Історія відносин Казахстану та США з 1991 року
На фото: Президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп та Президент Казахстану Касим-Жомар Токаєв під час зустрічі у Білому домі 7 листопада 2025 року.
Джерело: [1].
Відносини між Казахстаном і Сполученими Штатами Америки є одним із найбільш ключових і водночас цікавих прикладів еволюції двосторонньої взаємодії між великою ядерною державою та новонародженою пострадянською республікою. Із моменту здобуття незалежності в грудні 1991 року Казахстан зіткнувся з необхідністю формування власної зовнішньополітичної стратегії в умовах такого собі геополітичного вакууму, що утворився внаслідок розпаду Радянського Союзу. Вашингтон, своєю чергою, переслідував передусім стратегічні цілі щодо взаємин з Астаною — насамперед ядерне роззброєння молодої республіки та доступ до її енергетичних ресурсів Каспійського регіону.
Ядерне роззброєння як відправна точка двосторонніх відносин
Незалежний Казахстан успадкував від Радянського Союзу четвертий за величиною ядерний арсенал у світі — більше тисячі стратегічних ядерних боєголовок, розташованих переважно на базах Семипалатинського ядерного полігону та інших стратегічних об’єктах, не кажучи вже про велику кількість тактичної ядерної зброї. Саме питання ядерної спадщини стало відправною точкою у відносинах між двома країнами [2].
США, своєю чергою, боялися можливості передачі частини ядерної, хімічної та біологічної зброї колишнього СРСР до ворожих і терористичних груп. Так виникли «Закон про скорочення радянської ядерної загрози 1991 року» (Soviet Nuclear Threat Reduction Act of 1991) та створена в рамках цієї законодавчої ініціативи програма «Cooperative Threat Reduction» (CTR), відома як «програма Нанна–Лугара» (названа так на честь сенаторів-розробників даної ініціативи Сема Нанна та Річарда Лугара). Дані законодавчі ініціативи створювали механізми ліквідації хімічної та біологічної зброї на території всіх країн-вихідців Радянського Союзу. Окрема увага приділялася знищенню ядерних об’єктів на території сучасних Білорусі, України та Казахстану та передачі їхнього ядерного арсеналу до Російської Федерації; водночас ці законодавчі акти дозволяли допомагати фінансово країнам СРСР у досягненні даних цілей [3, 4].
У рамках даних цілей США домоглися закриття ядерного полігону в Семипалатинську вже 29 серпня 1991 року [5, ст. 2].
У грудні 1991 року Казахстан разом з Білоруссю, Україною, Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки підписав Алма-Атинську декларацію, у якій сторони зобов’язалися дотримуватися режиму нерозповсюдження ядерної зброї та в майбутньому передати контроль над нею. Також, згідно з цією декларацією, до 1 липня 1992 року ці держави мали забезпечити виведення тактичної ядерної зброї на центральні бази, розташовані поблизу заводів-виробників, для її демонтажу під спільним контролем [6].
У травні 1992 року вже був підписаний Лісабонський протокол до Договору про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО—1, англійською «START 1»), підписаного 31 липня 1991 року, де новостворені держави офіційно зобов’язалися приєднатися та дотримуватися Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) 1968 року. За даним протоколом Білорусь, Казахстан та Україна були офіційно визнані як країни, які не мають ядерної зброї та повинні прийняти всі необхідні заходи для забезпечення даного статусу. Це означало, що вищезазначені країни повинні були передати наявну ядерну зброю до Російської Федерації або ліквідувати її [7].
На фото: Державний секретар Джеймс Бейкер (праворуч) та міністр закордонних справ Росії Андрій Козирєв підписують Лісабонський протокол у суботу, 23 травня 1992 року.
Джерело: [8]
Вже 2 липня 1992 року Казахстан став першою з пострадянських країн, що офіційно ратифікувала СНО-1 та примикаючий до нього Лісабонський протокол, що фактично підтверджує рішучість тодішнього президента Нурсултана Назарбаєва якомога швидше відмовитися від ядерної зброї. Саме з цієї дати починається активна фаза передачі тактичної ядерної зброї до Росії. Ми можемо це порівняти з іншими країнами-підписантами, які не дуже й спішили ратифікувати даний договір, оскільки весь процес ратифікації всіма країнами договору, як ми побачимо, затягнеться аж до 1994 року. Також вражає і швидкість передачі вищезазначеної тактичної ядерної зброї: вже в січні 1993 року вся тактична ядерна зброя Казахстану була передана Росії [9].
Вже наприкінці 1993 року Казахстан та США підписали угоду про «Знищення шахтних пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет, реагування на надзвичайні ситуації та запобігання розповсюдженню ядерної зброї», а в обмін Сполучені Штати погодилися надати технічну та фінансову допомогу для безпечного демонтажу та контролю. Угода формально встановлювала порядок реалізації, обмін інформацією та інспекційний контроль обох сторін [10]. Фактично з цього моменту починається активна передача всієї стратегічної ядерної зброї та знищення ядерних об’єктів країни.
Загалом, задля досягнення загальної мети в рамках американської «програми Нанна–Лугара», США виділили 172 млн доларів на ліквідацію казахстанських ядерних об’єктів та утилізацію хімічної та біологічної зброї [4]. Найкращим прикладом застосування даної програми стало надання Казахстану допомоги у вивезенні 1 322 фунтів високозбагаченого урану з Ульбинського металургійного комбінату в Усть-Каменогорську. За перевезення високозбагаченого урану Сполучені Штати виплатили Казахстану 25 мільйонів доларів [11].
Кульмінацією дипломатичного процесу в рамках ліквідації всіх ядерних матеріалів країни став проєкт «Сапфір» (Project Sapphire) 1994 року, під час якого американські фахівці в режимі суворої таємності здійснили вивезення близько 600 кілограмів збагаченого урану — достатньо для виробництва кількох десятків ядерних бомб — з Усть-Каменогорська до США [12]. Ця подія стала одним із найбільших успіхів американської дипломатії в галузі нерозповсюдження ядерного озброєння в перше десятиліття після закінчення Холодної війни.
Високозбагачений уран завантажують на літак C-5 ВПС США для транспортування до Сполучених Штатів Америки.
Джерело: [13].
Вже 24 квітня 1995 року останні одиниці стратегічної ядерної зброї, що базувалися на території Казахстану, були передані Росії [4]. У той же день Казахстан розпочав ліквідацію своїх шахт для міжконтинентальних балістичних ракет відповідно до Договору СНО-1 [14, ст. 30–31]. До 2002 року неліквідованими залишалися близько 6 шахт, на знищення яких продовжували виділятися американські кошти [14, ст. 17]. Але, незважаючи на всі зусилля, через більш ніж 30 років після розпаду Радянського Союзу на території космодрому «Байконур» усе ще залишаються неліквідовані шахти, які перебувають у занедбаному стані і чия подальша доля поки що залишається невідомою [15].
Передивляючись увесь процес ліквідації ядерної зброї на території Казахстану, цю історію можна порівняти і з українським досвідом. Україна протягом усього процесу переговорів намагалася торгуватися щодо подальшої долі ядерних боєголовок на своїй території, що вилилося в підписання сумнозвісного Будапештського меморандуму в грудні 1994 року. На відміну від України чи Росії, Казахстан не вів торги довго з питань передачі зброї — Назарбаєв послідовно переконував власну еліту в необхідності цього кроку, усвідомлюючи, що ядерний статус може стати не щитом, а тягарем для молодої держави в умовах міжнародної ізоляції.
Варто зазначити, що саме відмова від ядерного арсеналу зробила відносини між Астаною та Вашингтоном у ранні 1990-ті роки справді унікальними на рівні СНД; дві країни вели дуже конструктивні перемовини весь цей час, що вилилося в те, що Казахстан став першою країною Договору СНО-1, яка швидко передала всю ядерну зброю та уран до Росії та США: Астана від початку чітко сигналізувала про готовність до роззброєння в обмін на фінансові компенсації та міжнародне визнання, тоді як Вашингтон забезпечив реальні інструменти — фінансування демонтажу, технічну допомогу та оплату за вивезений уран, — здобувши натомість зняття ядерної загрози та стратегічний плацдарм у Центральній Азії.
Енергетичне співробітництво: нафта як двигун партнерства
Нафту в Казахстані почали добувати ще в 1911 році, але рівень її видобутку довго залишався на приблизно однаковому рівні — аж до кінця 1970-х років, коли радянська влада почала активно добувати її в регіоні. Рівень видобутку в 1 мільйон барелів на добу Казахстан вперше перевершив тільки в 2003 році — після років співпраці з американськими компаніями [16]. Енергетичне співробітництво між Сполученими Штатами Америки та Казахстаном є одним із ключових прикладів трансформації пострадянської економіки та інтеграції нових незалежних держав у глобальну економіку. Від моменту розпаду СРСР Казахстан, володіючи значними запасами нафти, газу та урану, опинився перед необхідністю швидкого залучення іноземних інвестицій і технологій для розвитку власного енергетичного сектору. У цьому контексті США стали одним із головних стратегічних партнерів, забезпечивши не лише фінансову підтримку, але й доступ до передових технологій та міжнародних ринків.
Інтереси Казахстану тут, в принципі, є зрозумілими: загальні запаси нафти країни досягають близько 30 мільярдів барелів (12 місце у світі), видобуток нафти до 1980-х років був доволі слабким, він коливався в районі пів мільйона барелів на добу, аж допоки в 1979 році не було відкрито Тенгізьке родовище, що притягнуло увагу радянської влади, яка орієнтувалась увесь час переважно на уральські нафтові родовища [17, 18]. Але побудувати нову інфраструктуру на території Казахстану вже не було ресурсу в СРСР: складність освоєння нових казахстанських родовищ та економічна криза другої половини 1980-х років не давали можливості освоїти родовища на повну потужність [19]. Вже після проголошення своєї незалежності Алмати (столиця Казахстану до 1997 року. Після — Астана) бажав залучити міжнародних експертів, щоб освоїти своє «чорне золото».
Тут, як на мене, набагато більш цікавою є позиція саме Сполучених Штатів: що саме їх спонукало вести бізнес з Казахстаном. Інтерес США до енергетичного співробітництва з Казахстаном був зумовлений поєднанням довгострокових стратегічних і економічних чинників. Після нафтової кризи 1973 року Вашингтон усвідомив вразливість своєї енергетичної безпеки та розпочав політику диверсифікації джерел постачання, що згодом отримала закріплення у «Доктрині Картера» 1980 року [20]. Розпад СРСР відкрив доступ до Каспійського регіону, де Казахстан володів значними, але технологічно складними для освоєння ресурсами, що створювало сприятливі умови для входження американських компаній. У кінцевому результаті співпраця стала логічним продовженням стратегії США щодо забезпечення енергетичної безпеки та розширення геополітичної присутності в Євразії.
Історія входу американського бізнесу до нафтових родовищ Казахстану почалася ще під час існування Радянського Союзу наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, і почалася вона з бажання розробки Тенгізького нафтового родовища, яке було відкрите у 1979 році. У період 1980-х років радянське керівництво вклало у розробку родовища близько 1 мільярда доларів, але через технічну неможливість пробурити родовище вони зрозуміли, що без іноземної допомоги їм не обійтися. У 1990 році Президент СРСР Михайло Горбачов надав спеціальні права на розвідку компанії Chevron, і дана угода була швидко названа «Угодою століття», але швидко дана угода стала надто політизованою. Так, під час ядерних переговорів, що пізніше виллються у підписання «СНО-1», Горбачов допускав можливість розірвання договорів з Chevron задля додаткового тиску на американців, хоча тодішній президент Сполучених Штатів Джордж Буш-старший вважав угоду необхідною та взаємовигідною. Але підписання кінцевої угоди про початок видобутку нафти на родовищі американською компанією постійно відстрочувалося через внутрішні проблеми Радянського Союзу, допоки він взагалі не перестав існувати, поставивши під загрозу «Угоду століття» [21].
Розташування Тенгізького нафтового родовища на території Казахстану.
Джерело: [22].
Після розпаду Радянського Союзу тодішній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв шукав можливості налагодити бізнес-контакти із Вашингтоном, і великий незавершений нафтовий проєкт якраз став у нагоді очільнику держави. Уже у квітні 1993 року було підписано угоду про створення спільного нафтового підприємства «TengizChevroil», де 50% акцій компанії контролювалося компанією Chevroil, і воно стало першою іноземною компанією, яка створила спільне підприємство з Казахстаном [21]. На сьогоднішній момент, згідно з інформацією самого нафтового гіганта, між 2010 та 2019 роками компанія генерувала близько 6% від щорічного ВВП Казахстану [23].
Після підписання «Угоди століття» між Вашингтоном та Казахстаном почали розвиватися більш тісні енергетичні нафтові відносини. Так, у тому ж 1993 році було створено міжнародний консорціум для проведення геологічної розвідки на шельфі Каспійського моря. Участь таких світових гігантів, як British Petroleum, Total і Shell, підкреслила важливість каспійських родовищ.
У 1995 році президент Нурсултан Назарбаєв підписав указ «Про нафту», який був спрямований на залучення іноземних інвестицій у нафтогазовий сектор. Незабаром після цього були створені Національна нафтогазова компанія «Казахойл» та нафтотранспортна компанія «КазТрансОйл» [16]. У 1997 році була підписана Угода про розподіл продукції на півночі Каспійського моря (North Caspian Sea Production Sharing Agreement (NCSPSA)) між Республікою Казахстан та міжнародним консорціумом нафтових компаній. Цей Північно-Каспійський проєкт — перший великий морський нафтогазовий проєкт Казахстану [24].
У 2000 році в рамках угоди NCSPSA було відкрито гігантське нафтове родовище Кашаган, розташоване в північній частині казахстанського сектора Каспійського моря і вважається одним із найбільших відкритих нафтових родовищ у світі за останні 45 років [25]. Це мілководне родовище, що простягається на 75 км у довжину та 45 км у ширину, займає площу 2 678 км² у Каспійському морі. Розташований на глибині 4,2 км під морським дном, високотисковий кашаганський пласт, за оцінками, містить понад 35 млрд барелів нафти, з яких видобути можна до 13 млрд барелів [26].
Кашаганське нафтове родовище
Джерело: [27].
У рамках цього проєкту у 2002 році було відкрито родовище «Каламкас-Море», а у 2003 році — родовища «Актоти», «Кайран» та «Південно-Західний Кашаган». За результатами розвідки та оцінки геологічні запаси родовища «Каламкас-Море» становлять 284 млн тон нафти, родовища «Актоти» — 156 млн тон конденсату, родовища «Кайран» — 112 млн тон нафти та родовища «Південно-Західний Кашаган» — 20 млн тон конденсату [25].
Операційною компанією, що діє в рамках NCSPSA та забезпечує координацію видобутку нафти, є North Caspian Operating Company (NCOC). Це спільне підприємство, засноване великими нафтовими компаніями. Головними акціонерами, згідно з інформацією, наданою самою компанією, виступають компанії-засновники, а саме: «КазМунайГаз» (16,88 %), «Eni» (16,81 %), «Shell» (16,81 %), ExxonMobil (16,81 %), Total (16,81 %), CNPC (8,33 %) та Inpex (7,56 %) [28].
Завдяки існуванню даних великих спільних підприємств, як North Caspian Operating Company, Казахстан зміг покращити свою репутацію як надійного партнера не тільки для міжнародних нафтових компаній, а ще й для влади Сполучених Штатів Америки.
Водночас потрібно ще зазначити про ключовий елемент нафтової архітектури країни — Каспійський трубопровідний консорціум (КТК) (Caspian Pipeline Consortium (CPC)). Це ключовий канал експорту нафти з Казахстану вартістю 2,6 млрд доларів, протяжність якого становить понад 1 500 кілометрів від нафтового родовища Тенгіз на заході Казахстану до російського порту Новоросійськ на Чорному морі. Будівництво трубопроводу розпочалося у 1999 році, і він став ключовим маршрутом «Схід—Захід» для транспортування сирої нафти з Каспійського регіону на світові ринки. Американські корпорації, такі як ChevronTexaco та ExxonMobil, профінансували майже половину загальної вартості проєкту, що становить 2,6 млрд доларів [29]. Введений в експлуатацію у 2001 році, трубопровід є основою економічної інфраструктури Казахстану, що дозволяє країні експортувати приблизно 80 % видобутої нафти. З пропускною спроможністю понад 1,4 мільйона барелів на добу КТК робить значний внесок у світові поставки нафти, забезпечуючи близько 1 % щоденного світового споживання. 22,5 % усіх акцій цього консорціуму утримують американські компанії, а саме Chevron та ExxonMobil — 15 % та 7,5 % відповідно. А якщо ще додати частку компаній інших західних країн, то виходить 32 % акцій, що контролюються західними компаніями [30]. Це нам насправді показує, наскільки велике значення мають подібні проєкти Казахстану для великих нафтових компаній Заходу, навіть якщо вони напряму ніяк не стосуються них.
Основні маршрути експорту нафти та природного газу Каспійського регіону
Джерело: [31].
Обсяг транспортування сирої нафти Казахстану через Каспійський трубопровідний консорціум (КТК) за 2015-2023 роки (у млн. барелів на рік).
Джерело: [30].
Враховуючи вищезазначену феноменальну залежність від експорту нафтопродуктів Казахстану через територію Росії, Вашингтон постійно підтримував спроби країни диверсифікувати маршрути постачання сировини. Одним із таких проектів став нафтопровід Баку — Тбілісі — Джейхан завдовжки 1 768 кілометрів, що пролягає від нафтових родовищ Азербайджану на узбережжі Каспійського моря до Середземного моря в Туреччині. Він з’єднує Баку, столицю Азербайджану, і Джейхан, порт на південно-східному узбережжі Середземного моря в Туреччині, через Тбілісі, столицю Грузії. Урочисто відкритий 28 травня 2006 року [32]. Цей маршрут сам по собі дає мало користі Казахстану, але він став важливою частиною проекту, потенціал якого за останні роки тільки посилився через зовнішньополітичні виклики — насамперед через війну Росії проти України. Ім’я цього проекту — Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут.
Нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан
Джерело: [33].
Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут — коридор, що проходить через територію Китаю, Казахстану, акваторію Каспійського моря, Азербайджан, Грузію та далі країнами Європи і є географічно найкоротшим шляхом між Китаєм та Європою. Незважаючи на цю перевагу, до 2022 року він залишався економічно неконкурентоспроможним і другорядним. На нього припадало лише 2–3% сухопутних контейнерних перевезень між Азією та Європою. З 2022 року необхідність підтримувати сталий маршрут уздовж Євразії без проходження через територію Росії як елемента регіональної нестабільності зробила цей маршрут більш актуальним. Відтоді його розвитком зацікавилися майже всі регіональні та глобальні гравці, зокрема й США. Експортно-імпортні потоки через цей маршрут постійно зростають, але ще потрібен певний час, перш ніж інфраструктура регіону стане більш розвиненою та відповідно здешевить вартість його використання [34]. Для Казахстану, як уже зазначалося вище, розвиток цього маршруту є надзвичайно важливою справою, оскільки він дозволить суттєво скоротити залежність від використання Каспійського трубопровідного консорціуму, на частку якого, нагадаю, припадає до 80% експорту сирої нафти країни.
Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут
Джерело: [35].
Отже, енергетичне співробітництво між США та Казахстаном стало визначальним фактором трансформації казахстанського нафтогазового сектору після розпаду СРСР, забезпечивши країні доступ до іноземних інвестицій, сучасних технологій і глобальних ринків. За відсутності необхідних ресурсів і технічних можливостей на кінцевому етапі існування Радянського Союзу саме залучення американських компаній дозволило ефективно освоїти стратегічні родовища країни, зокрема Тенгіз і Кашаган, що вивело Казахстан на якісно новий рівень видобутку нафти. Водночас для США ця співпраця була частиною ширшої стратегії диверсифікації енергетичних потоків і зміцнення геополітичної присутності в Каспійському регіоні, що бере свій початок ще з нафтової кризи 1973 року. Формування спільних підприємств, розвиток експортної інфраструктури та участь у ключових проектах, таких як Каспійський трубопровідний консорціум, закріпили взаємозалежність сторін і інтегрували Казахстан у світову енергетичну систему. Разом із тим значна залежність експорту від маршрутів через територію Росії зумовила прагнення Казахстану до диверсифікації транспортних шляхів, що особливо актуалізувалося після 2022 року. У цьому контексті розвиток альтернативних коридорів, зокрема Транскаспійського маршруту, набуває стратегічного значення як для економічної безпеки Казахстану, так і для інтересів США.
Розвиток дипломатичних та економічних відносин: від Хартії до С5+1
Після розпаду Радянського Союзу Сполучені Штати стали першою державою, що визнала незалежність Казахстану 25 грудня 1991 року. Вже у січні 1992 року США відкрили своє посольство в Алмати, а у 2006 році воно було переміщено до Астани [36]. Надалі відносини між двома країнами розвивалися в рамках відмови від ядерної зброї аж до того часу, поки у лютому 1994 року президент Клінтон не запросив Назарбаєва до Вашингтона. У межах цієї зустрічі було підписано «Хартію про демократичне партнерство», яка зафіксувала початок становлення стратегічних відносин між США та Казахстаном. Документ також закріплює спільні базові цінності сторін, зокрема демократію, верховенство права та повагу до прав людини. Це свідчить про перехід від звичайних дипломатичних контактів до більш глибокої та інституціоналізованої співпраці у політичній, економічній і безпековій сферах. Також США значно збільшили щорічну фінансову підтримку Казахстану (з ~$91 млн до понад $300 млн). Окремо підкреслювалася важливість розвитку торгівлі, інвестицій і участі американських компаній в енергетичному секторі Казахстану [37]. Документ формалізував взаємні зобов’язання в галузі безпеки, економіки та демократизації і проголосив Казахстан «важливим партнером США».
Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв зустрічається з президентом США Біллом Клінтоном у 1994 році.
Джерело: [38].
Після терактів 11 вересня 2001 року, які відбулися на території Сполучених Штатів, Казахстан однозначно підтримав антитерористичну коаліцію, очолювану Вашингтоном, і почав поступово поглиблювати співпрацю у сфері безпеки. Це стало одним із поворотних моментів у двосторонніх відносинах країн: співпраця перейшла з декларативного рівня до практичної військово-політичної взаємодії.
Одним із перших конкретних кроків стало надання Вашингтону права на проліт авіації в межах операції «Enduring Freedom», що згодом стала частиною Північної розподільчої мережі (Northern Distribution Network, NDN), яка відігравала роль логістичного маршруту для військ НАТО впродовж усієї американської кампанії в Афганістані і мала життєво важливе значення для логістики США [39].
Паралельно почалося інституційне оформлення співпраці, зокрема створення зв’язкової групи при Центральному командуванні США (CENTCOM), що свідчило про довгострокову орієнтацію на взаємодію у сфері безпеки [40].
Важливим етапом стало підписання у 2003 році п’ятирічної угоди про військове співробітництво між Казахстаном і США. У її межах передбачалося створення антитерористичного навчального центру, зокрема в Актау, а також розвиток спільної підготовки військових підрозділів. Це вже виходило за межі ситуативної підтримки та свідчило про формування системного партнерства у військовій сфері. Казахстан активно використовував співпрацю зі США та НАТО для модернізації власних збройних сил. Йшлося про перехід до сучасної структури армії, створення мобільних підрозділів швидкого реагування, модернізацію прикордонної служби та впровадження західних стандартів підготовки. Практичним проявом цієї взаємодії стала участь Казахстану в міжнародних місіях під проводом США, зокрема відправка миротворчого батальйону до Іраку, що стало першим випадком розгортання казахстанських військових за межами регіону та прямим внеском у реалізацію американської безпекової політики [40].
До 2010 року посилення присутності американських військ в Афганістані збіглося з різким збільшенням військової допомоги Центральній Азії, значна частина якої надходила до Казахстану. У 2010 році загальний обсяг допомоги становив 649 млн доларів, але вже до 2014 року, у зв’язку зі значним скороченням чисельності американських військ та зменшенням ролі NDN, обсяг допомоги у сфері безпеки скоротився до 148 мільйонів доларів [39].
Загалом участь Казахстану у глобальній «війні з тероризмом» стала ключовим каталізатором якісного поглиблення відносин зі США: від початкового дипломатичного визнання і базових контактів у 1990-х роках до формування реального військово-стратегічного партнерства у 2000-х.
Казахстанські військові під час військових навчань на полігоні Ілі поблизу Алмати, 23 вересня 2008 року.
Джерело: [41]
У 2000-х роках торговельно-фінансовий вимір відносин між США та Казахстаном характеризувався значною асиметрією: ключову роль відігравали прямі іноземні інвестиції, тоді як обсяги двосторонньої торгівлі залишалися відносно обмеженими. Економічна взаємодія формувалася переважно навколо стратегічних секторів, що зумовлювало інвестиційно орієнтований характер співпраці. Така модель не передбачала формування інтенсивних торговельних потоків, натомість забезпечувала доступ до капіталу, технологій і управлінського досвіду [42, ст. 92–93].
Казахстан демонстрував стійке економічне зростання протягом 90-х років і початку 2000-х років, однак воно значною мірою базувалося на розвитку енергетичного сектору, що зумовлювало вузьку спеціалізацію економічних зв’язків між двома країнами. Американська економічна присутність у Казахстані була сконцентрована переважно в нафтогазовому секторі, де великі компанії брали участь у розробці родовищ і видобутку ресурсів. Інші сектори економіки залишалися значно менш інтегрованими у двосторонню співпрацю, що обмежувало можливості для її розширення та диверсифікації. Структура торгівлі між країнами відображала цю диспропорцію: Казахстан експортував переважно сировинні ресурси, включаючи метали та енергетичні компоненти, тоді як імпорт із США складався з високотехнологічної продукції, машин, обладнання та супутніх послуг. Тобто, говорячи більш простою мовою, структура торгівлі між двома країнами зводилася до обміну енергетичних ресурсів Алмати в обмін на продукти високої доданої вартості Вашингтона. Така модель відтворювала класичний поділ на постачальника сировини та постачальника технологій, що обмежувало формування глибокої економічної взаємозалежності та стримувало розвиток більш складних форм економічної кооперації [42, ст. 93–94].
Додатковими стримувальними факторами розвитку торгівлі виступали географічна віддаленість, висока вартість логістики та складність транспортних маршрутів. Торговельні операції ускладнювалися також адміністративними бар’єрами, включаючи митні процедури та регуляторні обмеження, що підвищувало трансакційні витрати та знижувало конкурентоспроможність двосторонньої торгівлі порівняно з іншими напрямами. Суттєвий вплив на економічну взаємодію мали інституційні особливості внутрішнього середовища Казахстану. Незважаючи на проведення ринкових реформ, зберігалися проблеми, пов’язані з непослідовністю регуляторної політики, обмеженою прозорістю ведення бізнесу та ризиками для іноземних інвесторів. Існувала можливість «випадкового» перегляду умов контрактів і застосування адміністративних важелів впливу, що підвищувало рівень невизначеності для інвесторів та вимагало врахування додаткових політико-економічних ризиків [42, ст. 95–96].
Фінансова система країни характеризувалася низкою структурних обмежень, зокрема недостатнім розвитком фінансових ринків та обмеженим доступом до капіталу для широкого кола економічних суб’єктів. Додатковим випробуванням стала глобальна фінансова криза 2008 року, яка суттєво вплинула на банківський сектор Казахстану, виявивши його вразливість до зовнішніх шоків та залежність від зовнішнього фінансування. Криза призвела до скорочення кредитування, погіршення фінансової стабільності та посилила необхідність реформування фінансової системи [42, ст. 95].
Важливим напрямом співпраці була підтримка економічних реформ, спрямованих на модернізацію фінансової системи, розвиток банківського сектору та вдосконалення регуляторного середовища. Значна увага приділялася гармонізації законодавства з міжнародними стандартами, включаючи сферу торгівлі, інвестицій та захисту прав інтелектуальної власності, що розглядалося як необхідна умова для інтеграції у глобальну економіку та підвищення довіри з боку міжнародного бізнесу. Водночас економічна взаємодія залишалася обмеженою через слабкий розвиток малого і середнього бізнесу та недостатню диверсифікацію економіки. Основні зв’язки формувалися на рівні великих корпорацій, що зумовлювало концентрацію співпраці у вузькому колі секторів і підвищувало чутливість відносин до змін у глобальній кон’юнктурі, особливо на ринках енергоресурсів [42, ст. 95–99].
Загалом торговельно-фінансова складова двосторонніх відносин у цей період мала поступовий, структурно обмежений і інвестиційно орієнтований характер. Вона не стала домінуючим напрямом співпраці, проте виконувала функцію економічної основи для ширшого стратегічного партнерства, залишаючись тісно пов’язаною з внутрішньою трансформацією економіки Казахстану та її інтеграцією у світову економічну систему.
Графіки експорту та імпорту між Казахстаном та Сполученими Штатами Америки на основі даних Світового Банку за 1995-2023 роки (у тис. доларів).
Джерело: [43].
Починаючи з 2015 року дедалі більшого значення для кооперації на державному рівні почав набувати новий формат «C5+1» — щорічний консультативний механізм між державним секретарем США та міністрами закордонних справ п’яти центральноазіатських держав: Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану. В останні роки ця платформа стала активно розвиватися в рамках зустрічей очільників держав. З моменту свого створення та першої зустрічі міністрів закордонних справ у Самарканді в 2015 році взаємодія в рамках цього механізму сприяла зміцненню партнерства між США та Центральною Азією. Робочі групи консультативного майданчика підтримують три основні напрямки взаємодії: економіку, енергетику та безпеку. Діалог щодо критично важливих мінералів спрямований на розширення співпраці між США та Центральною Азією у сфері геологічної розвідки, інвестиційних можливостей у гірничодобувній та переробній галузях, а також ланцюгів постачання. У 2022 році цей формат створив Секретаріат для подальшої інституціоналізації платформи та посилення взаємодії між сторонами [44].
Заснування цього формату діалогу між країнами допомогло значно покращити відносини між сторонами. Так, уже на початку 2018 року під час зустрічі між президентом Нурсултаном Назарбаєвим та Дональдом Трампом у Білому домі було укладено угоду про підвищення рівня партнерства між країнами до рівня «Посиленого стратегічного партнерства», в рамках якої сторони погодилися підвищити свій рівень кооперації в галузях економіки, оборони, безпеки та регіональної стабільності. До речі, цікавий факт: ця зустріч Назарбаєва та Трампа відбулася під час першого офіційного візиту очільника Казахстану до Вашингтона з 2006 року, що показує, наскільки знаковою була ця подія в рамках відносин обох держав [45].
Загалом ця платформа дозволяє Сполученим Штатам проектувати свій вплив на країни Центральної Азії в обхід великих держав, які мають значний вплив на цей регіон, насамперед Росії та Китаю.
Державний секретар США Джон Керрі та міністри закордонних справ п’яти країн Центральної Азії:, Ерлан Ідріссов (Казахстан), Ерлан Абдилдаєв (Киргизстан), Сіроджидін Аслов (Таджикистан), Рашид Мередов (Туркменістан) та Абдулазіз Камілов (Узбекистан), — у рамках формату С5+1 на полях 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, 26 вересня 2015 року.
Джерело: [46].
Попри позитивну динаміку у безпековій та економічній сферах за часів президентства Назарбаєва, американсько-казахстанські відносини незмінно обтяжувалися питаннями прав людини та демократії. Державний департамент США щорічно включав Казахстан до числа країн із серйозними проблемами у сфері верховенства права, свободи слова та проведення виборів. Так, лише за 2011 рік найбільш серйозними проблемами у сфері прав людини були визнані жорсткі обмеження прав громадян на зміну уряду; обмеження свободи слова, преси, зібрань та об’єднань; а також відсутність незалежної судової системи та належного судового розгляду, особливо у справах, пов’язаних із поширеною корупцією та зловживаннями з боку правоохоронних органів і судової влади. Серед інших повідомлених порушень були: довільне або незаконне позбавлення життя; «дідівщина» у військових частинах, що призводила до смертей; тортури та інші знущання над затриманими та ув’язненими; суворі та небезпечні для життя умови утримання у в’язницях; довільні арешти та затримання; порушення прав громадян на приватність; обмеження свободи віросповідання; надмірно жорсткі вимоги щодо реєстрації політичних партій; обмеження діяльності неурядових організацій; насильство та дискримінація щодо жінок; жорстоке поводження з дітьми; торгівля людьми; дискримінація щодо осіб з інвалідністю та етнічних меншин; суспільна дискримінація щодо геїв, лесбійок, бісексуалів та трансгендерів, а також осіб з ВІЛ/СНІД; примусова праця та дитяча праця. Уряд вживав помірних заходів для притягнення до відповідальності посадових осіб, які вчинили зловживання, особливо у гучних корупційних справах; однак корупція була широко поширеною, а безкарність існувала, особливо для осіб, пов’язаних з урядом або правоохоронними органами [47]. Зокрема, включаючи всі вищеперелічені проблеми, до них додавалися й електоральні. Так, президентські вибори ніколи не визнавалися ОБСЄ вільними та справедливими за всі більш ніж 30 років незалежності країни [48]. У звіті ОБСЄ щодо виборів 2015 року наголошувалося, що виборці фактично не мали реального вибору через відсутність повноцінної політичної конкуренції, обмеження свободи слова та слабкість або відсутність опозиції. Представниця організації Корнелія Йонкер заявляла, що для проведення справді демократичних виборів країні необхідні глибокі політичні реформи [49].
Особливо гостро у контексті відносин між США та Казахстаном за часів першого президента країни постали Жанаозенські події грудня 2011 року. Події почалися ще у травні того ж року, коли працівники нафтових компаній вийшли на протест із вимогами покращення умов праці, підвищення зарплат і визнання незалежних профспілок. Суд визнав страйк незаконним, після чого влада і роботодавці почали масові звільнення, переслідування та тиск на учасників протесту. Попри це протест тривав кілька місяців і поступово набував ширшого політичного характеру, оскільки працівники почали вимагати не лише економічних, а й громадянських прав. Кульмінацією стало 16 грудня 2011 року, коли силові структури жорстоко розігнали демонстрацію, застосувавши зброю. Унаслідок цього загинуло щонайменше 17 людей, десятки були поранені. Наступного дня влада запровадила надзвичайний стан, ізолювавши місто — було перекрито дороги, відключено зв’язок та інтернет. Після придушення протестів почалася хвиля репресій: затримання учасників страйку, переслідування опозиції та незалежних медіа, а багатьом учасникам протестів висунули звинувачення у спробах дестабілізації держави, екстремізмі та розпалюванні соціальної ворожнечі [50].
Спецпідрозділ поліції патрулює казахстанське місто Жанаозен незабаром після того, як внаслідок заворушень загинуло щонайменше 17 страйкуючих нафтовиків.
Джерело: [51].
Утім, незважаючи на систематичну критику з боку міжнародних правозахисних організацій і окремих західних інституцій щодо обмежень політичних свобод, недоліків виборчих процесів та порушень прав людини, Сполучені Штати, як правило, дотримувалися прагматичного підходу у відносинах із Казахстаном. Це пояснюється тим, що стратегічна цінність країни залишалася для Вашингтона пріоритетною: Казахстан розглядався як держава, що добровільно відмовилася від четвертого у світі ядерного арсеналу після розпаду СРСР, як важливий енергетичний партнер завдяки значним запасам нафти й газу, а також як ключовий фактор регіональної стабільності в Центральній Азії, зокрема на тлі безпекових викликів, пов’язаних із сусідніми державами. У результаті ці геополітичні та економічні інтереси неодноразово переважали правозахисні міркування, формуючи обережну й збалансовану політику США щодо казахстанського керівництва.
Казахстан у період Токаєва: відносини після 2019 року
У березні 2019 року президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, що очолював державу з часів здобуття незалежності, офіційно склав повноваження, передавши президентський пост своєму ставленику — Касим-Жомарту Токаєву, котрий на той момент обіймав посаду Голови Сенату [52]. Проте Назарбаєв зберіг значний вплив через посаду незмінного Голови Ради Безпеки та лідера правлячої партії «Нур Отан». Уже 9 червня 2019 року були проведені дострокові президентські вибори, на яких Токаєв здобув перемогу з результатом, що перевищив 70 % голосів, хоча ці вибори, як і всі попередні, не були визнані ОБСЄ вільними та справедливими [53].
Уже 25 вересня 2019 року Токаєв зустрівся з Дональдом Трампом на полях 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Лідери домовилися про зміцнення співпраці в галузях політики, торгівлі, економіки, гуманітарних відносин та безпеки — це були перші кроки до формування власного двостороннього стилю нового казахстанського президента [54]. Загалом відносини в перший рік президентства Токаєва нічим суттєвим не відрізнялися від «назарбаєвського курсу»: нова влада продовжувала декларувати відданість «багатовекторній» зовнішній політиці та існуючим стратегічним домовленостям із Вашингтоном.
На полях 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв зустрівся з президентом США Дональдом Трампом.
Джерело: [54].
Справжнім випробуванням для Токаєва та складним тестом для американсько-казахстанських відносин стали події початку 2022 року, відомі в Казахстані як «Қанды Қаңтар» — «Кривавий Січень». 2 січня 2022 року в місті Жанаозен — тому самому, де у 2011 році були вбиті страйкуючі нафтовики, — розпочалися протести, спровоковані різким підвищенням цін на скраплений нафтовий газ. Невдовзі вони переросли в масові антиурядові виступи по всій країні. У найгостріший момент кризи вона охопила Алмати, де стрілянина, підпали та погроми перетворили місто на справжній театр воєнних дій [55].
Токаєв, не маючи можливості покластися на силові структури, лояльні до кланів свого попередника, 5 січня 2022 року перебрав на себе головування в Раді Безпеки — посаді, що довічно мала належати Назарбаєву, — та звернувся по допомогу до Організації Договору про Колективну Безпеку (ОДКБ) під проводом Росії. Ця організація вперше у своїй історії скористалася механізмом колективного реагування, розгорнувши на казахстанській території близько 3 600 «миротворців», переважно росіян, для охорони стратегічних об’єктів. За офіційними даними, під час протестів загинули 238 людей, серед яких 19 співробітників силових структур, а понад 10 000 осіб були затримані [55].
Щойно 13 січня 2022 року ОДКБ вивело свої підрозділи з Казахстану, Токаєв почав активно позиціонувати себе як суверенний лідер, дистанціюючись від Назарбаєва. Він звільнив низку родичів і прибічників колишнього президента з ключових посад, зокрема голову Комітету національної безпеки Карима Масімова, якого заарештували за підозрою у державній зраді. Усі ці відставки також свідчили про те, що влада переходила до інших рук. Незважаючи на те, що Токаєв прийшов до влади у 2019 році, громадськість сприймала його як маріонетку Назарбаєва. Після того, як Назарбаєв втратив статус «Лідера нації», а столицю, яка у 2019 році була перейменована з Астани на Нур-Султан, повернули стару назву, Токаєв пообіцяв провести реформи в країні [55]. Після цих подій Токаєв визнав виправданість соціального невдоволення та оголосив програму реформ під брендом «Нового Казахстану» [56].
Реакція Сполучених Штатів на події «Кривавого Січня» виявилася стриманою та двоїстою. Вашингтон висловив занепокоєння ситуацією з правами людини і закликав до деескалації напруженості в країні. Водночас Державний департамент США утримався від різкого засудження ані «запрошення» ОДКБ до Казахстану, ані насильства над протестувальниками, дотримуючись прагматичної логіки у відносинах із важливим регіональним партнером [57, ст. 299–300].
Головна адміністративна будівля Алмати після пожежі 6 січня 2022 року.
Джерело: [55].
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року поставило Казахстан у надзвичайно складне становище. Для Токаєва це означало необхідність одночасно відповідати на тиск Кремля, зберігати відносини з Вашингтоном та не допустити економічних потрясінь усередині країни. Опинившись між двох вогнів, він обрав курс «прагматичного нейтралітету» — того самого, яким керувався його попередник Назарбаєв.
З одного боку, Касим-Жомарт Токаєв здійснив низку як символічних, так і практичних кроків у напрямку Заходу, намагаючись продемонструвати зовнішньополітичну автономію Казахстану в умовах загострення міжнародної ситуації після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Так, Казахстан із самого початку війни намагався дистанціюватися від можливих звинувачень у сприянні обходу західних санкцій проти Росії. Заступник голови адміністрації президента Тимур Сулейменов у квітні 2022 року заявив, що країна не буде інструментом для їх обходу [58]. А на Петербурзькому міжнародному економічному форумі в червні 2022 року — причому у прямому ефірі та в присутності Путіна — Токаєв публічно заявив, що Казахстан не визнає так звані «квазідержавні утворення» на території Донбасу та інші можливі зміни кордонів України [59].
З іншого боку, реальні економічні показники демонстрували значно складнішу й менш однозначну картину, ніж офіційна риторика. Попри задекларовану обережність у відносинах із Росією після початку повномасштабної війни, економічна взаємозалежність залишалася високою. За оцінками Chatham House, у 2022–2023 роках товарообіг між Казахстаном і Росією не лише не скоротився, а й досяг історичних максимумів — приблизно 26 та 27 млрд доларів відповідно. Водночас частина цього товарообігу, за оцінками аналітиків, могла включати як продукцію подвійного призначення, яка формально не підпадає під прямі заборони, але може мати застосування у військовій сфері, так і підсанкційні товари [60]. Ці тенденції щодо зростання двосторонньої торгівлі на цей момент лише посилюються. Так, у березні 2026 року прем’єр-міністр Казахстану Олжас Бектенов заявив, що товарообіг між країнами у цьому році може досягти позначки у 30 млрд доларів [61].
Побоювання щодо реекспорту підсанкційних товарів підтверджувалося тим, що паралельно спостерігалося різке зростання економічної взаємодії Казахстану із Заходом. Обсяг експорту товарів із Європейського Союзу до Казахстану з початку 2022 року до середини 2023 року зріс приблизно на 90 %, досягнувши 16,6 млрд євро [62]. Однак такий стрибок частково можна пояснити заміщенням російських ринків і активізацією торгівлі в рамках нових логістичних маршрутів, зокрема через Каспійський регіон.
Експорт ЄС до колишніх радянських республік різко зріс після початку повномасштабного вторгнення.
Джерело: [62].
Водночас потрібно все ж зазначити, що логіка Токаєва є зрозумілою з погляду геополітичних реалій: Казахстан має кордон з Росією довжиною понад 7 500 кілометрів, його економіка тісно переплетена з російською, а безпека значною мірою забезпечується членством в ОДКБ, а в північних районах країни живе значна частина російського населення, чисельність якого за бажанням російського керівництва може бути використана у випадку конфлікту між двома країнами. Саме з огляду на це Захід свідомо утримується від введення санкцій проти Казахстану, побоюючись підштовхнути країну ще ближче до Пекіна та Москви.
У цьому контексті важливим сигналом з боку Вашингтона стала позиція вже колишнього посла США в Казахстані Деніела Розенблюма, висловлена у виступі перед Каспійським політичним центром у Вашингтоні у січні 2024 року. За його словами, головна мета американської політики щодо Центральної Азії — допомогти цим державам «стояти на власних ногах, бути повністю суверенними та незалежними країнами, здатними самостійно робити вибір, з ким торгувати і з ким мати відносини, без надмірного зовнішнього тиску» [63]. Тобто Вашингтон хоче досягти того, щоб країни регіону, зокрема й Казахстан, проводили незалежну політику, не покладаючись надмірно на якусь одну сторону в плані прийняття рішень, та щоб ці країни фактично виступали «буферними країнами».
Попри суперечливість геополітичного балансування Астани, дипломатична взаємодія між двома країнами у 2022–2025 роках залишалася активною. У грудні 2022 року у Вашингтоні відбувся черговий раунд «Посиленого стратегічного партнерського діалогу». Спільна заява за підсумками зустрічі фіксувала обговорення регіональних геополітичних питань, глобального нерозповсюдження ядерної зброї, боротьби з тероризмом, диверсифікації енергетичної та торговельної інфраструктури, захисту клімату та прав людини. Американська сторона тоді підтвердила «непохитну підтримку США незалежності, територіальної цілісності та суверенітету Казахстану» [64]. Також регулярно відбувався саміт «С5+1», де американська сторона постійно взаємодіяла з країнами Центральної Азії щодо нагальних питань регіону.
Зустріч президента Байдена з лідерами С5+1 на полях 78 Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2023 року.
Джерело: [65].
Але справжнє посилення двосторонньої співпраці відбулося вже після приходу Дональда Трампа на другий термін до Білого дому. Казахстан загалом почав брати активну участь у взаємодії з Америкою. Так, 6 листопада 2025 року був проведений саміт «С5+1», де обговорювалося поглиблення двосторонніх відносин між країнами, а також підписання меморандуму про посилення співпраці у сфері видобутку рідкоземельних металів [66]. Тоді ж Казахстан приєднався до Авраамових угод, які були підписані ще за першої каденції Трампа у 2020 році задля нормалізації відносин Ізраїлю та арабських країн [67].
23 грудня 2025 року президент Трамп оголосив про запрошення Казахстану взяти участь у саміті G20, який США вперше з 2009 року прийматимуть у грудні 2026 року — у Маямі (штат Флорида). Це перший випадок запрошення лідера країни Центральної Азії на подібний формат: Казахстан, не будучи членом G20, отримав статус запрошеного гостя поряд з Узбекистаном [68].
В січні 2026 року Астана приєдналася до новоствореної «Ради миру» задля врегулювання війни у Секторі Гази [69].
4 лютого 2026 року у Вашингтоні відбулася зустріч заступника державного секретаря США Крістофера Ландау з міністром закордонних справ Казахстану Єрмеком Кошербаєвим: сторони обговорили політичну та економічну співпрацю, розширення торговельних та інвестиційних зв’язків, взаємодію у сфері енергетики й критичних мінералів, а також підтвердили прихильність подальшому розвитку «Посиленого стратегічного партнерства» [70].
Кульмінацією зимового циклу контактів став робочий візит президента Токаєва до Вашингтона 18–19 лютого 2026 року на запрошення Дональда Трампа: казахстанський лідер узяв участь в інавгураційному засіданні «Ради миру» — нової структури під його головуванням, зосередженої на стабілізації та відбудові Сектора Гази [71]. Тоді ж Касим-Жомарт Токаєв заявив, що його країна також надішле до Гази військових, зокрема медичні підрозділи, хоча дата їх розгортання та чисельність у рамках цієї миротворчої місії досі залишаються невідомими [72].
15 квітня 2026 року Державний секретар США Марко Рубіо зустрівся у Вашингтоні з віце-прем’єр-міністром і міністром національної економіки Казахстану Серіком Жумангаріним та спеціальним представником президента Токаєва з переговорів зі США Єржаном Казиханом. Сторони обговорили роль країни в миротворчих та регіональних ініціативах і розширення економічних зв’язків між державами; Рубіо привітав активну участь Казахстану в платформі С5+1, а Вашингтон вкотре підтвердив підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності республіки [73]. Окрему увагу на цій зустрічі приділили реалізації домовленостей листопадового візиту Токаєва до Білого дому 2025 року, зокрема спільних інвестиційних проєктів орієнтовною вартістю близько 20 млрд доларів [74]. У ці ж дні, в рамках весняних сесій Світового банку та МВФ, казахстанська делегація на чолі з Казиханом провела в Вашингтоні перемовини з американськими політиками, експертами та бізнесом: на круглому столі, організованому Торговою палатою США, були присутні представники Chevron, ExxonMobil, PepsiCo, Morgan Stanley, Citi, Nasdaq і Meta — обговорювалися енергетика, критичні мінерали, інфраструктура, цифровізація, штучний інтелект і логістика. Окремо відбулися переговори представників Державного департаменту США з Агентством з атомної енергії Казахстану щодо співпраці у цій сфері [75].
А вже 5 травня 2026 року Казахстан став першою країною Центральної Азії та Південного Кавказу, що провела власний інвестиційно-торговельний круглий стіл «Стратегічні сектори та можливості виходу на ринок США» на полях саміту SelectUSA — флагманської інвестиційної платформи уряду США. Захід зібрав близько 120 учасників з урядових, ділових та бізнес-кіл обох країн [76].
Зустріч країн «C5+1» у Білому домі на саміті «C5+1» 6 листопада 2025 року. Зліва направо: президент Туркменистану Сердар Бердимухамедов; президент Таджикистану Емомалі Рахмон; президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв; президент США Дональд Трамп; президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв; президент Киргизької Республіки Садир Джапаров.
Джерело: [77].
Підсумовуючи епоху Касима-Жомарта Токаєва в контексті відносин із Вашингтоном, слід підкреслити: двостороннє партнерство переживає чи не найбільш динамічний і змістовний період із часів ядерного роззброєння 1990-х. Токаєв, одночасно спадкоємець і реформатор системи Назарбаєва, вибудував відносини із Вашингтоном на трьох взаємопов’язаних стовпах: економічному, мінерально-ресурсному і геополітичному (платформа C5+1 та «Серединний коридор»). Геополітичні умови — передусім повномасштабна агресія Росії проти України — підштовхнули обидві сторони до більш тісного зближення, навіть попри очевидні суперечності казахстанської зовнішньої і внутрішньої політики.
Американська сторона дедалі більше усвідомлює: ключ до успішного залучення Казахстану полягає не в наполяганні на миттєвій демократизації, а в пропонуванні конкретних альтернатив — економічних, технологічних і транзитних, що роблять Астану залежною від Заходу так само, як вона сьогодні залежить від Москви та Пекіна. У цьому сенсі підписання меморандуму про критичні мінерали є частиною ширшої стратегії: прив’язати Казахстан до американської орбіти через взаємовигідну економічну залежність, а не через зовнішній ціннісний тиск.
Висновки
Відносини між Казахстаном і Сполученими Штатами Америки, які розпочалися більш ніж три десятиліття тому на тлі розпаду Радянського Союзу, пройшли складний і багатовимірний шлях від ситуативної взаємодії навколо ядерного роззброєння до повноцінного стратегічного партнерства глобального рівня. Попри відмінності в розмірах, геополітичному становищі та системі цінностей, двом країнам вдалося вибудувати доволі стійкі і змістовні двосторонні відносини — такі, що неодноразово проходили перевірку як регіональними кризами, так і глобальними потрясіннями.
Відправною точкою цієї взаємодії стало ядерне питання. Казахстан, успадкувавши четвертий за величиною ядерний арсенал у світі, зробив принципово важливий вибір на користь добровільного роззброєння. На відміну від України, яка тривалий час торгувалася за умови передачі зброї, президент Назарбаєв послідовно і цілеспрямовано вів країну до без’ядерного статусу, усвідомлюючи, що ядерна зброя є не щитом, а тягарем для молодої держави в умовах можливої міжнародної ізоляції. Проєкт «Сапфір», ліквідація шахт міжконтинентальних балістичних ракет та участь у програмі Нанна–Лугара стали не лише інструментами нерозповсюдження, але й першими конкретними проявами реальної довіри між двома державами. Саме цей вибір 1990-х років заклав підвалини всього подальшого співробітництва — він відкрив двері для значно ширшої взаємодії обох країн.
Закономірним продовженням цього зближення стало енергетичне співробітництво, яке згодом перетворилося на економічний «хребет» двосторонніх відносин. Американські корпорації відіграли ключову роль у перетворенні Казахстану на значного гравця світового нафтового ринку. Не менш важливою виявилася участь США у фінансуванні Каспійського трубопровідного консорціуму, який і досі забезпечує до 80 % казахстанського нафтового експорту. Для Вашингтона ця співпраця була частиною ширшої стратегії — диверсифікації джерел постачання вуглеводнів і зміцнення геополітичної присутності в Євразії, яка бере початок ще від «Доктрини Картера» 1980 року. Разом із тим надмірна залежність від транзиту через територію Росії залишалася структурною вразливістю казахстанської енергетичної моделі — вразливістю, яка набула особливої гостроти після 2022 року і зробила розвиток альтернативних маршрутів, передусім Транскаспійського коридору, спільним стратегічним пріоритетом обох країн.
Паралельно з економічним виміром поступово формувалася і дипломатична архітектура двосторонніх відносин. Від Хартії про демократичне партнерство 1994 року і антитерористичної співпраці після подій 11 вересня 2001 року — аж до статусу «Посиленого стратегічного партнерства» 2018 року: кожен із цих кроків фіксував якісне поглиблення взаємодії сторін. Запуск формату «C5+1» у 2015 році надав Вашингтону ефективний багатосторонній інструмент для проєктування впливу на весь центральноазійський регіон, дозволяючи вести діалог із країнами регіону в обхід Росії та Китаю. Водночас ці відносини незмінно обтяжувалися внутрішньою суперечністю між задекларованими демократичними цінностями та прагматичним курсом Вашингтона. Систематичні порушення прав людини, авторитарна природа казахстанської системи, Жанаозенська трагедія 2011 року та президентські вибори, жодні з яких за понад тридцять років незалежності не були визнані ОБСЄ вільними і справедливими, — усе це ніколи не ставало реальним підґрунтям для перегляду американської політики щодо Астани. Стратегічна цінність Казахстану — ядерна, енергетична та геополітична — незмінно переважала правозахисні міркування, формуючи обережну й збалансовану позицію США.
Токаєвська епоха ознаменувалася якісно новим рівнем двосторонньої взаємодії, хоча й розпочалася без різких зламів: новий президент спершу послідовно дотримувався «назарбаєвського курсу» багатовекторності. Справжнім випробуванням стали «Кривавий Січень» 2022 року, який оголив крихкість внутрішньополітичного балансу, та повномасштабне вторгнення Росії в Україну, що докорінно змінило геополітичний ландшафт навколо Казахстану. Опинившись між могутніми сусідами й наростаючим тиском Заходу, Токаєв обрав курс «прагматичного нейтралітету» — той самий, яким свого часу керувався його попередник. З одного боку, Казахстан публічно дистанціювався від російської агресії, відмовився визнавати окуповані території й декларував небажання ставати інструментом обходу санкцій; з іншого — товарообіг із Росією не лише не скоротився, а й постійно збільшувався. Реальна картина виявилася значно складнішою за офіційну риторику, і Захід — усвідомлюючи геополітичні реалії країни з 7 500-кілометровим кордоном із Росією — свідомо утримувався від санкційного тиску на Астану, побоюючись відштовхнути її ще ближче до Москви та Пекіна.
Попри цю суперечливість, саме в токаєвський період відносини між двома країнами набули найбільш динамічного і змістовного характеру з часів ядерного роззброєння 1990-х. Участь Казахстану в Авраамових угодах, підписання меморандуму про критичні мінерали, залучення до «Ради миру» щодо Гази — усе це засвідчує, що Астана дедалі активніше робить ставку саме на Вашингтон. Американська сторона, своєю чергою, дедалі чіткіше усвідомлює: ключ до успішного залучення Казахстану полягає не в наполяганні на миттєвій демократизації, а в пропонуванні конкретних альтернатив — економічних, технологічних і транзитних. Підписання меморандуму про критичні мінерали є частиною саме цієї логіки: прив’язати Казахстан до американської орбіти через взаємовигідну економічну залежність, а не через зовнішній тиск.
Таким чином, еволюція казахстансько-американських відносин від ядерного роззброєння 1990-х до стратегічного партнерства 2020-х демонструє стійку внутрішню закономірність: Вашингтон послідовно ставив геополітичні та економічні інтереси вище ціннісних, а Астана майстерно використовувала цей прагматизм для зміцнення власного суверенітету та залучення іноземних інвестицій. Нинішній період — з його акцентом на критичних мінералах, диверсифікації транспортних коридорів і геополітичному перебалансуванні — є чи не найбільш насиченим в історії двосторонніх відносин. При цьому ключовим викликом для обох сторін залишається пошук нової сталої рівноваги: такої, за якої взаємна зацікавленість не підміняє автентичного суверенітету, а стратегічне партнерство зберігає стійкість незалежно від поточної кон’юнктури великої геополітики.
Джерела
- Forbes Kazakhstan. (2025). Токаев и Трамп провели переговоры в Белом доме.
https://forbes.kz/articles/tokaev-i-tramp-proveli-peregovory-v-belom-dome-58a5b0
- The Diplomat. (2022, February 23). How did Kazakhstan give up the bomb?
https://thediplomat.com/2022/02/how-did-kazakhstan-give-up-the-bomb/
- U.S. Congress. (1991). H.R. 3807: Soviet Nuclear Threat Reduction Act of 1991 (102nd Cong.). Congress.gov.
https://www.congress.gov/bill/102nd-congress/house-bill/3807
- The Acronym Institute for Disarmament Diplomacy. (1998, July). Cooperative Threat Reduction (CTR) programme funding (Disarmament Diplomacy, Issue No. 28).
https://www.acronym.org.uk/old/archive/28ctr.htm
- United Nations. (2024). Report of the Secretary‑General on international cooperation and coordination for the human and ecological rehabilitation and economic development of the Semipalatinsk region of Kazakhstan, A/78/312.
https://docs.un.org/en/A/78/312
- United Nations. (1992). General Assembly document A/47/60.
https://docs.un.org/en/A/47/60
- U.S. Department of State. (1992, May 23). Protocol to the Treaty between the United States of America and the Union of Soviet Socialist Republics on the Reduction and Limitation of Strategic Offensive Arms (Lisbon Protocol).
https://2009-2017.state.gov/documents/organization/27389.pdf
- Korrespondent.net. (2013, May 23). 23 травня: день в історії.
https://ua.korrespondent.net/world/1562071-23-travnya-den-v-istoriyi
- Arms Control Association. (2020, December). The Lisbon Protocol at a glance.
https://www.armscontrol.org/factsheets/lisbon-protocol-glance
- U.S. Department of State. (1993, December 13). Agreement between the United States of America and the Republic of Kazakhstan concerning the elimination of infrastructure for weapons of mass destruction and the prevention of proliferation of nuclear weapons.
- Nuclear Threat Initiative. (2025). Kazakhstan nuclear disarmament.
https://www.nti.org/analysis/articles/kazakhstan-nuclear-disarmament/
- U.S. Embassy & Consulate in Kazakhstan. (2024, November 25). Project Sapphire: 30 years of U.S.–Kazakhstan nuclear security cooperation.
https://kz.usembassy.gov/project-sapphire-30-years-of-u-s-kazakhstan-nuclear-security-cooperation/
- Omirgazy, D. (2024, November 26). Project Sapphire: 30th anniversary of U.S.–Kazakh mission to promote safer & more secure world. The Astana Times.
- James Martin Center for Nonproliferation Studies. (2010). Kazakhstan nuclear chronology (NTI backgrounder).
https://www.nti.org/wp-content/uploads/2021/09/kazakhstan_nuclear.pdf
- Astakhov, I. (2025, November 10). From missiles to scrap: Kazakhstan is still clearing the remains of its nuclear past. Orda English.
- Qazinform. (2024, September 2). 125 years of progress: Kazakhstan’s journey to becoming a global oil and gas powerhouse.
- The Astana Times. (2025, February 13). Kazakhstan’s proved oil reserves reach 30 billion barrels.
https://astanatimes.com/2025/02/kazakhstans-proved-oil-reserves-reach-30-billion-barrels/
- U.S. Energy Information Administration. (2019, January 7). Kazakhstan: Background.
https://www.eia.gov/international/analysis/country/KAZ/background
- Nussupova, A. (2023, April 10). Tengiz: Behind the scenes of the deal of the century. Caspian Barrel.
https://caspianbarrel.org/en/2023/04/tengiz-behind-the-scenes-of-the-deal-of-the-century/
- Campbell, G. A. (2023). Carter orders deregulation of oil prices. EBSCO Research Starters. https://www.ebsco.com/research-starters/history/carter-orders-deregulation-oil-prices
- Nussupova, A. (2023, April 8). Tengiz: Behind the scenes of the deal of the century. The Astana Times.
https://astanatimes.com/2023/04/tengiz-behind-the-scenes-of-the-deal-of-the-century/
- Yuvakuran. (2007, August 25). Kazakhstan Tengiz oil fields, June 1996. Blogger.
https://yuvakuran.blogspot.com/2007/08/kazakhstan-tengiz-oil-fields-june-1996.html
- Chevron Corporation. (2021). Chevron and Kazakhstan: The power of partnership.
https://www.chevron.com/-/media/chevron/worldwide/documents/chevron-kazakhstan-partnership.pdf
- KazMunayGas. (n.d.). North Caspian Project.
https://www.kmg.kz/en/press-center/media/severo-kaspiyskiy-proekt/
- PSA LLC. (n.d.). North Caspian project.
https://psa.kz/en/proekty/?ELEMENT_ID=907
- NS Energy. (n.d.). Kashagan oil field development, North Caspian Sea, Kazakhstan. https://www.nsenergybusiness.com/projects/kashagan-oil-field-development/
- Eurasian Research Institute. (2016). Current challenges for the Kashagan offshore oil field project.
https://www.eurasian-research.org/publication/current-challenges-for-the-kashagan-offshore-oil-field-project - Business & Human Rights Resource Centre. (2021, June). North Caspian Operating Company.
https://media.business-humanrights.org/media/documents/North_Caspian_Operating_Company.pdf - The White House. (2001, November 13). Caspian Pipeline Consortium fact sheet. https://georgewbush-whitehouse.archives.gov/news/releases/2001/11/20011113-17.html
- BlackSea. (2025, May 30). The Caspian Pipeline Consortium (CPC): Strategic backbone of Kazakhstan’s crude oil exports and its geopolitical implications.
https://black-sea.com.tr/the-caspian-pipeline-consortium-cpc/
- U.S. Energy Information Administration. (2013, September 12). Caspian countries are developing new oil and natural gas export capacity.
https://www.eia.gov/todayinenergy/detail.php?id=12931
- International Finance Corporation. (n.d.). Baku–Tbilisi–Ceyhan (BTC) pipeline project. https://disclosures.ifc.org/project-detail/SPI/11251/baku-tiblisi-ceyhan-pipeline
- BankTrack. (2015, November 1). Baku–Tbilisi–Ceyhan oil pipeline. https://www.banktrack.org/project/baku_tbilisi_ceyhan_oil_pipeline
- Civil Diplomat. (2026, 11 Лютого). Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут як новий Шовковий шлях: роль України у формуванні транзитних можливостей.
- Mind.ua. (2024, January 29). ЄС хоче вкласти 10 млрд євро у Транскаспійський коридор, що з’єднує Європу і Центральну Азію.
- U.S. Department of State. (n.d.). U.S. relations with Kazakhstan.
https://2021-2025.state.gov/u-s-relations-with-kazakhstan/
- The White House. (1994, February 14). Remarks by President Clinton and President Nazarbayev of Kazakhstan in signing ceremony and press availability.
- Radio Free Europe/Radio Liberty. (2019, March 20). Toqaev sworn in as Kazakhstan’s acting president.
https://gandhara.rferl.org/a/toqaev-sworn-in-as-kazakhstan-s-acting-president/29831732.html - Engels, S. (2018, March). Cooperation between Kazakhstan and the United States in military professionalization programs (Occasional Paper Series No. 29). George C. Marshall European Center for Security Studies. https://www.marshallcenter.org/en/publications/occasional-papers/cooperation-between-kazakhstan-and-united-states-military-professionalization-programs-0
- McDermott, R. (2005, May 19). Kazakhstan’s emerging role in the war on terror. Jamestown Foundation.
https://jamestown.org/kazakhstans-emerging-role-in-the-war-on-terror/ - Jamestown Foundation. (2009, June 18). Kazakh soldiers during a military exercise at Ili range outside Almaty September 23, 2008 [Photograph].
https://jamestown.org/astana-steps-closer-to-military-alliance-with-moscow/kazakh-soldiers-during-a-military-exercise-at-ili-range-outside-almaty-september-23-2008/ - Starr, S. F., & Cornell, S. E. (2021). Strong and unique: The U.S.-Kazakhstan partnership over three decades. Central Asia-Caucasus Institute & Silk Road Studies Program. https://www.isdp.eu/wp-content/uploads/2021/12/The-US-Kazakh-Partnership-1-1-1.pdf
- World Bank. (n.d.). Kazakhstan trade profile (WITS): Exports, imports, and trade indicators. https://wits.worldbank.org/CountryProfile/en/Country/KAZ/StartYear/1995/EndYear/2023/TradeFlow/Export/Partner/ALL/Indicator/XPRT-TRD-VL
- U.S. Department of State. (n.d.). C 5+1
- Kassenova, N. (2018). New chapter in Kazakhstan–U.S. relations. Eurasian Research Institute.
https://www.eurasian-research.org/publication/new-chapter-in-kazakhstan-u-s-relations/ - Radio Free Europe/Radio Liberty. (2015, October 29). Kerry, Central Asia, journalists call for freedom. Gandhara.
https://gandhara.rferl.org/a/kerry-central-asia-journalists-call-freedom/27333011.html
- U.S. Department of State. (2012). 2011 country reports on human rights practices: Kazakhstan.
https://2009-2017.state.gov/j/drl/rls/hrrpt/2011/sca/186466.htm - OSCE Parliamentary Assembly. (2012, January 16). Kazakh election was not democratic, say vote monitors.
https://www.oscepa.org/en/news-a-media/press-releases/press-2012/kazakh-election-was-not-democratic-say-vote-monit - Радіо Свобода. (2015, April 27). Казахстанці мали обмежений вибір на голосуванні – ОБСЄ.
https://www.radiosvoboda.org/a/26981470.html - Open Dialogue Foundation. (2013, December 17). The second anniversary of the Zhanaozen tragedy.
https://en.odfoundation.eu/a/1333,the-second-anniversary-of-the-zhanaozen-tragedy/ - Radio Free Europe/Radio Liberty. (2021, December 19). Majlis podcast: 10 years later, many questions remain about the Zhanaozen violence.
https://www.rferl.org/a/majlis-podcast-zhanaozen-violence-2011/31616209.html
- BBC News Україна. (2019, March 19). Назарбаєв пішов: що це означає для Казахстану. https://www.bbc.com/ukrainian/news-47628000
- BBC News. (2019, June 9). Kazakhstan election: Tokayev wins amid protests. https://www.bbc.com/news/world-asia-48580226
- Nurmaganbetova, Z. (2019, September 25). Kassym-Jomart Tokayev, Donald Trump meets in New York. Kazinform.
https://qazinform.com/news/kassym-jomart-tokayev-donald-trump-meet-in-new-york_a3569320 - Mekhdi, L. (2023, December 25). Qandy Qantar: Kazakh tragedy of January 2022. The Caspian Post.
https://caspianpost.com/stories/qandy-qantar-kazakh-tragedy-of-january-2022 - Бикенеева, К. (2022, March 21). Каким видит «Новый Казахстан» президент. Optimism.kz.
https://optimism.kz/2022/03/21/kakim-vidit-novii-kazahstan-prezident/ - Terzyan, A. (2022). Kazakhstan amid unrest and instability: Main implications. Journal of Liberty and International Affairs, 8(3), 295–306.
- Ukrinform. (2022, April 1). Kazakhstan won’t be tool to circumvent sanctions against Russia, top Kazakh official says.
https://www.ukrinform.net/rubric-ato/3445695-kazakhstan-wont-be-tool-to-circumvent-sanctions-against-russia-top-kazakh-official-says.html - Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Kazakhstan. (2022, June 18). Kazakhstan’s president addresses challenging issues on international agenda and relations with Russia at Saint Petersburg Economic Forum. https://www.gov.kz/memleket/entities/mfa/press/news/details/390248?lang=en
- Mallinson, K. (2024, February 29). Russia’s influence in Kazakhstan is increasing despite the war in Ukraine. Chatham House.
https://www.chathamhouse.org/2024/02/russias-influence-kazakhstan-increasing-despite-war-ukraine - Kazinform International News Agency. (2026, March 25). Trade turnover between Kazakhstan and Russia nears $30 billion, says Olzhas Bektenov.
- Briançon, P. (2023, August 29). Shady export leaks suggest Russian sanctions work. Reuters.
https://www.reuters.com/breakingviews/shady-export-leaks-suggest-russian-sanctions-work-2023-08-29/ - Imamova, N. (2024, January 14). U.S. ambassador to Kazakhstan outlines U.S. engagement in Central Asia. Voice of America.
- U.S. Embassy & Consulate in Kazakhstan. (2022, December 7). Joint statement on the United States–Kazakhstan enhanced strategic partnership dialogue.
- Chidiac, I. (2023, September 25). The C5+1 summit: Biden’s tactic—simultaneously “astute” and “myopic”. Policies Forum.
- Fisayo-Bambi, J. (2025, November 7). Trump hails Central Asian leaders after White House meeting to forge critical mineral ties. Euronews.
- Глущенко, О. (2025, 7 листопада). Трамп: Казахстан приєднався до “Авраамових угод”. Українська правда.
https://www.pravda.com.ua/news/2025/11/07/8006238/ - Euronews. (2025, December 23). Trump extends invitations to Kazakh and Uzbek presidents for Miami G20 summit.
https://www.euronews.com/2025/12/23/trump-extends-invitations-to-kazakh-and-uzbek-presidents-for-miami-g20-summit - Khassenkhanova, G. (2026, January 22). Kazakhstan joins Donald Trump’s “Board of Peace” as one of 19 founding countries. Euronews. https://www.euronews.com/2026/01/22/kazakhstan-joins-donald-trumps-board-of-peace-as-one-of-19-founding-countries
- Qazinform International News Agency. (2026, February 5). Kazakhstan, U.S. reaffirm enhanced strategic partnership in Washington talks.
https://qazinform.com/news/kazakhstan-us-reaffirm-enhanced-strategic-partnership-in-washington-talks-a51f37
71. Voronova, S. (2026, February 19). Токаев участвует в инаугурационном заседании Совета мира в Вашингтоне. Kursiv Media.
https://kz.kursiv.media/2026-02-19/svvo-tokaev-uchastvuet-v-inauguraczionnom-zasedanii-soveta-mira-v-vashingtone/ - Rowlands, L. (2026, February 20). Indonesia, Morocco, Kosovo among 5 countries to send troops under Gaza plan. Al Jazeera.
https://www.aljazeera.com/news/2026/2/20/indonesia-morocco-kosovo-among-5-countries-to-send-troops-under-gaza-plan
73. U.S. Department of State. (2026, April 15). Secretary Rubio’s Meeting with Kazakhstan Deputy Prime Minister and Minister of National Economy Zhumangarin. https://www.state.gov/releases/office-of-the-spokesperson/2026/04/secretary-rubios-meeting-with-kazakhstan-deputy-prime-minister-and-minister-of-national-economy-zhumangarin/
74. Qazinform International News Agency. (2026, April 16). Kazakh President’s Special Envoy, U.S. Secretary of State Hold Talks.
https://qazinform.com/news/kazakh-presidents-special-envoy-us-secretary-of-state-hold-talks-d74a85
75. Omirgazy, D. (The Astana Times). (2026, April 16). Kazakhstan, US Deepen Strategic Partnership Across Energy, Transport, Investment Sectors.
https://astanatimes.com/2026/04/kazakhstan-us-deepen-strategic-partnership-across-energy-transport-investment-sectors/ - Qazinform International News Agency. (2026, May 5). Kazakhstan Becomes First Central Asian Country to Present Projects at SelectUSA Investment Summit.
https://qazinform.com/news/kazakhstan-becomes-first-central-asian-country-to-present-projects-at-selectusa-investment-summit-17958e/amp - The White House. (2025). President Donald Trump hosts a dinner with leaders of C5 Central Asian countries in the East Room of the White House. https://www.whitehouse.gov/gallery/president-donald-trump-hosts-a-dinner-with-leaders-of-c5-central-asian-countries-in-the-east-room-of-the-white-house/
