9 травня – сакральна дата для Кремля, яку завжди намагаються наповнити епохальним змістом, по суті приписуючи Росії одноосібну перемогу у Другій світовій війні. Москва не любить згадувати про внесок інших народів тодішнього СРСР, особливо українського, не говорячи вже про величезну допомогу з боку союзників – США, Великої Британії та десятків інших держав з усього світу. Викривлення власної історії – це ключовий фактор міфологізації самого факту існування російської державності та її «особливої місії» у світовій історії.

Увага багатьох експертів була прикута до святкування 9 травня цього річ з точки зору змісту звернення очільника Кремля до власних громадян на фоні явного провалу російської армії у своїй агресії проти України. Однак нічого екстраординарного не сталося. Дійство за своїм масштабом нагадувало бліду копію попередніх років. Участь в параді приймали в основному курсанти військових навчальних закладів з залученням мінімальної кількості одиниць броньованої техніки, а обіцяне повітряне шоу з використанням 77 одиниць техніки (на честь 77-ї річниці перемоги) скасували нібито через погані погодні умови, хоча ну вулицях Москви було сонячно. Все дійство було одним з найкоротших в історії сучасної Росії й виглядало, як на мене, дуже кволо.

Один з ключових моментів можна прослідкувати під час параду техніки та військових. Після маршу кримських курсантів та російських військових з зони бойових дій на Донбасі відбувся проїзд ракетного комплексу «Ярс» (модифікація комплексу «Тополь–М») РВСП (ракетні війська стратегічного призначення – ядерні війська). Логіка проста – Крим та Л/ДНР віддати неможливо.  

Щодо ключових меседжів з промови кремлівського «вождя» можу виокремити наступне:

• Російська армія разом з «ополченцями» воює за російських людей на Донбасі – це справжній патріотизм. 9 травня – це тріумф радянського народу та його могутності. Головне завдання – пам’ятати про подвиг покоління переможців й зробити все, щоб жахіття глобальної війни більше не повторилося. Попри суперечки в системі міжнародних відносин, на думку Путіна, Росія завжди виступала за створення ефективної системи безпеки.

Це чіткий посил Заходу про те, що РФ ставить на паузу загрозу ядерної війни й готова домовлятися, щоб зберегти власне обличчя після військового фіаско.

• Держави НАТО (мається на увазі США) вели відкриту підготовку до війни з Росією через запуск військової операції на Донбасі та в Криму – «історичних» землях Росії. Київ хотів отримати ядерну зброю, а блок НАТО почав активно освоювати сусідні з Росією території – це неприйнятна загроза. США та їх молодші союзники (ЄС) зробили ставку на «неонацистів» та «бандерівців» в Україні – зіткнення з ними було неминучим. Інфраструктура НАТО в Україні, сотні військових радників та регулярне постачання сучасного військового озброєння в Україну збільшували небезпеку для Росії з кожним днем. Росія, вимушено, завдала випереджувального удару – це було вимушене та єдино правильне рішення.

Намагання виправдатися за розв’язання повномасштабної війни й перекласти відповідальність на Вашингтон та Північноатлантичний Альянс за «провокативну» політику з підтримки української держави, якої, за логікою Путіна, попросту не повинно існувати. В Кремлі переконані, що Україна – це безапеляційна сфера/зона геополітичного впливу Росії й будь які спроби це змінити, навіть з боку українського народу, виглядають як оголошення війни Москві.

• Після розпаду СРСР США заявили про свій особливий статус світового гегемона, принижуючи весь світ (Росію) та власних сателітів (ЄС). Якщо сателітів це влаштовує (ЄС), то Росія інша країна – з характером. Москва не відмовиться від любові до батьківщини, віри та традиційних цінностей. Тоді як Захід (ЄС) вирішив забути про свої тисячолітні традиції. Моральна деградація Заходу призвела до цинічної фальсифікації історії Другої світової війни та штучного нарощування русофобії.

Історія – це фатум для Москви. Росія категорично не сприймає будь які альтернативні / правдиві трактування історії, бо вони неминуче знищують фундаментальні міфи, на яких тримається Російська імперія 2.0. Культ перемоги у Другій світовій війні – це основа соціальної конструкції, на якій тримається сучасна РФ. Знищення культу рівноцінне знищенню Росії.

ЄС (Франція, Німеччина та ряд інших держав) – «сателіти» Вашингтону. Це не повинно влаштовувати Європу. Американоцентричний світ повинен бути зруйнованим. Росія – це альтернатива йому.  Путін готовий грати на виснаження задля того, щоб змусити Європу відступити в питаннях консолідованої підтримки України та санаційного тиску проти Москви. Логіка проста – Путін без проблем може змусити своїх громадян «терпіти», а залежні від суспільної думки європейські політики – ні.  

• Американським ветеранам Другої світової війни, які хотіли приїхати на парад перемоги у Москву заборони це зробити. Вони мають знати, що ми захоплюємось також і їхніми подвигами та внеском у загальну перемогу. Росія поважає подвиг воїнів усіх союзницьких армій – американців, англійців, французів та відважних партизанів Китаю. Всіх, хто розгромив нацизм.

Дуже не притаманний Путіну сигнал, який суперечить його ж словам про виключну роль СРСР (в розумінні Путіна – Росії) у перемозі в Другій світовій війні. Це, на мою думку, варто сприймати в площині першого меседжу – ми готові домовлятися. Чи не вперше публічно Путін виокремив серед країн-переможців Китай – це варто сприймати як сигнал до залучення Пекіну в діалог між РФ та США / ЄС.  

• «Ополченці» Донбасу разом з російською армією воюють на власній землі, де громили своїх ворогів дружинники князя Святослава та Володимира Мономаха, де на смерть стояли герої Великої Вітчизняної війни. Вони воюють за майбутнє Росії. Ми схиляємо голову перед пам’яттю мучеників Одеси, яких живцем спалили в Будинку профспілок у травні 2014 року. Перед пам’яттю людей Донбасу, які загинули від «безжальних» та «варварських» обстрілів «неонацистів». Ми схиляємо голови перед нашими бойовими товаришами, які склали голови в бою за Росію.

«Захист» Донбасу – ключовий мотив війни. Путін вже не говорить про незрозумілу «денацифікацію» України. Він зміщує акцент в бік тих регіонів, де більшість населення складають російськомовні громадяни України. Таким чином він підкреслив бажання зберегти Херсон, взяти Одесу й, разом з цим, повністю відрізати Україну від моря. Умовно кажучи, Путін підкреслив, що ключовий мотив цієї фази війни – створення проєкту «Новоросії».

Виглядає як відвертий шантаж. Мовляв, домовляймося зараз, бо, в іншому випадку, ми підемо далі.   

• Зараз на Червоній площі стоять солдати та офіцери з багатьох регіонів Росії. Ми пам’ятаємо, як вороги намагалися використати проти нас банди міжнародних терористів (перша та друга Чеченські війни), посіяти національну та релігійну ворожнечу, щоб з середини розколоти нас – нічого не вийшло. Сьогодні наші солдати різних національностей прикривають один одного від осколків в бою, як рідних братів. В цьому сила нашого єдиного багатонаціонального народу.

Путін дуже рідко робить посили щодо багатонаціонального народу Росії. Тим більше під час сакральних виступів на 9 травня. Як правило, він акцентує увагу на традиційних цінностях та вірі (православ’ї, яке сповідує частина громадян РФ, адже мусульманський фактор в етнографічній структурі населення Росії суттєво збільшився за останні десятиріччя). Ймовірно, численні повідомлення про конфлікти в середині російської армії на етнічному та релігійному підґрунті набули загрозливого розмаху (перестрілки бойових бурятів з кадирівцями й т.д.), якщо Путін звернув на це увагу наприкінці власного виступу. Напевно, кількість внутрішніх конфліктів суттєво збільшилася під впливом провальної військової кампанії або має тенденцію до збільшення, якщо цьому була приділена така велика увага.

Загалом, все дійство виглядало відверто дуже слабко, як і сам Путін, який без особливого ентузіазму зачитував текст, як колись це робив Брежнєв наприкінці свого правління. Навіть демонстративна прогулянка з Шойгу виглядала вкрай непереконливо. Шойгу всіляко намагався наблизитися до тіла вождя, перебігаючи зі сторони в сторону, але показова поведінка Путіна засвідчила одне – Шойгу потрапив в немилість. Начальника Генерального штабу Валерія Герасимова не вивели на загал взагалі. Путін розуміє, що програв. Відкритим залишається тільки одне – яким чином ця поразка буде оформлена й чи вдасться її хоч якось приховати від власного народу,  який останні десять років накачували пропагандою ненависті, шовінізму та ксенофобії. Теоретично, Путін може ще якийсь час формально залишатися при владі, але стратегічно він вже програв й сьогоднішній парад – це засвідчив.      

9 травня – сакральна дата для Кремля, яку завжди намагаються наповнити епохальним змістом, по суті приписуючи Росії одноосібну перемогу у Другій світовій війні. Москва не любить згадувати про внесок інших народів тодішнього СРСР, особливо українського, не говорячи вже про величезну допомогу з боку союзників – США, Великої Британії та десятків інших держав з усього світу. Викривлення власної історії – це ключовий фактор міфологізації самого факту існування російської державності та її «особливої місії» у світовій історії.

Увага багатьох експертів була прикута до святкування 9 травня цього річ з точки зору змісту звернення очільника Кремля до власних громадян на фоні явного провалу російської армії у своїй агресії проти України. Однак нічого екстраординарного не сталося. Дійство за своїм масштабом нагадувало бліду копію попередніх років. Участь в параді приймали в основному курсанти військових навчальних закладів з залученням мінімальної кількості одиниць броньованої техніки, а обіцяне повітряне шоу з використанням 77 одиниць техніки (на честь 77-ї річниці перемоги) скасували нібито через погані погодні умови, хоча ну вулицях Москви було сонячно. Все дійство було одним з найкоротших в історії сучасної Росії й виглядало, як на мене, дуже кволо.

Один з ключових моментів можна прослідкувати під час параду техніки та військових. Після маршу кримських курсантів та російських військових з зони бойових дій на Донбасі відбувся проїзд ракетного комплексу «Ярс» (модифікація комплексу «Тополь–М») РВСП (ракетні війська стратегічного призначення – ядерні війська). Логіка проста – Крим та Л/ДНР віддати неможливо.  

Щодо ключових меседжів з промови кремлівського «вождя» можу виокремити наступне:

• Російська армія разом з «ополченцями» воює за російських людей на Донбасі – це справжній патріотизм. 9 травня – це тріумф радянського народу та його могутності. Головне завдання – пам’ятати про подвиг покоління переможців й зробити все, щоб жахіття глобальної війни більше не повторилося. Попри суперечки в системі міжнародних відносин, на думку Путіна, Росія завжди виступала за створення ефективної системи безпеки.

Це чіткий посил Заходу про те, що РФ ставить на паузу загрозу ядерної війни й готова домовлятися, щоб зберегти власне обличчя після військового фіаско.

• Держави НАТО (мається на увазі США) вели відкриту підготовку до війни з Росією через запуск військової операції на Донбасі та в Криму – «історичних» землях Росії. Київ хотів отримати ядерну зброю, а блок НАТО почав активно освоювати сусідні з Росією території – це неприйнятна загроза. США та їх молодші союзники (ЄС) зробили ставку на «неонацистів» та «бандерівців» в Україні – зіткнення з ними було неминучим. Інфраструктура НАТО в Україні, сотні військових радників та регулярне постачання сучасного військового озброєння в Україну збільшували небезпеку для Росії з кожним днем. Росія, вимушено, завдала випереджувального удару – це було вимушене та єдино правильне рішення.

Намагання виправдатися за розв’язання повномасштабної війни й перекласти відповідальність на Вашингтон та Північноатлантичний Альянс за «провокативну» політику з підтримки української держави, якої, за логікою Путіна, попросту не повинно існувати. В Кремлі переконані, що Україна – це безапеляційна сфера/зона геополітичного впливу Росії й будь які спроби це змінити, навіть з боку українського народу, виглядають як оголошення війни Москві.

• Після розпаду СРСР США заявили про свій особливий статус світового гегемона, принижуючи весь світ (Росію) та власних сателітів (ЄС). Якщо сателітів це влаштовує (ЄС), то Росія інша країна – з характером. Москва не відмовиться від любові до батьківщини, віри та традиційних цінностей. Тоді як Захід (ЄС) вирішив забути про свої тисячолітні традиції. Моральна деградація Заходу призвела до цинічної фальсифікації історії Другої світової війни та штучного нарощування русофобії.

Історія – це фатум для Москви. Росія категорично не сприймає будь які альтернативні / правдиві трактування історії, бо вони неминуче знищують фундаментальні міфи, на яких тримається Російська імперія 2.0. Культ перемоги у Другій світовій війні – це основа соціальної конструкції, на якій тримається сучасна РФ. Знищення культу рівноцінне знищенню Росії.

ЄС (Франція, Німеччина та ряд інших держав) – «сателіти» Вашингтону. Це не повинно влаштовувати Європу. Американоцентричний світ повинен бути зруйнованим. Росія – це альтернатива йому.  Путін готовий грати на виснаження задля того, щоб змусити Європу відступити в питаннях консолідованої підтримки України та санаційного тиску проти Москви. Логіка проста – Путін без проблем може змусити своїх громадян «терпіти», а залежні від суспільної думки європейські політики – ні.  

• Американським ветеранам Другої світової війни, які хотіли приїхати на парад перемоги у Москву заборони це зробити. Вони мають знати, що ми захоплюємось також і їхніми подвигами та внеском у загальну перемогу. Росія поважає подвиг воїнів усіх союзницьких армій – американців, англійців, французів та відважних партизанів Китаю. Всіх, хто розгромив нацизм.

Дуже не притаманний Путіну сигнал, який суперечить його ж словам про виключну роль СРСР (в розумінні Путіна – Росії) у перемозі в Другій світовій війні. Це, на мою думку, варто сприймати в площині першого меседжу – ми готові домовлятися. Чи не вперше публічно Путін виокремив серед країн-переможців Китай – це варто сприймати як сигнал до залучення Пекіну в діалог між РФ та США / ЄС.  

• «Ополченці» Донбасу разом з російською армією воюють на власній землі, де громили своїх ворогів дружинники князя Святослава та Володимира Мономаха, де на смерть стояли герої Великої Вітчизняної війни. Вони воюють за майбутнє Росії. Ми схиляємо голову перед пам’яттю мучеників Одеси, яких живцем спалили в Будинку профспілок у травні 2014 року. Перед пам’яттю людей Донбасу, які загинули від «безжальних» та «варварських» обстрілів «неонацистів». Ми схиляємо голови перед нашими бойовими товаришами, які склали голови в бою за Росію.

«Захист» Донбасу – ключовий мотив війни. Путін вже не говорить про незрозумілу «денацифікацію» України. Він зміщує акцент в бік тих регіонів, де більшість населення складають російськомовні громадяни України. Таким чином він підкреслив бажання зберегти Херсон, взяти Одесу й, разом з цим, повністю відрізати Україну від моря. Умовно кажучи, Путін підкреслив, що ключовий мотив цієї фази війни – створення проєкту «Новоросії».

Виглядає як відвертий шантаж. Мовляв, домовляймося зараз, бо, в іншому випадку, ми підемо далі.   

• Зараз на Червоній площі стоять солдати та офіцери з багатьох регіонів Росії. Ми пам’ятаємо, як вороги намагалися використати проти нас банди міжнародних терористів (перша та друга Чеченські війни), посіяти національну та релігійну ворожнечу, щоб з середини розколоти нас – нічого не вийшло. Сьогодні наші солдати різних національностей прикривають один одного від осколків в бою, як рідних братів. В цьому сила нашого єдиного багатонаціонального народу.

Путін дуже рідко робить посили щодо багатонаціонального народу Росії. Тим більше під час сакральних виступів на 9 травня. Як правило, він акцентує увагу на традиційних цінностях та вірі (православ’ї, яке сповідує частина громадян РФ, адже мусульманський фактор в етнографічній структурі населення Росії суттєво збільшився за останні десятиріччя). Ймовірно, численні повідомлення про конфлікти в середині російської армії на етнічному та релігійному підґрунті набули загрозливого розмаху (перестрілки бойових бурятів з кадирівцями й т.д.), якщо Путін звернув на це увагу наприкінці власного виступу. Напевно, кількість внутрішніх конфліктів суттєво збільшилася під впливом провальної військової кампанії або має тенденцію до збільшення, якщо цьому була приділена така велика увага.

Загалом, все дійство виглядало відверто дуже слабко, як і сам Путін, який без особливого ентузіазму зачитував текст, як колись це робив Брежнєв наприкінці свого правління. Навіть демонстративна прогулянка з Шойгу виглядала вкрай непереконливо. Шойгу всіляко намагався наблизитися до тіла вождя, перебігаючи зі сторони в сторону, але показова поведінка Путіна засвідчила одне – Шойгу потрапив в немилість. Начальника Генерального штабу Валерія Герасимова не вивели на загал взагалі. Путін розуміє, що програв. Відкритим залишається тільки одне – яким чином ця поразка буде оформлена й чи вдасться її хоч якось приховати від власного народу,  який останні десять років накачували пропагандою ненависті, шовінізму та ксенофобії. Теоретично, Путін може ще якийсь час формально залишатися при владі, але стратегічно він вже програв й сьогоднішній парад – це засвідчив.