Кремль систематично продовжує посилювати рівень напруги в регіоні, змушуючи ЄС та США «злити» Україну заради стабільності та відновлення безпеки в регіоні, відкидаючи при цьому інтереси офіційного Києва. Путін прагне зіграти на роз’єднаній в багатьох питаннях позиції колективного Заходу, посилюючи власні зв’язки з окремими центрами сили в Європі. Західний дипломатичний десант, який посилено відвідує Україну протягом останніх декількох тижнів, став дуже серйозним сигналом в контексті підтримки Києва. Це, безумовно, не могло залишитись осторонь уваги Росії, й Москву відвідав найбільш ручний щодо Путіна очільник Угорщини Віктор Орбан, який має дуже сумнівну репутацію та відверто мінімальний політичний капітал в Європі. Тому актуалізувалася потреба переговорів на серйознішому рівні, що реалізувалося у форматі візиту очільника Франції Еммануеля Макрона до Москви. Посили для цього були дуже неоднозначними, адже Німеччина та Франція піддалися серйозній критиці на рівні багатьох держав ЄС у зв’язку з відвертими підігруваннями в бік Росії. Зокрема, найбільш потужним став візит до Києва польського та Британського прем’єр-міністрів Матеуша Моравецького й Бориса Джонсона відповідно. Офіційний Лондон почав розігрувати власний регіональний пасьянс, артикулюючи питання цілісної підтримки України. В цьому ключі, на фоні дещо вальяжних позицій Парижу та Берліну, почали грати наближені до Лондона держави – Польща, Туреччина, Данія, Нідерланди та Швеція. Позиції Німеччини та Франції

Загострення світової політичної кризи через загрозу російського вторгнення в Україну набирає чергових обертів та, навіть, може стати каталізатором фундаментальних зрушень у європейській політиці. Зрозуміло, що дії Кремля спрямовані на підвищення ставок й кінцева мета цієї гри – не війна, навіть не гарантії зі сторони НАТО щодо неможливості приєднання України до складу Альянсу. Адже в Москві чудово розуміють, що НАТО ніколи не піде на виконання подібних вимог. Основний сценарій Москви полягає у тому, щоб змусити офіційний Київ, в тому числі через посилення зовнішнього тиску, імплементувати політичну частину Мінських угод у тій послідовності, яка буде вигідна Росії. Для Кремля – це прекрасна можливість розширити власний контроль над Україною шляхом інтеграції в політичне поле нашої держави абсолютно токсичних представників російського «політикуму», які, за цією логікою, повинні стати повноцінною п’ятою колоною в українському парламенті. В цьому випадку розрахунок на те, що колективний Захід зможе поступитися інтересами України заради унеможливлення повномасштабного військового зіткнення в Європі.   Ще один можливий сценарій полягає у нагнітанні політичного протистояння з Україною через відмову Києва піти на виконання Мінських угод з точки зору кремлівської інтерпретації визначеного документу. У такому випадку є ймовірність «приєднання» окупованих територій ОРДЛО до складу РФ за Сценарієм Криму. А всі прийдешні події – не що інше, як яскрава піар-кампанія покликана на легітимізацію цього процесу. Основний лейтмотив виглядатиме приблизно так: «Україна від Донбасу відмовилась, а Росія бере під власне крило». Ризик подібного сценарію дещо менший від першого, адже Москва зацікавлена у тому, щоб так звані Л/ДНР залишалися інструментом стримування та раковою пухлиною України, через що можна буде тримати Київ у постійній напрузі.

Пострадянський регіон в останні десятиліття пережив ряд глобальних економічних та військово-політичних криз, які створюють серйозні труднощі безпекового характеру, від вирішення яких, без перебільшень, буде залежати наш спільний розвиток на найближчі десятиліття. До їх числа відноситься загострення внутрішньополітичної ситуації в Казахстані та реакції на це зі сторони впливових регіональних гравців, більшою мірою Росії. Як це було? Тисячі протестувальників у Казахстані вийшли на вулиці через різкий ріст цін на енергоресурси, зокрема, газ, який подорожчав вдвічі через встановлення ринкової ціни на блакитне паливо. Громадськість у Казахстані дуже залежна від вартості енергоносіїв – мова йде як про додаткові витрати на пальне, так і про автоматичне збільшення вартості основної частки товарів та послуг, які у своєму виробництві й транспортуванні дуже залежні від цін на енергоресурси. І, як це не парадоксально звучить, але розпочали протест якраз співробітники нафтогазових структур, незадоволенні загальним рівнем заробітних плат у цій галузі.

На фоне актуализации темы российской угрозы на восточных рубежах, во внешнеполитической повестке Украины назревает еще один дипломатический фронт – противостояние между официальными Киевом и Берлином. Казалось бы, еще пару лет назад, такой конфликт было даже сложно представить, поскольку украинская сторона вела довольно пассивную дипломатию «смирения с позицией влиятельных западных актёров». Сегодня же, в Киеве не боятся занимать достаточно жесткую позицию, где стремление демонстрации собственной субъектности часто переплетается с дерзостью политических высказываний, а традиционное восприятие Германии в качестве надежного партнера, меняется на оценку действий немецкой стороны через призму конфронтации. Ответ на вопрос – Германия друг Украины или нет – уже не так однозначен. Для тех, кто удивился подходам Германии к Украине, пора смотреть на ситуацию объективно и снимать «розовые очки». Новое руководство страны во главе с канцлером Олафом Шольцем нацелено на взаимодействие с Россией по нескольким ключевым для них направлениях:

Емоційна конференція Зеленського пролила світло на два зовнішньополітичних пріоритети Офісу Президента – використати Ердогана у якості посередника у діалозі з Москвою та відновити пряме спілкування між Єрмаком та Козаком. На перший погляд, ініціативи дещо суперечать одна одній. Адже, навіщо нам медіатор, якщо ми налаштовані на пряму комунікацію? Чи Ердоган має посприяти налагодженню спілкування між офіційними Києвом і Москвою? В будь-якому випадку, обидва варіанти обіцяють бути непростими в реалізації та можуть не дати очікуваного результату. Пропозиція Зеленського була одразу підтримана турецьким лідером, який не проти посилити власні регіональні позиції. Проте, перші оцінки з Росії – достатньо критичні. Як Пєсков, так і Лавров скептично оцінили перспективи потенційного переговорного формату. Залишається очікувати нових коментарів за результатами телефонної розмови Ердогана з Путіним, який запланований на 3 грудня.

Міграційна криза сформована Олександром Лукашенком в Білорусі переросла в чергову точку напруженості в регіоні з не дуже прогнозованими наслідками, які змушують в черговий раз задуматись над тим, що Україна повинна суттєво посилити кордон з сусідньою Білоруссю зважаючи на дещо проблемний характер політичних взаємовідносин з північним сусідом. Зрозуміло, що офіційний Мінськ таким чином намагається «змусити» Європейський союз рахуватися з собою та в черговий раз продемонструвати, що відверта ізоляція, політика санкцій і публічні загравання з опозиційною Світланою Тихановською не матимуть жодного позитивного ефекту. Мало того, це створить ще більше «проблем» на кордонах з заможним та стабільним західним світом. Багатотисячна армія мігрантів з Близького Сходу створила передумови до чергової кризи, на кшталт подій 2015 року, а в Брюсселі вже обережно намагаються шукати шляхи виходу з патової ситуації. Як би не примітивно виглядала спроба Лукашенка, але вона починає давати певні плоди, адже вже відбулась його телефонна розмова з Ангелою Меркель, яка прагне знайти шляхи розв’язання проблеми. Для «ізольованого» Лукашенка – це, без перебільшення, дуже хороший сигнал, який можна трактувати в якості його легітимізації зі сторони Німеччини – одного з лідерів Європейського Союзу. Зрозуміло, що рішення деструктивне, але, в разі здобуття певних дивідендів офіційним Мінськом варто готуватися до того, що подібні маніпуляції матимуть місце в контексті політики на українському напрямку. Зокрема, зі сторони Мінська почали з’являтися заяви про те, що вони можуть блокувати постачання російського газу до Європи через територію Білорусі. Кремль намагається використати ситуацію як можливість для додаткового тиску на Брюссель. Мовляв, Білорусь – проблемна, тому варто розглянути можливості якнайшвидшого запуску «Північного потоку – 2», щоб забезпечити необхідний транзит блакитного палива й стабілізувати ціну на нього. Лукашенко, у разі успішного вирішення ситуації, отримає чергову знижку або будь який інший пряник. Адже дилем щодо своєї репутації на заході в Олександра Григоровича точно вже немає, виключно економічні інтереси та стабільність економіки, яка почала суттєво просідати через кризу, спровоковану тогорічними президентськими виборами. А збереження економічної стабільності – це чіткий індикатор того, чи вдасться білоруському керманичу стабілізувати соціально-політичну ситуацію в країні. Зрозуміло, що подібний сценарій не вигідний ні Польщі, ні країнам Балтики, ні, точно, Україні.     

Співробітництво України з Туреччиною набуло стратегічного значення не тільки з точки зору побудови економічних зв’язків. Безпека в Чорноморському регіоні і військово-технічне співробітництво – два стовпи двосторонньої взаємодії, на яких офіційний Київ формує власну політику на турецькому напрямку. В зазначеному контексті, важливою подією стала виставка озброєння «SAHA EXPO», яка проходить цими днями у Туреччині. Цьогоріч, українська делегація була представлена на високому рівні – новопризначений Міністр оборони Олексій Рєзніков, Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, Голова підкомітету Верховної Ради з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Ігор Копитін, керівники підприємств і експертного середовища. Значних зусиль для організації успішного візиту приклала дипломатична місія України на чолі з Надзвичайним і Повноважним послом в Туреччині Василем Боднаром. Результати виставки визначили нові контури співробітництва, в першу чергу, в сфері безпілотників. Україна планує й надалі оснащувати власні збройні сили літальними апаратами турецького виробництва. Загалом, впродовж 2021-2022 року в планах української сторони придбати 24 Bayraktar.

Молдова отримає російський газ – таким результатом завершились складні переговори у Санкт-Петербурзі. Маневри з пошуком альтернативних маршрутів забезпечення власних потреб не дозволили офіційному Кишиневу відмовитись від російського газу, а небажання втрачати прибутки – не дали «Газпрому» підстав відмовитись від ще одного споживача. Врешті решт, сторони знайшли компроміс й підписали протокол з планом дій, який навіть було вирішено опублікувати урядом Молдови. Та чи настільки все взаємовигідно, як здається на перший погляд й про що ж було домовлено насправді. Розберемо ключові положення. 1. Тривалість контракту 5 років, а вартість газу становитиме 450 доларів за тисячу кубометрів. Інтерес «Газпрому» було враховано і Молдова пішла на підписання довготривалого договору. В Молдові анонсували, що ціна на газ для них становитиме вдвічі менше від ринкової, що на перший погляд виглядає «перемогою».

14 червня завершився термін перебування Беньяміна Нетаньягу на посаді прем’єр-міністра Ізраїлю. Нетаньягу є однією із фундаментальних постатей в сучасні історії. Його політичний шлях був неоднозначним і часто викликав суперечності. Однак внесок, який він здійснив в політиці Ізраїлю не можливо недооцінювати. 1988 року Нетаньягу повернувся в Ізраїль де активно розпочав свою політичну кар’єру. Він став депутатом Кнесету за списком партії Лікуд. Пізніше прем’єр Ізраїлю Іцхак Шамір призначив його заступником міністра закордонних справ. У 1992 році Нетаньяг став лідером партії після того, як Іцхак Шамір подав у відставку через програш ЛІкуду на виборах. У 1993 році Нетаньягу стає лідером опозиції в Кнесеті. Того ж року він звинуватив уряд Партії праці на чолі з Іцхаком Рабіном у відсутності жорсткої позиції по відношенню до арабського тероризму. Партія Нетаньягу також виступила проти виведення ізраїльських військ із Сектора Газа і Захдного береша річки Іорда. В 1996 році Нетаньягу перемагає на перших в історії Ізраїлю прямих виборах прем’єр-міністра. 11 листопада 1997 року Нетаньягу зустрівся з Головою Палестинської національної адміністрації Ясиром Арафатом. Результатом зустрічі стала передача практично всього Хеврона (97%) арабам. Решта 3% міста хоча і залишилися доступними для ізраїльтян, але так само були оголошені територією змішаного проживання арабів і євреїв. У 1998 році за посередництва президента США Білла Клінтона Нетаньяг уклав з Ясіром Арафатом угоди Вай Плантейшн, згідно з якими палестинці отримали 13% територій Іудеї і Самарії. Суперечливі дії Нетаньягу, які були направлені на примирення з Палестиною викликали цілий ряд обурення в середині політичної еліти Ізраїлю. Розбіжності в Лікуді, проблеми із затвердженням державного бюджету та недовіру уряду Нетаньягу в Кнесеті, привели до дострокових виборів у 1999 році в яких Нетаньягу програв Ехуду Бараку. Окремо це була найбільша поразка партії Лікуд за всю її історію.

Після тривалої напруги між США та Росією, яка спостерігалась протягом останніх місяців, сьогодні відбудеться довгоочікувана зустріч лідерів двох держав. Цілком зрозумілою є увага, що прикута до особистої розмови Байдена з Путіним, оскільки під час неї будуть підійматися ряд стратегічних питань, які вирішуватимуть ключові геополітичні проблеми на порядку денному. Яке місце буде відведено Україні наразі сказати тяжко, але те, що ця тема буде підійматись майже очевидно. Варто відмітити, що Адміністрація Байдена знаходиться в надзвичайно тяжкому положенні. З одного боку Китай, який сьогодні є основним стратегічним конкурентом Вашингтону, з іншого Росія, яка створює проблеми не тільки на пострадянському просторі, але і в інших частинах світу для Білого дому і порозуміння з якою так необхідне Байдену для стримання Піднебесної. Окремо задекларована підтримка України в конфлікті з Росією не дозволяє зробити Київ розмінною монетою в даній ситуації, оскільки це сприйматиметься як поразка США яка дасть явний сигнал іншим про те, що Вашингтон уже не здатний вирішувати поставлені геополітичні завдання. Демонстрацію слабкості США дозволити собі не може, особливо в такий напружений час. Однак, Путін розуміючи свою роль у вузлі США-Китай-Росія поступатись теж не буде, тим паче, що Україна є не лише принциповим питанням в контексті ідеологічної конструкції «Руского мира», але і одним з найважливіших регіонів для просування власних національних інтересів Москви в Східній Європі. Так само як і для США втрата Росією України символізуватиме поразку, тільки для Москви вона буде ще більш болюча ніж для Вашингтона. Саме тому не варто очікувати, що Байден зможе так чи інакше вплинути на позицію Путіна. Будь-які розмови про перспективи України в НАТО, Донбас чи анексію Криму приречені на невтішний результат в розмові з Кремлем. Однак, робити поступки Росії в даному ключі Байден теж не буде, тому варто очікувати, що питання України залишиться без суттєвих змін і ще тривалий час буде головним болем для 46 президента США. Сенаторка США Джин Шахін відмітила, що швидше за все розмова Байдена з Путіним буде про розбіжності, які, на жаль, є між США і Росією.

Колишній прем’єр Словаччини Ігор Матович за час свого правління пожартував в одному з радіоефірів про те, що обміняв би Закарпатську Україну на російську вакцину. Звісно, що такі речі не сприяють добросусіднім відносинам Братислави та Києва. Зокрема, в Словаччині є значне проросійське лобі яке працює на національні інтереси РФ. Сюди можна віднести лідера партії «Ми – родина» Бориса Коллара, який відомий своїми проросійськими заявами. Однак, головною проблемою в україно-словацьких відносинах є недопрацювання в цьому напрямку саме України, яка за роки незалежності так і не змогла вибудувати чіткі та системні стосунки з Братиславою. Щодо економічної співпраці між Україною та Словаччиною, то вона має доволі пасивний характер. В основному Київ імпортує до Братислави сировинну продукцію. Однак, серед потенційних напрямків співпраці є туризм, сфера транзитних перевезень, технологічних інновацій, автомобілебудування і навіть сфера авіації, якщо розглядати її в контексті наукових розробок та освітніх проєктів в цьому напрямку. Втім останнє засідання спільної україно-словацької Комісії з економічного, промислового та науково-технічного співробітництва відбулося у 2013 році. Тоді ключовими домовленостями були наступні: - сприяти налагодженню прямих контактів між підприємцями обох країн у рамках Українсько-Словацької ділової ради і проводити пошук нових можливостей для поглиблення інвестиційної та промислової кооперації;

Международный скандал вокруг принудительной посадки пассажирского самолета ирландской авиакомпании Ryanair в аэропорту Минска и задержание КГБ Белоруссии оппозиционного журналиста Романа Протасевича затрагивает национальные интересы Украины. Евросоюз вводит новый пакет персональных санкций против белорусских граждан и компаний и, в дальнейшем, наложит ограничительные меры на наиболее доходные секторы белорусской экономики, чтобы ограничить экспорт и лишить режим президента Александра Лукашенко солидных финансовых поступлений. Евросоюз – второй по величине после России торгово-экономический партнер Белоруссии. Одновременно, пакет новых санкций против белорусских госпредприятий готовят США. Ограничительные меры поддерживает белорусская оппозиция, в том числе бывший кандидат на пост президента Светлана Тихановская. Украина оказалась перед сложным выбором. С одной стороны, мы демонстрируем солидарность с западными партнерами. Украина прекратила авиасообщения с Белоруссией, следуя примеру ЕС, и наверняка поддержит новые санкции ЕС и США. С другой стороны, Белоруссия остается одним из ключевых торгово-экономических партнеров Украины. Главным преимуществом Украины в торговле с Белоруссией является географическая близость, что позволяет экономить на транспортных издержках и доставить интересующую продукцию в кратчайшие сроки. Санкции Запада и ответные меры Белоруссии создадут нежелательные риски для экономики Украины, а геополитические последствия могут привести к усилению России. Последствия санкций против Белоруссии для Украины

Президент США Джо Байден планує зустрітися зі своїм російським колегою Володимиром Путіним в одній з європейських країн в середині червня. Зустріч відбудеться в умовах погіршення відносин Росії і Заходу в світлі ескалації напруженості на сході України, розкриття диверсії ГРУ на складах зі зброєю в Чехії в 2014 році, нових пакетів антиросійських санкцій. Але, радник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван вважає, що мета зустрічі з Путіним полягає не в тому, щоби змінити поведінку РФ, а щоби американо-російські відносини стали більш стабільними і передбачуваними. Байден хоче врегулювати ряд проблемних зовнішньополітичних питань і без участі Росії це буде складно зробити. Не виключено, що домовленості лідерів ядерних супердержав торкнуться інтересів України. Нова ядерна угода з Іраном

В українському суспільстві часто можна почути критику щодо недостатньої підтримки України з боку Заходу в конфлікті з Росією. Насамперед це стосується Європейського Союзу. Однак, критика ЄС в даному контексті притаманна не тільки для України. Часто в гострішій формі вона виражена серед інших країн, які відчувають потенційну загрозу з боку Москви і для яких приклад того, що відбулось в Україні є найкращим аргументом на підтвердження власних переживань. Президент Литви Гітанас Науседа нещодавно заявив, що Європейський Союз не використовує всі наявні засоби для тиску на Росію для того, щоб Москва дотримувалась демократичних норм. В свою чергу колишній президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес вважає, що неспроможність Європи адекватно відповідати на довготривале погіршення безпеки лише переконує Росію, що вона може продовжувати свої напади без остраху відплати. Подібні висновки серед експертного середовища та топ політиків Балтійських країн можна почути часто. Серед іншого, у польському зовнішньополітичному відомстві повідомили про те, що Варшава постійно працює над посиленням санкційного режиму ЄС проти РФ через її агресивну політику в Україні. Натомість, Румунія включила РФ до переліку ворожих країн у власній Стратегії національної безпеки. Така риторика країн Східної Європи є цілком зрозумілою, оскільки всі вони в той чи інший історичний період стикалися із загрозами з боку Кремля й розуміють, що політика Москви в контексті власних імперських амбіцій залишається незмінною. Росія досі становить небезпеку в Східноєвропейському регіоні і приклад України є найкращим цьому підтвердженням. В свою чергу країни Західної Європи часто не бажають іти на посилення конфронтації з Росією, насамперед через свої економічні зв’язки з нею та керуючись власними національними інтересами. Можна припустити, що Західноєвропейські лідери не завжди розуміють ті небезпеки, які несе за собою агресивна політика Москви, або звинувачувати їх в інфантильності чи наївності. Однак, це не так. Західноєвропейські політики – це надзвичайно прагматична каста, вони прекрасно аналізують усі потенційні ризики, але, поряд з тим, в першу чергу, керуються особистими вигодами. Саме тому ми маємо сьогодні тяжку для нас ситуацію навколо «Північного потоку – 2», відмову лідерів ЄС вислати російських дипломатів в знак солідарності з урядом Чехії аби лишній раз не загострювати відносини з Росією та недостатньо активну санкційну політику через анексію Криму та «гібридну війну» на Сході України.

Нещодавно глава МЗС України Дмитро Кулеба зустрівся із своїм угорським колегою Петером Сіярто. Після зустрічі Сіярто зазначив, що у відносинах між державами спостерігається «обережний оптимізм». Довгий час стосунки між державами залишаються холодними попри те, що офіційний Київ намагається злагодити гострі кути. Після недавньої зустрічі міністрів закордонних справ країн був обговорений проєкт угод про взаємне визнання документів про освіту та наукові ступені, що можна розцінювати, як певний крок на зустріч один одному. Однак, це зовсім не гарантує покращення двосторонніх відносин. Одним із наріжних каменів у стосунках двох держав є все той же український закон «Про освіту» 2017 року. Згідно українського закону «Про освіту» діти національних меншин, в тому числі і нацменшини Угорщини, які проживають на території України  зможуть навчатись рідною мовою тільки в початковій школі, тобто перших чотири роки. Наступні роки навчання предмети будуть викладатись лише українською. У відповідь на даний законопроєкт  в МЗС Угорщини заявили наступне:

У Молдови з Україною більше спільного ніж здається на перший погляд. В обох країнах є потужні проросійські політичні сили, які виступають в ролі п’ятої колони. В обох країнах є конфлікти спровоковані Росією із залученням проксі сил Москви, в нас анексія Криму та Донбас, в Молдови – Придністров’я. Обидві країни переживають політичну та конституційну кризи, прагнуть приєднатись до ЄС та НАТО і мають одні з найнижчих економічних показників в Європі. Подібні проблеми повинні зближати Київ та Кишинів для спільного пошуку їх вирішення, зокрема, обмінюючись досвідом та розширюючи міжнародну співпрацю. Однак, Молдова, як і Румунія, в минулому була часто поза увагою України в контексті зовнішньополітичної співпраці. Враховуючи те, що попередній президент Молдови Ігор Додон був відвертим проросійським президентом, який фактично визнавав приналежність Криму Росії, то очевидно, що в розрізі російсько-українського конфлікту говорити про добро сусідні відносини Києва і Кишиніва було складно. Але зараз ситуація кардинально змінилась. У 2020 році на президентських виборах перемогла Мая Санду, після чого двосторонні стосунки між Україною і Молдовою почали теплішати. Під час зустрічі Зеленського і Санду лідери держав обговорили ряд болючих та важливих питань і діалог з Молдовою став набувати нових змістовних форм. Зокрема були порушені такі теми: