Посиденьки автократів: про що Путін домовлявся з політичними союзниками у Сочі

Остання декада листопада ознаменувалась парадом зустрічей президента РФ Владіміра Путіна з політичними союзниками. Серед лідерів, які відвідали Сочі та приємно провели час у компанії лідера невільного світу, були президенти Сирії, Чехії, Ірану та Туреччини. Чи вдалося Путіну здобути політичні дивіденди від проведених зустрічей, та яким чином вони відобразяться на його передвиборчій кампанії, про все це спробуємо поміркувати, проаналізувавши мету та результати зустрічей.

Першим з когорти автократів, які потрапили на аудієнцію з Путіним, був Башар Асад. Зустріч політичних лідерів відбулася 20 листопада в сочинській резиденції Путіна, де у світлі попередніх заяв про завершення військової  операції у Сирії, Башар Асад висловлював власне бачення участі РФ у регулювання сирійської кризи. В першу чергу, президент Сирії подякував Путіну за підтримку у боротьбі з терористами, і висловив побажання щодо подальшої співпраці сторін у політичному регулюванні конфлікту. Асад зауважив, що підтримка Росією переговорного процесу між сторонами конфлікту може стати запорукою невтручання у нього інших зовнішніх гравців, прозоро натякаючи на західну коаліцію. Господар Кремля під час підсумкової прес-конференції охарактеризував результати зустрічі, як «більш, ніж предметні», а також підкреслив, що Росія готова забезпечувати підтримку переговорного процесу у всіх його аспектах.

Російські ЗМІ досить скупо характеризували суть перемовин між Асадом та Путіним, посилаючись на офіційні комюніке та звертаючи увагу на те, що окремі моменти зустрічі стосувалися військової співпраці і становлять інформацію з обмеженим доступом. Тим не менше, публічна складова зустрічі була відображення у форматі демонстрації максимальної миротворчої участі Росії у військовому конфлікті в Сирії. Складається враження, що на фоні проблем росіян в Україні, саме цей конфлікт буде використовуватись у майбутній кампанії Путіна, як приклад успішної зовнішньої політики очільника РФ.

21 листопада у гості до Путіна прибув Мілош Земан, президент Чехії, скандально відомий своїми проросійськими заявами. Земан готується до президентських виборів, як у Чехії заплановані на січень 2018 року, тому його візит, багато в чому, був обумовлений цим фактом. На відміну від скупих повідомлень про характер спілкування між Путіним та Асадом, зустріч із Земаном російські ЗМІ висвітлювали досить детально, звертаючи увагу на неодноразові пасажі прихильності чеського президента в бік Владіміра Владіміровича. До прикладу, у більшості повідомлень автори акцентували увагу на тому, що зустріч між лідерами країн проходила з використанням російської мови, опосередковано демонструючи статус та домінування Росії у двосторонніх відносинах.

Питання, з якого розпочали розмову президенти стосувалося зовнішньої політики – улюбленої теми Путіна. Земан відмітив, що слідкує за активністю РФ на міжнародній арені, а також підтримує політику Кремля. Зауваживши при цьому, що участь Росії у військовій операції у Сирії – це особиста перемога Путіна, завдяки якому на посаді вдалося зберегти демократично обраного президента. У відповідь, президент РФ відмітив налагодження інтенсивної співпраці між країнами, підкресливши, що ці процеси відбуваються багато в чому завдяки активності Земана, та попри перешкоди окремих європейських партнерів.

Окрім міжнародної політики, президенти також обговорили економічну співпрацю між країнами. Путін відмітив, що Росія розглядає Чехію як надійного партнера, в якості прикладу успішної співпраці пригадавши роботу концерну «Шкода» на території РФ. Окремою темою переговорів стало питання російських контрсанкцій, які заважають чеським товарам потрапляти на російський ринок. Земан запропонував вирішити це питання, для того, щоб темпи та масштаби товарообігу між країнами зростали, а «росіяни могли насолоджуватись чеським йогуртами та сирами». Путін не оцінив жарт колеги, відповівши, що з йогуртом у Росії розберуться, а «пиво – дістанемо».

Тональність розмови та позиція російської сторони у багатьох питаннях, які обговорювались, була зверхньо, і неозброєним оком можна було помітити, що Путін не надавав цій зустрічі серйозного значення. Чи то через репутацію Земана, чи то через другорядну роль Чехії у економічних та політичних процесах, як у двосторонніх відносинах, так і у Європі. Натомість Мілош Земан намагався всіляко продемонструвати лояльність та підтримку дій та позиції РФ, підкреслюючи значення та статусу російської мови та культури для Чехії, а також збереження та удосконалення співпраці між країнами. Склалося враження, що президент Чехії намагався отримати заледве не офіційну підтримку Путіна на майбутніх виборах, і продемонструвати європейським партнерам налагодження стратегічної співпраці з «великим братом».   

22 листопада відбулася тристороння зустріч президентів Росії, Ірану та Туреччини в рамках астанинського формату з регулювання сирійської кризи. Російська преса з нетерпінням анонсувала майбутню зустріч президентів, називаючи сочинський саміт «Новою Ялтою» та налаштовуючи громадськість на чергову зовнішньополітичну перемогу Путіна, цього разу, на близькосхідному фронті.  

Тривала підготовка до саміту, консультації на рівні зовнішньополітичних та силових відомств мали би гарантувати Путіну одноголосну підтримку російських ініціатив щодо політичного регулювання конфлікту в Сирії. Одначе, як продемонстрували результати саміту, досягнути очікуваного консенсусу сторонам не вдалося. Навіть у виступах президентів було помітно, що кожен намагався використати зустріч задля захисту власного інтересу у сирійському питанні. Путін концентрував увагу на успіху військової операції та майбутньому саміті народів Сирії, який запланований на грудень 2017 року у тому ж Сочі. Хасан Рухані, не відстаючи від господаря Кремля, переховував здобутки іранської сторони у сирійській кампанії, прозоро натякаючи на те, що здобутий у Сирії досвід може бути застосований у інших гарячих точках, прозоро натякаючи на сусідній Ірак. Ердоган у свою чергу зосередився на питаннях деескалації у Ідлібі та Афріні, де перетинаються інтереси Туреччини та Ірану, а також окремо говорив про недопустимість участі у грудневому саміті курдів.

Сама зустріч президентів тривала тільки дві години, і окрім скупих заяв для преси не мала жодних офіційних результатів. Сторони дипломатично заявили про те, що предмет переговорів потребує уточнення у всіх державних відомствах, які залучені у процес, а тому буде оприлюднений згодом. Фактична відсутність офіційних документів, підписаних сторонами, свідчить про те, що очікуваних домовленостей досягнути не вдалося. Тому про «нову Ялту» для Близького Сходу Владіміру Владіміровичу мріяти поки що зарано.

Підсумовуючи результати зовнішньополітичної активності Путіна у листопаді 2017 року, можна зробити кілька важливих узагальнень.

По-перше, попри ізоляцію Путіна на атлантичному напрямку, очільник РФ продовжує проводити активну діяльність на близькосхідному фронті. Використовуючи результати  успішної військової операції в Сирії, Кремль налагоджує взаємовигідну співпрацю з країнами цього регіону, зберігаючи за собою статус важливого міжнародного гравця.

По-друге, попри спроби Путіна закріпити за РФ статус країни-переможця у сирійській військовій кампанії, інші учасники не поспішають легімітизувати подібні прагнення, уникаючи офіційних формулювань, які прямо чи опосередковано посилюватимуть позиції РФ. Це свідчить про те, що навіть у середовищі теперішніх політичних союзників ніхто не розглядає Росію в якості надійного партнера, що позначається на характері співпраці.

По-третє, політичні союзники Путіна прагнуть використати співпрацю з РФ для власних внутрішньополітичних цілей та зовнішньополітичного позиціонування, що може свідчити про їх тактичний характер.       

Автор: Михайло Мозоль    
PhD student, викладач НУ “Острозька академія”