21 Листопада 2026

Нова архітектура Євразії: як Росія та Білорусь намагаються трансформувати регіональний порядок безпеки

Москва та Мінськ активізують просування концепції євразійської безпеки, намагаючись перетворити регіональні інтеграційні механізми на інструменти довгострокового політичного впливу. Водночас держави Центральної Азії не поспішають відмовлятися від багатовекторної політики. Які перспективи має нова архітектура Євразії та що це означає для України?

Євразійська безпека як інструмент геополітичної конкуренції

Повномасштабна війна Росії проти України прискорила трансформацію політичного та економічного простору Євразії. Традиційні механізми регіональної взаємодії дедалі частіше стають майданчиками конкуренції між різними баченнями міжнародного порядку.

Для Москви одним із пріоритетів залишається збереження статусу ключового центру ухвалення рішень на пострадянському просторі. Однак досягти цього виключно через двосторонні відносини стає складніше. Країни Центральної Азії розширюють співпрацю з Китаєм, Європейським Союзом, Туреччиною та державами Перської затоки, поступово збільшуючи власний простір для зовнішньополітичного маневру.

За таких умов Росія намагається перевести дискусію про регіональну безпеку на ширший, загальноєвразійський рівень. Це дозволяє їй позиціонувати власні ініціативи не як інструменти відновлення впливу на сусідів, а як складову формування нового міжнародного порядку.

Важливим елементом цієї політики став процес розроблення Євразійської хартії різноманіття та багатополярності у XXI столітті, офіційний початок якого було оголошено у вересні 2026 року.

Білорусь як дипломатичний майданчик

Особливу роль у реалізації російських ініціатив відіграє Білорусь.

Мінськ прагне закріпити за собою функцію постійного дипломатичного майданчика для обговорення євразійської безпеки. Проведення міжнародних конференцій із залученням представників різних держав і регіональних організацій дозволяє білоруському керівництву частково компенсувати обмеження зовнішньополітичних контактів, спричинені міжнародною ізоляцією.

Водночас інтереси Москви та Мінська не є повністю тотожними.

Для Росії євразійська архітектура безпеки — насамперед інструмент перегляду сформованих після холодної війни механізмів регіонального порядку та послаблення західного впливу.

Для Білорусі участь у таких ініціативах має додаткове значення: вона створює можливість підтримувати міжнародні контакти, демонструвати власну дипломатичну суб’єктність і підвищувати політичну цінність Мінська для Москви.

Проте саме тут виникає головне протиріччя білоруської політики. Чим тіснішою стає військово-політична інтеграція з Росією, тим менше можливостей залишається для самостійного зовнішньополітичного маневру.

Центральна Азія не готова до однозначного вибору

Найважливішим обмеженням російських планів залишається позиція держав Центральної Азії.

Казахстан, Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан мають різні економічні та безпекові залежності від Росії, але їх об’єднує прагнення уникнути ситуації, за якої регіональна інтеграція перетворюється на інструмент зовнішньополітичного підпорядкування.

Казахстан зацікавлений у збереженні економічних переваг Євразійського економічного союзу, водночас розвиваючи транспортні коридори та партнерства, що зменшують залежність від російської інфраструктури.

Узбекистан, який не є членом ЄАЕС, зберігає більшу інституційну свободу у формуванні зовнішньоекономічної політики. Для Ташкента принциповим залишається залучення інвестицій, технологій і міжнародних партнерів без прийняття додаткових політичних зобов’язань.

Киргизстан і Таджикистан значною мірою залежать від російського ринку праці та економічних зв’язків із Москвою. Водночас вони також зацікавлені в диверсифікації зовнішніх відносин.

Тому участь центральноазійських представників у євразійських форумах не слід автоматично трактувати як підтримку російського бачення майбутнього регіону.

Для більшості держав регіону подібні майданчики залишаються способом підтримувати діалог, отримувати інформацію про наміри партнерів і не втрачати доступ до різних дипломатичних форматів.

Економічна інтеграція та санкційний чинник

Окремого значення набуває економічний вимір трансформації Євразії.

Міжнародні санкції проти Росії та Білорусі прискорили зміну торговельних маршрутів, структури імпорту й експорту та ролі держав-посередників.

Для Москви розвиток альтернативної транспортної інфраструктури, розрахункових механізмів і торговельних зв’язків із країнами Азії став питанням економічної стійкості.

Білорусь, зі свого боку, дедалі більше залежить від російського ринку та логістичних можливостей РФ. Це посилює асиметрію економічних відносин між двома державами.

Водночас збільшення торгівлі між Росією та іншими країнами Євразії не завжди означає політичне зближення. Для багатьох держав регіону економічна взаємодія з Москвою залишається прагматичним вибором, який вони намагаються поєднувати зі співпрацею із Заходом та Китаєм.

Особливої уваги потребують ризики реекспорту товарів подвійного використання, непрозорих посередницьких схем та використання регіональної логістики для обходу експортних обмежень. Водночас сам факт зростання торгівлі не є доказом порушення санкцій: для таких висновків необхідний аналіз конкретних товарів, компаній, маршрутів і кінцевих отримувачів.

Чи можлива нова система безпеки без Європи?

Головна проблема концепції загальноєвразійської безпеки полягає в суперечності між заявленою інклюзивністю та реальними політичними інтересами її ініціаторів.

Росія просуває ідею широкого континентального механізму, який мав би об’єднати різні регіональні організації. Проте без узгодження фундаментальних принципів суверенітету, територіальної цілісності та неприпустимості застосування сили створення дієвої системи колективної безпеки залишається малоймовірним.

Крім того, Китай, Індія, Туреччина та держави Центральної Азії мають власні уявлення про майбутній регіональний порядок. Їхня зацікавленість у багатосторонньому діалозі не означає готовності підтримати політичне лідерство Москви.

Найімовірніше, у середньостроковій перспективі Євразія розвиватиметься не як єдина система безпеки, а як простір кількох паралельних форматів співпраці, між якими держави намагатимуться зберігати баланс.

Наслідки для України

Для України трансформація євразійського простору створює як ризики, так і нові дипломатичні можливості.

Основний ризик полягає в тому, що Росія намагатиметься використовувати багатосторонні регіональні формати для нормалізації власного міжнародного становища, просування вигідних їй підходів до безпеки та послаблення політичної ізоляції.

Водночас зростання самостійності центральноазійських держав відкриває можливості для поглиблення української співпраці з регіоном у сферах торгівлі, транспорту, технологій, освіти та експертної дипломатії.

Українській зовнішній політиці важливо розрізняти участь держав у міжнародних заходах і реальну підтримку російських ініціатив. Надмірне ототожнення Центральної Азії з позицією Москви лише звужуватиме можливості для розвитку двосторонніх відносин.

Ключовий висновок полягає в тому, що Росія прагне інституційно закріпити свій вплив у Євразії, але дедалі більше змушена враховувати інтереси інших центрів сили. Саме ця суперечність визначатиме майбутнє регіональних інтеграційних процесів і створюватиме простір для дипломатичної активності України.

Підписуйтеся на новини Фонду