Відкриті кордони з Польщею: контури нового регіонального союзу
Двосторонні відносини між Україною та Польщею переживали декілька складних періодів навіть після 2014 року через ряд трагічних моментів нашої спільної історії та активне накручування цього фактору окремими політичними групами з обох сторін. Разом з тим в Києві та Варшаві посилювалось чітке розуміння того, що агресивна політика Кремля – це глобальна загроза для існування обох наших держав й ми просто зобов’язані координувати спільні зусилля заради того, щоб вижити.
Новий виток нормалізації двосторонніх відносин розпочався за президенства Володимира Зеленського й вийшов на абсолютно інший рівень, як на мене, у 2021 році, коли загроза ескалації повномасштабних військових дій зі сторони Москви набула принципово іншого значення. Переломний момент настав після 24 лютого, коли українська держава постала перед найбільшим викликом своєї новітньої історії. Саме тоді стало зрозуміло, хто по-справжньому наші друзі, які готові реально підтримати український народ в скрутну хвилину, а хто – ні. Безперечно, поляки належать до категорії друзів, а Польща – стратегічний партнер.
Всупереч м’яко кажучи неоднозначній позиції Варшави в історії з МіГами, ми побачили головне – Польща стала одним з ключових провідників України на рівні ЄС. Це проявилося в публічній критиці офіційного Берліну, який в перший, критично важливий період війни, волів не помічати факту російської агресії та намагався зберегти business as usual з Москвою, попросту зливши інтереси України. Це проявилося на рівні безпрецедентної за своїми масштабами підтримки українських біженців на території Польщі. Й мова йде не про державну політику, а про ставлення абсолютної більшості поляків, які прихистили у своїх домівках мільйони наших громадян. Польща стала одним з ініціаторів масштабного інвестиційного плану з відбудови України на рівні Європейського Союзу, запропонувавши консолідувати на для цих цілей мінімум 100 мільярдів доларів. Варшава передала Україні понад 200 танків Т-72, що складає майже 50% від усього їхнього парку. Не говорячи про інші зразки озброєння та різного формату гуманітарну допомогу, що, в сукупності, перевищує позначку в 1,5 мільярда доларів.
Останні заяви польського президента Анджея Дуди про те, що між нашими державами зникне кордон й ми будемо максимально поглиблювати партнерські відносини та разом реагувати на будь які загрози – це чіткий показник створення нового регіонального союзу, який за своїм потенціалом зможе кардинально змінити баланс сил у Східній Європі. Мова йде по суті своїй про практичну реінкарнацію ідеї Балто-Чорноморського союзу в основі якого формування геополітичної вісі від Балтійського до Чорного моря. Станом на зараз чітко зрозуміло, що таке об’єднання вже набуло фактичного політичного сенсу через максимально тісне співробітництво між Україною, Польщею, Литвою, Латвією та Естонією.
До того, у фарватері потенційного утворення може опинитися Велика Британія, яка кардинально переглянула стратегію власної поведінки на міжнародній арені та цілком публічно декларує бачення України в якості стратегічного партнера в довгостроковій перспективі. Якщо додати до цього рівняння прагматичну Анкару та Азербайджан, то може вийти принципово новий альянс принаймні на військово-політичному рівні, набагато ефективніший за теперішній прототип НАТО. Звичайно, релікти формату НАТО або ЄС залишатимуться значною складовою світової політики в середньостроковій перспективі – це факт. Разом з тим, вже зараз стає очевидним кристалізація нового типу локальних або регіональних союзів в найкращих традиціях глокалізації, які будуть ефективно розвиватися паралельно з залишками наявних архаїчних систем.
