Мюнхенська конференція з безпеки стала багато в чому визначальним майданчиком геополітичних трансформацій та катаклізмів, які ми переживаємо протягом останніх років. Катастрофічною за своїми наслідками стала промова, а по суті своїй відкрита погроза Путіна глобальному світовому порядку у 2007 році, після якої Кремль повернувся до використання військового інструменту – як ключового фактора власної зовнішньої політики.

Це детермінувало військову ескалацію РФ проти Грузії у 2008 році та України – у 2014 році, яка продовжується вже восьмий рік поспіль. В останні місяці ми спостерігаємо черговий виток штучного нарощування напруги біля українських кордонів з боку Кремля та загрозу ескалації повномасштабної війни Росії проти України.

Зрозуміло, в цьому поки що спектаклі з підвищеною загрозою намагається грати свою активну роль не тільки Росія, а й наші Західні партнери, які, в окремих випадках, хочуть використати національні інтереси України в якості предмету власного геополітичного торгу – це факт, який неможливо заперечувати, навіть попри значну економічну й військово-політичну підтримку нашої держави.

Не тільки виступ президента Зеленського на цьогорічній конференції у Мюнхені, а й сам візит туди очільника України – це сильний та своєчасний дипломатичний крок з прицілом на становлення нової української суб’єктності. Чинний президент, попри всі можливі ризики, озвучив цілісний запит української суспільства щодо гарантій безпеки до світової спільноти.

Пропоную розібрати ключові меседжі:

• Україна не тішить себе жодними ілюзіями. Ми розуміємо, що єдина можливість України гарантувати власну безпеку та територіальну цілісність – це високий рівень боєздатності ЗСУ, який включає наявність достатнього рівня технічного оснащення й сучасного озброєння. У ситуації інформаційного нагнітання та збільшення загрози військової інтервенції Росії в Україну нам потрібні реальні кроки підтримки, а не колективна «стурбованість». Основна гарантія безпеки – це наявність на озброєнні ЗСУ достатньої кількості необхідної зброї. 5 тисяч касок – це краще ніж нічого, але куди дієвіший сигнал на підтримку України – це передача на озброєння ЗСУ, як мінімум, достатньої кількості зенітно-ракетних комплексів Patriot.
• Україна не хоче бути буферною зоною. Ми розуміємо всі ризики, але й Західний світ повинен розуміти, що агресія проти України – це війна проти Європи. Якщо українська державність опиниться під загрозою, наступним викликом стане безпека у Східній Європі – Польщі, Прибалтиці, Румунії та ряду інших країн-членів НАТО. І якщо НАТО не хоче воювати за Україну, то, у випадку руйнації суверенітету нашої держави, їм згодом таки доведеться воювати в Прибалтиці чи Польщі або обнулити саму суть існування Альянсу.
• Будапештський меморандум не містить юридично закріплених сценаріїв та механізмів захисту України зі сторони США, Великої Британії, Франції та КНР – величезна помилка тодішньої української влади, але, разом з тим, реальна економічна й військова підтримка України – це питання загальної світової безпеки й подальшого успіху політики стримування розширення ядерного потенціалу (ядерна угода з Іраном або Саудівською Аравією).     
• Якщо американські та європейські ЗМІ говорять про неминучий напад Росії на Україну, то солідарність Заходу повинна проявитись не в популістичних заявах про «нищівні» санкції для Кремля, а в відкритих та заздалегідь погоджених списках конкретних санкцій, які повинні стати стримуючим фактором в агресивній зовнішній політиці РФ.
• Україні потрібні чіткі відповіді на питання щодо реальних перспектив нашої інтеграції до складу ЄС та НАТО. Якщо двері НАТО для України закриті – дайте нам інші гарантії безпеки відповідно до зобов’язань, передбачених тим таки Будапештським меморандумом. Це дозволить стабілізувати безпекову ситуацію в Європі й світі.

Зрозуміло, що натяк президента Зеленського про денонсацію Будапештського меморандуму у випадку ігнорування консультацій на найвищому рівні державами-підписантами цього документу – це не сигнал про розробку української ядерної програми.

Це спроба змусити лідерів Західного світу публічно продемонструвати – будуть вони виконувати свої зобов’язання чи ні. Це намагання змусити очільника Кремля сісти за стіл переговорів з керівництвом України за посередництва очільників США, Британії та Франції, щоб знизити наявний рівень напруги.

Україна має свої національні інтереси й прагне забезпечити власну стабільність, в першу чергу в безпековому компоненті. В конкретному випадку позиція керівництва України та українського народу повністю збігаються з тими посилами, які були озвучені на Мюнхенській конференції з безпеки. Головне тактичне завдання – домогтися безпрецедентної світової підтримки задля унеможливлення повномасштабної війни. Головне стратегічне завдання – перейти на рівень довгострокового планування основних складових власного розвитку – безпекової, енергетичної та економічної.    

Мюнхенська конференція з безпеки стала багато в чому визначальним майданчиком геополітичних трансформацій та катаклізмів, які ми переживаємо протягом останніх років. Катастрофічною за своїми наслідками стала промова, а по суті своїй відкрита погроза Путіна глобальному світовому порядку у 2007 році, після якої Кремль повернувся до використання військового інструменту – як ключового фактора власної зовнішньої політики.

Це детермінувало військову ескалацію РФ проти Грузії у 2008 році та України – у 2014 році, яка продовжується вже восьмий рік поспіль. В останні місяці ми спостерігаємо черговий виток штучного нарощування напруги біля українських кордонів з боку Кремля та загрозу ескалації повномасштабної війни Росії проти України.

Зрозуміло, в цьому поки що спектаклі з підвищеною загрозою намагається грати свою активну роль не тільки Росія, а й наші Західні партнери, які, в окремих випадках, хочуть використати національні інтереси України в якості предмету власного геополітичного торгу – це факт, який неможливо заперечувати, навіть попри значну економічну й військово-політичну підтримку нашої держави.

Не тільки виступ президента Зеленського на цьогорічній конференції у Мюнхені, а й сам візит туди очільника України – це сильний та своєчасний дипломатичний крок з прицілом на становлення нової української суб’єктності. Чинний президент, попри всі можливі ризики, озвучив цілісний запит української суспільства щодо гарантій безпеки до світової спільноти.

Пропоную розібрати ключові меседжі:

• Україна не тішить себе жодними ілюзіями. Ми розуміємо, що єдина можливість України гарантувати власну безпеку та територіальну цілісність – це високий рівень боєздатності ЗСУ, який включає наявність достатнього рівня технічного оснащення й сучасного озброєння. У ситуації інформаційного нагнітання та збільшення загрози військової інтервенції Росії в Україну нам потрібні реальні кроки підтримки, а не колективна «стурбованість». Основна гарантія безпеки – це наявність на озброєнні ЗСУ достатньої кількості необхідної зброї. 5 тисяч касок – це краще ніж нічого, але куди дієвіший сигнал на підтримку України – це передача на озброєння ЗСУ, як мінімум, достатньої кількості зенітно-ракетних комплексів Patriot.
• Україна не хоче бути буферною зоною. Ми розуміємо всі ризики, але й Західний світ повинен розуміти, що агресія проти України – це війна проти Європи. Якщо українська державність опиниться під загрозою, наступним викликом стане безпека у Східній Європі – Польщі, Прибалтиці, Румунії та ряду інших країн-членів НАТО. І якщо НАТО не хоче воювати за Україну, то, у випадку руйнації суверенітету нашої держави, їм згодом таки доведеться воювати в Прибалтиці чи Польщі або обнулити саму суть існування Альянсу.
• Будапештський меморандум не містить юридично закріплених сценаріїв та механізмів захисту України зі сторони США, Великої Британії, Франції та КНР – величезна помилка тодішньої української влади, але, разом з тим, реальна економічна й військова підтримка України – це питання загальної світової безпеки й подальшого успіху політики стримування розширення ядерного потенціалу (ядерна угода з Іраном або Саудівською Аравією).     
• Якщо американські та європейські ЗМІ говорять про неминучий напад Росії на Україну, то солідарність Заходу повинна проявитись не в популістичних заявах про «нищівні» санкції для Кремля, а в відкритих та заздалегідь погоджених списках конкретних санкцій, які повинні стати стримуючим фактором в агресивній зовнішній політиці РФ.
• Україні потрібні чіткі відповіді на питання щодо реальних перспектив нашої інтеграції до складу ЄС та НАТО. Якщо двері НАТО для України закриті – дайте нам інші гарантії безпеки відповідно до зобов’язань, передбачених тим таки Будапештським меморандумом. Це дозволить стабілізувати безпекову ситуацію в Європі й світі.

Зрозуміло, що натяк президента Зеленського про денонсацію Будапештського меморандуму у випадку ігнорування консультацій на найвищому рівні державами-підписантами цього документу – це не сигнал про розробку української ядерної програми.

Це спроба змусити лідерів Західного світу публічно продемонструвати – будуть вони виконувати свої зобов’язання чи ні. Це намагання змусити очільника Кремля сісти за стіл переговорів з керівництвом України за посередництва очільників США, Британії та Франції, щоб знизити наявний рівень напруги.

Україна має свої національні інтереси й прагне забезпечити власну стабільність, в першу чергу в безпековому компоненті. В конкретному випадку позиція керівництва України та українського народу повністю збігаються з тими посилами, які були озвучені на Мюнхенській конференції з безпеки. Головне тактичне завдання – домогтися безпрецедентної світової підтримки задля унеможливлення повномасштабної війни. Головне стратегічне завдання – перейти на рівень довгострокового планування основних складових власного розвитку – безпекової, енергетичної та економічної.