«Ні обіцянок, ні пробачень…»: 2017 рік крізь призму українсько-польських відносин

Впродовж 26 років незалежності, Польща вважалася одним з наших найнадійніших та найпередбачуваніших сусідів. Революційні події 2004-го та 2014-го років тільки підтвердили впевненість у тому, що наш західний сусід не тільки словом, але й ділом готовий підтримувати українську незалежність та територіальну цілісність. Одначе прихід до влади у 2015 році партії Ярослава Качинського «Право і справедливість» (ПіС), став неочікуваним випробуванням у відносинах між Варшавою та Києвом. Безпекові, економічні та культурні питання, які здавалося мають брати гору у період серйозних геополітичних та військово-політичних потрясінь, не витримали іспиту питаннями історичної справедливості та відповідальності. І майбутнє українсько-польських відносин застигло в очікувані компромісного рішення, яке жодна зі сторін сьогодні, здається, не готова приймати.

2016 рік був доволі плідним у відносинах Києва та Варшави. Апофеозом міждержавних контактів у минулому році став візит президента України Петра Порошенка до Варшави, який відбувся 2 грудня 2016 року. За результатами зустрічі, Анджей Дуда, президент Польщі заявив наступне: «…незалежно від того, як у Польщі змінювалась влада, хто був президентом чи мав більшість у парламенті, підтримка України, її устремлінь до суверенітету та незалежності за ці 25 років з боку Польщі та польської громадськості була незмінна». В ході візиту президенти підписали угоду про співпрацю в галузі оборони, а також ініціювали створення нового міждержавного органу – польсько-української інституції сусідства, яка би мала займатись проблемними питаннями у відносинах між сторонами.

Хтось може припустити, що ініціатива щодо створення нового органу була поганим знаком, але як би там не було, теперішній, 2017 рік, став одним з найскладніших у відносинах між Варшавою та Києвом, в першу чергу, через протиріччя у трактуванні історичних подій.

Першою ластівкою загострення на фронті історичних баталій стало інтерв’ю Ярослава Качинські польському виданню Gazeta Polska, в якому лідер «ПіС» серед іншого заявив, що «Україна з Бандерою не ввійде до Європи». І хоча історичні питання для Качинські завжди були пріоритетними, і його позиція щодо УПА була відома українській громадськості, одначе прихід до влади «ПіС» кардинально змінювали ситуацію. Тепер Качинські був не просто лідером опозиційної партії, а став домінуючим політичним гравцем у політичній системі Польщі, і така трансформація не могла не позначитись на характері відносин між Польщею та Україною.

Олії у вогонь додали два акти вандалізму відносно польських пам’ятників, які трапилися у березні 2017 року на Львівщині. Впродовж вихідних, 10-го березня у Львові та 12-го у селі Підкамінь було облито фарбою та сплюндровано образливими написами пам’ятник, встановлений на честь загиблих польських науковців, а також підірвано пам’ятний знак, встановлений в пам’ять про поляків, які пали жертвами самовільної акції волинського куреню УПА. Обидві акції, на думку української сторони, були чітко сплановані та організовані третьою стороною з метою провокації загострення українсько-польских відносин. Більшість чиновників, які висловлювались з цього приводу не приховано говорили про те, що найбільш вірогідним замовником подібних актів є Кремль, який зацікавлений у погіршені відносин між Варшавою та Києвом, і неодноразово використовував ворожнечу між сусідніми країнами на власну користь.  Офіційна Варшава стримано відреагувала на ці події, заявивши, що слідкуватиме за перебігом розслідування.

Наступним витком загострення стали події 29-го березня у Луцьку, де невідомі обстріляли з гранатомета приміщення Генконсульства Польщі. На щастя у приміщенні нікого не було, і з працівників ніхто не постраждав. Одначе сам факт обстрілу не залишився поза увагою польської сторони. Консул Польщі у Луцьку Кшиштоф Савіцкі заявив, що цю подію не можна трактувати інакше, як терористичний акт. А МЗС Польщі зробило заяву, зазначивши наступне: «… ми очікуємо, що українські служби забезпечать більш ефективну охорону дипломатичних установ… з’ясують обставини події і затримають виконавців».  

А рівно за місяць, 26 квітня, настала черга польської сторони. У селі Грушовичі, що поблизу Перемишля, було розібрано надгробний пам’ятник воїнам УПА. Демонтаж пам’ятника відбувався публічно, і попри заяви окремих громадських активістів, не був зупинений ані поліцією, а ні представниками місцевої влади. Згодом у ЗМІ з’явилась інформація, що каміння з пам’ятника було використане для будівництва дороги на території місцевої громади.

Ця подія викликала небувале обурення серед української громадськості. На неї відреагували як МЗС України, так і Інститут національної пам’яті, який у відповідь на апеляції польської сторони щодо нелегального статусу надгробного каменю, 27-го квітня призупинив процес легалізації польських меморіальних об’єктів на території України. З цього моменту загострення перейшло у політичну площину і стало предметом гострих політичних заяв, які лунали з обох сторін впродовж другої половини 2017 року.

Особливо гострі заяви з польського боку почали лунати восени, коли стало зрозуміло, що кабінет Беати Шидло буде оновлено. Одним з найбільш активних апологетів з польського боку став міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковські, якого вважали одним з головних претендентів на заміну в новому кабінеті. Ващиковські першим заявив про те, що польська сторона працює над «чорним списком» з українців, яким буде заборонено в’їзд на територію Польщі через їхню антипольську позицію. Міністр заявив, що практика перебування таких осіб на високих державних посадах може навіть спровокувати відміну візиту до України президента Анджея Дуди, запланованого на 13 грудня.

Достеменно невідомо чи були ці заяви і публічні дії предметом виключно внутрішньополітичного позиціонування Ващиковські, чи вони відображають його особисту позицію, одначе в новому кабінеті Моравєцкі міністр зберіг свій портфель, закріпивши за собою статус одного з найактивніших апологетів польського варіанту історичної правди.

Знизити градус напруги вдалося президентам, які попри застереження Ващиковські, все таки зустрілись у Харкові 13 грудня. Розмова, як і передбачалось не була легкою. Порошенко багато говорив про стратегічні відносини між країнами, про співпрацю у безпекових та енергетичних проектах, яка не може стати жертвою протиріч минулого. Дякував за підтримку територіальної цілісності України, та висловлював сподівання у налагодження діалогу, в тому числі, у питаннях історичного минулого. Дуда ж говорив про те, що минуле завжди впливає на майбутнє, і у випадку українсько-польських відносин це помітно неозброєним оком. Президент Польщі схилив Порошенка до віднесення питань ексгумації на рівень діалогу між міністерствами, показово відсторонивши від цього питання Український інститут національної пам’яті, і водночас продемонструвавши, що ці протиріччя будуть серйозним викликом у майбутньому. Обидва президенти засудили акти вандалізму, і водночас погодились, що ключем до вирішення історичних протиріч, можуть бути тільки незалежні дослідження.

Готуючи цей матеріал, я зустрів цікаву інформацію про звіт експертної групи щодо українсько-польських відносин під назвою «Пріоритетне партнерство», презентація якого відбулася у Варшаві 4 вересня 2017 року. У передмові до повідомлення один з авторів звіту розповідає, що найбільше розходження між польськими та українськими аналітиками, які працювали над цим документом, стосувалося фінального формулювання характеру стану сучасних українсько-польських відносин. Польські експерти наполягали на використанні визначення «стратегічний маразм», а українські – «стратегічний абсурд». Поляки перемогли.

Хочеться вірити, що у наступному раунді протистояння переможемо ми. Або принаймні дружба. Бо інакше, у когось у Кремлі буде ще один привід відкоркувати пляшку солодкого ігристого.                

Автор: Михайло Мозоль