Міжнародний імідж Таджикистану: історія, культура та дипломатія
Шовковий шлях
Таджикистан – яскраве поєднання індоєвропейської та азійської культур, іранського народу та перської мови. Основу також складає ісламська спадщина, давнє коріння і національні традиції. Перш за все хочеться виділити передумови формування культури та етнічної ідентичності Таджикистану, адже саме історія найбільше впливає на сьогодення будь-якої країни та формує державний лад на багато сторічь.
Отже, перший на розгляді – Шовковий шлях.

Доступно: https://www.pandasilk.com/uk/who-created-silk-road/
Він являє собою систему торговельних шляхів, які зв’язують Китай та країни Центральної Азії. Маршрут проходив через Індію, Центральну та Пн-Сх. Азію, Південний Сибір та Приуралля. Його історія тягнеться з II пол. I тисячоліття до н. е. (V–I ст. до н. е.) аж до середини XX ст. Деякі маршрути збереглися і зараз як залізниці та автомобільні дороги. Зародження цих зв’язків почалося ще тисячоліттям раніше і було спричинене видобуванням напівкоштовних каменів на території сучасного Ірану. Лазурит гірського Бадахшана і нефрит з району ріки Яркенд доставлялися в Китай по стародавніх кочових шляхах. Мінерал Нефрит цінували за його красу, і, вважалося, що він мав чарівні та цілющі властивості. З нього виготовляли різні регалії, прикраси, предмети побуту та обереги. Нефрит користувався популярністю в Китаї, проте там навіть не мали уявлення звідки він доставлявся. Цей шлях отримав назву Нефритовий і ще багато сторічь зв’язував князівства Північного та Центрального Китаю з Хотаном. Далі до епохи Воюючих царств китайці вже ходили на далекий захід, проте ця дорога була дуже важкою та небезпечною так, що лише 10 з 100 мандрівників поверталися цілими та неушкодженими. Іншим шляхом в цій великій системі був Меридіальний або Західний шлях, що пов’язував Південний Сибір, Центральну Азію і північний захід Китаю з південно-західним Китаєм, В’єтнамом і Бірмою. По цих дорогах переміщалися часом цілі кочові народі або біженці від арабських завоювань. Цей шлях приносив в Китай нові релігії: маніхейство, зороастризм, іслам та християнство. Північний відрізок цього шляху отримав назву Киргизький, а пізніше з’явився ще й Степовий. Через ці маршрути з Індії до Китаю поширився Буддизм, з’явилися бамбукові ціпки і полотна. Дослідником цих двох шляхів став Чжан Цяня, що знайшов їх у період імператора У-ди. Цей першовідкривач мав дипломатичні цілі своїх подорожей, адже на момент його візитів політична сила Середньої Азії вступила з Китаєм у дипломатичні і торговельні відносини, що сприяло активізації торгівлі і розширенню географії Трансєвразійської торгової артерії. Отже, ми з’ясували що нового приніс Шовковий шлях до Китаю як головної країни цих торговельних відносин, а як щодо іншої сторони? Таджикистан отримував по торговельній магістралі тканини та одяг з Китаю, порцеляну та кераміку, вироби з дорогоцінних металів, слонової кістки та різьбленого каменю, спеції та лікувальні трави зі сходу. Також саме технологія виготовлення паперу розповсюдилася через караванну лінію по всьому світу, зокрема і в Таджикистан. Цей важливий шлях приніс у Таджикистан також буддизм, маніхейство, іслам, різні науки як астрономія та математика, технології вирощування нових культур.
Для кращого розуміння теми, я б провела паралель з українським торговельним маршрутом Чумацький Шлях. Це був торгово-візницький шлях, яким чумаки з XVI по XIX століття возили сіль з чорноморського узбережжя Криму, а з України – хліб та інші сільськогосподарські продукти. Він охоплював лише територію України (від лівого берега Дніпра до Криму) що набагато менше за Шовковий шлях, проте відігравав таку ж важливу роль в імпорті та експорті товарів для України. Міжнародні торговельні відносини в сучасності постійно розвиваються, зазнають реформ та нових угод між країнам, проте Шовковий шлях став, на мою думку, першим глобальним торговельним шляхом, що започаткував транснаціональну торгівлю та почав її розвивати. Звичайно, товарообіг був і до цього, на певному рівні, проте саме Шовковий шлях показав значній частині Євразії, що комерція – не просто обмін продукцією, а міжнародна співпраця. В майбутньому для країн ця кооперація могла поширитися на воєнний сектор, як підтримка під час збройних нападів, що було безцінним за часів навал кочових племен.
Задовго до та після Шовкового шляху не існувало окремого Таджикистану, а була лише Персія як об’єднання майбутніх країн.
Правління Персії
У III тисячолітті до н.е. з’явився народ еламітів. У першій половині II тисячоліття до н.е. під контролем еламітів перебувало фактично все Межиріччя. Елам та Асирія – дві наймогутніші цивілізації Близького Сходу, які протягом століть боролися за контроль над Месопотамією. У VIII-VII ст. до н.е. йшла запекла боротьба в якій перемогла Ассирія. Елам занепав, в результаті чого народи Ірану (мідяни і перси) вийшли на перший план. Мідія завжди була досить нестійким союзом, проте коли розгромлений Елам увійшов під їх вплив, царю Кіаксару вдалося приборкати і скіфів. Під час царювання сина Кіаксара Астіага (584-550 рр. до н.е.) дружні стосунки з Вавилоном були порушені. Коли мідійські війська воювали проти Вавилону на заході, проти Астіага повстала південна частина Ірану – Персія. На чолі цього повстання став Кір II. Так і почалося правління наймогутнішої династії Ахеменідів. 3 550 року до н.е. Кір II завоював Мідійське царство і таким чином заклав основи Перської імперії. Династія Ахеменідів створила найпотужнішу та найбільшу державу в історії всієї Персії. Територіальним центром був Іран, який зберіг назву Персія аж до XX століття. Держава проіснувала аж до завойовницьких походів Олександра Македонського другої половини IV ст. до н.е.

Династія Саманідів мала найбільший вплив як на Таджикистан, так і на всю Персію загалом, оскільки об’єднала досить велику кількість земель від Сирдар’ї до Ірану під своєю владою. Період цього об’єднання вважали розквітом Персії у сфері торгівлі та ремесел, розширення та розбудови міст.
Монгольська навала
До 1220 року територія сучасного Таджикистану була у складі Караханідів, Каракитаїв, Хорезм-шахів. 1220 рік залишив свій слід в історії як Монгольська навала або нашесть., що стало початком знищення та занепаду Персії. 1220 року деякі частини Персії, зокрема територія тогочасного Таджикистану опинилися під владою Монгольської імперії. Завойовники на чолі з Чингізханом зносили та спалювали на своєму шляху цілі міста, орні землі перетворювали на пасовища. Місцеве населення, що встигло утікти з міста селилося в горах, а інші потрапляли в рабство, були депортовані до Монголії або просто вбиті. Корінні жителі залишалися носіями унікальної мови, культури та національної ідентичності, проте сама кількість цивілізації зменшилася та зазнала гніту, тож можна цілком правильно вважати, що і сама культура зазнала занепаду. У 1222 році монгольське військо рушило на Кавказькі гори, а далі – в Крим, де захопили фортецю Судак. Для боротьби з монголами київський, галицький, волинський, чернігівський, смоленський, курський, трубчевський і путивльський князі об’єдналися. Цей союз зібрав 50-60 тисячне військо на острові Хортиця. Коли монголи дізналися про це, відправили до руських князів своїх послів з пропозицією відмовитися від походу, оскільки їм були потрібні лише половці. Князі відхилили пропозицію, при цьому вбивши монгольських послів і підкинувши дров у вогонь, що спричинило ще більше розгортання конфлікту. В травні 1223 року об’єднане військо вирушило на боротьбу з монголами. Самовпевнені руські князі втратили пильність зважаючи на відносно малу кількість монгольського війська, яке просто переганяло худобу, проте наступна боротьба з трохи більшим військом все-ж виявилася фатальною. Ця битва відбулася на річці Калька, де залишили своє життя 6 руських князів. Після цього, у 1237 році монгольське військо оточило і Рязанське князівство Київської Русі. Захоплення території Русі розгорталося дуже швидко і вже у 1240 вони оточили Київ. Після тривалої облоги столиця все-таки була взята штурмом, зазнавши нищівних руйнувань. Далі монгольське військо, не зупиняючись рушило на захід аж до країн Європи та Балкану, руйнуючи на своєму шляху міста, спалюючи села та тероризуючи населення. Як наслідок – було зруйновано більшу половину міст, деякі з них вже і не змогли відродитися, а деякі перетворилися на села. Це був досить сильний занепад Русі, який не просто загальмував розвиток ремесел, агломерації, секретів виробництва ювелірних виробів, а зупинив будь-який прогрес. Посівні площі зменшилися, деякі райони знелюдніли. Домонгольський рівень будівництва було виведено лише через 100 років.
Тим часом на землях території сучасного Таджикистану перебував повний хаос: міста було стерто з лиця землі, іригаційні системи, що живили родючу землю було зруйновано так, що землі перетворилися на напівпустелі. Тим часом на спустошених випалених землях почали масово осідати кочові тюркські і монгольські племена, що спричинило етнічний розрив та змішання. Також загарбники запровадили систему «капчур» – податки на худобу та побори для утримання монгольських гарнізонів. З культурної точки зору зменшилася кількість корінного населення що були носіями етнічних цінностей Таджикистану, спалені найбільші бібліотеки, духовна еліта і просвітителі загинули, що завело культуру в пітьму. Проте монголи не мали багато досвіду в управлінні великими державами, через те що самі по собі були кочовими племенами, тож їх політика не проіснувала довго, а навпаки почала приймати сторону Персії.
Отже, основною сферою впливу монгольської навали була етнічна і мовна карти. Оскільки більшість населення до цього було іраномовним, а монголи завезли тюркські племена, на території Таджикистану почали ширитися тюркські культура та мова. Незважаючи на це, сучасний Таджикистан став єдиною іраномовною державою в регіоні Центральної Азії, оточеною тюркськими республіками. Корінне населення все ж більше збереглося ближче до гірського Таджикистану, де кочова кіннота монголів не могла ефективно воювати. Цілком правильно можна вжити термін «підкорення завойовників», оскільки монголи – кочівні племена і не мали потрібного досвіду в управлінні державами, вони самі почали переймати мову і культуру таджиків, а пізніше прийняли іслам.
Такий собі процес Відродження розпочався у 1238-1239 рр. Дуже швидко корінне населення, а саме духовенство, почало займати провідні адміністративні посади. Так завойовники почали розчинятися в місцевому населенні, переймаючи їх культуру, мову, а також прийнявши іслам. Ключовою подією стало призначення таджицького державного діяча Масуд-бека намісником Мавераннахра. Саме його призначення послугувало поштовхом до реформ в бік майбутнього Таджикистану. Найвпливовішими реформами були:
Грошова реформа – стала початком відновлення економіки та фінансової стабільності. Випуск єдиної повновагової срібної монети буквально відродило торгівлю на Великому шовковому шляху.
Відбудова міст – великі поновлення забудов у містах Бухара, Самарканд та Худжанд, а також повернення народу в ці міста.
Податкова стабілізація – незрозумілу систему монголів з податками на худобу було змінено на фіксовані податки, що дало змогу продовжити відновлення іригаційних систем та каналів.
Остаточним відновленням та «Золотим віком» архітектури, культури та і всіх сфер життя таджиків стало правління Аміра Темура (Тамерлана), який зробив Самарканд своєю столицею. Точної дати скільки він був на престолі не визначили, проте орієнтовна дата 1370-1405 рр. Нащадки Тамерлана володарювали до 1500 року. Їх панування також було періодом розквіту, особливо в культурному та мистецькому плані, а також науці. Саме за їх правління перська мова набула статусу державної, як і стала мовою діловодства, поезії та науки.
Проміжний період жорстокості та завоювань. Радянський період.
Період з 1500 по 1860 роки були для Таджикистану найважчими. То був час жорстокого занепаду, який розпочався з вторгнення узбецьких кочових племен в Мавераннахр. Під проводом Муххамеда Шейбан-хана вони завоювали Самарканд, Герат і Бухару, покінчивши з правлінням Тамерланів. Хоча військова та політична влада повністю перейшла в руки завойовників, таджики, які були осілими містянами та землеробами, не потрапили під їх вплив. Корінні таджики зберегли за собою ремесла, релігійні посади та торгівлю. Таджицька (перська) мова також залишилася державною. Новоутворена завойовниками держава отримала назву Бухарське ханство. Загалом вся Середня Азія поділилася на 3 ворогуючі ханства – Бухарське, Кокандське та Хівинське. Бухарське ханство контролювало центральну та південно-західну частину сучасного Таджикистану; Кокандське – північний Таджикистан; Хівинське ханство не мало прямої влади над територіями, проте своїми постійними нападами дестабілізувало загальну ситуацію в регіоні. Причин такого поділу було багато:
Розвиток морських шляхів в Індію та Китай зробили Шовковий шлях, який був головним торговим маршрутом непотрібним та небезпечним. Логічно, що наземний шлях забирає більше часу, грошей на потреби людей, що це все перевозять. Також цей Шовковий шлях у порівнянні з морським небезпечніший, оскільки в цей час загострилися суперечки між країнами, а кочівники могли напасти в будь-якій точці, що не гарантувало взагалі, що товар доїде до потрібного місця. Неактуальність Шовкового шляху призвела до втрати колосальних прибутків від мита та міжнародної торгівлі, що в свою чергу унеможливило утримування сильної централізованої армії. Також це розосередило владу та послабило потрібний контроль над провінціями.
Поширювалося розшарування влади. Як я вже говорила раніше, у кочівників не вистачало досвіду в керуванні великими державами, а інколи і меншими державами. Отож, навіть коли в Бухарі сидів головний хан узбеків, реальна влада належала лідерам великих племен. Після занепаду Шовкового шляху єдиним багатством стала земля та вода. Племінна знать збунтувалася проти ханів і не хотіла платити податки, а також забирала владу у своїх регіонах. Це спричинило появу багатьох нових династій і держав. Цей хаос був великою мірою спричинений відсутністю потрібної централізованої влади, що повинна була тримати такі речі під контролем.
На початку XVI століття в Ірані утвердилася династія Сефевідів, що започаткувала для себе релігію шиїзм. Проблема полягала в тому, що в інших ханствах Середньої Азії основною релігією лишався сунізм. Це ізолювало Середню Азію від культурних та економічних зв’язків з Персією. Такі відмінності постійно загострювали конфлікт між Іраном та Середньою Азією. Фатальний удар наніс іранський правитель Надір-шах на Середню Азію, розграбувавши Бухару та Хіву, що добило і без того сиру центральну владу в цих регіонах.
Цікавою територією, що заслуговує уваги стала Східна Бухара. Це важкодоступний високогірний район сучасного Таджикистану. Через слабку центральну владу цей регіон фактично став незалежним. Як було сказано вище, влада належала лідерам великих племен. Східна Бухара розділилася на маленькі автономні володіння – бекства. Загалом їх було 7, на чолі кожного з них були місцеві правителі – міри або беки – які часто були корінними таджиками. Не дивлячись на і так малу територію та формальну незалежність, бекства постійно вели міжусобні війни, грабували каравани, здійснювали набіг один на одного.
Саме за часів такої роздробленості, невизначеності та хаосу починається новий етап історії Таджикистану – завоювання Російською імперією. Цей період датується 1860 – 1917 рр і розділив тодішні землі Таджикистану навпіл. Худжанський округ, що на півночі, був повністю анексований росією та включений до Туркестанського генерал-губернаторства. Центр та Південь (Східна Бухара), а також Західний Памір (високогірна частина Таджикистану) були під владою васального від росії Бухарського емірату. Таджикистан почав розвиватися в економічному, промисловому секторі, проте для населення цей розвиток приносив більше негативу. Влада збирала надто багато податків з населення, більше ніж населення могло дати. Це виснажувало народ і породжувало соціальне невдоволення. Цей гніт став причиною потужного Центральноазіатського повстання 1916 року, або, як його ще називають – Народно-визвольне повстання (Уркюн). Окрім загальних зрозумілих причин у вигляді соціального, капіталістичного та податкового гніту були також конкретні приводи. Серед них було підписання російським імператором Миколою ІІ указу про «мобілізацію» чоловіків корінного населення Середньої Азії віком 19-43 роки на тилові роботи (рити окопи, будувати оборонні споруди на європейських фронтах). Раніше корінне мусульманське населення було звільнене від військового обов’язку, тож цей указ роздратував населення. Також наказ припав на розпал польових робіт, а відсутність необхідної кількісті населення для збору урожаю загрожувала голодом. Проте як ми знаємо російська влада знається на тероризмі та погрозах, тож всі повстання було жорстоко придушено, цілі демонстрації розстріляно, спалені поселення людей, що не хотіли видавати чоловіків для мобілізації. Також знищувалися посіви та конфіскувалася худоба, що гарантувало тисячам сімей голод. Загалом будь-яка непокора каралася стратою на місці, міста були повністю під контролем військ, що слідкували за порядком.
Після багатьох революцій централізована влада повністю зникла, а регіон розпався на ізольовані зони. Північний Таджикистан контролювався більшовицькою Туркестанською республікою (центр – Ташкент), а центральна та південна частина – намісниками Бухарського еміра. Як і прогнозувалося в регіоні поширювався тотальний голод, що забрав життя неймовірній кількості людей. Також тогочасна територія Таджикистану була повністю відрізана від зовнішнього світу без можливості врятуватися від голоду: залізничне сполучення зруйноване, торгівля зупинилася. На вулицях також царив хаос: місцеві кримінальні ватажки та колишні чиновники еміра об’єднувалися у власні озброєні загони та грабували селян, вели міжусобні війни за пасовища та джерела води.
Отже, цей період цілком можна назвати одним з найскладніших в історії Таджикистану: постійний терор, страти за непокору, знищення або депортація цілих міст, штурмування районів через авіацію та артилерію, підпали поселень, конфіскація майна, зерна, худоби. Багато людей рятуючись тікали через річку Пяндж до Афганістану, і більшість з них вже ніколи не повернулися. Цей період продовжувався аж до 1926 року.

Плакати на виступі мирного населення проти буржуазії. Доступно: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%80
З 1924 і до 1929 року Таджикистан існував як Автономна республіка в Узбецькій РСР. Приєднання Таджикистану було перспективним для СРСР, оскільки це поширювало комуністичний режим на Схід. Також отримання окремого статусу республіки повинно було задобрити місцеве населення та остаточно ліквідувати антирадянський повстанський рух (бацманство), що був сконцентрований в горах. У жовтні 1929 року Таджикистан офіційно вийшов зі складу Узбецької РСР та отримав статус повноцінної Таджицької Радянської Соціалістичної Республіки. Це рішення було юридично закріплене на другому Надзвичайному з’їзді Рад Таджикистану. В 1929 році головною трагедією та несправедливістю була зміна кордонів. Влада передала новоствореній Таджицькій РСР територію Ходжентського округу, що дозволило республіці набрати необхідну кількість населення для вступу в союз. Через це історичні і культурні центри таджиків залишилися в Узбекистані.
У 1930х – 1980х рр. Євразією поширювалася радянська індустріалізація. Таджикистан був досить відсталим регіоном, який потребував чіткого плану розвитку та нової політики. Саме цей поштовх до розвитку і дала індустріалізація. Вона створила модель сучасного Таджикистану, проте зробила його економіку залежною від москви.
Серед економічних змін можна виділити, наприклад, будівництво нових підприємств легкої, гірничодобувної та харчової промисловості; видобуток вугілля, нафти та рідкісних металів; розвиток гідроенергетики та дослідження в галузі відновлювальних джерел енергії. З негативних наслідків можна виділити звичні для радянського союзу політичні репресії проти всього населення, зокрема проти еліти та культурних та релігійних діячів. Також політика насильницької колективізації, що була характерна і для України в той період, знищила традиційне сільське господарство і призвело до голоду.
На фото зображено радянську насильницьку колективізацію в Таджикистані часів 1930х – 1980х років. Доступно: https://zn.ua/ukr/HISTORY/ukrayina-u-vogni-selyanski-protesti-proti-kolektivizaciyi-_.html

Період сучасності та культура Таджикистану
Далі розберемо Таджикистан вже ближче до сучасності, а саме його культуру і вплив на міжнародну політику та імідж.
Як і для будь-якої країни, культура формує позитивний образ країни на міжнародній арені. Також вона закладає основи державного управління та правову систему. Значну роль у процесі самопрезентації з політичної точки зору відіграє співпраця з ЮНЕСКО, участь у міжнародних культурних заходах та популяризації своєї національної ідентичності за кордоном. Таджикистан дуже цінує свої традиції, тож багато з них внесені до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Серед них:
- Музичне мистецтво Шашмаком
- Дослівно перекладається як «шість макомів», які об’єднані в єдиний цикл. Мако́м — одне з основних понять у професійній музиці узбеків і таджиків, що може розумітися як ладово-мелодична модель, або як музичний жанр. Споріднений з арабським макамом (модель мелодії) та азербайджанським мугамом (жанр музики). Шашмаком сформувався в Бухарі в XVIII ст., включає маком «Бузрук» («Бузург»), «Рост», «Наво», «Дугох», «Сегох» і «Ірок», що мають по два основних розділи — інструментальний мушкілот і вокальний наср. Інструментальний розділ складається з частин тасниф, тарджи, гардун, мухаммас, сакиль. Але в кожному макомі їх мелодичний матеріал різний. Визначальною є інструментальна частина тасніф, її інтонаційно-мелодичний матеріал використовується і у вокальних розділах. Традиційно та за легендами шашмак називають музикою долин.
- Традиційна музика Фалак
- Фалак – це унікальний давній музично-поетичний жанр лірико-філософського напрямку. 10 жовтня навіть відзначається День фалаку і кожного року святкується урочисто. З таджицького «фалак» перекладається як небо, рок. Фалак виконується за допомогою двохструнного музичного інструмента «дутар», струнно-смичкового «гиджаку» та духового «тутаку». В фалаку традиційно співається про мрії, потаємні бажання та сподівання народу, любов до життя і природи, високі людські ідеали. Фалак називають долею, тому його стиль – плач, радість, поклик, оспівування. На великій сцені почули цю музику лише на початку ХХ століття, а до цього виконувався лише в невеликому окрузі слухачів. Цікаво, що звуки фалаку навіть звучали зі сцени штаб-квартири в Парижі 2005 року, коли Таджикистан проводив дні культури. Найвідомішими людьми, а саме співаками, що внесли свою лепту в розвиток та процвітання цього унікально жанру стали Одина Хошимов, Файзали Хасанов, Наврузшо Курбонасейнов та інші.
- Мистецтво вишивки Чакан
- Ідея полягає у вишиванні спеціальних символів та візерунків на тканині. У 2018 році це стародавнє мистецтво було офіційно внесено до Списку. Слово «Чакан» також означає широку жіночу сукню з натурального матеріалу, повністю оздоблену традиційною символічною вишивкою.
- Традиційна страва Оші Палав
- Оші Палав – це головна національна страва Таджикистану, яка є символом гостинності, єднання та культурної спадщини. В Таджикистані є приказка: «Якщо ти не їв оші палав, то ти не народився на світ».
- Культура приготування суманака (сумаляка)
- Унікальний, багатовіковий ритуал іранських і тюркських народів, що символізує прихід весни, оновлення природи, єдність та взаємодопомогу. Цю страву готують лише 1 раз на рік – під час святкування Наврузу. За традицією сумаляк не можна приготувати самостійно, оскільки процес вимагає постійного помішування протягом доби. Навколо великого казана об’єднуються десятки людей – сусіди, родичі, друзі. Як правило, приготуванням керують старші, найповажніші жінки громади і передають секрети майстерності молодим дівчатам.
- Мистецтво виготовлення тканин атлас і адрас
- Давнє унікальне ремесло ручного ткацтва. Ця технологія створення візерунків відома у світі як Ікат. У 2017 році було внесене до Реєстру належної практики з охорони нематеріальної культурної спадщини.
- Традиція виготовлення музичного інструмента рубаб
- Стародавнє і високошановане мистецтво, яке об’єднує музику, глибокі знання властивостей деревини та ювелірну точність майстрів(усто). Рубаб є одним з найпопулярніших струнно-смичкових та щипкових інструментів Центральної Азії, особливо Таджикистану.
- Свято Саде
- Древнє доісламське іранське свято, яке символізує перемогу світла над темрявою, а також вшанування вогню і тепла. Саде – це один із найважливіших календарних фестивалів, що має тисячолітню історію. Щороку його святкують 30 серпня. Назва походить від перської «сто». Воно позначає 50 днів та 50 ночей, які залишаються від цієї дати до настання Навруза – перського Нового року. За традицією люди збирають велику кількість дров, а зороастрійські священники, одягнені в біле вбрання, читають молитви з Авести і розпалюють вогонь.
- Церемонія Мехреган
- Один із найдавніших перських ритуалів, присвячений осінньому врожаю, дружбі, коханню та перемозі добра над злом. Зазвичай святкується на початку жовтня (близько 2 жовтня за європейським календарем). Присвячено божеству Мітрі, який опікується договорами, дружбою, сонцем і світлом. Святковий стіл являє собою стіл з фруктами та зерном. Люди вдягають одяг фіолетового або пурпурного кольору, збираються разом, танцюють і обмінюються листівками і подарунками.
- Мистецтво ілюмінації Тазхіб/Наккошлик
- Стародавнє декоративно-прикладне мистецтво оздоблення сторінок рукописів, релігійних текстів, каліграфії та мініатюр. Назва Тазхіб походить від арабського слова «захаб» (золото) і буквально перекладається як «золочення». Це спеціальна техніка покриття країв сторінок і елементів тексту сусальним золотом або золотою фарбою. А от термін «наккошлик» походить від арабського слова «накш», що означає «малюнок» або «візерунок». Це мистецтво нанесення складних рослинних і геометричних орнаментів.
- Традиція анекдотів про Ходжу Насреддіна
- Цикл народних сатиричних і гумористичних історій про народного мудреця, філософа та жартівника. Перші письмові згадки та збірки з’явилися в Османській імперії у XVI столітті, а внесено до Списку у 2022 році.
- Свято Навруз
Свято Навруз
Окремо хочеться приділити абзац святу Навруз, оскільки воно є надважливим в історії Таджикистану та займає окреме місце в його культурі. Відзначають в більше ніж 15 країнах, проте Республіка Таджикистан може виділитися серед них найбільш розкішною, традиційною та офіційною характеристикою.
Історично, за землеробським календарем, древні люди садили городи в цей день. Вважалося, що під час святкування Навруз Байрам зима повністю відступає і настає період тепла та орання землі. Сьогодні це свято має схожий зміст: саме в цей день настає справжня весна, яка приносить період повного оновлення, духовного зростання і розквіту доброти. День Навруз Байрам не що інше, як день весняного рівнодення. Зараз більше поширюється назва «Новий день» або «Новий рік». За астрономічним сонячним календарем його святкують 21-24 березня у багатьох культурах Близького Сходу та Центральної Азії, в більшості і в Таджикистані. Саме в Таджикистані Навруз має особливий державний статус і вважається символом національного відродження. У 2009 році ЮНЕСКО включило Навруз до Репрезентативного списку нематеріальної культури спадщини людства.
Напередодні свята обов’язково роблять генеральне прибирання в будинках, перуть килими і одяг, як символ очищення від минулорічних бід і негативу. Також купують або шиють новий одяг. За традиціями жінки та дівчата одягають сукні з яскравих національних тканин – атласу і адрасу.
Головною прикрасою оселі є святкова скатертина(дастархан), на яку виставляють символічні предмети: Хафт Сін – сім елементів перської літери «Сін», Хафт Шин – сім елементів на літеру «Шин», обов’язково дзеркало як символ чистоти, свічки та акваріум з золотою рибкою як символ життя.
Головною стравою Наврузу є Суманак. Її готують із пророщених зерен пшениці, борошна та води. Процес приготування цієї страви займає цілу добу! Також особливістю є те, що готують виключно жінки, зазвичай збираючись всією громадою навколо казана. Під час приготування співають традиційні пісні, танцюють та загадують бажання.
![]() |
![]() |
![]() |
На картинках зображено: 1- мистецтво вишивки Чакан, 2- національний музичний інструмент «Рубаб», 3,4 – святкування свята Навруз Байран, 5-традиційна страва Оші Палав. Доступно: https://www.instagram.com/p/DWelTVgjPZS/?img_index=2, https://goodhouse.com.ua/poradi/16346-shho-oznachaye-svyato-navruz-bajram-koli-jogo-vidznachayut-shho-daruyut-yaki-stravi-gotuyut-yaki-narodi-i-kraini-svyatkuyut-navruz-bajram-pozdorovlennya-na-svyato-vesni-navruz-bajram-21-bere.html https://blog.comfy.ua/ua/palov-osh-gotuehmo-najjsmachnishijj-uzbeckijj-plov/
![]() |
![]() |
Ці елементи демонструють культурне різноманіття країни та підвищують її впізнаваність у світі. Свята, такі як Навруз, Мехрегану та Саде, символізують спадкоємність перської культурної традиції.
Головним інструментом регулювання культурної політики є Закон Республіки Таджикистан від 30 червня 2024 року. Згідно з офіційними даними, метою нової редакції є захист справжніх цінностей національної культури, а також запобігання марнотратству, забобонам та фанатизму. Також згідно 18 статті цього Закону, офіційно забороняється імпорт, продаж, реклама та носіння в громадських місцях одягу, що «суперечить національній культурі». Звичайно є виключення, що стосуються релігійного одягу, як от мусульманський хіджаб.
Під час традиційних свят, таких як Навруз, наприклад, країна отримує 4 дні офіційних вихідних. Пріоритет етнічної культури над релігійному закріплений на рівні Закону РТ «Про святкові дні».
МЗС Таджикистану офіційно використовує мистецтво як інструмент «м’якої сили» (Soft Power) для підвищення міжнародного іміджу в світі. За ініціативою Душанбе Генеральна Асамблея ООН оголосила Навруз «Міжнародним днем». Внесення вишивки чакан, культури носіння атласу та адрасу, а також оші-палав внесено до списків ЮНЕСКО та подається в офіційних Державних медіа, як доказ величі нації та особистої заслуги президента.
Використання геополітичної концепції «Єдиний мовний та культурний простір» допомагає краще розвивати особливі політичні відносини з Іраном та Афганістаном, через використання спільної спадщини перської класичної літератури (Рудакі, Фірдоусі, Омар Хайям)
Також як я вже говорила історія як база формує майбутнє кожної країни, без історії не буде і майбутнього. Тож заснування першої таджицької держави Саманідів офіційно визнано фундаментом сучасної державності. Грошова одиниця названа сомоні, а найвищий орден – орденом Ісмоїла Сомоні, на честь Саманідів.
Висновки
На мою думку культура країни та її історичні цінності – це база та підґрунтя держави. Саме вони мають лежати в основі всіх політичних рішень та законів. Звичайно, перш за все, має стояти мораль, людяність та справедливість, проте саме культура та традиції об’єднують звичайне скупчення людей в цілісний механізм країни. Цілком правильно показувати свою ідентичність на міжнародній арені. Таджикистан має цікаві індивідуальні традиції, що гарантує впізнаваність у світі та підтримку і, на мою думку, саме виводу в політику цієї культури і не вистачає. Це може дати Таджикистану більш розширену співпрацю, торговельні угоди з їх неперевершеними технологіями кулінарії, унікального інвентарю та продукції. Спалах популярності музики фалаку на початку XX століття допоміг світу побачити Таджикистан з іншого боку та почути про нього трохи більше, ніж можуть написати в газетах. Я впевнена, що фалак зі сцени штаб-квартири в Парижі 2005 року допоміг заручитися значною підтримкою дипломатів та політичних діячів. Таджикистану є що запропонувати світу, просто треба дещо змістити фокус цієї культури з внутрішньої на зовнішню політику. Цілком можливі традиційні обміни між молоддю для більшого поширення історії, проведення міжнародних заходів, пропозиції навчання для закордонних студентів. Світова музична культура кожного дня поповнюється новими композиторами, жанрами та підвидами. На мою думку, сучасна музика стає сірою та одноманітною, а історична музична культура починає забуватися та відходити на другий план, і саме цього не можна допускати. Слід піднімати музику нагору та показувати її світу на концертах, майстер-класах з гри на традиційних інструментах та популяризації техніки їх виготовлення. Отже, розглянувши так детально історію Таджикистану, можна сказати, що історія цілком сформувала сьогоднішню державу та заклала в ній початки правління, міжнародних відносин та співпраці між країнами.
Джерела
https://spadok.org.ua/skify/stvorennya-perskoyi-derzhavy
https://osvita.ua/vnz/reports/world_history/32900/
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%88-%D0%BC%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%BC
https://kmt.tj/ru/russkij-falak-nacioinalnoe-muzyk/ (музика фалак)
https://ich.unesco.org/en/state/tajikistan-TJ?info=elements-on-the-lists (список ЮНЕСКО)






