Індійська непоступливість і пакистанський реванш: Віталій Кулик про пріоритети Моді та невигідного Москві прем’єра Пакистану

Днями у Середньоазійському регіоні відбулися дві дуже важливі події. Першою стали двосторонні перемовини між американським президентом та індійським прем’єр-міністром. Майже одночасно з дипломатичним контактом двох лідерів у Пакистані відбулося повернення до влади колись засудженого очільника тамтешнього кабміну Шахбаза Шарифа.

Про що говорили Моді та Байден під час зустрічі, бажання індійців використати реноме замирювачів для зупинки війни та неприємні сигнали Москві з Пакистану – у ексклюзивному інтерв’ю сайту Фонду Громадської Дипломатії розповів директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, практикуючий політолог Віталій Кулик.

Віталію, про що говорили Моді і Байден під час зустрічі 11 квітня?

В першу чергу варто розуміти, що стратегія Сполучених Штатів – це не тиск на Індію, а спроба повернути її до конструктивної співпраці. Індія завжди посідала особливе місце. Вона, звичайно, є природнім партнером Штатів у протистоянні з Китаєм.

В той же час, країна має певний елемент нейтральності в глобальних конфліктах. І коли Вашингтон впроваджує якусь політику, Нью Делі, як правило, тримається осторонь, розглядаючи це, як війну великих, в якій Індія має отримати максимальну кількість преференцій для себе.

Індійська держава завжди позиціонує себе, як альтернативний центр тяжіння, до котрого повинні інші держави приходити з пропозиціями, який має торгуватися за участь в чомусь там на чиємусь боці. Така традиція нейтралітету зберігається достатньо довго. Майже за всіх урядів у новітній історії.

Проте є специфіка. На відміну від урядів часі Ганді, Індійського Національного Конгресу, сучасне керівництво – це достатньо популістські політичні угруповання. Сам прем’єр Моді є виразником інтересів політико-релігійної групи індуїстських націоналістів. Це ускладнює процес його комунікації з Байденом.

Якщо індійський урядовець міг знайти точки дотику з Трампом, бо вони обоє – політичні лідери одного типу. Моді бачив у Трампові своє відображення. Вони розуміли один одного з пів слова.

З Байденом ситуація складніша. Оскільки навіть в оцінці геноциду в Бучі Моді говорив про незалежне розслідування. Індія утрималася під час виключення Росії з ради ООН з прав людини. На даний момент ця держава також критикує Сполучені Штати за оцінку внутрішньополітичних процесів і стану справ у самій Індії.

Там є питання дотримання прав мусульманської меншини, переслідувань, політичної цензури та інших подібних речей.

Безпосередньо під час цих двосторонніх переговорів сторони обговорювали три аспекти.

Перший – це проблема вакууму безпеки в регіоні після виходу Америки з Афганістану. Коли Штати звідти йшли, то не провели достатні консультації з усіма регіональними гравцями. Просто поставили перед фактом. А для Індії вихід США з Афганістану – це посилення Пакистану та Китаю. І, відповідно, виклик власній безпеці.

Другий – це намагання вирішити питання з військовою хунтою в М’янмі. Створення системи санкційного тиску на тамтешнє військове керівництво. Індія підтримувала демократичну М’янму, одночасно маючи контакти із військовою хунтою. Таким чином вдається зберегти хитку стабільність в регіоні.

Намагання Штатів втягнути Індію у санкційні режими, обмеження, тиск на військове керівництво Томадо не в інтересах Нью Делі.

Крім того, існує ситуація з внутрішньополітичною нестабільністю на Шрі – Ланці. Зараз там встановилася криза у керівництві. Індія залучена в усі ті процеси. США також намагаються в цьому приймати участь, там присутній Китай.

Третій пов’язаний зі зміною влади у Пакистані. Після відставки Хана відбувся запуск балістичної ракети. А перед цим відбулися переговори про закупівлю С-400 між Моді та Ханом.

Таким чином, Штати своїми діями перед війною в Україні створили точки напруги у індійсько-американських відносинах. Одною розмовою цілий спектр проблем вирішити не можливо.

Перед самими переговорами в індійських ЗМІ з’явилися заклики до більшої поступливості владі перед американською стороною. Буквально одразу ж очільник індійського МЗС Шанкар відкинув будь яку можливість компромісу.

Фактично Індія буде нарощувати закупівлю російських озброєнь торгуючись одночасно зі Штатами. Посилюватиме свій вплив у регіоні шляхом формування невеликих альянсів з меншими країнами регіону. І вона не буде долучатися до санкцій проти Росії.

Водночас держава не зацікавлена в тому, щоби бути зоною обходу санкцій для росіян, оскільки її економіка дуже чутлива до обмежень з боку заходу.

Договороздатність Індії залежатиме від готовності Америки відчувати її потреби у безпековій, економічній та інших сферах.

На цю тему напередодні розмови двох лідерів у індійських газетах вийшли розлогі матеріали з детальним переліком вимог до американських партнерів.

Чи може Нью Делі переглянути свою позицію щодо Росії, якщо його не запросять до G7?

Рішення про запрошення Індії ще остаточно не ухвалено. Цілком імовірно, що деякі учасники цього клубу будуть проти. Такі як, наприклад, Британія і Німеччина. Відсутність Індії в цій зустрічі не надто вплине на позицію Моді.

Для нього бути гостем якоїсь міжнародної тусовки, яка не ухвалює рішень на користь його країни є недоцільною.

Які перспективи в очної зустрічі Путіна та Зеленського на території Індії?

Остання має хороші традиції примирення та медіації. У них на цьому побудована ціла філософія. Є буддистська концепція Далай Лами під назвою ахімса.

Однак це не про Путіна сьогодні. Можливо, про це можна було б говорити, коли б обидві сторони уже втомилися від війни. Тоді б така зустріч теоретично відбутися могла.

До того ж на заваді сьогодні стоїть теперішня позиція Індії у взаємодії з Росією.

Яким буде індійський нейтралітет?

Він буде умовним. Країна буде намагатися балансувати між Москвою та Вашингтоном. При цьому ставлячи власні інтереси на перше місце.

Пакистан

Чому Імран Хана усунули тільки зараз?

Нагадаю, як Хан прийшов до влади. Він зробив це надбавши собі репутації борця з корупцією. Але не просто борця. Він максимально проявив себе в цій справі, будучи несистемним політиком.

Але історично Пакистан має зв’язок зі Сполученими Штатами та країнами заходу. Починаючи від війни в Афганістані. У Пакистані неоднорідне політичне середовище. Там є плюралізм, хоча це і не демократія, проте, це – плюралістична система з різними угрупованнями та центрами впливу.

Політична база Хана фактично вичерпала себе на момент ще минулого року. Його власна політсила виштовхувала його, як достатньо токсичного елемента. Він почав робити дії та заяви, які суперечили позиції тої коаліції, яка його раніше підтримувала.

І зараз відбувся реванш, з точки зору самого Хана. Новим очільником уряду став Шахбат Шариф, чийого брата судили за корупцію. Шариф також проходив по безлічі справ за цей злочин.

Тож нова верхівка також не є стійкою. При цьому, у Хана залишаються прихильники. Навіть з урахуванням його токсичності для власних колишніх соратників по партії.

Шариф вигідний Штатам і військовому командуванню. Останнє чітко заявило про те, що потрібно змінювати підходи, назвало речі своїми іменами у російсько-українській війні.

Тобто, настрої у військовій еліти дали поштовх до зміни Хана на Шарифа. Додамо до цього ще й те, що природніми союзниками Пакистану є якраз таки Америка та Британія, а не Росія.

Для чого Хан літав до Москви 24 лютого?

Раніше сторони уклали угоду, згідно з якою у Пакистані мають побудувати газопровід, а також були домовленості щодо постачання російської зброї в країну.

Зокрема, тому після відставки попереднього уряду на чолі з Ханом, росіяни заявили, що сподіваються на виконання раніше укладених договорів. Проте, це питання вже підвисло у повітрі.

Зараз у Пакистані відбувається перегляд всіх загравань із Росією через намагання останньої посилити власний вплив на країну.Сьогодні Шариф має зробити якийсь крок на зустріч заходу, щоб отримати його підтримку. Тому ці домовленості, швидше всього не будуть ним реалізовані.

Популярні публікації