Переговори Путіна з Лукашенком виглядали з боку Кремля як спроба продемонструвати єдність ідеї Союзної держави та «спільну» готовність реагувати на умовні безпекові ризики в регіоні. Виглядало це дійство мляво зі сторони обох учасників процесу. Путін звітував про величезні економічні перспективи двосторонньої співпраці між двома державами натякаючи, що Білорусь зможе заробляти ще більше, якщо концепт Союзної держави вийде на практичний рівень. Якщо зараз товарообіг між державами складає майже 40 млрд доларів, то в найближчій перспективі він може суттєво вирости, як і російські інвестиції в реальний сектор економіки Білорусі, але це залежатиме від конкретних кроків на шляху до створення тієї ж Союзної держави, що по суті своїй означатиме фактично повну інтеграцію РБ до складу РФ.

Ключові меседжі Путіна:

• Союзна держава – спроба виходу на суб’єктний рівень нового утворення зі сторони Кремля. Рівень російських інвестицій в економіку РБ складає близько 30%, але, за словами Путіна, найближчим часом може суттєво збільшитись. В контексті санкційної політики відносно режиму Олександра Лукашенка це можна трактувати як сигнал щодо того, що Росія спробує стабілізувати економіку РБ власним коштом. Наскільки це отримає продовження в реальності – питання складне й відверто сумнівне.
• Білорусь та Росію, в рамках згаданої Союзної держави, об’єднує не тільки економіка, а й спільні духовні зв’язки між народами. Фактично, білоруси та росіяни, на думку Путіна – єдиний народ. Ще один «єдиний народ» – українці, які відбилися від так званого спільного курсу.  
• Між державами активно реалізовуються 28 програм, які спрямовані на подальшу інтеграцію економік та створення єдиного економічного простору Союзної держави.
• Білоруський експорт здійснюється через РФ, що дозволяє Мінську обходити значну частину Західних санкцій – ще один елемент залежності Лукашенка.
• Зміцнення єдиного безпекового поясу через, на думку Путіна, зростання зовнішньої активності НАТО на західних кордонах Союзної держави. Зрозуміло, що мова йде більшою мірою про координацію військових дій щодо України. Як стало відомо, вже було ухвалено рішення продовжити термін перебування військові формування РФ на території РБ, які повинні були вийти з території Білорусі ще 20 лютого, після завершення військових навчань «Союзна рішучість – 2022».

Ключові меседжі Лукашенка:

• Західний світ агресивний щодо РФ та РБ – тому ОДКБ та Союзна держава будуть розробляти спільні дії для потенційного реагування на існуючі виклики.
• Україна не є суб’єктом й жодним чином не впливає на загострення військової ситуації. На думку Лукашенка – всі безпекові виклики навколо України – це результат дій Заходу.
• Вперше за багато років регіон опинився на грані військового конфлікту, який здатний затягнути в нього весь континент – підігрування шантажу, який намагається розігрувати Кремль щодо ЄС.
• На думку Лукашенка, західні політики – патологічно «небезпечні» для оточення та власних народів. Останнє виглядає особливо цікаво.

Висновки

Кремль суттєво посилив власний тиск на Білорусь через санкційну політику Заходу та намагається витиснути максимум з нинішньої ситуації прекрасно розуміючи, що якщо ситуація стабілізується Лукашенко в черговий раз намагатиметься дещо збалансувати власну зовнішню політику. Переговори повинні були продемонструвати ілюзорну єдність обох держав, допомогу Росії у стабілізації економіки РБ та, ключове, готовність Лукашенка реагувати на безпекові виклики на «південних» кордонах Білорусі – це вже відкритий шантаж Києва.

Точніше підігрування шантажу, який провокує Кремль. Лукашенко у дуже складному становищі й Росія для нього станом на зараз – чи не єдиний інструмент втримати економіку та, як наслідок, забезпечити політичну стабільність в середині держави. У Кремлі також вже добре вивчили Олександра Григоровича за останні понад 20 років та усвідомлюють, що з цієї ситуації потрібно витискати максимум, який полягає у двох речах – суб’єктивізація Союзної держави та спільна гра м’язами проти України. Втім, ймовірність реальної ескалації військових дій зі сторони Білорусі залишається вкрай малоймовірною, адже Лукашенко прекрасно усвідомлює всі можливі наслідки від такого кроку.

Переговори Путіна з Лукашенком виглядали з боку Кремля як спроба продемонструвати єдність ідеї Союзної держави та «спільну» готовність реагувати на умовні безпекові ризики в регіоні. Виглядало це дійство мляво зі сторони обох учасників процесу. Путін звітував про величезні економічні перспективи двосторонньої співпраці між двома державами натякаючи, що Білорусь зможе заробляти ще більше, якщо концепт Союзної держави вийде на практичний рівень. Якщо зараз товарообіг між державами складає майже 40 млрд доларів, то в найближчій перспективі він може суттєво вирости, як і російські інвестиції в реальний сектор економіки Білорусі, але це залежатиме від конкретних кроків на шляху до створення тієї ж Союзної держави, що по суті своїй означатиме фактично повну інтеграцію РБ до складу РФ.

Ключові меседжі Путіна:

• Союзна держава – спроба виходу на суб’єктний рівень нового утворення зі сторони Кремля. Рівень російських інвестицій в економіку РБ складає близько 30%, але, за словами Путіна, найближчим часом може суттєво збільшитись. В контексті санкційної політики відносно режиму Олександра Лукашенка це можна трактувати як сигнал щодо того, що Росія спробує стабілізувати економіку РБ власним коштом. Наскільки це отримає продовження в реальності – питання складне й відверто сумнівне.
• Білорусь та Росію, в рамках згаданої Союзної держави, об’єднує не тільки економіка, а й спільні духовні зв’язки між народами. Фактично, білоруси та росіяни, на думку Путіна – єдиний народ. Ще один «єдиний народ» – українці, які відбилися від так званого спільного курсу.  
• Між державами активно реалізовуються 28 програм, які спрямовані на подальшу інтеграцію економік та створення єдиного економічного простору Союзної держави.
• Білоруський експорт здійснюється через РФ, що дозволяє Мінську обходити значну частину Західних санкцій – ще один елемент залежності Лукашенка.
• Зміцнення єдиного безпекового поясу через, на думку Путіна, зростання зовнішньої активності НАТО на західних кордонах Союзної держави. Зрозуміло, що мова йде більшою мірою про координацію військових дій щодо України. Як стало відомо, вже було ухвалено рішення продовжити термін перебування військові формування РФ на території РБ, які повинні були вийти з території Білорусі ще 20 лютого, після завершення військових навчань «Союзна рішучість – 2022».

Ключові меседжі Лукашенка:

• Західний світ агресивний щодо РФ та РБ – тому ОДКБ та Союзна держава будуть розробляти спільні дії для потенційного реагування на існуючі виклики.
• Україна не є суб’єктом й жодним чином не впливає на загострення військової ситуації. На думку Лукашенка – всі безпекові виклики навколо України – це результат дій Заходу.
• Вперше за багато років регіон опинився на грані військового конфлікту, який здатний затягнути в нього весь континент – підігрування шантажу, який намагається розігрувати Кремль щодо ЄС.
• На думку Лукашенка, західні політики – патологічно «небезпечні» для оточення та власних народів. Останнє виглядає особливо цікаво.

Висновки

Кремль суттєво посилив власний тиск на Білорусь через санкційну політику Заходу та намагається витиснути максимум з нинішньої ситуації прекрасно розуміючи, що якщо ситуація стабілізується Лукашенко в черговий раз намагатиметься дещо збалансувати власну зовнішню політику. Переговори повинні були продемонструвати ілюзорну єдність обох держав, допомогу Росії у стабілізації економіки РБ та, ключове, готовність Лукашенка реагувати на безпекові виклики на «південних» кордонах Білорусі – це вже відкритий шантаж Києва.

Точніше підігрування шантажу, який провокує Кремль. Лукашенко у дуже складному становищі й Росія для нього станом на зараз – чи не єдиний інструмент втримати економіку та, як наслідок, забезпечити політичну стабільність в середині держави. У Кремлі також вже добре вивчили Олександра Григоровича за останні понад 20 років та усвідомлюють, що з цієї ситуації потрібно витискати максимум, який полягає у двох речах – суб’єктивізація Союзної держави та спільна гра м’язами проти України. Втім, ймовірність реальної ескалації військових дій зі сторони Білорусі залишається вкрай малоймовірною, адже Лукашенко прекрасно усвідомлює всі можливі наслідки від такого кроку.