Деблокада портів та українське зерно: інтерв’ю з експертом про гру Ердогана та позицію США
Як вирішується питання експорту вітчизняного зерна і яка роль Туреччини в цьому процесі, навіщо Ердогану нове сирійське загострення, які перспективи у тюркського союзу та чи вдасться Анкарі таки стати повноцінним арбітром за столом майбутніх перемовин між Києвом і Москвою – ексклюзивно сайту 24 каналу за сприяння Фонду громадської дипломатії розповів експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса.
Анкара зайняла дуже прагматичну позицію в україно-російському конфлікті й намагається всіляко втримати баланс між Києвом та Москвою виходячи з власних інтересів. На перших фазах війни Ердоган намагався зіграти роль посередника у мирному врегулюванні – не вийшло. Наскільки ефективними можуть бути подальші спроби?
За понад три місяці Туреччина продемонструвала, що їх головна мета – витиснути максимум з цієї ситуації. По-перше, зберегти позиції в регіоні та на міжнародній арені, яких вони досягли за останні роки. По-друге, виторгувати щось нове й зміцнитись. Туреччина прагне зміцнити свій статус одного із лідерів регіону, розширити торгову експансію за рахунок в тому числі й тих компаній, які виходять з російського ринку. Вони намагаються зберегти тісні взаємини з Європою, Україною та Росію через своє посередництво у цьому конфлікті, через що власне мають аргумент щодо не приєднання до антиросійських санкцій. В контексті інтересів Туреччини Україна насправді займає вторинне значення оскільки вони керуються визначеними двома причинами для досягнення своїх цілей.
Турецьке видання Milliyet з посиланням на слова міністра сільського господарства Туреччини Вахіта Кірішчі повідомило, що турки хочуть закупити українське зерно з дисконтом мінімум у 25% – це історія про вигідно заробити на посередництві?
Ця ситуація на цей час виглядає туманно тому що достатньої кількості публічної інформації попросту немає. З того, що я розумію, то зерно планують вивозити з Одеси через певний зелений коридор, який будуть супроводжувати турецькі кораблі. На якомусь етапі їх можуть замінити російські кораблі, або ні – цей аспект ще буде обговорюватись. Я виступаю проти цього. В будь якому випадку кораблі з зерном повинні будуть супроводжуватись до Босфору, а далі вже для них відкриється вільний доступ на світові ринки. Для мене ця схема виглядає саме так. Не зрозуміло лише залишається питання з дисконтом. Ще одне питання: хто буде розміновувати Одесу й чи потрібно це робити взагалі з урахуванням безпекової ситуації? В нашої влади є справедливі занепокоєння з приводу того, що розмінування може потенційно послабити обороноздатність Одеси. І знову ж таки має бути якась сторона, якій довіряють – це або Туреччина або ООН, на мою думку.
Туреччина отримала від США зелене світло на участь у цьому?
Можливо, але мені важко оцінити потенціал спільної гри між Анкарою та Вашингтоном тому, що їх стосунки зараз далеко не в найкращому стані й під час війни вони скоріше погіршились. Я схиляюсь до того, що це чисто турецька гра з мінімальним впливом США. Американці не проти посередництва Туреччини, попросту не мають альтернативних за рівнем сукупних можливостей партнерів в Чорному морі.
Чисто ситуативна гра з якою погоджуються США, бо нічого іншого зробити не можуть. Але Туреччина грає в це з метою стабілізації стосунків з Заходом. Вони прагнуть зняти обмеження з власного ВПК та отримати фактичний статус одного з полюсів сили в НАТО, а не одного із членів. Це те чого хоче Ердоган, але йому не дають. Я більше бачу перспектив у зв’язці Велика Британія – Туреччина. Але інформація про величезний вплив Британії на Туреччину дещо перебільшена самими британцями.
Туреччина розширює експортні можливості свого ВПК. Це є важливою складовою торгів зі Швецією та Фінляндією: чи зможуть домовитись? Вже є інформація про закупки Байрактарів киргизами та казахами. З’явилися навіть окремі вкиди про нового потенційного покупця – Росію. Чи піде Ердоган на продаж зброї Москві в цих умовах?
Я не думаю, що це актуально взагалі. У Росії є свої безпілотники, які конкурують з турецькими. Росії це реально не потрібно. Те, що турки роблять з цього бізнес – факт, але в цьому аспекті це виглядає малоймовірно по цілому ряду причин.
Було вже багато заяв від шведів, що вони готові йти на певні компроміси й домовлятися. Найскладніше буде по курдському питанню, адже турки вимагають не просто яких-небудь заяв, вони прагнуть закрити всі офіси, організації, ЗМІ.
В Стокгольмі я особисто знаю декілька сайтів та інституцій опозиційного сегменту, які доволі жорстко налаштовані проти турецької влади. Я не бачу як шведські чи фінські політики зможуть навіть теоретично піти на поступки Туреччині, уникаючи гострої реакції всередині. Вони бояться саме того, що їх не зрозуміє власна громадськість й почне всіляко протестувати. Це суперечить їхнім основоположним цінностям, а на цінності вони звертають дуже велику увагу.
Чергова ескалація Анкари в Сирії. Це спроба повністю витиснути Росію чи намагання отримати додатковий козир на переговорах з Вашингтоном та Брюсселем?
Для Туреччини це не закритий гештальт. Про 30-ти кілометрову буферну зону Ердоган заявляє з 2018 року. Для чого їм створення цієї зони? Таким чином вони планують розв’язати одразу декілька задач:
- Вони цементують власні позиції в Сирії для будь якого післявоєнного врегулювання. Вони повністю контролюють окуповані території Сирії, запровадили там свою валюту та модель управління. Там їхні бойовики, яких завжди можна реінтегрувати в ЗС Сирії в межах ширшого політичного врегулювання – це схема Л/ДНР в чистому вигляді.
- Потенційна зона переселення сирійських біженців з Туреччини. Ердоган публічно заявив, що хоче повернути порядка 1,5 мільйона біженців. Ключове питання, яке завжди виникало по біженцях: куди їх переселити? Повертатися на підконтрольні Дамаску території вони не хочуть в більшості своїй, цього також не хоче допустити Туреччина, бо тоді вона втратить величезний важіль впливу. Це люди, які багато років жили в Туреччині, вчили їх мову, отримували соціальні виплати – пройшли, загалом, певну асиміляцію. Вони можуть бути лояльними до Туреччини. Для них це можливість переселити їх на північ Сирії, де компактно проживають курди. Це також вирішить проблему біженців в Туреччині, бо 3,5 мільйони сирійських біженців створили там дуже серйозні проблеми на ринку праці.
- Підвищення персонального рейтингу Ердогана. Щоразу коли Туреччина запускала військову операцію в Сирії в середині країни відбувались якісь електоральні процеси. Референдуми або вибори на яких влада отримували необхідний результат. Я більш ніж впевнений, що ця операція використовується для посилення позицій Ердогана перед президентськими виборами 2023 року, адже з точки зору економіки в Туреччини дуже складний період. Влада боїться консолідованих дій опозиції, яка вже сформувала умовний фронт з шести партій. Якщо опозиційним політикам вдасться домовитись щодо висунення одного кандидата в президенти, то у чинної влади виникнуть серйозні проблеми.
- Карта для торгів. Новий формат торгів між США та Росією. Туреччина веде перемовини з обома гравцями щодо зони проведення власної операції. Судячи із заяв Лаврова Росія підштовхує турків провести операцію в районах ближчих до американської зони впливу. Американці будуть діяти так само.
Наскільки перспективна тема так званого Тюркського союзу між Туреччиною – Казахстаном – Азербайджаном?
Потенційно так, але, як на мене, це про середньострокові перспективи. Сказати зараз, що вони мають достатньо можливостей для активізації цього союзу я не можу. Січнева історія з втручанням Росії в казахську кризу підтвердила, що в Казахстані ключовим гравцем залишається Росія. Те, що турки будуть посилювати свої позиції в Центральній Азії не підлягає сумнівів, але це розтягнеться в часі. Багато залежатиме від того, чи вийде Туреччина з російсько-української війни в якості одного з переможців і якою для них буде ця перемога.
Джерело: сайт 24-го каналу
