13 октября в Польше пройдут очередные выборы в парламент. Поскольку РП является чуть ли не единственным реальным союзником Украины не только в региональной, но и международной политике, а двусторонние отношения Киева и Варшавы имеют статус «стратегических», возникает необходимость быть в курсе внутриполитической ситуации в Польше, дабы после не удивляться возможным раскладам, которые возникнут после выборов. Также не стоит забывать и об особенной необходимости в наличии верных союзников подогреваемой постоянной борьбой Украины с Россией, как на реальном поле боя, так и на международной арене. В 2015 году на парламентских выборах в РП победила партия «Право и Справедливость», взяв большинство в обеих палатах парламента. Сегодня ситуация не обещает особо измениться. «ПиС» по-прежнему остаются главными фаворитами парламентских выборов. Им готовы довериться примерно 45% избирателей, чем, например, не смогут похвастаться их оппоненты.

Интерес к Украине в Соединённых Штатах максимально оживился. Дональд Трамп уже более недели в каждом интервью прессе вынужден вспоминать о телефонном разговоре с Владимиром Зеленским. Джулиани и Помпео получили повестки. Теперь они должны дать показания перед конгрессменами, которые проводят расследование в связи с процедурой импичмента президента, объявленной накануне. Демократы так же получают ответный удар от Трампа. Недавно сенаторы США обратились к министру юстиции и генпрокурору Уильяму Барру с требованием расследовать связи Хиллари Клинтон с Украиной во время президентских выборов 2016 года. Эта идея вполне может выставить Украину в негативном свете. И это ведь республиканцы еще не потребовали опубликовать тексты переговоров Байдена с Порошенко, Яценюком и другими представителями украинской власти. При желании американцы могут вспомнить и отзывы украинских политиков в СМИ и соцсетях, не в пользу Трампа. Все это может носить устрашающее название UKRAINE-GATE. Но разобраться в нем досконально придётся как американцам, так и нам, украинцам.

The outlines of Vladimir Zelensky policy on the Russian direction Zelensky's visit to Warsaw: is it normalization of bilateral relations?

21 апреля кандидат в президенты Владимир Зеленский одержал победу на выборах набрав 73,23 % голосов во втором туре. Спустя три месяца его партия “Слуга народа” повторила успех Зеленского, набрав на выборах 43,23 % голосов, что совокупно принесло партии 254 мандата в новом парламенте IX созыва. Такие результаты, безусловно, являются беспрецедентным в новейшей истории Украины, что возлагает особую ответственность на нынешнюю власть. На Западе также активно наблюдали за процессом выборов и их результатами. В процессе самой кампании ключевые кандидаты В. Зеленский, П. Порошенко, Ю. Тимошенко, Ю. Бойко и другие гарантировали свои подходы в разрешении военного конфликта в Донбассе, урегулировании отношений с РФ и имплементации “Минских соглашений”, сотрудничестве с международными финансовыми инстутутами МВФ и Мировым Банком, перспективах вступления Украины в ЕС и НАТО, и по другим направлениям, в которые напрямую были вовлечены Западные партнеры. Вместе с тем, особого внимания заслуживают американско-украинские отношения, которые за последние пять лет еще более актуализировались в связи с аннексией Крыма и российской агрессии на востоке Украины.

После триумфальной победы на выборах и получения беспрецедентного мандата общественного доверия, Владимир Зеленский и его команда уже в другом статусе столкнулись с новыми вызовами на государственном уровне. Сложная ситуация внутри страны и довлеющая над национальными интересами внешнеполитическая конъюнктура требуют четких и последовательных действий, компетентных и порой непопулярных решений, готовности брать на себя ответственность и правильно расставлять приоритеты. Особенно сложное задание — найти оптимальные модальности реинтеграции отдельных районов Донецкой и Луганской областей, возвращения Крымского полуострова; выстроить дальнейшие отношения с Российской Федерацией в условиях продолжающейся конфронтации. Руководство страны оказалось в жестких рамках нерешенной ранее проблемы, где любой неправильный шаг может спровоцировать волну общественного недовольства. Стремление достичь мира и готовность идти на сложные компромиссы граничит с красными линиями национальных интересов, в то же время отсутствие прогресса в мирном урегулировании несет в себе угрозу деструктивных последствий, не остановит гибель украинских солдат и не добавит украинской экономике роста. В. Зеленскому необходимо балансировать в этой системе координат при формировании политики и ведении переговоров, касающихся российского фактора. Не упрощают задачу и стартовые позиции, доставшиеся в наследство от предыдущей администрации. Парадоксально, но единственным механизмом обеспечения мира на Донбассе остаются Минские соглашения, несущие в себе прямую угрозу геополитическим амбициям и будущей внутреннеполитической стабильности Украины. К сожалению, за предыдущие годы официальный Киев не проявил должной активности в предоставлении мировой общественности собственной модели нормализации ситуации на Донбассе. Неудивительно, что недостаточная артикуляция украинской позиции на площадке Нормандского формата со стороны администрации Петра Порошенко и синхронное проявление своей приверженности минскому процессу сделали его безальтернативным инструментом преодоления кризиса, не затрагивающим крымский кейс.

1. How can develop relations during the Trump administration? Can Ukraine get some profit? This is a very challenging question. We see that there is somewhat of split inside the Trump administration when it comes to Ukraine. On the one hand, is the official position of the State Department which has shown strong support for Ukraine and its efforts to reform and come closer to the Euro-Atlantic Community. This was clearly conveyed with the appointment of Kurt Volker as the US Special Representative to Ukraine who has been a strong signal of US support for Ukraine. On the other hand is the strange mixed messages that are coming out of the White House which are much more ambiguous. The most recent statements by President Trump that $250 million in security support to Ukraine will be withheld until a “review” can take place is a worrying sign. Lastly, Ukraine has strong support outside the White House – in Congress – which originally approved the security aid. Here is where there may be better opportunities to work with American politicians who see hope in Ukraine’s path towards Euro-Atlantic integration. All in all, it is very difficult to predict how the Trump White House seek to develop relations with Ukraine and how Ukraine could get any profit from relations. Also, since next year is an election year, there will be even less attention paid for foreign affairs. Hence, Ukraine may have to wait a little longer before any real steps take place in US-Ukraine relations. 2. When is possible direct meeting between Trump and Zelenskiy? What are the most possible issues for discussion?

Переклад експерта Фонду громадської дипломатії Євгенія Куценка 1. Як відносини можуть розвиватися під час керування адміністрації Трампа? Чи може Україна отримати якусь вигоду? Це дуже складне питання. Ми бачимо, що в адміністрації Трампа думки щодо України  різняться. З одного боку ми маємо офіційну позицію Державного департаменту США, який  підтримує Україну та її зусилля проводити реформи, зближуватися з Євроатлантичною спільнотою. Чітким сигналом такої підтримки було призначення Курта Волкера як спеціального представника Державного департаменту США з питань України. З іншого боку, з Білого дому линуть численні нечіткі повідомлення. Остання заява Президента Дональда Трампа про те, що 250 мільйонів доларів, які виділялися на підтримку безпеки України, будуть тимчасово заморожені до відповідного перегляду бюджету, є тривожним знаком. Тим не менш, Україна має сильну підтримку за межами Білого дому у вигляді Конгресу, який схвалив виділення цих коштів. Можливо, що саме з політиками, котрі вірять у вірний шлях України до Євроатлантичної інтеграції, наявні кращі можливості до співпраці. Загалом, дуже складно сказати, як Білий дім Трампа прагне вибудовувати відносини з Україною та як саме Україна може отримати додаткову користь з цих відносин. Окрім цього, наступного року все менше уваги буде приділятися зовнішнім зносинам, адже 2020 рік — рік президентських виборів у США. Отже, можливо, Україні доведеться дещо зачекати, перед тим як відбудуться реальні зрушення в українсько-американських відносинах.

31 августа президент Владимир Зеленский прибыл с двухдневным визитом в Варшаву на торжественные мероприятия, посвященные 80-й годовщине начала Второй Мировой Войны. В рамках своего визита Зеленский встретился с президентом Польши Анджеем Дудой, премьер-министром Матеушом Моравецким, спикером Сената Станиславом Карчевским, а также с множеством других высокопоставленных чиновников и представителей бизнеса. К сожалению, Зеленский не провел встречу с представителями крупной украинской диаспоры в Польше, но незамедлительно отреагировал на устроенный ими демарш в СМИ, пообещав уделить им внимание во время следующего визита, а также анонсировав создание должности уполномоченного по делам украинцев за границей при Кабмине. Визит украинского президента широко освещался польскими как печатными, так и телевизионными медиа. Естественно, интернет-СМИ также уделили Зеленскому немалую долю своего трафика. Стоит признать, что визит Владимира Александровича стал таким ярким событием также по той причине, что президент США Дональд Трамп, который должен был прибыть 31ого августа в Варшаву по тому же случаю, отменил поездку из-за урагана Дориан, который надвигается на берега Флориды. При этом Трамп появился в субботу на поле для гольфа, что дало повод для осторожных подозрений относительно реальных причин отмены визита американского президента.

Найбільш масові демонстрації в історії охопили одну з найбагатших провінцій Китайської Народної Республіки. Офіційно Гонконг перебуває у складі Китаю, але ніколи не був класичною частиною материкової Піднебесної, і аж ніяк не підпадає під визначення «корінна китайська територія». До 1997 року край перебував під протекторатом британської корони внаслідок Першої опіумної війни в 1840–1842 роках, аж до повернення 22 роки тому під суверенітет Пекіна. Акції протесту, що тривають вже з місяць, викликані законопроектом про екстрадицію, без перебільшення продемонстрували більш глибинні проблеми жителів Гонконгу в межах єдиного Китаю, ніж здавалось самим гонконгцям до цього. Тріщина у системі «одна держава  – дві системи» Територіально-адміністративний поділ Китаю доволі складна структура, особливо це стосується спеціальних та автономних районів. Поруч із 22 провінціями (окрім Тайваня, якого влада КНР вважає своєю 23 провінцією) існує 5 автономних районів та 2 спеціальних адміністративних райони: Сянган, у складі якого перебуває Гонконг, і Аомінь із центром Макао. Обидва є потужними економічними центрами з великою кількістю мільярдерів серед власного населення, не враховуючи того, що приблизно на 7 млн мешканців Гонконгу 500 тисяч – мільйонери. Гонконг до середини 19 століття дійсно перебував у складі Китайської імперії. Внаслідок невдоволення Великобританією політикою Китаю у проведенні «ізольованої міжнародної торгівлі» та бажанні англійців контролювати ринок збуту опіуму, у 1840 році розпочалась Перша опіумна війна, а згодом і Друга. Тоді ці війни виграла наймогутніша на морі та передова у всьому світі держава – Великобританія. Однією з умов підписання Нанкінського договору в 1842 році було саме відмова тодішньої імперії династії Цинь від Гонконгу. Після 150-ти річного перебування під протекторатом британської монархії, Китаю повернули Гонконг лише в кінці минулого століття. Таких прикладів в історії не так багато, але попри перехід під суверенітет Китаю, Гонконг залишився де-факто під власною юрисдикцією. Це яскраво виражено у наявному кордоні та візовими обмеженнями між материкової Піднебесною та спеціальною автономною провінцією (САР), також громадяни Гонконгу мають свої власні паспорти. Умови особливого статусу, що дістали назву «одна держава – дві системи», передбачають перехідний період строком у 50 років, якщо домовленостей щодо статусу цього регіону після 2047 року не буде. Так як на сьогодні така тенденція зберігається, Гонконг має через 28 років стати звичайною провінцією КНР без будь-яких преференцій. Усе це прямо або опосередковано впливає на причини та зміст демонстрацій, які тривають близько місяця, а головне – настрої людей.

21 липня в Україні пройшли позачергові парламентські вибори, ініційовані новим Президентом України Володимиром Зеленським. Центральна виборча комісія підрахувала вже понад 82% бюлетенів. За відомими нам результатами, перше місце посідає партія “Слуга народу”, яка має 42,9% голосів. Від лідера відстають “Опозиційна платформа — За життя” з 12,95%, “Європейська солідарність” (8,31%), “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” (8,11%) та партія “Голос” (6,05%). За попередніми даними, найбільше голосів по одномандатним округам отримали кандидати від партії “Слуга народу”. У столиці кандидати від цієї партії навіть здобули підтримку всіх 13 округів.

Оцінюючи результати Саміту Україна-ЄС, варто об"єктивно зазначити, що з огляду на існуючі політичні конфігурації захід не міг стати майданчиком для прийому фундаментальних рішень чи досягнення безпрецедентних дипломатичних проривів. Кадрові зміни в керівних інстанціях ЄС та триваючий в Україні електоральний цикл формалізували подію, перетворивши її на своєрідний ритуал офіційного підтвердження євроінтеграційних спрямувань України. Політичний статус Дональда Туска та Жана-Клода Юнкера не викликає жодних сумнівів, проте терміни їх каденції збігають кінця, разом з можливостями ефективно впливати на поглиблення двосторонього співробітництва з Україною. Не зважаючи на оптимістичні заяви дипломатів про значні успіхи взаємодії між офіційними Брюсселем та Києвом, українському керівництву необхідно бути готовим до нових прагматичних підходів з боку ЄС у формуванні політики на українському напрямі. З високою вірогідністю наступний Саміт не відзначатиметься такою невимушеною і спокійною атмосферою, а, замість декларацій про ефективне реформування від України, вже чекатимуть демонстрації практичних успіхів.

Україна: Президент України обіцяє провести анти-корупційні заходи, адже люди вже стомилися чекати кращого життя — 2 липня, 2019

Длительные переговоры европейских политиков определили дальнейшие контуры и принципы функционирования рабочих органов ЕС. Разделение мнений разных политических лагерей вынудили стороны искать непростые компромиссы. Среди кандидатов на ключевые должности, определяющие вектор европейской политики, появились неожиданные кандидаты. С учетом евроинтеграционных стремлений Украины, кадровые решения имеют особое значение. В статье Вы можете узнать все детали и получить ответы на ключевые вопросы. 2 июля лидеры государств-членов ЕС наконец-то утвердили новый высший руководящий состав Союза. Данные переговоры можно абсолютно заслужено назвать крайне и даже беспрецедентно утомительными, поскольку с воскресенья на понедельник они длились около 20 часов!

Перші офіційні зустрічі Володимира Зеленського у двосторонньому форматі  з лідерами Франції та Німеччини підкреслювали збереження європейського вектору зовнішньополітичного курсу нової адміністрації. Проте, особливість українських передвиборчих процесів така, що декілька місяців тому Зеленський став об'єктом інформаційної атаки з табору Порошенка  під приводом нібито загрози «здачі національних інтересів», а в же сьогодні, у розпалі парламентської кампанії, окремі політичні сили його нещадно критикують за наслідування «порошенківського» нарративу й начебто небажання забезпечити мир на Донбасі. В умовах різного бачення українським населенням підходів до реінтеграції окупованих територій та використання цієї фрагментарності  політичними силами у власних інтересах, важко артикулювати цілісну, прийнятну для всіх позицію у перемовинах з міжнародними партнерами. Більше того, на фоні активної фази виборчої кампанії та з урахуванням неоднорідності електорату партії «Слуга народу», необхідно знаходити баланси як у своїх діях, так і у риториці, щоб не допустити просідання високих рейтингів. У випадку дій, поки успішно вдається тримати в тонусі своїх послідовників. Після важливого кроку з розпуском Верховної Ради, команда Зе отримує ситуативну допомогу з боку старої системи, яка слідуючи інстинктам самозбереження, блокує популярні ініціативи та грає на руку президенту. Водночас, риторика декілька разів давала невеликі збої чи призводила до сумнівних ефектів як заява Геруса про «жарти президента з тарифами», роздуми Стефанюка про двопалатний парламент та, власне, казус з самим Зеленським і його тезами для виступу у Брюсселі.

Политика всегда была местом непредсказуемых хитросплетений,  ситуативных союзов и кулуарных договоренностей, где иногда сложно разделить контуры индивидуальных интересов игроков, казалось бы противоположных по своим идеологическим соображениям, партийной принадлежности или геополитическим убеждениям. И если на эфирах телепередач каждый политик четко определяет, где «зло», а где «добро», где «перемога», а где «зрада», или где «черное», а где «белое», то в процессе борьбы за власть условные «красные линии» быстро нарушаются, зло бывает во благо большого добра, для общей победы иногда приходится предать, а черный цвет уже не такой четкий и набирает как минимум 50 оттенков. Склонность политиков к разного рода интригам, заставляет нас искать подводные камни среди доблестных намерений и интригу где все выглядит максимально транспарентно. Последние несколько дней подарили нам много историй с неоднозначным подтекстом – возвращение российской делегации в ПАСЕ, успех Медведчука в освобождении заложников и конфликт между Президентом и Министром иностранных дел. На первый взгляд, напрашивается разделение этих кейсов как отдельных событий, происходящих в коротком часовом диапазоне, но как же путает наработанная благодаря нашим политикам привычка видеть конспирологию. И как хочется подвести общий знаменатель под большой геополитической игрой, которая, вероятно проходит на наших глазах (или лучше сказать за нашей спиной) и внутриполитической борьбой в канун парламентских выборов в Украине. Возможно даже там где ее и не должно быть. Поэтому, чтобы не стать жертвой предельно субъективного видения ситуации, сформируем просто несколько тезисов, в большинстве своем предположительного характера, а выводы уже каждый сможет сформировать отдельно.

Поки в Україні відбуваються святкування з нагоди Дня Конституції, увага міжнародної спільноти була прикута до чотирнадцятою зустрічі керівників провідних економік світу в рамках G20, який є традиційним майданчиком для обговорення актуальних питань глобальних політичних процесів. Головною інтригою зібрання у японському місті Осака була особиста зустріч американського президента Дональда Трампа з російський лідером Володимиром Путіним. Ще до початку саміту в інформаційному просторі штучно підігрівався інтерес до зазначеної події, обговорювались і можливий формат спілкування, і теми, які можуть бути підняті сторонами. Напередодні, російський президент навіть дав інтерв'ю «Financial Times», де спробував задати тон майбутнім розмовам на полях саміту та адресував декілька компліментів таланту американського колеги.