагається реалізувати російська сторона в довгостроковій перспективі. Проаналізовано характер системних взаємодій Росії з ключовими грав-цями на політичній карті світу та представлено прогноз щодо перспектив політико-економічного співробітництва. Значну увагу сконцентровано навколо вивчення внутрішньополітичних процесів, які впливатимуть на формування політичного порядку денного не лише самої Росії, але й у площині регіональної та світової безпеки. Розкрито можливі шляхи виходу із політичної кризи, що віддзеркалює характер двосторонніх відносин між Україною та Росією.

В 2018 году начинается четвертый президентский срок Владимира Путина, который, если не будет форс-мажорных обстоятельств, должен завершиться в 2024 году. Согласно российской Конституции, Владимир Путин после этого больше не имеет права баллотироваться на пост президента. Кремль сегодня подает однозначные сигналы1 : предстоящий очередной президентский срок действительно будет последним. Но вне зависимости от того, каким будет решение «проблемы-2024», политическая система уже вступила в новый этап, который, как представляется, должен создать условия для стабильного функционирования режима в период трансформации. Россия вступает в свою ключевую стадию элитного и институционального обновления. Кадры решают все Можно обозначить три ключевые волны трансформации путинского режима, вступающего в свою позднюю стадию развития. Первая стадия – кадровая, была запущена в 2016 году – именно в это время крупнейшие кадровые перестановки2  затронули Администрацию Президента, силовые органы власти, губернаторский корпус.