Рік «агресивного пікселя» або початок доби двовимірної кібердипломатії
Богдан Боднарук, Студент КПНУ ім. І.Огієнка

Кібератаки ніколи не сприймалися міжнародним співтовариством в якості самостійного інструменту прийнятного дипломатичного впливу. Поміж тим, майже усі без найменшого винятку резонансні події глобального масштабу за останніх пів року так чи інакше не обійшлися без присутності теми несанкціонованих цифрових втручань у власному контексті. За таких обставин, виникають суттєві причини вважати небачену досі інтенсивність та систематичність масованих кіберударів передумовою для поповнення арсеналу традиційних методів міжнародного тиску іще одним елементом, значно більш ефективним за засіб відкладеної шкоди, що його прийнято іменувати санкціями.

Все буває вперше

Літньо-осінній період цього року за правом повинен визнаватися часом рекордів і прецедентів у міжнародній політиці. Цьогоріч чи не вперше за останній час Німеччина, а пізніше й увесь ЄС задіяли важіль санкційного стримування посягань на надважливу інформацію, яка на сьогодні зберігається на серверах Бундестагу, а також в цифровій екосистемі ОЗХЗ(Організація Заборони Хімічної Зброї). Так, унаслідок введених в дію контрзаходів під удар потрапили відповідальні особи з числа співробітників силових структур РФ. Крім російських високопоставлених силовиків обмеження торкнулися також і партійних структур Китаю та КНДР. Своєю чергою, вже дещо ближче до сьогодні, не далі як в середині вересня спеціалізований моніторинговий підрозділ «Майкрософт» публікує звіт за результатами попереднього зондування світового кіберпростору на предмет фіксування останніх тенденцій функціонування цифрового середовища. Внаслідок операцій з відстежування загроз для кібербезпеки окремих країн фахівцями було нараховано близько 13 тисяч випадків незаконного механічного втручання. Переважна більшість відслідкованих актів кіберагресії походили з РФ. Наступними в цьому антирейтингу були КНР, КНДР та Іран. Ніколи раніше любителі зневажити міжнародне право методом непрямого нехтування не були аж такими активними у власних прагненнях поживитися серкретною інформацією держав-представників демократичної спільності. В цьому сенсі найбільшим попитом серед одержавлених «воїнів невидимого фронту» користувалися відомості стосовно прогресу в наукових пошуках які мають стосунок до винайдення протиковідної вакцини. Іншою рівносильно значущою мішенню став до прикладу штаб одного із кандидатів на посаду президента США Джо Байдена.

Провідні тоталітарні держави як законодавці моди

Найбільше в напрямку нарощування та вдосконалення цифрової могутності просунулися відверто недемократичні країни, як то та ж таки Росія чи скажімо Китай. Означені світові гравці мають патологічний потяг до здійснення неправомірного впливу на стан справ у глобальному міжнародному просторі. Згадана діада володіє достатньо якісним кадровим потенціалом фахівців із недосяжних неозброєному оку порушень цілісності інформаційного середовища недружніх держав. Російська владна вертикаль віддала своїх «чорних хакерів» у підпорядкування силовикам. Саме під керівництвом скандально відомих ГРУ й ФСБ дві сумнозвісні хакерські групи «Fancy Bear» та «Cozy Bear» проводили напади на інформаційні системи ключових владних структур як США так і до речі України. Китайці у цій ситуації перебувають навіть у більш виграшній позиції за своїх російських колег. На території Піднебесної функціонує окремий центр, до сфери відповідальності якого зокрема віднесено здійснення різного роду нефізичних інтервенцій в чужий інформаційний простір задля проведення розвідки чи, приміром виведення з ладу визначених наперед цілей. Дехто з лав китайських кібервійськ свого часу готував підгрунтя для системи цифрового нагляду за суспільством, відомого нам тепер як кібердиктатура.

Невидиме знаряддя руйнації

 Кіберінтервенція демонструє таку запаморочливу ефективність передовсім у зв’язку із складністю вироблення максимально універсального протоколу протидії подібним випадам. Розмаїття інструментів втілення зловмисних намірів у ситуації з кібератаками є надзвичайно великим. Від смертельно небезпечних комп’ютерних вірусів з високим ступенем стійкості до ліквідації (на думку чи не одразу спадає широковідомий шкідливий програмний алгоритм названий вірусом «Petya»), до заснованих на атомізовному поширенні фішингових атак. Останні у виконанні китайських партійних хакерів спричинили масові несправності під час інвазії фішингових повідомлень китайського походження в індійське цифрове середовище. Влітку цьогоріч тамтешні спеціалісти фіксували рекордні 62 тисячі одночасних агресивних акцій спрямованих проти індійського ВПК. Як стало відомо пізніше, КПК вдалася до такого роду неприпустимих маніпуляцій для викрадення інформації, яка має відношення до планів співпраці індійської влади із партнерами по міжнародній безпековій платформі «Квад».  Проте головна перевага ведення наступальних дій в середовищі кіберпростору полягає в тому, що джерело, так би мовити першосигналу надзвичайно важко визначити в стислі терміни. Не в останню чергу завдяки неймовірній варіативності підходів до реалізації такого роду наступів. Для тих, хто знаходиться під періодичним чи навіть перманентним міжнародним тиском кіберпростір виступає оптимальним ареалом для втілення великодержавних, чи й просто загарбницьких амбіцій.

Підсумок: чи можуть хакерські атаки мати превентивний характер і в перспективі замінити секторальні санкції на постійній основі?

Кіберагресія цілком може стати з плином часу інструментом не тільки наступу, а й упереджувальних, чи то пак превентиних дій. Завдяки своїй усепроникності як видно із викладеного вище, контрзазоди такого типу можуть завдати широкомасштабних збитків потенційному інтервенту, який замислив здійснити фізичне порушення кордонів мирної сусідньої країни. Адже інстументарій доступний в межах експлуатації цифрових засобів упливу дає можливості розладнати не тільки окремо взяту галузь економіки, а й застосувавши підхід всеосяжного стримування завдати серйозного удару по всім без винятку основним системам життєзабезпечення де присутні навіть найменші елементи комп’ютеризації. Наприклад над розробкою стратегії використання механізмів цифрового стримування могли б попрацювати в таких політичних та військово-політичних міждержавних об’єднаннях як ЄС та НАТО. Відповідно якщо для номінально неагресиних репрезентантів доречно вжити термін «кібердипломатія», то протилежний за настроями табір найраще охарактеризується категорією «цифрова антидипломатія». Особливо ілюстративною в цьому плані є поведінка РФ та КНДР.

Популярні статті