Центральна Азія стала одним із перших регіонів, де Туреччина після завершення холодної війни почала вибудовувати самостійну зовнішньополітичну лінію. Уже на початку 1990-х років регіон розглядався як простір, у якому поєднувалися геополітичні інтереси та символічний ресурс спільної тюркської спадщини. Водночас із самого початку було очевидно, що можливості Туреччини у Центральній Азії є обмеженими з огляду на її економічний потенціал і відсутність важелів прямого політичного чи військового впливу, порівнянних із тими, які мали інші зовнішні актори . У цих умовах пошук альтернативних інструментів закріплення присутності в регіоні став не просто бажаним, а необхідним елементом зовнішньої політики Анкари.

Починаючи з 2000-х років, взаємодія Туреччини з державами Центральної Азії поступово набула більш структурованого характеру. Контакти перестали обмежуватися політичними деклараціями та періодичними візитами, натомість акцент змістився на формування стійких каналів співпраці у гуманітарній та культурній сферах. У цей період помітно зросла роль інструментів м’якої сили, які дозволяли Туреччині працювати не лише з урядовими елітами, а й із ширшими суспільними групами, насамперед через освіту, культуру та програми розвитку.  

Важливим чинником цієї стратегії стала історико-культурна близькість, зокрема апеляція до тюркської ідентичності, яка використовувалася як основа для побудови гуманітарних контактів. Проте сам по собі цей чинник не гарантував ефективності. Дослідження м’якої сили Туреччини показують, що культурна спорідненість набуває практичного значення лише тоді, коли вона підкріплюється конкретними програмами та інституційною присутністю, здатною забезпечити регулярність і повторюваність впливу.  

Інституційні механізми реалізації м’якої сили Туреччини в Центральній Азії

Інституційна карта зовнішньої культурної та освітньої політики Туреччини. Джерело: [Figure 1, ст. 4, 3]

Саме інституційні механізми дозволяють Туреччині забезпечувати сталість і системність м’якої сили в Центральній Азії. Протягом останніх десятиліть у турецькій зовнішній політиці сформувалася модель, у межах якої гуманітарний, культурний та освітній вплив реалізується через спеціалізовані державні та напівдержавні структури. Їхня діяльність охоплює як проєкти розвитку та соціальної інфраструктури, так і мовно-культурні та освітні програми, що створює багаторівневу архітектуру впливу та дозволяє підтримувати регулярну присутність Туреччини в регіоні .

Одним із центральних елементів цієї архітектури є Турецьке агентство співробітництва та координації (TİKA), яке з початку 1990-х років відіграє ключову роль у реалізації проєктів розвитку в країнах Центральної Азії. У Киргизстані з початку співпраці було реалізовано понад 1 300 проєктів і заходів, зосереджених передусім у сферах освіти, медицини, професійного навчання та розвитку соціальної інфраструктури, що свідчить про довготривалу та системну присутність агентства в країні . В Узбекистані діяльність TİKA охоплює майже 900 проєктів, спрямованих на підтримку освітніх і медичних закладів, розвиток сільського господарства, інфраструктури та інституційної спроможності місцевих партнерів . У Таджикистані реалізовано понад 400 проєктів, основний акцент у яких зроблено на освіті, охороні здоров’я, підготовці кадрів і соціально орієнтованих ініціативах . У Туркменистані кількість реалізованих проєктів і заходів перевищує 500, при цьому діяльність агентства зосереджена на освітніх, медичних, інфраструктурних і культурно-гуманітарних напрямах . У Казахстані з початку співпраці було здійснено близько 500 проєктів, значна частина яких пов’язана з розвитком освіти, підтримкою соціальної інфраструктури та збереженням культурної спадщини .  

Загалом розвиток діяльності Турецького агентства співробітництва та координації в Центральній Азії демонструє, що його гуманітарна присутність не обмежується проєктами соціально-економічного характеру, а поступово розширюється у сферу культури як самостійного виміру м’якої сили. У 2024–2025 роках саме через культурні ініціативи агентство дедалі виразніше працює з символічним і ціннісним рівнем взаємодії, поєднуючи просвітницькі, медійні та креативні формати з регіональним контекстом і локальними культурними практиками.  

У Киргизстані одним із таких напрямів стала підтримка аудіовізуальних проєктів, пов’язаних із тематикою тюркського світу, зокрема організація публічних показів документального кіно . Такий формат поєднує культурно-просвітницьку функцію з формуванням спільного історичного наративу, що апелює до ідеї культурної близькості та спільного минулого. У Таджикистані впродовж року акцент було зроблено на розвитку медіасередовища через освітньо-культурні ініціативи для молодих фахівців у сфері комунікації, що дозволяє впливати на гуманітарний дискурс опосередковано, через підготовку кадрів, здатних інтегрувати культурні меседжі в локальний інформаційний простір. В Узбекистані реалізація культурної політики у 2025 році поєднувала традиційну спадщину з креативними індустріями: підтримка заходів, присвячених традиційному одягу, ремеслам і сучасному дизайну, сприяла включенню культурної спадщини в актуальний соціально-економічний контекст і створенню платформ для міжрегіональної творчої взаємодії.

Турецьке агентство співробітництва та координації (TİKA), Міжнародна організація тюркської культури (TÜRKSOY), Міністерство культури Узбекистану та Ферганська губернія спільно організували «VI Тиждень жінок та моди у тюркському світі» в Маргілані, Узбекистан. 

У Туркменистані та Казахстані у 2024-2025 роках культурна присутність Туреччини через TİKA набула більш інституціоналізованих форм. У Туркменистані підтримка міжнародних кінематографічних і культурних подій сприяла формуванню регіональних творчих мереж і зміцненню ролі країни в ширшому тюркському культурному просторі, де Туреччина виступає одним із координаторів культурного діалогу. Водночас у Казахстані культурні ініціативи були спрямовані на збереження історичної пам’яті та закріплення культурної спадщини через створення і підтримку спеціалізованих культурних центрів і просторів пам’яті. Такі проєкти інтегруються в місцеву культурну інфраструктуру і мають довготривалий ефект, оскільки продовжують функціонувати незалежно від окремих подій, забезпечуючи сталість гуманітарної присутності Туреччини.

4-й Всесвітній тюркський кінофестиваль «Коркут Ата» в Ашхабаді, організований за підтримки Турецького агентства співробітництва та координації (TİKA) як платформа культурної взаємодії митців і кінопрофесіоналів тюркського світу. 

Дані за 2024 рік дозволяють оцінити масштаб і спрямованість цієї діяльності в ширшому контексті. Упродовж року TİKA реалізувала понад 1 600 проєктів і заходів, з яких значна частина була зосереджена в освітньому, медичному та соціальному секторах. Загальний обсяг офіційної розвиткової допомоги Туреччини у 2024 році становив 7,42 млрд доларів США, при цьому діяльність агентства розглядається як один із інструментів підтримки міжнародної видимості та довгострокової присутності країни в різних регіонах, зокрема в Центральній Азії. У цьому контексті TİKA формує практичний вимір м’якої сили, пов’язаний із безпосереднім досвідом співпраці та конкретними результатами на місцевому рівні.

Поряд із розвитковими проєктами важливу роль відіграє культурно-мовний напрям, який реалізується через Інститут Юнуса Емре. Його діяльність спрямована на поширення турецької мови, культури та мистецтва за кордоном і формування сталих гуманітарних контактів. Станом на кінець 2019 року мережа інституту налічувала 58 культурних центрів у 48 країнах, при цьому Центральна Азія залишалася одним із регіонів його пріоритетної уваги . Мовні курси та культурні програми створюють регулярні формати взаємодії, які сприяють формуванню позитивного сприйняття Туреччини та підтримують її присутність у гуманітарному просторі регіону.

Таблиця з даними про поширення турецької мови через Інститут Юнуса Емре. 

Кількісні показники цієї діяльності відображають її масштаб. Загальна кількість слухачів курсів турецької мови, організованих через мережу Інституту Юнуса Емре, перевищує 140 тисяч осіб, що свідчить про стабільний попит на мовно-культурні програми та інституційну спроможність підтримувати їх у довгостроковій перспективі . Водночас для Центральної Азії характерною залишається відносно обмежена фізична присутність інституту, що зумовлює концентрацію активностей у великих міських центрах і підкреслює значення партнерських форматів співпраці з місцевими установами.

Третім важливим інституційним компонентом м’якої сили Туреччини є діяльність Управління у справах турків за кордоном та пов’язаних із ними громад (Presidency for Turks Abroad and Related Communities / YTB), яке виступає центральним координатором державної політики у сфері освітніх, гуманітарних і соціальних програм для іноземних громадян. Діяльність інституції має на меті не лише розширити присутність Туреччини, а й сприяти збереженню історичного та культурного надбання турецьких і споріднених громад, а також підтримувати діалог із місцевими спільнотами країн, де ці громади проживають.

Функціонування цієї інституції вибудовується навколо створення сталих каналів взаємодії між Туреччиною та іноземними освітніми й академічними спільнотами. Управління охоплює координацію програм академічної мобільності, підтримку іноземних студентів і молодих фахівців, розвиток професійних та експертних мереж, а також роботу з випускниками турецьких освітніх програм. Такий підхід дозволяє зберігати довгострокові зв’язки з учасниками освітніх ініціатив після завершення їхнього формального навчання та підтримувати їхню залученість до турецького гуманітарного й інтелектуального простору.

Саме діяльність YTB створює організаційну основу для реалізації масштабних освітніх ініціатив, які виходять за межі окремих програм і формують ширшу освітню присутність Туреччини в різних регіонах світу, зокрема в Центральній Азії.

Освітня політика Туреччини як інструмент м’якої сили

Наявність такої інституційної координації свідчить про те, що освіта в зовнішній політиці Туреччини розглядається не як допоміжний, а як стратегічний інструмент м’якої сили, що поєднує академічну мобільність із формуванням стійких людських і професійних мереж, які мають значення для міждержавних відносин у регіоні. Для держав Центральної Азії, де молодь відіграє важливу роль у суспільному та економічному розвитку, доступ до міжнародної освіти стає одним із ключових каналів зовнішнього впливу.

У центрі цієї політики перебуває державна стипендіальна програма «Türkiye Scholarships», яка за останні роки стала одним із наймасштабніших інструментів освітнього впливу Туреччини у світі. Ця програма фінансується урядом Туреччини та розрахована на студентів з усього світу, включно з країнами Центральної Азії. Вона пропонує можливість навчання на всіх рівнях вищої освіти – бакалавраті, магістратурі та аспірантурі – у провідних університетах Туреччини, повністю покриваючи витрати на навчання, проживання, турецьку мову, медичне страхування та інші потреби студентів. За даними адміністрації програми, у 2024 році кількість поданих онлайн-заявок до «Türkiye Scholarships» сягнула приблизно 121 830 із 170 країн, а кожного року відбирається близько 5 тисяч студентів, які стають стипендіатами цієї програми. Такий масштаб відбору відображає значну популярність програми серед молоді Центральної Азії, де студенти шукають можливості для міжнародної мобільності та отримання якісної освіти.

Програма вже має значну мережу випускників у глобальному контексті: загалом більше 15 тисяч осіб продовжують навчання в межах цієї стипендії, а попередні роки показували близько 165 тисяч поданих заявок на участь у програмі, з яких понад 4 тисячі студентів були відібрані для отримання підтримки (дані за 2022 рік). Ці цифри свідчать про те, що програма має значний освітній масштаб і високий рівень конкуренції, що робить її привабливим інструментом не лише академічного розвитку, а й дипломатичного впливу.

Важливою особливістю освітньої політики Туреччини є її довгострокова орієнтація. Освітній вплив не завершується отриманням диплому: значна увага приділяється роботі з випускниками, які після повернення до своїх країн зберігають професійні та соціальні контакти з Туреччиною. Через мережеві платформи, зустрічі та професійні ініціативи формується спільнота випускників, яка може відігравати роль посередника між Туреччиною та країнами Центральної Азії у науковій, освітній, адміністративній та бізнес-сферах.

Крім того однією з характерних особливостей цієї політики є створення та підтримка спільних університетських проєктів у Центральній Азії, які забезпечують постійну академічну присутність Туреччини в регіоні. На відміну від стипендіальних програм, що мають обмежений часовий горизонт, університети функціонують як довготривалі платформи освітнього, наукового та культурного обміну. Саме такі інституції розглядаються як один із найбільш стійких інструментів м’якої сили, оскільки вони поєднують підготовку кадрів, формування професійних мереж і символічну присутність держави в освітньому просторі іншої країни.

 Одним із найяскравіших прикладів такого підходу є Киргизько-турецький університет «Манас», створений у середині 1990-х років на міждержавній основі. Від початку він розглядався як довгостроковий гуманітарний проєкт, спрямований на формування спільного академічного простору між Туреччиною та Киргизстаном. Його інституційна модель поєднує елементи двох освітніх систем і передбачає активну участь турецьких академічних кадрів у навчальному процесі, що дозволяє не лише забезпечувати трансфер освітніх стандартів, а й закріплювати постійні канали наукової та методологічної взаємодії. Навчання турецькою та киргизькою мовами, а також акцент на гуманітарних і соціальних дисциплінах сприяють формуванню серед студентів культурної близькості та спільного інтелектуального поля. У 2017–2018 навчальному році в університеті навчалося близько 5 950 студентів, з яких понад 800 мали міжнародний статус; освітня структура включала дев’ять факультетів і декілька спеціалізованих шкіл, що свідчить про сформовану та багаторівневу академічну інфраструктуру. Університет функціонує як осередок підготовки фахівців, які інтегруються в національні інституції Киргизстану, водночас зберігаючи стійкі зв’язки з турецьким академічним середовищем, що підсилює довготривалий ефект освітнього впливу.

Кампус Киргизько-турецького університету «Манас» у Бішкеку. 

Подібну роль у системі освітньої м’якої сили Туреччини відіграє Міжнародний казахсько-турецький університет імені Ходжі Ахмета Ясаві, розташований у Туркестані. Його створення було пов’язане з міждержавними домовленостями між Казахстаном і Туреччиною та з ідеєю підготовки кадрів для тюркомовного простору. Важливою особливістю цього університету є поєднання символічного та практичного вимірів освітньої політики. Туркестан як історичний і духовний центр тюркського світу надає університету додаткового культурного значення, тоді як широка академічна пропозиція дозволяє залучати студентів різних спеціальностей, не обмежуючись гуманітарною сферою. У 2018–2019 навчальному році тут навчалося понад 8 600 студентів, з яких 1 300 представляли інші країни тюркського простору, що підтверджує роль університету як регіонального освітнього хабу й майданчика для формування горизонтальних міждержавних зв’язків у Центральній Азії. У цій конфігурації Туреччина постає не лише як донор окремих освітніх програм, а як центр тяжіння ширшої академічної співпраці.

Міжнародний казахсько-турецький університет імені Ходжі Ахмета Ясаві, Туркестан. 

Новішим елементом цієї архітектури є створення Міжнародного університету тюркських держав у Ташкенті, що свідчить про прагнення поширити інституційну модель освітньої взаємодії ще на один ключовий центр регіону. На відміну від класичних двосторонніх університетських проєктів, цей формат апелює до багатосторонньої логіки співпраці в межах тюркського простору, що дозволяє розглядати його як спробу інституціоналізувати освітню м’яку силу на регіональному рівні. Попри те, що ефективність цього проєкту ще складно оцінити з огляду на його відносну новизну, сам факт його створення демонструє послідовність турецької освітньої політики та прагнення закріпити свою присутність у Центральній Азії не лише через мобільність студентів, а й через сталі університетські структури.    

Загалом турецькі університети в Центральній Азії формують окремий вимір м’якої сили, який доповнює стипендіальні програми та роботу з випускниками. Вони створюють локальні осередки турецької академічної культури, знижують бар’єри для доступу до освіти та сприяють формуванню змішаних професійних і соціальних мереж. Водночас їхній вплив має точковий характер і поступається за масштабами освітній присутності деяких інших зовнішніх акторів у регіоні. Однак саме через поєднання інституційної стабільності, символічного значення і роботи з людським капіталом ці університети залишаються одним із найбільш ефективних і довготривалих інструментів освітньої м’якої сили Туреччини в Центральній Азії.

Культурні інструменти впливу Туреччини

Крім того освітній напрям не є єдиним каналом гуманітарного впливу, оскільки іншим не менш важливим пластом м’якої сили Туреччини в регіоні виступає культурний вимір. Культурна політика Туреччини в Центральній Азії не зводиться до поодиноких символічних акцій, а формується як багаторівнева система, що охоплює масову культуру, мовно-культурну взаємодію та регіональні формати спільної культурної участі, орієнтовані на ширші суспільні аудиторії. Одним із найбільш масштабних інструментів цього впливу залишається аудіовізуальний медіаконтент. Упродовж 2023–2024 років Туреччина зберігала позиції одного з провідних світових експортерів телевізійних серіалів, а загальний обсяг експорту телевізійного контенту у 2023 році оцінювався приблизно у 600 млн доларів США, при цьому значна частина аудиторії припадала на країни Євразії, включно з Центральною Азією. Для регіону цей інструмент має особливу вагу, оскільки серіали та телевізійні формати поширюються через національні телеканали та цифрові платформи, не потребуючи фізичної культурної присутності Туреччини. Через повторювані сюжетні лінії, образи міського життя, соціальної мобільності та сімейних цінностей формується стійке уявлення про Туреччину як сучасну, динамічну й культурно близьку країну, що значною мірою пояснює ефективність медіа як інструменту м’якої сили в регіоні.

Важливим доповненням до цього медіавиміру є тюркськомовне мовлення, орієнтоване безпосередньо на аудиторію Центральної Азії. Канал «TRT Avaz» спрямований на глядачів Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Туркменистану та Таджикистану і використовує тюркські мови як основу комунікації. Програмна сітка охоплює культурні, історичні, музичні та інформаційні формати, що сприяє формуванню спільного гуманітарного простору та зменшенню мовного бар’єра. Регулярність мовлення й адаптація контенту до мовних і культурних особливостей регіону дозволяють інтегрувати турецький культурний продукт у повсякденне медіаспоживання населення Центральної Азії.

Іншим культурним інструментом є спільні тюркські культурні платформи, насамперед ініціативи в межах Міжнародної організації тюркської культури (TÜRKSOY) та Організації тюркських держав. Їхня діяльність формує наднаціональний рівень культурної взаємодії, у межах якого Туреччина діє не ізольовано, а як один із ключових координаторів спільного гуманітарного простору. На відміну від двосторонніх культурних програм, ці платформи ґрунтуються на принципі багатосторонньої участі, що дозволяє поєднувати символічний вимір спільної тюркської ідентичності з практичними форматами культурної співпраці та інституційного партнерства між країнами Центральної Азії.

Одним із практичних механізмів діяльності цих платформ стала ініціатива культурних столиць тюркського світу. У 2024 році місто Анау в Туркменистані було визначене культурною столицею тюркського світу, що супроводжувалося проведенням масштабних культурних заходів за участі митців із різних країн регіону. У 2025 році цей статус було передано місту Актау в Казахстані, де реалізовано серію культурних, освітніх і наукових подій, спрямованих на зміцнення міжкультурних зв’язків у тюркському просторі. Ефективність цього формату полягає в тому, що культурна взаємодія відбувається на регіональному рівні та сприймається як спільна ініціатива, що знижує політичну чутливість культурних контактів і водночас посилює горизонтальні зв’язки між учасниками.

Варто також відзначити зростання ролі цифрових культурних інструментів у 2024–2025 роках. Активне використання соціальних мереж, онлайн-платформ і цифрового відеоконтенту дозволяє компенсувати обмежену фізичну присутність культурних центрів і забезпечує масштабність охоплення, що є критично важливим для регіону з молодою та мобільною аудиторією. У сукупності ці інструменти формують багатошаровий культурний вплив, який поєднує емоційне сприйняття через медіа, мовно-культурну взаємодію та регіональні формати спільної культурної участі.

Висновки

 У підсумку можна стверджувати, що м’яка сила Туреччини в Центральній Азії сформувалася як цілісна й інституційно закріплена система гуманітарного впливу, яка компенсує обмежені можливості прямого політичного або економічного тиску.   Ефективність цієї моделі значною мірою забезпечується інституційною архітектурою м’якої сили. Турецьке агентство співробітництва та координації, Інститут Юнуса Емре, Управління у справах турків за кордоном та пов’язаних з ними громад, а також освітні й медійні структури діють не ізольовано, а як взаємопов’язані елементи єдиного підходу. Саме ця координація дозволяє поєднувати проєкти розвитку, культурні ініціативи та освітні програми в багаторівневу систему, що підтримує регулярність і повторюваність впливу, а отже – його сталість у часі.

Освітній вимір м’якої сили Туреччини демонструє особливу результативність у Центральній Азії. Стипендіальні програми, спільні університети та робота з випускниками створюють довготривалі людські й професійні мережі, які зберігають зв’язок із Туреччиною після завершення формальної освіти. Такі зв’язки мають кумулятивний ефект: вони поступово інтегруються в наукові, адміністративні та бізнес-середовища країн регіону, формуючи неформальні канали взаємодії та взаєморозуміння. Університетські проєкти, на відміну від короткострокових програм мобільності, забезпечують постійну академічну присутність Туреччини та закріплюють її роль як одного з центрів тяжіння регіональної освітньої співпраці.

Культурний вимір доповнює цей освітній фундамент, розширюючи аудиторію впливу за межі академічних і елітних груп. Масова культура, тюркськомовні медіа, мовно-культурні програми та спільні культурні платформи працюють із широкими соціальними верствами, формуючи емоційно забарвлене та водночас впізнаване уявлення про Туреччину як культурно близьку й сучасну державу. Особливе значення має те, що значна частина цього впливу реалізується без необхідності масштабної фізичної присутності, що робить культурну політику гнучкою й адаптивною до умов регіону з великою територією та різнорідними соціальними контекстами.

Таким чином, м’яка сила Туреччини в Центральній Азії постає як довгостроковий проєкт, орієнтований не на швидкий політичний ефект, а на поступове формування гуманітарного простору співпраці. Саме через інституційну сталість, роботу з людським капіталом і багаторівневу культурну взаємодію Туреччина закріплює свою присутність у регіоні, створюючи підґрунтя для тривалих міждержавних і міжсуспільних зв’язків, здатних впливати на регіональну динаміку у середньо- та довгостроковій перспективі.

19 грудня у Національному університеті біоресурсів і природокористування України відбувся круглий стіл під назвою «Публічна дипломатія Центральної Азії: нові горизонти співпраці з Україною». Захід був організований БО «Міжнародний благодійний фонд громадської дипломатії» спільно з кафедрою міжнародних відносин і суспільних наук НУБіП України.

Із вітальними словами до учасників звернулися Олександр Лабенко, проректор НУБіП України з науково-педагогічної роботи та міжнародної діяльності, Федір Лавриненко, директор Фонду громадської дипломатії, Мухаммад Егамзод, радник Посольства Республіки Таджикистан в Україні, а також Інна Савицька, декан гуманітарно-педагогічного факультету НУБіП України.

У заході взяли участь представники дипломатичного корпусу держав Центральної Азії в Україні:
– Шамсіддін Абдуходжаєв, радник Посольства Республіки Узбекистан в Україні;
– Мухаммад Егамзод, радник Посольства Республіки Таджикистан в Україні;
– Сердар Какаджанов, перший секретар Посольства Туркменистану в Україні;
– Бегенч Союнов, третій секретар Посольства Туркменистану в Україні.

До дискусії також долучилися представники закордонних дипломатичних місій України , зокрема:
– Валерій Жовтенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Киргизькій Республіці;
– Юрій Савченко, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Узбекистан (2010–2019);
– Юсуф Куркчі, перший секретар Посольства України в Республіці Узбекистан;
– Олена Маснєва, другий секретар Посольства України в Республіці Казахстан.

Свої експертні думки та оцінки в ході бесіди також надали: Віра Константинова, голова правління ГО «Центр геополітичних досліджень “Константа Р енд Ді Груп”», Людмила Лановюк, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук НУБіП, науковці й викладачі Чорноморського національного університету імені Петра Могили, Національного університету «Одеська політехніка», Державного університету «Житомирська політехніка», а також студенти Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара та Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.

У межах заходу було презентовано нові проєкти Фонду громадської дипломатії: аналітичний дайджест «Стратегічний компас Центральної Азії», проєкт «Ключові публічні дипломати України» та аналітичний матеріал «Публічна дипломатія Центральної Азії». Презентовані матеріали можна завантажити натиснувши на посилання:

Публічна_дипломатія_Центральної_

Ключові_публічні_дипломати_України

Дайджест_Стратегічний_компас_Центральної_Азії

Висловлюємо щиру подяку всім учасникам, спікерам, партнерам та гостям заходу за активну участь, змістовні виступи й конструктивний діалог. Саме завдяки спільним зусиллям круглий стіл став важливим кроком до поглиблення взаєморозуміння, зміцнення довіри та розвитку практичної співпраці між Україною та країнами Центральної Азії

5 лютого 2025 року у приміщенні інноваційного парку UNIT.City відбувся музично-тематичний вечір «Таджикистан: відчуй дружбу», який організувало Посольство Таджикистану в Україні, спільно з Фондом громадської дипломатії та Київською дитячою школою мистецтв 2 ім. М.І. Вериківського. Захід був присвячений об’єднанню народів України та Таджикистану через демонстрацію культурного надбання кожної країни.

Серед запрошених гостей були керівники іноземних дипломатичних місій, політики, представники українського дипкорпусу, культурних та освітніх кіл.

В фоє приміщення, гостей зустрічала виставка картин українського художника Григорія Довженка і таджицьких художників, #МИРУ_ТОБІ_УКРАЇНО від всеукраїнського фотопроєкту ETHNO_FASHION_by_POTLOVA (авторка проєкту Катерина Потлова), фото пейзажів Таджикистану, зразки таджицького народного декоративно-прикладного мистецтва та музичних інструментів, міні-виставка мотанок народних майстринь України Олена Єременко та Інна Луппа.

Під час урочистої частини, слово мали організатори та співорганізатори заходу. Надзвичайний і Повноважний посол Таджикистану в Україні Давлаталі Назрізода акцентував на важливості культури у розвитку міжнародного співробітництва.

В своїй промові, директор Фонду громадської дипломатії Федір Лавриненко підкреслив важливість підтримки культурного діалогу: «Україна та Таджикистан мають багато спільного: це глибока повага до своєї історії, прагнення до миру та розвиток взаємної підтримки між нашими народами. Музика та культура – це універсальна мова, яка об’єднує серця, незалежно від кордонів. Завдяки сьогоднішньому вечору ми маємо унікальну нагоду не лише відкрити для себе красу таджицького мистецтва, але й зміцнити дружбу між нашими країнами».

Після офіційних промов, на гостей чекав святковий концерт, який включав в себе: виконання таджикистанських та українських народних пісень і танців, показ традиційних костюмів, читання віршів, трансляцію тематичних відео та лекцій про значення символів в культурах народів.

Захід подарував високоповажним гостям нові знання про особливості культури народів України і Таджикистану, гарний настрій, цікаві зв’язки та комунікації, які допоможуть у вирішення складних міжнародних питань. В свою чергу, команда Фонду громадської дипломатії надалі працюватиме над просуванням іміджу України за рахунок подібних проєктів, адже дана ініціатива продемонструвала свою ефективність у формуванні зовнішніх відносин між країнами, які побудовані на дружбі та взаєморозумінні.

20 серпня 2024 року в приміщенні прес-центру Національного інформаційного агентства «Укрінформ» відбувся круглий стіл на тему «Центральна Азія: медіаландшафт і російські впливи».

Організаторами заходу виступили Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки і Фонд громадської дипломатії.

Модерував захід аналітик Центру стратегічних комунікацій Максим Віхров, який акцентував свою увагу на актуальності запропонованої проблематики, адже Центральноазіатський регіон є для нас дуже важливим з точки зору інформаційних впливів проти РФ.

В рамках обговорення, аналітик Фонду громадської дипломатії Олексій Фещенко презентував власний проект «Вплив російської пропаганди на країни Центральної Азії», який було підготовано за участі представників Центру політичних досліджень Школи політики і права Алматинського університету менеджменту (Казахстан). В рамках дослідження, був проаналізований загальний стан інформаційної сфери в п’яти ключових країнах Центральної Азії (ЦА), виявлені найпопулярніші медіа в даних країнах, які тези використовує РФ для інформаційного впливу та виявлено ставлення громадян ЦА до російсько-української війни.

В результаті проведеного дослідження, експерт наголосив, що Кремль концентрує свій інформаційний вплив на консервативних медіа (ТБ, газети та інтернет-ресурси), проте нехтує альтернативними ЗМІ у вигляді соцмереж, які набувають все більшої популярності в країнах Центральної Азії. Окрім цього, найбільш оптимальну площину для вироблення інформаційної взаємодії мають Киргизстан і Казахстан. Це прослідковується в більшій свободі слова, розширеній базі представництв іноземних ЗМІ, а також зростаючої популярності інтернету для пошуку та обміну інформацією.

Виходячи з висновків, Олексій Фещенко наголосив, що Україні потрібно сформувати медійну стратегію в країнах Центральної Азії, активізувати роботу посольств шляхом розширення інформаційних відділів, а також збільшити кількість проектів в сфері культурної дипломатії.

Особливої унікальності та цінності заходу надало долучення до обговорення казахстанських партнерів Фонду. Директор Центру політичних досліджень Школи політики і права Алматинського університету менеджменту Даніал Саарі констатував, що російський інформаційний вплив на Казахстан залишається значним, тому українська позиція часто спотворюється за рахунок російської пропаганди.

«Здебільшого це стосується конфлікту в Донбасі та анексії Криму, де російська думка домінує. Проте, завдяки розвитку незалежних ЗМІ та соціальних мереж, у Казахстані також зростає інтерес до альтернативних джерел інформації, що дозволяє отримувати більш об’єктивні дані щодо ситуації в Україні», − відмітив пан Саарі.

Окрім цього, експерт поділився своїм баченням того, як Україна може взаємодіяти з Казахстаном у контексті боротьби проти російської пропаганди.

«Україна може посилити свій вплив у Казахстані через культурну дипломатію, співпрацю із незалежними ЗМІ та активну участь в освітніх програмах. Важливо також налагодити прямий обмін інформацією між казахстанськими та українськими журналістами та експертами. Спільні проекти та ініціативи, спрямовані на викриття дезінформації, можуть допомогти протидіяти російському впливу, пропонуючи казахстанській аудиторії альтернативні точки зору та факти».

Лаура Імангалієва, співробітник Центру політичних досліджень Школи політики і права Алматинського університету менеджменту, яка є співавтором презентованого дослідження, розповіла про свою частину роботи та поділилась своїми міркуваннями стосовно запропонованої проблематики.

«Сильні сторони російської пропаганди включають широке охоплення аудиторії та використання історичних та культурних зв’язків, які глибоко вкоренилися у країнах Центральної Азії. Проте російська пропаганда має слабкі сторони, які пов’язані з обмеженістю висвітлення альтернативних точок зору та надмірною залежністю від державної ідеології, що знижує довіру до неї серед критично налаштованих громадян.

Підсумовуючи, можна сказати, що російська пропаганда значно впливає на громадську думку в Казахстані, особливо серед людей похилого віку. Це є серйозною загрозою для інформаційної безпеки країни. Крім того, варто приділити увагу розвитку локального контенту національними мовами, який враховуватиме культурні та соціальні особливості регіону. Необхідно вживати заходів щодо протидії цій пропаганді, підвищувати медіаграмотність населення та створювати альтернативні джерела інформації, щоб забезпечити доступ до об’єктивної та незалежної інформації», − констатувала пані Імангалієва.

Також, в круглому столі взяли участь директор Фонду громадської дипломатії Федір Лавриненко, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко, політолог-міжнародник Віра Константинова, засновник компанії «Active group» Андрій Єременко, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» Дмитро Левусь, директор Програми російських і білоруських студій Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ярослав Чорногор, голова Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав Божко, аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.

Завантажити дослідження можна за посиланням Азія ЗМІ (українська версія) Asia media ENG

Повний запис круглого столу можна подивитись на YouTube-каналі «Укрінформу» за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=ml4LZRz60zs

Важливий крок до нових можливостей

Ми з радістю повідомляємо про підписання договору про співпрацю між Фондом громадської дипломатії та Університетом Григорія Сковороди в Переяславі, який був підписаний  29 травня 2024 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. Підписання відбувалося в конференц-залі імені Василя Сухомлинського за участі ректора закладу Віталія Коцура, проректора з наукової роботи та інноваційної діяльності Василя Дудар і декана факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеслава Редзюка. Цей договір є значущим кроком у зміцненні зв’язків між академічною спільнотою та громадянським суспільством, відкриваючи нові перспективи для всіх учасників.

Цілі співпраці:

1. Освітні ініціативи: Спільна розробка інноваційних навчальних програм, проведення семінарів та тренінгів для студентів та викладачів.
2. Наукові дослідження: Підтримка та реалізація спільних наукових проектів, обмін ресурсами та експертною підтримкою.
3. Соціальна активність: Участь у соціальних та волонтерських проектах, спрямованих на розвиток громадянського суспільства.
4. Міжнародна співпраця: Розширення контактів з міжнародними організаціями, участь у глобальних проектах та ініціативах.
5. Кар’єрні можливості: Стажування, практики та можливості працевлаштування для студентів та випускників.

Ми впевнені, що ця співпраця стане потужним стимулом для розвитку нових ініціатив та проектів, які принесуть користь як академічній спільноті, так і суспільству в цілому.

Запрошуємо всіх слідкувати за новинами на нашому веб-сайті та приєднуватися до майбутніх заходів, організованих в рамках цього партнерства!