«Велика зовнішньополітична гра Китаю»: підсумки обговорень
6 липня 2023 року в Українському кризовому медіа-центрі відбулась організована Фондом громадської дипломатії панельна дискусія на тему: «Велика зовнішньополітична гра Китаю».
На початку заходу вітальне слово взяв директор Фонду Антон Найчук. Привітавши учасників дискусії, А.Найчук зауважив, що в даний момент відбуваються фундаментальні зрушення в архітектурі міжнародної політики та безпеки, і одну з ключових ролей у формуванні нової геополітичної реальності починає відігравати Китай. Саме тому, для розуміння основних принципів та засад, які формують зовнішню політику офіційного Пекіну на регіональному та глобальному рівнях Фондом громадської дипломатії буде проведено ряд експертних обговорень.
В якості експертів в дискусії взяли участь:
- Ігор Литвин – Надзвичайний та Повноважний Посол України в КНР 1999-2001рр., Голова Правління асоціації Українсько-Китайського Стратегічного Партнерства, Діючий співголова Українсько-Китайської Ділової Ради (керівник української частини Ділової ради).
- Віктор Константинов – кандидат політичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
- Аліна Гриценко – головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень.
- Ілія Куса – експерт з міжнародної політики аналітичного центру «Український інститут майбутнього».
Захід модерувала координаторка китайських програм Фонду громадської дипломатії Анна Коберник.
Перше питання, яке обговорили експерти було присвячено історичним аспектам формування зовнішньої політики Китаю.
Аліна Гриценко:
Перший фактор, який вплинув на розвиток зовнішньої політики Китаю – це конфуціанство, бо він уособлює собою шлях розвитку держав у всіх можливих аспектах. Після смерті Мао Цзедуна китайську державу очолив Ден Сяопін, який переформатував існуючу на той час соціально-економічну систему, що увійшло в історію як соціалізм з китайською специфікою.
«Неважливо якого кольору кішка, головне як добре вона ловить мишей (Ден Сяопін) – не важливо якими методами будуть користуватися, головне щоб вони були прагматичними, раціональними і йшли на користь держави.»
«На останньому 20-му з’їзді КПК, який відбувся в жовтні минулого року, Сі Цзіньпін озвучив концепцію «Китайської мрії» або «Відродження китайської нації», в якій містилося те, що Китай має зайняти своє повноправне місце в якості одного з глобальних лідерів.»
Ігор Литвин
Китай – це держава, якій понад 5 тисяч років. Протягом своєї довготривалої історії Піднебесна ніколи не вдавалась до стратегічних союзів з іншими державами – лише до тактичних кооперацій. Це дуже важливий аспект, який потрібно усвідомлювати в розрізі сучасних викликів та розуміння зовнішньополітичних орієнтирів офіційного Пекіну. Китай завжди намагався розвиватися через конструктивну економічну співпрацю з іншими державами, а не через експансіоністські війни.
«Завдана європейськими країнами і Російською імперією травма, заклала в усі прийдешні покоління китайців розуміння того, що треба все ж таки відродити отой славний Китай, який був кілька разів розділений.»
«Ден Сяопінь, серед всіх інших своїх теорій, включаючи теорію про «чорну кішку», пропагував, і це закріпилося в зовнішній політиці Китаю, тезу про те, що «нам не треба за кимось гнатися, ми маємо нарощувати сили і їх не демонструвати, прийде колись час коли ми зможемо в повній мірі показати свою силу.»»
«Цзянь Цземінь у своїй зовнішньої політиці керується іншими принципами, мовляв ми вже накопичили силу, ми вже можемо її демонструвати. І тому пішов, скажімо так, нахил на активну участь в справах і регіону і світових справ. Китай зараз намагається стати глобальним лідером і це зрозуміло, а головне що він хоче бути лідером глобального півдня планети, з тим щоб на відміну від Сполучених Штатів і Європи, залучити своєю мирною зовнішньою політикою і акцентами на економіку більше союзників серед країн «Глобального півдня»».
«Всі спроби США та Європи якось впливати на Китай шляхом ніби то підтримки Тайваню означає ніщо інше, як гру для утримання Китаю у стані тривоги, хоча ми всі знаємо, що 190 країн світу включаючи Сполучені Штати Америки і Україну, всі заявили свого часу, що Тайвань є невід’ємною частиною Китаю, а уряд у Пекіні є єдиним урядом.»
«Процес реформування підходів до реалізації завдань та цілей зовнішньої політики перейшов від делікатних форм до форм справді агресивних. Вони дуже різкі стали в своїх публічних оцінках, чого взагалі раніше не було».
Віктор Константинов
Китай у 20 столітті пережив дуже багато революцій та випробувань, які залишили своє відображення на розвитку Піднебесної. Механізм державного управління в КНР достатньо молодий, незважаючи на тисячолітній бекграунд. Потрібно усвідомлювати, що нова зовнішньополітична школа Китаю вибудовувалась у 80-90 роки минулого століття й з точки зору практичних підходів вона не сильно відрізняється від аналогічних моделей західних держав. Абсолютна більшість зовнішньополітичних інститутів будувалися на основі правових шкіл, що, як наслідок, вплинуло на наявність у Китаї, станом на зараз, найпотужнішої практичної школи міжнародного права у світі.
«Коли відновлювали міжнародну політичну школу, абсолютна більшість з них будувалася на основі правових шкіл на відміну від радянської традиції, де вони будувалися на історичних традиціях. І це дуже сильно вплинуло в 80-90-ті роки на процес функціювання держави, скажімо з цього часу ми маємо одну з найкращих на сьогоднішній день практичних шкіл міжнародного права плюс дуже потужну роботу в міжнародних організаціях, чому можна позаздрити і чому можуть позаздрити навіть деякі європейські держави».
Ілія Куса
Те, що зараз відбувається з КНР, схоже на аналогічні процеси в багатьох інших країнах, які свого часу пережили якусь історичну травму в період західного панування. Офіційний Пекін намагається зберегти свою зовнішньополітичну філософію на базі сталих принципів з одного боку, але з іншого, прагне адаптуватись під нові реалії та поводити себе на міжнародній арені набагато активніше та агресивніше в якомусь контексті. Мова йде в першу чергу про гостре суперництво зі США, яке вимагає від КНР відходу від окремих принципів, які вже стали для них догматичними. Тому треба чітко усвідомлювати, що окремі заяви найвищих посадових осіб КНР подекуди стають більш провокативними, але це частина великої гри.
«Є тренд, тенденція на те, що чимало країн, які раніше були або колоніями, або півколоніями, або були в такому напівколоніальному стані та зараз досягли певного рівня розвитку, в них з’явилися амбіції. Бо за розвитком завжди з’являються певні амбіції, плюс вони змішані з певними реваншистськими настроями».
Після обговорення першого питання експерти перейшли до обговорення наступного щодо механізмів прийняття зовнішньополітичних рішень Китаю.
Ігор Литвин
До недавнього часу рішення приймалися в Бейдайхе, де влітку збирались найвищі керівники Китаю, обговорювали всілякі ініціативи, робили пропозиції. Рішення, які там приймалися, виходили на осінній пленум ЦК КПК, і після розглядалися Національною політичною консультативною радою і Всекитайськими зборами народних представників. Лише тоді рішення набували форми законів, які у вигляді постанов виконує Державна рада.
Зовнішня політика, звісно, має свої відмінності, але принцип той самий – є міністерство закордонних справ, також в кожній провінції і великому місті є канцелярія зовнішніх справ. Тобто рішення, які приймається на вищому рівні, розсилаються по регіонах, і там ці канцелярії відповідають за те, щоб вони були реалізовані певним чином.
«В Китаї взагалі відсутній такий інструмент як консульства іноземної держави на чолі з почесним консулом. Всі дипломатичні, консульські установи розміщені у регіонах Китаю мають спілкуватися з місцевими канцеляріями зовнішніх справах, які є регіональними відділками МЗС».
«Є також Комісія закордонних справ ЦК КПК, зараз її очолює колишній Міністр закордонних справ Ван Ї. І це той орган, який в принципі відповідає за всю зовнішню політику, за всі механізми, які об’єднані в загальному курсі на здійснення програмних цілей завдань зовнішньої політики.
«Рішення, які доходять до МЗС через постанови ЦК КПК, через постанови Державної ради, виконуються у повній відповідності до того як вони були прийняті, не буває щоб хтось відхилився від генеральної лінії».
Аліна Гриценко
Минулого місця у перше в історії був ухвалений новий закон про зовнішні відносини. Ключовим моментом в ньому фіксується, що центром прийняття зовнішньо-політичних рішень є комуністична партія, а міністерство закордонних справ відіграє певною мірою технічну роль виконавця.
«Цінь Ган, який наразі є міністром закордонних справ не зовсім є топ дипломатом. Фактично Сі Цзіньпінь є топ дипломатом, але таким от справді одним з архітекторів зовнішньої політики є Ван Ї, який очолює наразі канцелярію комісії зовнішніх справ ЦК, а Цінь Ган є технічною фігурою в системі прийняття зовнішньополітичних рішень Китаю».
Віктор Константинов
У випадку з Китаєм, велика кількість рішень приймаються формальними механізмами, які добре відомі всім. А якщо говорити про відмінності, то ключове, мабуть, те що в Китаї завжди роль компартії була і залишається ключовою.
«Принциповий момент лише в тому, що всі питання які є ключовими – стратегії, питання війни та миру, питання великих договорів, зміну у відносинах з ключовими державами, та ж сама нова дипломатія великих держав, яку приписали свого часу Ван Ї, спершу вирішується на найвищому рівні, навіть не на рівні Політбюро, а в Постійному комітеті. Як воно вирішується – сучасні дослідники Китаю дуже схожі на кримінологів, вони дивляться хто як заходить, хто як сідає, китайці в це грають, китайці цим дають саме той сигнал. який вони хочуть, але що насправді відбувається всередині можливо дізнаються років за 30, коли з’являться якісь там мемуари помічників, як це було у випадку з Ден Сяопінем».
Ілія Куса
На сьогоднішній день, більшість механізмів ухвалення рішень як у внутрішній політиці, так і у зовнішній плюс-мінус схожі, тобто практично всюди, можуть відрізнятися певні моменти в залежності від політичної системи, і Китай в цьому не виняток.
«На найнижчому рівні, грубо кажучи, є люди які виконавці, вони сидять в посольствах, в консульствах, в торгових представництвах і це характерно і для Китаю і для Сполучених Штатів, і для України. Далі йде середня ланка бюрократії, тобто держапарат. Бюрократичний апарат, і тут може бути різниця, залежно від того де він розвиненіший, скільки людей на службі – в Китаї це дуже розвинено, це монстр у порівнянні з багатьма іншими державами. Хоча, наприклад у Сполучених Штатах це теж дуже потужна машина, тобто в них державні апаратні інституції дуже розвинені.»
«Сама по собі співпраця з росією для Китаю залишається важливою в контексті їхнього глобального протистояння Сполученим Штатам. Це не історія про те, що китайці люблять росіян чи якось підтримують повністю їхні дії в Україні. Це історія про те, що вони, по-перше, хочуть посилити свій вплив на росію і залежність росії від Китаю, що зараз відбувається. По-друге, вони розглядають Росію як такий компонент їхнього протистояння Сполученим Штатам. Тому вони активно з нею зберігають зв’язки на противагу Штатам, зокрема щоб не дозволити, щоб існуючий в росії політичний режим повністю впав, тому що це не відповідає довгостроковим інтересам Китаю. Тут грає фактор китайської зовнішньої політики, який стосується не зовсім України та росії, а більше їхнього суперництва зі Сполученими Штатами.»
Що таке «дипломатія нової епохи» обговорили спікери наступним питанням.
Аліна Гриценко
Китай – це держава-цивілізація, яка прагне проводити більш наступальну зовнішню політику та впливати на динаміку світових геополітичних процесів. Тому КНР зараз апробовує механізми демонстрації сили, яку вони змогли накопичити протягом останніх десятиліть. Разом з тим, офіційний Пекін проводить достатньо виважену зовнішню політику й не прагне переносити протистояння зі США у військову площину – це позитивний сигнал для України. ЄС сприймає Китай як системного суперника, економічного конкурента та партнера з переговорів.
«Змінився погляд на те, як має еволюціонувати надалі держава, тобто якщо за часів Ден Сяопіна Китай тримався в тіні і набирався сил, то за часів Сі Цзіньпіна змінилося позиціонування, Китай почав більш впевнено говорити про себе, заявляти про себе як про одного з регіональних, а в майбутньому і глобальних лідерів. Проявлялося це, в тому числі, в багатьох різноманітних ініціативах і концепціях, проектах, які пропонувалися Сі Цзіньпінем. Зокрема, наприклад, відомий проект «один пояс один шлях» – глобальний проект, який залучав багато різних держав і продовжує розвиватися».
Віктор Константинов
Занадто велика й складна держава Китай, щоб так різко трансформувати вектор розвитку на міжнародній арені. Концепція «Один пояс, один шлях» – це своєрідна конотація або продовження напрямку Цзян Цземіна нового «Шовкового шляху», яка виглядає дуже конструктивною та практичною з точки зору кооперації з іншими державами – це про торгівлю, про інвестиції й розвиток.
«Сьогодні залишається дуже недооціненою трансформація повноважень керівників китайських провінцій, яку запровадив Сі Цзіньпін під впливом справи Бо Сілая – без усіляких гасел, доктрин чи концепцій. Таким чином чинний очільник КНР провів велику політичну трансформацію та централізував зовнішньополітичні комунікації на рівні профільних державних інститутів».
««Нова дипломатія» Китаю, вона великою мірою не є новою, про що ми, здається, сьогодні вже неодноразово згадували, а з іншого боку, вона і сьогодні залишається для Китаю дуже і дуже сильно реактивною».
Ілія Куса
Актуальний тренд сучасної геополітики – це імпровізація, коли великі гравці намагаються реагувати на різного роду катаклізми по факту їх виникнення. Це не про велику стратегію, хоча в Китаї над створенням подібних документів працює велика кількість центрів, які конструюють майбутнє під власні потреби. Якщо взяти російсько-український конфлікт, то складається враження, що Китай виважено формував свою позицію по ходу протікання цього конфлікту й активно включився у дипломатичний процес лише на певній стадії його активної фази.
У КНР є дві ключові задачі – посилити свої позиції на міжнародному рівні паритетно зі США та, як мінімум, зберегти їх у середньостроковій перспективі. При цьому не йти шляхом прямих збройних конфронтацій, які Китай насправді не бажає. Але Пекін прагне зайняти домінуюче становище в контексті лідерства у секторі технологій. Китай вже зараз отримав значний контроль над ринком рідкоземельних металів й намагається розширити цю базу.
«При Трампі говорили про торгові війни між США та КНР, при Байдені вони охоплюють зараз високотехнологічний сектор, що є логічним – обидві держави хочуть мати лідерство в цій сфері, бо воно забезпечує ключову роль в майбутньому світопорядку, особливо враховуючи нову ресурсну базу, а Китай зараз є однією з головних країн, яка контролює ринок рідкоземельних металів у світі».
«24 лютого 23-го року вони вийшли зі своєю абстрактною позицією по Україні, задача якої була не в тому щоб знайти рецепт врегулювання нашої війни з росією, вони не можуть знайти такий рецепт і такої формули поки не існує, а скоріше для того щоб мобілізувати підтримку не західних країн навколо своєї позиції, яка за все хороше і проти всього поганого. Вони хочуть отримати право говорити від імені більшості країн, так званого «глобального півня»».
Ігор Литвин
Китай активно розширює свій вплив на міжнародній арені – концепції глобальної безпеки та економіки – це частина цього процесу. Пекін пропонує свій порядок денний світу. Сі Цзіньпін демонструє лідерство глобального масштабу й демонструє, що Китай готовий поступово брати на себе все більше відповідальності. Це відображення формату «людства з новою долею», яку пропонує Китай.
«Немає жодної іншої країни в світі ніж КНР, яка висуває достатньо регулярно глобальні ініціативи. 13-й рік – «Один пояс, один шлях», в останні роки той же Сі Цзіньпін висуває концепцію глобальної безпеки, глобальної, економіки, тепер глобальної цивілізації і ця його риторика щодо людства з єдиною долею показує або має показати всім, що у вас є лідер, який свою країну веде до щастя народу і ви маєте думати над тим, щоб якось наслідувати наш прекрасний приклад, і приєднатися до того куди ми вас можемо відвести.»
«Якщо брати війну росії проти України, то тут моя чітка позиція така, що ми, Україна, в цьому питанні з Китаєм не пропрацювали. У нас 26 місяців не було посла, у нас немає жодного корпункту будь-якого з засобів масової інформації в Китаї, я вже не кажу про те, що у нас нема там торгового представництва. В китайській пресі весь цей рік панували наративи російські, тому що наше Посольство ніяких роз’яснювальних дій не робило, ніякі виступи ніяких наших керівників ніякого рівня до Китаю не доходили. Нічого не робиться для того аби Китай займав відповідну до задекларованої позиції в спільній декларації про встановлення і розвиток відносин стратегічного партнерства від 11-го року і договору про дружбу і співробітництво від 13-го року. Якщо ми нічого не робимо то нічого і не буде».
На завершення панельної дискусії слухачі мали змогу задати свої запитання до експертів, проте захід не пройшов і без ексцесів. Під час обговорення останнього запитання з зали, один з відвідувачів звинуватив експертів в упереджувальному ставленні до політики Китаю та не висвітленні внутрішньополітичної ситуації в КНР. Експертами було роз’яснено, що панельна дискусія мала ознайомчий характер та була спрямована на обговорення загального устрою та тенденцій зовнішньої політики Китаю.
СЛІДКУЙТЕ ЗА НОВИНАМИ НА НАШОМУ САЙТІ ТА СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ: Facebook, Telegram та YouTube.
