У сучасному світі питання глобальної політики нерозривно пов’язані із взаємовідносинами двох домінуючих сил – США і Китаю. Їхня взаємодія не тільки визначає геополітичну мапу світу, а й економічний ландшафт, а також безпекову кон’юнктуру в різних регіонах. Сьогодні США і Китай, безсумнівно, стоять пліч-о-пліч як стратегічні партнери, змагаючись за світове лідерство. Однак, незважаючи на притаманні їм амбіції, вони виявилися неготовими до критичного протистояння один одному, усвідомлюючи високий рівень економічної взаємозалежності, що призводить до пошуку компромісних рішень і відходу від “червоної межі”.

 

4 квітня Міжнародний Благодійний Фонд Громадської Дипломатії провів експертну дискусію, присвячену обговоренню ролі цих двох акторів у формуванні нового світового порядку. Захід спрямований на аналіз і розуміння динаміки відносин між двома найбільшими економіками світу, а також їхнього впливу на геополітичну стабільність.

 

В обговоренні прийняли участь Ігор Литвин, Надзвичайний і Повноважний посол України в КНР (1999–2001), Голова Правління асоціації Українсько-Китайського Стратегічного Партнерства, Петро Шевченко, аналітик, автор на LB.ua, Аліна Гриценко, Головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, Анастасія Чаленко, проектний менеджер Фонду Громадської Дипломатії.

 

У контексті сучасних політичних відносин між США і Китаєм, експерти обговорили можливі військові ризики навколо Тайваню і Корейського півострова, а також фактор зростаючої економіки Індії в подальшому розвитку Китаю. Чи відіграватиме Індія роль “диверсифікатора” політичних та економічних ризиків для США? Які ключові економічні виклики стоять перед обома країнами, і які ризики виникають при наростанні напруженості у відносинах між ними?

 

Крім того, експерти також обговорили можливі зміни в економічних і політичних взаємовідносинах між Євросоюзом, США та Китаєм, особливо в разі, якщо нове керівництво США візьме курс на ізоляціонізм. Важливим питанням стало також місце України в сучасній міжнародній архітектурі безпеки, її роль у забезпеченні міжнародної стабільності та можливі способи відновлення стратегічних партнерських відносин із КНР за умови збереження відносин зі США.

 

Ключові тези:

 

Ігор Литвин про політичний вимір взаємовідносин між КНР та США в контексті питань безпеки: “Справа в тому, що ми маємо реальну ситуацію у світі, коли настає ера двополярності. Звичайно, можемо говорити про те, що, як Ви вже згадали, іде конкуренція за лідерство світів, але ми чітко розуміємо, що лідерство США вже мають дуже багато років. Зараз до цього лідерства підтягується Китайська Народна Республіка, яка чітко усвідомлює, що прямого протистояння з США вона допустити не може, тому що, по-перше, немає такої сили, на рівні якого перебувають США, а, по-друге, протистояння в XXI столітті таких держав, як США і КНР, просто не вигідно нікому. Я б тут послався на думки китайських експертів, які говорять про те, що у Сі Цзиньпіна є “стовпи”, на яких базуються відносини КНР і США. Перше – це спільно формувати правильне сприйняття один одного. Якщо йде якась акція, спрямована однією державою на захист або просування своїх інтересів, то це можна сприйматися іншою державою, не в тому руслі, на який розраховує перша держава. Друге – це ефективно вирішувати розбіжності разом, що тісно пов’язане з першим посиланням. І тут зрозуміло, що якщо дві найбільш могутні держави в світі порозуміються, то всім іншим державам буде добре. Третє – сприяти взаємовигідній співпраці. Звичайно, що ця теза обумовлюється прагненням займати і просувати свої лідеруючі позиції в економічному світі. Тим більше, що глобальна економіка абсолютно взаємопов’язана; всі це розуміють, і від того руху, який робить одна чи інша сторона, залежать і рухи у відповідь. Четверте – взаємно брати відповідальність як великі держави. Тут абсолютно все зрозуміло, тому що обидві держави є постійними членами Ради безпеки ООН. Вони за великим рахунком відповідають за долю людства, тому що вони достатньо могутні, аби зробити повний позитив для планети або повний негатив для планети. Але ми це не розглядаємо, тому що всі розуміють, що повний негатив для планети стосується всіх, і переможців тут бути не може. П’яте – сприяти культурному обміну. Звичайно, тут дуже складно про щось говорити, тому що особливість китайської нації відрізняється стовідсотково від особливості американської нації, яка складалася певними роками, десятиліттями, з шматків різних інших національностей, вихідців з різних країн. А китайська нація – це те, що уособлює собою, і тут, звичайно, культурний обмін налагодити звичайно важко. Враховуючи все, що я сказав, що стосується вашого запитання, чи є ризики, звичайно, ризики є. Але я не вірю в те, що обидві сторони, що Сполучені Штати Америки, що Китайська Народна Республіка мають на увазі вирішення оцих ситуацій, які зараз склалися навколо Тайванського острова і Корейського півострова військовим шляхом.”

 

Петро Шевченко про викилики для двосторонніх відносин США та КНР: “Економічні ризики, які можуть виникнути через саме в першу чергу геополітичне протистояння між Китаєм та США, носять трьохзначний характер. Це стримування, яке включає в себе не тільки, наприклад, військово-політичні дії, а також і економічні. І це також певні торгівельні війни, які продовжувалися, і я думаю, що вони будуть в подальшому ще наростати, особливо, якщо в США до влади прийде президент, який буде більш орієнтований на ізоляцію. Тобто, одним словом, якщо це позначиться на відносинах власних Китаю і США, це також буде відображатися і на Європейському Союзі. Як Ви правильно підкреслили, це ідея стратегічної автономії, яку Китай вже неодноразово продвигав у діалозі з такими європейськими країнами, як Німеччина, Франція. Вона зустрічається в тому, що Китай хоче перехопити ось цю пальму економічного співробітництва з Європейським Союзом, якщо її полишить США. Чому для Китаю це дуже важливо? По-перше, чим більше буде збільшуватися тиск, в першу чергу технологічний, з боку США, а це ж не тільки, наприклад, експорт технологій, це також заборонений експорт певного устаткування, яке може бути використано для створення напівпровідників і так далі. Тобто Китай зацікавлений в європейських високих технологіях. Якщо американські високі технології будуть для нього недоступні, він хоче перехопити європейський ринок високих технологій. По-друге: поки що торгівельно-економічні зв’язки між Китаєм та США зберігаються на доволі високому рівні, і навіть торговельний оборот між Китаєм та США демонструє позитивну динаміку. Але незважаючи на це, вже очевидно, що Китай вирішив переорієнтуватися на інший рівень, і тому він хоче “застобити” європейський споживчий ринок, тому що, як ми вже розуміємо, поки що власний китайський ринок не може компенсувати Китаю втрату зовнішніх ринків. І, по-третє, для Китаю дуже важливо отримати європейські інвестиції, тому що це співробітництво, імпорт (саме китайський) з Європейського Союзу, буде дуже позитивним для європейських корпорацій.”

 

Петро Шевченко про значення розмови Байдена та Сі: “Це однозначно дуже позитивний сигнал, що ця розмова відбулася, і я думаю, що вона позитивна на двох треках. По-перше, на глобальному, треці, тому що ми бачимо, що ця розмова, вона відбулася тлі ескалації російсько-української війни. По-друге, зараз можливо розгорнеться ще одне збройне протистояння на Близькому Сході, і для США дуже важливо розуміти позицію Китаю, враховуючи зв’язки Китаю з Теграном, які є доволі таки потужними, якщо не сказати, навіть, союзницькими. Якщо ж казати про економічну компоненту цієї розмови, то я думаю, вона була більш фундаментальною у цій розмові і направлена на те, щоб підкорегувати або посилити там, де це можливо, економічне співробітництво між Китаєм та США на тлі, власне, цієї глобальної конфронтації, їх конкуренції. І якраз після цієї розмови з’явилася інформація, що відбудеться візит міністр фінансів США до Китаю, що знову ж таки вкладається в цю генеральну канву зустрічей Байдена і Сі Цзіньпіна у Сан-Франциско, яка направлена на те, щоб максимально посилити економічну співпрацю там, де це можливо, а там, де це вже неможливо, вже ми розумімо, що вони будуть намагатися якось контролювати, управляти цією конкуренцією.”

 

Аліна Гриценко про роль Індії на геополітичній арені та відносини с США та Китаєм: “Індія зараз дійсно стає свого роду зовнішньополітичним трендом для багатьох держав, і для України в тому числі. І це зумовлено багатьма факторами. Перше, Індія – це країна, яка дуже динамічно розвивається і в демографічному плані, і в технологічному плані, в економічному безумовно. Це країна, яка минулого року обійняла місце п’ятої економіки світу, якщо не помиляюся, обійшла свою колишню метрополію – Великобританію. З одного боку, Індію мотивує певна схожість з Китаєм, можна провести паралелі. Коли Сі Цзіньпін прийшов до влади, до речі, майже в той самий час, як на Нарендра Моді, він оголосив за останні 10 років кілька досить суттєвих фундаментальних концепцій для розвитку Китаю, зокрема, наприклад, про “китайську мрію”, тобто про відродження китайської нації. У Індії зі свого боку є концепція Нарендри Моді Акхан-Пхарад, тобто Великої Індії. Це Make India Great Again або Make China Great Again, тому що це дві фундаментальні держави, які налічують вже кілька тисяч років, і вважають, що вони дійсно мають подекуди навіть більше прав для того, аби називатися глобальними країнами, глобальними лідерами…Знову ж таки, однією з мотивацій для Індії є Китай і бажання здобути з ним певного паритету. Про ядерний паритет поки що мови не йдеться, тому що там абсолютно неспівставні цифри, а в тому, що стосуються конвенційного озброєння, тут Індія дійсно розвивається досить потужно. І можна зазначити, що певною мірою російсько-українська війна повпливала в цьому контексті на Індію. Чому? Тому що РФ на сьогоднішній день повністю сконцентрована на тому, аби всі ресурси кидати на підтримку війни, на підтримку фронту. В той же час РФ виявляється неспроможна виконувати свої зобов’язання по певним контрактам з тими країнами, з якими вона має домовленості щодо військово-технічного співробітництва. Це стосується як Індії, так і Індонезії, так і В’єтнаму. Тобто неспроможність ремонтувати, неспроможність техніку, неспроможність постачати запчастини і так далі, підтримувати озброєння і так далі. Плюс ще діють також ефективно санкції, виникають проблеми з логістикою. Що Індія робить? Індія, зберігаючи при цьому відносини з Російською Федерацією, але не роблячи ставку на Росію, продовжує шукати альтернативні жерела постачальників і спрямовує свою увагу на Францію і на Ізраїль. Франція теж є досить таким яскравим прикладом, як Індія поступово зростає в очах європейських держав в різних сферах діяльності, не тільки військово-технічній співпраці. Для Данії, наприклад, Індія важлива в контексті розвитку зеленої енергетики, альтернативної енергетики. При цьому варто відзначити, що на сьогоднішній день репутація Індії певною мірою стабільна. Незважаючи на те, що Індія, так само як і більшість країн Глобального півдня, змінила нейтральну позицію щодо російсько-української війни, Індії вдалося витримати удар і витримати критику щодо такого «sitting on the fence». На відміну від Китаю, який, маючи конфронтацію зі Сполученими Штатами Америки, стає більш токсичним для певних держав, зокрема Глобального півдня, які побоюються вторинних санкцій. Зараз така ситуація утворилася, що Індія може перехопити ініціативу, що Індія і робить. І всі ці міжнародні майданчики, міжнародні різноманітні конференції, які Індія організовує, зокрема «Raisia dialogue», це і є, власне, підтвердженням того, що Індія зростає в якості регіонального лідера. І при цьому Індії вдалося зберегти стабільні відносини зі Сполученими Штатами Америки, які зацікавлені в таких відносинах з Індією, тому що “ворог мого ворога – мій друг”. Маючи проблематичні відносини з Китаєм, Штати так само зацікавлені в тому, аби підтримувати з Індією стабільні зв’язки.”

 

Аліна Гриценко про роль зовнішньополітичну стратегію України в контексті безпекового виміру: “У тому, що стосується безпекового виміру, на мій особистий погляд, для України немає альтернативи, окрім як йти разом рука об руку з нашими європейськими і трансатлантичними партнерами. Я свідомо вживаю термін «партнер» і не «союзник», але менше з тим, враховуючи розташування на європейському континенті, враховуючи складність стосунків з Російською Федерацією в тому, що стосується безпекового виміру, альтернативи співробітництва з європейськими державами як в двосторонньому форматі, які також будуть в майбутньому ініційовані в багатосторонніх форматах, різноманітних видах навчань, наприклад, як альтернативі повноцінному членству в НАТО, ми маємо усвідомлювати, що враховуючи складність стосунків з Російською Федерацією, питання атлантичної інтеграції залишається відкритим. Тому ми можемо принаймні розвивати стосунки військово-технічного співробітництва в двосторонньому форматі. Знову ж таки, це не заважає розвивати відносини з іншими державами в різних регіонах світу, в тому числі на глобальному півдні.

 

Щодо стратегічних відносин, з Китаєм я маю на увазі, проблема полягає в тому, що, в принципі, весь час, коли ми мали такий статус наших відносин, цей статус був переважно декларативним. З одного боку, Китай має таке ставлення до цієї стратегічності, досить декларативне, тому що статус стратегічних відносин Китай має з багатьма державами, навіть з Палестиною, тобто виникає питання, наскільки дійсно стратегічно важливою є та чи інша країна для Китаю. А що стосується безпекового виміру, я думаю, що навряд чи ми зможемо розвивати саме цей вид діяльності з Китаєм. З іншими азійськими державами, зокрема, знову ж таки, з Японією та Південною Кореєю, в нас є перспектива розвивати, наприклад, кібербезпеку, зважаючи на те, що ці дві держави зараз дуже активно намагаються розширювати спектр взаємодії з НАТО в тому числі…В тому, що стосується Китаю, ніхто не заважає, я думаю, нам продовжувати мати активне торговельне співробітництво. Наскільки вони відкриті, наскільки вони готові, наскільки вони готові не ставити палки в колеса, а навпаки бути відкритими до двусторонньої співпраці. Тому що на сьогоднішній день ми спостерігаємо певне небажання, відверто кажучи. Дуже вірогідно, що по закінченню війни Китай спробує збільшити свою присутність в Україні за рахунок інвестицій, за рахунок фінансування повоєнного відновлення. Тому що в будь-якому разі Китай, як і більшість інших азійських держав, розглядатиме Україну як певні ворота в Європу. І ми маємо дійсно зважати на такого потужного гравця, але діяти при цьому в рамках національних інтересів України.

 

В тому, що стосується безпекового виміру, я повторюсь, на мій погляд, це однозначно європейський континент, Північна Америка, тобто Трансатлантична цивілізація. В тому, що стосується економічних відносин, ми абсолютно вільні розвивати стосунки з тими країнами, які будуть відкриті до цього. З Китаєм в тому числі. Тому що в будь-якому випадку ми мусимо визнати, що на найближчі десятиліття американсько-китайська конфронтація це той тренд, який буде йти червоною лінією в розвитку системи міжнародних відносин. Кілька наступних десятиліть – це та нова реальність, в якій ми будемо змушені жити. Але, знову ж таки, балансування, адекватне розуміння наших зовнішньо-економічних пріоритетів і інтересів, це той фундамент, на якому ми зможемо будувати адекватну зовнішню політику.”