Вибори на Тайвані. Особливості, прогнози, наслідки

13 січня 2024 року на Тайвані пройдуть чергові президентські і парламентські вибори. Це важливий індикатор можливих змін в політичному і економічному векторах розвитку країни. Також, результати виборів максимально вплинуть на загальну безпеку в регіоні і можливість ведення діалогу з Китаєм для зниження військової напруги. Які потенційні результати виборів і як вони вплинуть на подальший розвиток подій в регіоні, детальніше в матеріалі.

Історична боротьба

Для розуміння загального контексту політичного протистояння та Тайвані, потрібно розуміти історичну ретроспективу подій, які сформували поточний стан речей, особливо в стосунках між материковою і острівною частиною Китаю. Питання Тайваню, в сучасному розумінні  сформувалося в 1949 році під час громадянської війни в Китаї, яка тривала з невеликим перервами протягом 20 років. Тоді націоналістична партія Ґоміньдан програла Комуністичній партії Китаю і вимушена була перегрупуватись на острів Тайвань. 1 жовтня 1949 року комуністи оголосили про створення Китайської Народної Республіки. Проте Ґоміньдан на чолі з лідером Чан Кайші (ліворуч на фото) не сприйняли рішення комуністів, назвавши це заколотом. Відповідно, боротьба продовжувалась, проте не у військовому вимірі, а в політико-дипломатичному.

Чан Кайші висловлював свої претензії на материкову частину Китаю до 1971 року. І це не дивно, адже саме до цього часу керівництво Китайської Республіки на Тайвані мало досить серйозне дипломатичне визнання. Хоча б згадати той факт, що Тайвань був одним із засновників ООН і постійним його членом Ради Безпеки. Тайвань визнавався більшістю держав, як повноцінний міжнародний суб’єкт. Проте в 1971 році, Китайську Республіку виключили з ООН і її місце зайняла Китайська Народна Республіка. З того часу почалось помітне «охолодження» стосунків з світовою спільнотою. Особливо показовим був 1979 рік, коли від Тайбею відвернувся його ключовий союзник – США, який визнав легітимність комуністичної влади. Тим не менш, до нашого часу, Тайвань підтримує офіційні дипломатичні стосунки з 13 державами – членами ООН.

Вже багато років, питання Тайваню дуже гостро стоїть в контексті китайсько-американських відносин. З 1979 року США проводять «політику одного Китаю», паралельно з цим зберігаючи стратегічну невизначеність в питанні приналежності острова. Незважаючи на те, що американська сторона юридично визнає КНР легітимною владою всього Китаю, все рівно підтримує тісні зв’язки з Тайбеєм. Важливо пригадати в цьому ключі «Закон про відносини з Тайванем», прийнятий Конгресом в 1979 році, який передбачає поставки острову зброї для збереження мирного існування в регіоні. До сьогоднішнього часу від представників політичного істеблішменту США лунають заяви щодо захисту Тайваню у випадку збройної агресії. І якраз в цьому і є серйозні ризики протистояння між двома геополітичними лідерами.

Офіційний Пекін весь час демонструє наміри щодо приєднання острова до материкової частини. Возз’єднання офіційно декларується в конституції, як «священний обов’язок китайського народу», проте офіційно влада КНР прагне, в першу чергу, знайти вирішення цього питання мирним шляхом. Проте, останнім часом все більше з’являється сигналів про неминуче використання військового сценарію. Головне задання, яке зараз стоїть у Пекіна – не допустити зміни статус-кво в контексті унеможливлення юридичної незалежності острова. Китай в 2005 році прийняв «Закон про протидію діяльності щодо розколу країни», в якому чітко прописані юридичні підстави щодо використання силових методів проти сил, які виступають за незалежність острову, а також у випадку можливих спроб адміністрації Тайваню відділити острів від КНР. Якщо влада Китаю використає даний закон, то це буде означати початок військового конфлікту на острові.

 Політична кон’юнктура Тайваню

Окремо варто зупинитись на тому, що аж до 1987 року на острові діяв воєнний стан і правлячою елітою виступала лише партія Ґоміньдан, бо діяльність всіх інших політичних сил була заборонена. Після скасування воєнного стану, відбувається поступова демократизація острова, яка принесла і всезагальні «цивілізовані» вибори.

В січні 1988 році помирає президент Цзян Цзінго, який заміняє Лі Денхуей (на фото), який продовжив рух демократичних реформ в країні. На перших демократичних виборах, які відбулись в 1996 році, Лі Денхуея переобирають на посаду президента, набираючи 54% підтримки. По суті, це перший президент, який був всенародно обраним. Після цих виборів, в країні фактично склалась сучасна двопартійна політична модель, де за владу борються дві ключові сили – Ґоміньдан і Демократична прогресивна партія (ДПП). Починаючи з 2000-х років, партії замінюють одна одну. Дана політична традиція закріпилась до нашого часу.

Місцеві вибори 2022

Особливим контекстом розуміння результатів поточних виборів, які пройдуть в січні 2024 року, слугує електоральна картина, яка вималювалась рік тому на місцевих виборах, де жителі голосували за мерів, членів міських рад. 26 листопада і 18 грудня 2022 року, більшість жителів Тайваню зробили свій вибір на користь консервативної партії Ґоміньдан, яка отримала 14 місць мера (магістрата). Друге місце зайняла Демократична прогресивна партія (5 місць), а зафіксувала трійку лідерів нова політична сила – Тайванська народна партія (2 місця). Відповідно, вибудувався впевнений вектор електоральних симпатій в сторону Ґоміньдану. Також, результати виборів чітко окреслили регіональне розмежування, адже демократи залишили свій вплив лише в південно-західному регіоні країни.              

Сильним ударом по рейтингам Демократичної прогресивної партії (ДПП)  була перемога Ґоміньдана в столиці Тайбей, де було обрано Цзяна Ваньяна, сім’я якого була членами націоналістичної партії протягом кількох поколінь. Перемога Ґоміньдана не обов’язково дасть аналогічний результат і на парламентських виборах. Був схожий прецедент на регіональних виборах 2018 року, коли лідирував Ґоміньдан, проте на загальних виборах 2020 року перемогла ДПП. В деякій мірі це було пов’язано з протестами в Гонконзі, що спонукало громадян віддати свої голоси за ДПП, яка виступає за самовизначення Тайваню.

Проте, суспільна і політична кон’юнктура в 2022-2023 роках дещо змінилась. В першу чергу це пов’язано з загостренням стосунків між Пекіном і Тайбеєм. В серпні 2022 року острів відвідала спікер Палати представників США Ненсі Пелосі. Таку дію з боку США Пекін сприйняв як провокацію, що в результаті призвело до посилення військових навчань КНР у Тайванській протоці.  Відповідно, громадяни почали побоюватись «рішучих кроків» з боку Піднебесної, що ілюструвалось зниженням рейтингів Демократичної прогресивної партії і вилилось у втрату позицій на місцевих виборах.

Вибори 2024. Опитування громадської думки

Результати місцевих виборів чітко виокремили суспільні настрої, які змінились в сторону консервативного погляду розвитку суспільства і вибудовування зовнішньої політики. Проаналізувавши крайні соцопитування електоральних настроїв, можна відмітити тенденцію до незначного, але збільшення прихильності до Ґоміньдану.

Якщо проаналізувати динаміку політичних настроїв населення Тайваню, починаючи з кінця вересня до початку грудня, можна відмітити наступну динаміку:

Дані соцопитувань ETtoday, UDN, Mnews

Як бачимо, Ґоміньдан стабільно випереджає на декілька відсотків ДПП та має шанси перемогти на виборах. Проте, в жодному разі, попередні опитування не гарантують впевненої перемоги Ґоміньдана, адже відсотки підтримки обох партій занадто схожі (в межах похибки).

Дещо інша ситуація з результатами опитувань громадської думки стосовно виборів президента Тайваню. В цих рейтингах має певну перевагу лідер Демократичної прогресивної партії Лай Цінде, який в середньому випереджає свого опонента від Ґоміньдану на 2-4%.

Дані ключових тайванських опитувальників після офіційної реєстрації кандидатів на вибори

Таким чином, враховуючи попередні результати опитувань, можна відмітити досить серйозне протистояння між двома ключовими партіям, де немає чітко вираженої переваги в обох політичних сил.

Згідно з виборчим законодавством, обраним буде той кандидат і його заступник, які наберуть найбільшу кількість голосів. Якщо поточні опитування залишаться такими, як є, Тайвань матиме президента, легітимність якого базуватиметься лише на третині голосів населення. Що ще важливіше, його керівні можливості залежатимуть від розподілу місць у Законодавчому юані. Виконавча влада, яка не має одночасної більшості в законодавчому органі, швидше за все, призведе до політичного паралічу. Для виходу з глухого кута потрібен харизматичний лідер, який здатний консолідувати політичні сили.

Лідери партій

За право наступні чотири роки керувати Тайванем змагаються три претенденти: Лай Цінде від ДПП, Хоу Юї від Ґоміньдану та представник Тайванської народної партії Ке Веньчже.

Лай Цінде − чинний голова правлячої Демократичної прогресивної партії. 64 річний політик виділяється серед опонентів серйозним досвідом на керівних посадах в країні. Кандидат працював на посаді голови Виконавчого юаня (уряду острова), шість років на посаді мера міста Тайнань, а також 12 років кар’єри депутата Законодавчого юаня (парламент).  Тому партія безальтернативно узгодила його кандидатуру.  

Основа його риторики пов’язана з боротьбою за незалежність Тайваню. Політична позиція кандидата по багатьом тезам перегукується із переконаннями нинішньої голови острову Цай Інвень. Лай наполягає, що Тайвань фактично є незалежним, але має домагатися юридичної самостійності через світове визнання.

До політичної кар’єри, кандидат від партії Ґоміньдан Хоу Юї був одним із найефективніших поліцейських острова. Починаючи з 1980-х років, Хоу працював у Департаменті поліції острівного відомства внутрішніх справ. Через професійні заслуги, які були підтверджені десятками розкритих справ щодо діяльності злочинних угруповань,  Хоу в 2006 році призначили генеральним директором Національного поліцейського агентства. В 2010 Хоу Юї став віце-мером нещодавно створеного міста центрального підпорядкування Новий Тайбей. Ця подія стала початком його політичної кар’єри. Через 8 років, Юї очолив це місто і переобрався повторно в 2022 році. У народі Хоу Юї досить популярний, адже має імідж «своєї людини», розмовляє з електоратом на специфічній тайванській мові (південнофуцзянський діалект китайської мови), який історично поширений на острові.

Найбільшим сюрпризом у президентських перегонах − це кандидат у президенти від Тайванської народної партії Ке Веньчже.  З 1980-х років Ке відомий як успішний лікар, адже він був першим на Тайвані, хто  почав застосовувати метод екстракорпоральної мембранної оксигенації для порятунку життів людей.

В політику Ке Веньчже прийшов у 2012 році після скандалу в рідній для нього лікарні Державного Тайваньського університету. Тоді, кілька пацієнтів пересадили органи ВІЛ-інфікованих донорів, поклавши на Ке Веньчже всю відповідальність за інцидент. І Ке вирішив через політику поборотись за справедливість. В 2014 році, як самовисуванець, перемагає на виборах мера Тайбея і через 4 роки переобирається на цю посаду. В 2019 році формує власну партію – Тайванська народна партія, яка позиціонує себе як альтернативу Ґоміньдан і ДПП.

Ке Веньчже досить популярний серед молодого електорату, має гарну репутацію, проте вирізняється невеликим політичним досвідом. Кандидат позиціонує себе як політика, не обтяженого ідеологією, з прагматичним мисленням і стилем роботи, альтернативою двом традиційним таборам, які давно поділили політичний спектр Тайваню. Крім того, Ке пропонує нову форму спільного або «коаліційного» уряду, в якому політичні призначення здійснюватимуться відповідно до компетенції, а не партійної приналежності.

Три місяці тому більшість спостерігачів не вважали, що Ке має реальні шанси виграти вибори. Однак, на загальний подив, він впевнено посідає 3 місце з незначним відставанням від інших двох кандидатів. Можна констатувати, нинішня передвиборча картина нестабільна, а результат президентських виборів у Тайвані залишається непередбачуваним.

Результати і наслідки

В першу чергу, потрібно відзначити, що вплив Пекіну на результати виборів може бути суттєвим, адже є велика вірогідність що консерватори переможуть. Адже якраз вони виконують роль «китайського лобі» на острові.

По суті, вже більше 20 років, Ґоміньдан та ДПП постійно змінюють один одного в центральних і місцевих органах влади. Відповідно до цього і відбуваються зміни у відношенні до материкового Китаю. Якщо взяти ключові роки правління консерваторів (2008 – 2016), то в той час відносини з Піднебесною були максимально дружніми і конструктивними: було більше залучення Тайваню до міжнародних зв’язків, відкритті діалоги з іншими країнами, де острів виступав як повноцінний політичний суб’єкт.

Проте, такі дружні стосунки різко змінились з 2016 року, коли до влади прийшли демократи. Це було пов’язано в першу чергу з тим, що ДПП повернули на повістку дня питання незалежності острову, що неабияк обурило Пекін, адже для нього питання «возз’єднання Китаю» є фундаментальним і принциповим. Більш того, дане питання зафіксоване як пріоритетне в статуті Комуністичної партії Китаю та закріплене в Конституції від 2018 року. Також, показовою дією щодо незалежності Тайваню була кампанія повернення в ООН, розпочата у вересні 2021.

Для більшості населення Китаю, повернення Тайваню є питанням часу. Проте важливо розуміти яким чином Пекін планує реалізувати цю ідею. Усвідомлюючи всю складність і непередбачуваність військової кампанії проти острова, партійні функціонери Піднебесної фокусують свої зусилля на «м’якій силі», щоб Ґоміньдан максимально результативно виступив на виборах. Проте сама партія відкрито не заявляє про «велике возз’єднання». Ключова їхня позиція ґрунтується на ідеї мирного співіснування, як це було 10 років тому. Така риторика першочергово влаштовує Китай, адже для них принциповим стоїть питання ліквідації публічного діалогу про незалежність острова.

Однак, представники материкової частини готові використовувати економічні та інформаційні інструменти, щоб вплинути на загальні політичні настрої тайванців. Особливо красномовно це було продемонстровано блокуванням будь яких ініціатив щодо висування острова, як самостійного політичного суб’єкта (розірвання дипломатичних відносин, блокування участі в міжнародних конференціях).  В економічні сфері були обмеження на імпорт товарів з Тайваню. Всі ці дії були прикріпленні постійним загостренням обстановки в регіоні, шляхом проведення військових навчань навколо острова. Дещо вирівнялась ситуація з військовими маневрами під час  підготовки і проведення 15 листопада зустрічі Сі Цзіньпіна з Джо Байденом. «Пандова дипломатія» була реалізована шляхом зменшення напруженості і демонстрацією готовності до мирного співіснування. Проте під час зустрічі очільник КНР відмітив, що поглинання Тайваню «неминуче» і дав зрозуміти, що  Китай здійснить возз’єднання, і це неможливо зупинити.

Однозначно не можна сказати, чи буде повернений Тайвань військовим шляхом, адже реалізація такого плану призведе до катастрофічних наслідків для всіх сторін. Тому Пекін до останнього буде використовувати всі механізми впливу для мирного возз’єднання.   

Висновки

Перемога Ґоміньдана на виборах посилює шанс вирішити питання «возз’єднання» мирним шляхом. У націоналістів є серйозний досвід пошуку компромісів з Пекіном у вирішенні нагальних питань. Особливо в цьому контексті згадується зустріч генерального секретаря Китайської комуністичної партії Ху Цзіньтао з головою Ґоміньдану Лянь Чжанєм, яка відбулась в 2005 році. Це дійсно була історична подія, адже подібних зустрічей не відбувалось впродовж 50 років.

Якщо Ґоміньдан переможе, то офіційний Пекін буде максимально лояльним до повернення ініціатив мирного співіснування, адже в перспективі КНР розглядає дану партію, як реального перемовника в майбутньому процесі об’єднання. Але для цього їм потрібно максимально закріпитись у владі, посилити свої позиції і електоральну прихильність.

Також, націоналістам потрібно виробити чітку і зрозумілу стратегію взаємодії з Китаєм з урахуванням фактичних пріоритетів громадян острова, особливо коли мова йде про молодий і прогресивний електорат, який в більшій мірі сприймає материк як постійну загрозу і дестабілізуючий фактор.

Якщо ж до влади прийде Демократична народна партія, яка прагне формувати свою власну, незалежну політику національного самовизначення, яка стане в основу протидії Пекіну, то це може спричинити непередбачені наслідки, в першу чергу, у вигляді потенційного військового протистояння між Китаєм і Тайванем.