В епоху постійного збільшення обсягів міжнародної торгівлі використання різноманітних економічних можливостей та пошук відповідної ніші на світовому ринку є не менш важливим задля гарантування зовнішньої безпеки ніж розвиток збройних сил. Дійсно, країни прагнуть зайняти панівні позиції у певних сферах торгівлі, оскільки це надаватиме додаткові політичні важелі (місце Росії на європейському енергетичному ринку є яскравим прикладом застосування економічних переваг як інструменту впливу на інших гравців).

Китай, з його великим ВВП та значною часткою на світовому ринку, безсумнівно виступає одним із найбільших економічних гравців у сучасних міжнародних відносинах. Його стрімкому зростанню сприяв потужний розвиток промислового сектору. Додатковим стимулом стала низка реформ, проведених Ден Сяопіном, які поступово «відкривали» планову економіку для глобальних відносин імпорту-експорту, іноземного капіталу та технологічного обміну. Уряд приділяв увагу розвиткові як важкої, так і легкої промисловостей, що зміцнювало позиції Китаю на низці ринків одночасно. Останнім часом чітко простежується ще одна важлива тенденція, а саме інвестування у виробництво високотехнологічних товарів (що включають штучний інтелект, робототехніку, блокчейн тощо) з метою отримання стратегічних переваг у майбутньому.

Подібно до КНР, Україна має потужний промисловий сектор, орієнтований як на експорт, так і на внутрішнє споживання; до того ж, державі вдалося зайняти вигідні позиції на низці ринків (основними статтями експорту слугують залізо та сталь, за якими слідує сільськогосподарська продукція). Крім того, економіку країни точно не можна схарактеризувати як «планову», тому фундаментальні реформи та конституційні поправки не є необхідними задля забезпечення економічного зростання. Відповідно, виникає питання: «Чи зможе Україна повторити успіх Китаю і стати провідним виробником в європейському регіоні?» У статті розглядається ймовірність такого сценарію, а також описуються ключові кроки, необхідні для отримання статусу великої індустріальної держави.

Промисловість України: поточний стан та перспективи

Промисловий сектор включає низку галузей, які, на відміну від сфери послуг, виробляють готову продукцію. Сюди входять переробна промисловість, добувна промисловість, сфера енергопостачання тощо. Індустрія становить помітну частку від ВВП: у 2021 році переробна галузь становила понад 10%, добування сировини та розроблення кар’єрів – близько 6.5%, тоді як постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря – 3.3%. Найбільш конкурентоспроможними сферами є видобуток вугілля, виробництво електроенергії, металургія, виготовлення машин та устаткування тощо.

Україна є передовим виробником сталі на глобальному ринку. Більшість підприємств чорної металургії розташовані в Донецькому басейні. Важка промисловість включає передусім виготовлення машин, як-от вантажівок, залізничних локомотивів, морських суден та сільськогосподарської техніки, тоді як легка зосереджена на виробленні текстилю, взуття та одягу. Крім того, країна відома за рахунок значних хімічних потужностей; основні заводи галузі розташовані в Києві, Сумах, Фастові та Коростені. Наостанок, Україна є лідером у сфері харчової промисловості, де основними статтями експорту виступають цукор і соняшникова олія. Інші важливі товари включають зерно, м’ясо, рибу та напої.

Промисловий сектор України зазнав негативного впливу внаслідок постійних російських атак на об’єкти критичної інфраструктури та енергетики. За оцінками, країна могла втратити 7.5% власного виробничого потенціалу. Тим не менш, з початком повномасштабного вторгнення стрімко розвивались неосвоєні донині сегменти, спрямовані передусім на підтримку збройних сил. Загалом, стрімке піднесення промисловості в повоєнні роки є цілком імовірним сценарієм, оскільки саме ця сфера в першу чергу отримуватиме дотації на відбудову (особливо критично важливі її галузі, як-от виробництво енергії). Подібне явище, що має назву «ефект низького старту», спостерігалося, наприклад, у Німеччині після Другої світової війни, коли зруйнованій державі вдалось стати провідною європейською економікою лише впродовж кількох десятиліть.

Отже, ймовірність того, що Київ зможе значно посилити власний промисловий сектор коштом іноземних інвестицій, є досить високою. Тим не менш, становлення провідною індустріальною державою вимагає врахування низки інших аспектів.

Вирішальні етапи на шляху до прогресу

Зазвичай, щоб гарантувати промисловий розвиток та/або модернізацію, країна повинна зробити два ключові кроки: інвестувати в промисловість (або в окрему сферу, наприклад, хімічну, металургійну, харчову тощо, яка стане «двигуном» усієї економіки) та зайняти відповідну позицію на ринку. В умовах неспровокованої військової агресії та економічного занепаду Україна також повинна розвивати співпрацю зі своїми найближчими партнерами задля підвищення ефективності виробництва та боротьби з рецесією. Загалом, для того, щоб повторити «історію успіху» КНР, Києву необхідно пройти низку етапів.

1) Відновлення контролю над тимчасово окупованими регіонами

Повернення захоплених земель є важливим кроком не лише для гарантування безпеки, але й для стимулювання економічного зростання. Дійсно, стабільність підвищує впевненість, а отже, приваблює іноземних інвесторів. Ба більше, зі зростанням довіри споживачів розширюється попит, стимулюючи подальше виробництво товарів та послуг.

Крім того, відновлення контролю має вирішальне значення для розвитку промисловості, що походить із важливості Донецької та Луганської областей. По-перше, в межах згаданих регіонів розташований Донецький вугільний басейн, який, окрім покладів мінеральних ресурсів, має значні запаси геотермальної енергії. По-друге, до російського вторгнення 2014 року Донбас виступав промисловим центром України, оскільки на нього припадала чверть загального обсягу виробництва.

І наостанок, жодна індустрія не зможе функціонувати без робочої сили. За різними оцінками, кількість українців, які наразі проживають за кордоном, становить 8 мільйонів, що негативно впливає на виробничий потенціал країни. Крім того, велика кількість освічених і висококваліфікованих працівників може розглядати можливість зміни місця проживання через постійну небезпеку, що робить перспективи розвитку ще менш обнадійливими.

Тому деокупація всіх регіонів є найважливішим кроком на шляху до становлення провідною індустріальною державою.

2) Інвестування у відновлювану енергетику та альтернативні джерела

«Зелена» енергетика має численні переваги. Вона не лише забезпечує сталий розвиток і запобігає погіршенню екологічну ситуацію, але й дозволяє виробляти дешеву електроенергію. Це заохочує великі міжнародні компанії інвестувати в країну та відкривати тут власні філії, що створює робочі місця та сприяє розвиткові інфраструктури. Наочним прикладом слугує кейс Ісландії: дійсно, держава змогла подолати статус «країни, що розвивається» завдяки освоєнню альтернативних джерел, оскільки багатонаціональні підприємства охоче переносили власні потужності на її територію. Крім того, використання відновлювальної енергії дозволяє знизити собівартість виробництва, приносячи користь промисловому сектору в цілому.

Ба більше, «зелена» трансформація необхідна, оскільки гарантує незалежність від зовнішнього постачання і коливань глобальних цін на енергоносії. Китай, наприклад, зумів залишитися «осторонь» негативних наслідків світової інфляції завдяки відповідній енергетичній політиці, що передбачає довгострокові контракти з підприємствами та низку інших способів регулювання; використання ж відновлюваних джерел є альтернативним способом досягнення енергетичної свободи, який зумовлює додаткову перевагу у вигляді сталого розвитку. І наостанок, виробництво «екологічно чистої» енергії допоможе Україні подолати «зелені тарифи» ЄС (як на електроенергію, так і на матеріальні товари), а також прискорюватиме процес інтеграції української  та європейської систем в рамках ENTSO-E.

Україна має значний потенціал для розвитку відновлюваних джерел, передусім енергії сонця, вітру та біомаси. Загальний вітровий потенціал оцінюється приблизно в 16 ГВт, тоді як сонячний – у 4 ГВт. Крім того, перспективним є використання біоенергії в цілях опалення; оскільки країна має потужний сільськогосподарський сектор. І наостанок, існує можливість подальшого освоєння геотермальних джерел на Донбасі по завершенню процесу деокупації.

Поточна задача передбачає, що до 2035 року частка альтернативних джерел в загальному енергобалансі становитиме 25%. Важливих результатів вже було досягнуто: дійсно, у 2020 частка відновлюваної енергії досягла 12.4%, порівняно з 3% у 2009. Отже, необхідно чітко дотримуватися політики «зеленої» трансформації (про яку згадано в Національному плані відновлення України до 2022 року) та заохочувати іноземні інвестиції шляхом створення сприятливого клімату всередині держави, а також прямувати до енергетичної незалежності та сталості у сфері виробництва.

3) Пошук нових ринків збуту для українських товарів за межами європейського регіону

Дійсно, важлива деталь успіху – наявність «клієнтів» для вироблених товарів та послуг. Однією з першочергових політик Китаю, яка гарантує лідерство на світовому ринку, є проведення політики стратегічного інвестування. Процес передбачає укладання тісних зв’язків з окремими суб’єктами та розвиток відповідних галузей, що дозволяє КНР заздалегідь отримати контроль над виробництвом товарів, які ймовірно матимуть високий попит у майбутньому. Україна на даному етапі не готова до використання даного інструменту через суттєву шкоду економіці внаслідок повномасштабного вторгнення; однак, навіть попри орієнтацію Києва на ЄС, диверсифікація ринків все ще необхідна для отримання торговельних переваг (через цей процес проходив і Китай, коли відкрив власну економіку для західного капіталу наприкінці 70-х років). Держава вже обрала правильний курс у питанні освоєння ринків, оскільки поступово адаптувала наявну мережу партнерств до нових обставин (останнім офіційним «оновленням» стала Стратегія зовнішньополітичної діяльності, затверджена Указом Президента у 2021 році, яка закріпила ключові стратегічні направленості зовнішньої торгівлі та співробітництва).

Основними напрямками українського експорту у 2021 році були Китай (12%), Польща (7.6%), Туреччина (6.1%), Росія (5.1%) та окремі європейські країни. Однак, оскільки ринок недостатньо диверсифікований (не згадуючи вже про той факт, що деякі «партнери» становлять пряму загрозу національній безпеці), зовнішній попит може виявитися недостатнім для стимулювання промислового зростання. Крім того, диверсифікація торговельного партнерства відповідатиме вимогам ЄС, зафіксованим в Угоді про асоціацію. Отже, нові економічні домовленості є необхідними.

Одним із потенційних напрямків може виступати Латинська Америка, оскільки даний регіон має високий попит на добрива. Укладання тісних зв’язків стимулюватиме інвестиції у вже розвинену хімічну промисловість, яка, окрім коксохімічної продукції, пестицидів та сірчаної кислоти, відома виробництвом мінеральних добрив. Крім того, оскільки більшість країн Латинської Америки займають неоднозначну позицію щодо війни РФ проти України (лише Коста-Ріка доєдналася до західних санкцій), поглиблення економічних зв’язків даватиме шанс на отримання нових геополітичних союзників і посилюватиме міжнародний тиск на Москву.

Іншим ринком збуту для української промислової продукції може слугувати Тайвань. До повномасштабного вторгнення Росії відносини між двома країнами були відносно поверхневими. Однак з 2022 року Тайбей активно інвестує у відновлення цивільної інфраструктури, на що Україна відреагувала створенням парламентської групи зі сприяння розвиткові двосторонньої дружби, торгівлі та культурних зв’язків. Оскільки острів здебільшого імпортує мінерали, машини, хімікати та неблагородні метали, співпраця з Києвом у сфері торгівлі та інвестицій видається вигідним напрямком.

І наостанок, вигоду можна отримати від партнерства з країнами Південно-Східної Азії. Тіснота торговельних відносин України з членами АСЕАН різниться від держави до держави, як і позиції останніх щодо російського вторгнення 2022 року. В основному, українські промислові товари, які експортуються до регіону, включають харчові продукти, полімери, машини та обладнання, а також продукцію легкої промисловості, зокрема взуття. Оскільки відносини між ЄС та АСЕАН у сфері торгівлі промисловими товарами є надзвичайно тісними, Київ має шанс отримати додаткові вигоди від започаткування тристороннього діалогу.

4) Налагодження тісної співпраці з Польщею для об’єднання промислових потенціалів

Після проголошення незалежності України в 1991 році Польща була зацікавлена у приєднанні держави до ЄС і НАТО. А з початку повномасштабного вторгнення Росії Варшава висловлювала широку підтримку Києву як на політичному, так і на суспільному рівнях, виступаючи при цьому і за розширення санкцій проти Москви.

Польща сприймається як природний союзник України з кількох причин. По-перше, країна зацікавлена у виробленні спільної стратегії в межах європейських інституцій та просуванні власного порядку денного на рівні ЄС шляхом отримання більшої кількості голосів у Європейській Раді/Раді міністрів, що можливе завдяки приєднанню інших східноєвропейських країн. По-друге, Варшава сприймає Росію як головну загрозу регіональній безпеці через безпосередню близькість до російської території (а також спільний кордон з Білоруссю та Калінінградською областю), тому прагне розвивати спільні оборонні механізми із власними сусідами та іншими зацікавленими сторонами (британсько-польсько-український тристоронній пакт є яскравим прикладом забезпечення країною власних інтересів). По-третє, надання допомоги Україні та підтримка інших країн, яким загрожує Росія, сприяє покращенню міжнародного іміджу Польщі, а також демонструє готовність Варшави зайняти провідну позицію у врегулюванні нинішньої кризи.

Отже, зважаючи на власні національні інтереси, Польща ймовірно допоможе Україні із покращенням економічної ситуації та буде зацікавлена в об’єднанні промислових потужностей. Однак важливо розуміти, що відбудова країни не може здійснюватись виключно коштом іноземних дотацій. Необхідно створити сприятливі умови для залучення приватних акторів до відновлення зруйнованої промисловості та інфраструктури. Хоча польські інвестори демонструють інтерес до сусідньої країни (близько 1200 вже висловили готовність надати необхідну допомогу), деякі проблеми стоять на заваді повноцінного співробітництва. Це передусім олігархія, корупція та недосконалий захист інтелектуальної власності. Дійсно, підприємство не може бути впевненим у прибутковості угоди, якщо низка державних інституцій продовжують функціонувати в тіні. Тому задля залучення польських бізнесів до відбудови України необхідне вироблення відповідної політику, яка гарантуватиме прозорість і, таким чином, покращуватиме інвестиційний клімат.

Оскільки політична співпраця між двома країнами в першу чергу спрямована на зміцнення безпеки в регіоні, зусилля передусім будуть об’єднані у галузях виробництва зброї й електроенергії, а також сферах спільної розвідки та розробки джерел природного газу. Крім того, сумісність двох держав полягає у наступному: Польща виробляє переважно товари легкої та харчової промисловості, тоді як Україна розвиває чорну металургію та машинобудування; отже, завдяки комбінуванню потужностей та створенню спільних зовнішньополітичних директив обидві країни отримують шанс на освоєння більшої кількості ринків. Це значно наблизить Київ до успіху Пекіну, що у свій час приділяв увагу розвиткові як важкої, так і легкої промисловостей, давши державі змогу «наводнити» світові ринки найрізноманітнішими товарами.

І наостанок, економіка Польщі залишається більш конкурентоспроможною завдяки ефективності виробництва та інноваційній активності. Тому об’єднання виробничих потенціалів стане додатковим стимулом для модернізації української промисловості.

Загалом, Україна матиме унікальну можливість сприяти зростанню промислового сектору за допомогою іноземного капіталу. Однак, аби стати провідним регіональним виробником у надважких політичних обставинах. необхідно зробити низку додаткових кроків.

Автор: Поліна Пєнкіна, КНУ ім. Т.Г. Шевченка

Посилання

1. Assessment of damages to Ukraine’s productive capacity: https://cepr.org/voxeu/columns/assessment-damages-ukraines-productive-capacity
2. Cooperation with Poland and Polish business is a significant opportunity for post-war Ukraine – conclusions of the conference «Europe-Poland-Ukraine. Rebuild Together»: https://zpp.net.pl/en/cooperation-with-poland-and-polish-business-is-a-significant-opportunity-for-post-war-ukraine-conclusions-of-the-conference-europe-poland-ukraine-rebuild-together/
3. Developing Renewable Energy in Ukraine: https://www.csis.org/analysis/developing-renewable-energy-ukraine
4. Distribution of gross domestic product (GDP) in Ukraine in 2021, by sector: https://www.statista.com/statistics/1322567/ukraine-share-of-gdp-by-sector/
5. Donbas: What’s Ukraine Losing – Industrial Hub, Breadbasket or Both?: https://www.russiamatters.org/blog/donbas-whats-ukraine-losing-industrial-hub-breadbasket-or-both
6. Key facts and figures about Ukraine: https://ukraineinvest.gov.ua/invest-in-ukraine-now-2/key-facts-figures-about-ukraine/
7. One Year in, What Does the Ukraine Conflict Mean for Latin America?: https://www.as-coa.org/articles/one-year-what-does-ukraine-conflict-mean-latin-america
8. Should Ukraine pursue closer ties with Taiwan?: https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/should-ukraine-pursue-closer-ties-with-taiwan/
9. Ukraine Exports By Country: https://tradingeconomics.com/ukraine/exports-by-country
10. Ukraine: Resources and power: https://www.britannica.com/place/Ukraine/Resources-and-power
11. Політичні відносини між Україною та Польщею: https://poland.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/228-politichni-vidnosini-mizh-ukrajinoju-ta-polyshheju
12. Промисловість України і Польщі: порівняльна оцінка конкурентних переваг: https://ird.gov.ua/irdp/e20160604.pdf
13. Україна-Польща: http://prismua.org/ukraine-poland/

В епоху постійного збільшення обсягів міжнародної торгівлі використання різноманітних економічних можливостей та пошук відповідної ніші на світовому ринку є не менш важливим задля гарантування зовнішньої безпеки ніж розвиток збройних сил. Дійсно, країни прагнуть зайняти панівні позиції у певних сферах торгівлі, оскільки це надаватиме додаткові політичні важелі (місце Росії на європейському енергетичному ринку є яскравим прикладом застосування економічних переваг як інструменту впливу на інших гравців).

Китай, з його великим ВВП та значною часткою на світовому ринку, безсумнівно виступає одним із найбільших економічних гравців у сучасних міжнародних відносинах. Його стрімкому зростанню сприяв потужний розвиток промислового сектору. Додатковим стимулом стала низка реформ, проведених Ден Сяопіном, які поступово «відкривали» планову економіку для глобальних відносин імпорту-експорту, іноземного капіталу та технологічного обміну. Уряд приділяв увагу розвиткові як важкої, так і легкої промисловостей, що зміцнювало позиції Китаю на низці ринків одночасно. Останнім часом чітко простежується ще одна важлива тенденція, а саме інвестування у виробництво високотехнологічних товарів (що включають штучний інтелект, робототехніку, блокчейн тощо) з метою отримання стратегічних переваг у майбутньому.

Подібно до КНР, Україна має потужний промисловий сектор, орієнтований як на експорт, так і на внутрішнє споживання; до того ж, державі вдалося зайняти вигідні позиції на низці ринків (основними статтями експорту слугують залізо та сталь, за якими слідує сільськогосподарська продукція). Крім того, економіку країни точно не можна схарактеризувати як «планову», тому фундаментальні реформи та конституційні поправки не є необхідними задля забезпечення економічного зростання. Відповідно, виникає питання: «Чи зможе Україна повторити успіх Китаю і стати провідним виробником в європейському регіоні?» У статті розглядається ймовірність такого сценарію, а також описуються ключові кроки, необхідні для отримання статусу великої індустріальної держави.

Промисловість України: поточний стан та перспективи

Промисловий сектор включає низку галузей, які, на відміну від сфери послуг, виробляють готову продукцію. Сюди входять переробна промисловість, добувна промисловість, сфера енергопостачання тощо. Індустрія становить помітну частку від ВВП: у 2021 році переробна галузь становила понад 10%, добування сировини та розроблення кар’єрів – близько 6.5%, тоді як постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря – 3.3%. Найбільш конкурентоспроможними сферами є видобуток вугілля, виробництво електроенергії, металургія, виготовлення машин та устаткування тощо.

Україна є передовим виробником сталі на глобальному ринку. Більшість підприємств чорної металургії розташовані в Донецькому басейні. Важка промисловість включає передусім виготовлення машин, як-от вантажівок, залізничних локомотивів, морських суден та сільськогосподарської техніки, тоді як легка зосереджена на виробленні текстилю, взуття та одягу. Крім того, країна відома за рахунок значних хімічних потужностей; основні заводи галузі розташовані в Києві, Сумах, Фастові та Коростені. Наостанок, Україна є лідером у сфері харчової промисловості, де основними статтями експорту виступають цукор і соняшникова олія. Інші важливі товари включають зерно, м’ясо, рибу та напої.

Промисловий сектор України зазнав негативного впливу внаслідок постійних російських атак на об’єкти критичної інфраструктури та енергетики. За оцінками, країна могла втратити 7.5% власного виробничого потенціалу. Тим не менш, з початком повномасштабного вторгнення стрімко розвивались неосвоєні донині сегменти, спрямовані передусім на підтримку збройних сил. Загалом, стрімке піднесення промисловості в повоєнні роки є цілком імовірним сценарієм, оскільки саме ця сфера в першу чергу отримуватиме дотації на відбудову (особливо критично важливі її галузі, як-от виробництво енергії). Подібне явище, що має назву «ефект низького старту», спостерігалося, наприклад, у Німеччині після Другої світової війни, коли зруйнованій державі вдалось стати провідною європейською економікою лише впродовж кількох десятиліть.

Отже, ймовірність того, що Київ зможе значно посилити власний промисловий сектор коштом іноземних інвестицій, є досить високою. Тим не менш, становлення провідною індустріальною державою вимагає врахування низки інших аспектів.

Вирішальні етапи на шляху до прогресу

Зазвичай, щоб гарантувати промисловий розвиток та/або модернізацію, країна повинна зробити два ключові кроки: інвестувати в промисловість (або в окрему сферу, наприклад, хімічну, металургійну, харчову тощо, яка стане «двигуном» усієї економіки) та зайняти відповідну позицію на ринку. В умовах неспровокованої військової агресії та економічного занепаду Україна також повинна розвивати співпрацю зі своїми найближчими партнерами задля підвищення ефективності виробництва та боротьби з рецесією. Загалом, для того, щоб повторити «історію успіху» КНР, Києву необхідно пройти низку етапів.

1) Відновлення контролю над тимчасово окупованими регіонами

Повернення захоплених земель є важливим кроком не лише для гарантування безпеки, але й для стимулювання економічного зростання. Дійсно, стабільність підвищує впевненість, а отже, приваблює іноземних інвесторів. Ба більше, зі зростанням довіри споживачів розширюється попит, стимулюючи подальше виробництво товарів та послуг.

Крім того, відновлення контролю має вирішальне значення для розвитку промисловості, що походить із важливості Донецької та Луганської областей. По-перше, в межах згаданих регіонів розташований Донецький вугільний басейн, який, окрім покладів мінеральних ресурсів, має значні запаси геотермальної енергії. По-друге, до російського вторгнення 2014 року Донбас виступав промисловим центром України, оскільки на нього припадала чверть загального обсягу виробництва.

І наостанок, жодна індустрія не зможе функціонувати без робочої сили. За різними оцінками, кількість українців, які наразі проживають за кордоном, становить 8 мільйонів, що негативно впливає на виробничий потенціал країни. Крім того, велика кількість освічених і висококваліфікованих працівників може розглядати можливість зміни місця проживання через постійну небезпеку, що робить перспективи розвитку ще менш обнадійливими.

Тому деокупація всіх регіонів є найважливішим кроком на шляху до становлення провідною індустріальною державою.

2) Інвестування у відновлювану енергетику та альтернативні джерела

«Зелена» енергетика має численні переваги. Вона не лише забезпечує сталий розвиток і запобігає погіршенню екологічну ситуацію, але й дозволяє виробляти дешеву електроенергію. Це заохочує великі міжнародні компанії інвестувати в країну та відкривати тут власні філії, що створює робочі місця та сприяє розвиткові інфраструктури. Наочним прикладом слугує кейс Ісландії: дійсно, держава змогла подолати статус «країни, що розвивається» завдяки освоєнню альтернативних джерел, оскільки багатонаціональні підприємства охоче переносили власні потужності на її територію. Крім того, використання відновлювальної енергії дозволяє знизити собівартість виробництва, приносячи користь промисловому сектору в цілому.

Ба більше, «зелена» трансформація необхідна, оскільки гарантує незалежність від зовнішнього постачання і коливань глобальних цін на енергоносії. Китай, наприклад, зумів залишитися «осторонь» негативних наслідків світової інфляції завдяки відповідній енергетичній політиці, що передбачає довгострокові контракти з підприємствами та низку інших способів регулювання; використання ж відновлюваних джерел є альтернативним способом досягнення енергетичної свободи, який зумовлює додаткову перевагу у вигляді сталого розвитку. І наостанок, виробництво «екологічно чистої» енергії допоможе Україні подолати «зелені тарифи» ЄС (як на електроенергію, так і на матеріальні товари), а також прискорюватиме процес інтеграції української  та європейської систем в рамках ENTSO-E.

Україна має значний потенціал для розвитку відновлюваних джерел, передусім енергії сонця, вітру та біомаси. Загальний вітровий потенціал оцінюється приблизно в 16 ГВт, тоді як сонячний – у 4 ГВт. Крім того, перспективним є використання біоенергії в цілях опалення; оскільки країна має потужний сільськогосподарський сектор. І наостанок, існує можливість подальшого освоєння геотермальних джерел на Донбасі по завершенню процесу деокупації.

Поточна задача передбачає, що до 2035 року частка альтернативних джерел в загальному енергобалансі становитиме 25%. Важливих результатів вже було досягнуто: дійсно, у 2020 частка відновлюваної енергії досягла 12.4%, порівняно з 3% у 2009. Отже, необхідно чітко дотримуватися політики «зеленої» трансформації (про яку згадано в Національному плані відновлення України до 2022 року) та заохочувати іноземні інвестиції шляхом створення сприятливого клімату всередині держави, а також прямувати до енергетичної незалежності та сталості у сфері виробництва.

3) Пошук нових ринків збуту для українських товарів за межами європейського регіону

Дійсно, важлива деталь успіху – наявність «клієнтів» для вироблених товарів та послуг. Однією з першочергових політик Китаю, яка гарантує лідерство на світовому ринку, є проведення політики стратегічного інвестування. Процес передбачає укладання тісних зв’язків з окремими суб’єктами та розвиток відповідних галузей, що дозволяє КНР заздалегідь отримати контроль над виробництвом товарів, які ймовірно матимуть високий попит у майбутньому. Україна на даному етапі не готова до використання даного інструменту через суттєву шкоду економіці внаслідок повномасштабного вторгнення; однак, навіть попри орієнтацію Києва на ЄС, диверсифікація ринків все ще необхідна для отримання торговельних переваг (через цей процес проходив і Китай, коли відкрив власну економіку для західного капіталу наприкінці 70-х років). Держава вже обрала правильний курс у питанні освоєння ринків, оскільки поступово адаптувала наявну мережу партнерств до нових обставин (останнім офіційним «оновленням» стала Стратегія зовнішньополітичної діяльності, затверджена Указом Президента у 2021 році, яка закріпила ключові стратегічні направленості зовнішньої торгівлі та співробітництва).

Основними напрямками українського експорту у 2021 році були Китай (12%), Польща (7.6%), Туреччина (6.1%), Росія (5.1%) та окремі європейські країни. Однак, оскільки ринок недостатньо диверсифікований (не згадуючи вже про той факт, що деякі «партнери» становлять пряму загрозу національній безпеці), зовнішній попит може виявитися недостатнім для стимулювання промислового зростання. Крім того, диверсифікація торговельного партнерства відповідатиме вимогам ЄС, зафіксованим в Угоді про асоціацію. Отже, нові економічні домовленості є необхідними.

Одним із потенційних напрямків може виступати Латинська Америка, оскільки даний регіон має високий попит на добрива. Укладання тісних зв’язків стимулюватиме інвестиції у вже розвинену хімічну промисловість, яка, окрім коксохімічної продукції, пестицидів та сірчаної кислоти, відома виробництвом мінеральних добрив. Крім того, оскільки більшість країн Латинської Америки займають неоднозначну позицію щодо війни РФ проти України (лише Коста-Ріка доєдналася до західних санкцій), поглиблення економічних зв’язків даватиме шанс на отримання нових геополітичних союзників і посилюватиме міжнародний тиск на Москву.

Іншим ринком збуту для української промислової продукції може слугувати Тайвань. До повномасштабного вторгнення Росії відносини між двома країнами були відносно поверхневими. Однак з 2022 року Тайбей активно інвестує у відновлення цивільної інфраструктури, на що Україна відреагувала створенням парламентської групи зі сприяння розвиткові двосторонньої дружби, торгівлі та культурних зв’язків. Оскільки острів здебільшого імпортує мінерали, машини, хімікати та неблагородні метали, співпраця з Києвом у сфері торгівлі та інвестицій видається вигідним напрямком.

І наостанок, вигоду можна отримати від партнерства з країнами Південно-Східної Азії. Тіснота торговельних відносин України з членами АСЕАН різниться від держави до держави, як і позиції останніх щодо російського вторгнення 2022 року. В основному, українські промислові товари, які експортуються до регіону, включають харчові продукти, полімери, машини та обладнання, а також продукцію легкої промисловості, зокрема взуття. Оскільки відносини між ЄС та АСЕАН у сфері торгівлі промисловими товарами є надзвичайно тісними, Київ має шанс отримати додаткові вигоди від започаткування тристороннього діалогу.

4) Налагодження тісної співпраці з Польщею для об’єднання промислових потенціалів

Після проголошення незалежності України в 1991 році Польща була зацікавлена у приєднанні держави до ЄС і НАТО. А з початку повномасштабного вторгнення Росії Варшава висловлювала широку підтримку Києву як на політичному, так і на суспільному рівнях, виступаючи при цьому і за розширення санкцій проти Москви.

Польща сприймається як природний союзник України з кількох причин. По-перше, країна зацікавлена у виробленні спільної стратегії в межах європейських інституцій та просуванні власного порядку денного на рівні ЄС шляхом отримання більшої кількості голосів у Європейській Раді/Раді міністрів, що можливе завдяки приєднанню інших східноєвропейських країн. По-друге, Варшава сприймає Росію як головну загрозу регіональній безпеці через безпосередню близькість до російської території (а також спільний кордон з Білоруссю та Калінінградською областю), тому прагне розвивати спільні оборонні механізми із власними сусідами та іншими зацікавленими сторонами (британсько-польсько-український тристоронній пакт є яскравим прикладом забезпечення країною власних інтересів). По-третє, надання допомоги Україні та підтримка інших країн, яким загрожує Росія, сприяє покращенню міжнародного іміджу Польщі, а також демонструє готовність Варшави зайняти провідну позицію у врегулюванні нинішньої кризи.

Отже, зважаючи на власні національні інтереси, Польща ймовірно допоможе Україні із покращенням економічної ситуації та буде зацікавлена в об’єднанні промислових потужностей. Однак важливо розуміти, що відбудова країни не може здійснюватись виключно коштом іноземних дотацій. Необхідно створити сприятливі умови для залучення приватних акторів до відновлення зруйнованої промисловості та інфраструктури. Хоча польські інвестори демонструють інтерес до сусідньої країни (близько 1200 вже висловили готовність надати необхідну допомогу), деякі проблеми стоять на заваді повноцінного співробітництва. Це передусім олігархія, корупція та недосконалий захист інтелектуальної власності. Дійсно, підприємство не може бути впевненим у прибутковості угоди, якщо низка державних інституцій продовжують функціонувати в тіні. Тому задля залучення польських бізнесів до відбудови України необхідне вироблення відповідної політику, яка гарантуватиме прозорість і, таким чином, покращуватиме інвестиційний клімат.

Оскільки політична співпраця між двома країнами в першу чергу спрямована на зміцнення безпеки в регіоні, зусилля передусім будуть об’єднані у галузях виробництва зброї й електроенергії, а також сферах спільної розвідки та розробки джерел природного газу. Крім того, сумісність двох держав полягає у наступному: Польща виробляє переважно товари легкої та харчової промисловості, тоді як Україна розвиває чорну металургію та машинобудування; отже, завдяки комбінуванню потужностей та створенню спільних зовнішньополітичних директив обидві країни отримують шанс на освоєння більшої кількості ринків. Це значно наблизить Київ до успіху Пекіну, що у свій час приділяв увагу розвиткові як важкої, так і легкої промисловостей, давши державі змогу «наводнити» світові ринки найрізноманітнішими товарами.

І наостанок, економіка Польщі залишається більш конкурентоспроможною завдяки ефективності виробництва та інноваційній активності. Тому об’єднання виробничих потенціалів стане додатковим стимулом для модернізації української промисловості.

Загалом, Україна матиме унікальну можливість сприяти зростанню промислового сектору за допомогою іноземного капіталу. Однак, аби стати провідним регіональним виробником у надважких політичних обставинах. необхідно зробити низку додаткових кроків.

Автор: Поліна Пєнкіна, КНУ ім. Т.Г. Шевченка

Посилання

1. Assessment of damages to Ukraine’s productive capacity: https://cepr.org/voxeu/columns/assessment-damages-ukraines-productive-capacity
2. Cooperation with Poland and Polish business is a significant opportunity for post-war Ukraine – conclusions of the conference «Europe-Poland-Ukraine. Rebuild Together»: https://zpp.net.pl/en/cooperation-with-poland-and-polish-business-is-a-significant-opportunity-for-post-war-ukraine-conclusions-of-the-conference-europe-poland-ukraine-rebuild-together/
3. Developing Renewable Energy in Ukraine: https://www.csis.org/analysis/developing-renewable-energy-ukraine
4. Distribution of gross domestic product (GDP) in Ukraine in 2021, by sector: https://www.statista.com/statistics/1322567/ukraine-share-of-gdp-by-sector/
5. Donbas: What’s Ukraine Losing – Industrial Hub, Breadbasket or Both?: https://www.russiamatters.org/blog/donbas-whats-ukraine-losing-industrial-hub-breadbasket-or-both
6. Key facts and figures about Ukraine: https://ukraineinvest.gov.ua/invest-in-ukraine-now-2/key-facts-figures-about-ukraine/
7. One Year in, What Does the Ukraine Conflict Mean for Latin America?: https://www.as-coa.org/articles/one-year-what-does-ukraine-conflict-mean-latin-america
8. Should Ukraine pursue closer ties with Taiwan?: https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/should-ukraine-pursue-closer-ties-with-taiwan/
9. Ukraine Exports By Country: https://tradingeconomics.com/ukraine/exports-by-country
10. Ukraine: Resources and power: https://www.britannica.com/place/Ukraine/Resources-and-power
11. Політичні відносини між Україною та Польщею: https://poland.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/228-politichni-vidnosini-mizh-ukrajinoju-ta-polyshheju
12. Промисловість України і Польщі: порівняльна оцінка конкурентних переваг: https://ird.gov.ua/irdp/e20160604.pdf
13. Україна-Польща: http://prismua.org/ukraine-poland/