Лідери країн Індо-Тихоокеанічного регіону з 20 по 23 червня збирались в Бангкоці на 34–му саміті Асоціації держав Південно – Східної Азії (АСЕАН). Питань для обговорення було доволі достатньо, концепція переформатування Індо-Тихоокеанського регіону, економічна напруга Китай – США, яка безпосередньо стосується країн учасниць, становище економічного партнерства (The Regional Comprehensive Economic Partnership), екологічна (морська) проблема та розроблення культурної стратегії.

Розберемо детальніше різні проекції обговорення. Екологічна криза. Розпочався 34–ий саміт АСЕАН з того, що на вулиці Бангкоку вийшли представники «Greenpeace» і перед Міністерством закордонних справ провели акцію проти морського забруднення.  На самому ж саміті виробили план сталого відновлення прибережних територій  регіону до 2025 року. Це в першу чергу стосується кризових територій та екологічно чутливих морських районів які потерпають від забруднення. Лідери Асоціації держав Південно-Східної Азії прийняли Бангкокську декларацію про боротьбу з морським сміттям.  

Запроваджено:

• збереження та стале використання морських ресурсів;
• скорочення виробництва і використання пластмаси і мікропластику;
• розгортання регіональних і національних планів подолання кризи;
• скликання майбутньої зустрічі представників АСЕАН стосовно морського питання;
• встановленню партнерства між державою та приватним сектором через різні стимули та мотивації, задля подолання кризи.

Економіка. Через економічний конфлікт США – Китай, розвинуті країни АСЕАН знаходяться в стані напруження. Пояснюється це тим,  що експорт та імпорт товарів в США та Китай дає змогу країнам розвиватись, а зниження постачань до однієї з країн, може відображатись на позитивному розвитку в Індо–Тихоокеанічному регіону. Не виключення, назрівання політичних конфліктів, які в подальшому можуть призвести до дестабілізації відносин між країнами АСЕАН.

На саміті прем’єр міністр Тайланду Чан–Оча Прают у свому звернені закликав лідерів країн «АСЕАН» домогтись завершення переговорів по Регіональному економічному партнерстві (RCEP), яке було ініційоване Китаєм.  Відомо що об’єднання, яке включає 16 країн, на сьогодні було призупинене через конфлікт Китаю і Індії з приводу доступу до економічних ринків у регіоні.  Сам «RCEP» в ідеальному варіанті передбачає створення зони відкритої торгівлі, яка буде охоплювати 45%  населення світу і більшу частину ВВП. Ймовірно, що сам договір підпишуть в 2020 році, де Китай отримає найбільший вільний ринок та економічний контроль у регіоні, а також ще інтенсивніше запроваджуватиме програму «Один пояс – один шлях».

Також з  послабленням розвитку і відповідно виробництва електорніки, яке призвело до економічного застою, учасники 34–Саміту в Бангкоці, обговорювали стратегію економічної стабільності, та методам які будуть задіяні для розгортання технологічної революції. Розвиток технологій, який відбуватиметься не в супереч безпеці країнам АСЕАН та їх особистої конфіденційності. Знаючи про країни які входять в союз, можна спрогнозувати, що об’єднання в один суцільний економічний ринок в найближчому майбутньому не відбудеться. В першу чергу це залежить від рівня економічного розвитку кожної взятої країни а також ситуативних союзів, які відобразяться на відносинах між країнами регіону.

Геополітика. АСЕАН опиняється в центрі американо-китайських економічних відносин. Хоч і Китай в регіоні є найбільшим торгівельним партнером, але до суцільного сприяння і ухвалення міжнародної політики «піднебесної»  організація не наважилась і скоріше всього не наважиться.  Пояснюється це зацікавленістю США до країн Південно-Східної Азії. Нещодавно, співробітник Міністерства оборони США  Рендал Шрайвер, виступаючи на засіданні  Ділової ради «США – АСЕАН» сказав, що Індо-Тихоокеанський регіон на сьогодні є «пріоритетним полем дій для Сполучених Штатів Америки». Спершу ніж визначатись зі своїми глобальними довгостроковими стратегіями АСЕАН-у потрібно розглянути варіанти, які запропонував Китай та США щодо розвитку регіону», – говорить Шрайвер. Тому, на мою суб’єктивну думку, політична орієнтація країн буде дуалістична з короткочасними ситуативними союзами і розділена на два табори. Країни цього регіону не зможуть нехтувати умовами та союзом з  американцями, адже в сучасній міжнародній системі все вирішує співвідношення сили, яке на сьогодні не на користь Китаю порівнюючи його з США.

Отож, за 52 роки існування Асоціації держав Південно-Східної Азії  в регіоні був стримуючий фактор під егідою стабільності. По суті 34 саміт був кристалізуючим, і мав на меті розробити стратегію, яка б допомогла АСЕН вийти з фази невизначеності, в яку напередодні загнав геополітичний конфлікт США та Китаю. Але на сьогодні, коли розгортається геополітичне протистояння США та Китаю, країнам АСЕАН потрібно зайняти самостійницьку позицію та прорахувати всі відповідні ризики, які можуть спонукати до турбулентності регіону і попаданню конкретної країни під вплив однієї з наддержав. Наслідки конфронтації можуть бути дестабілізуючими і призвести до загострень відносин в середині АСЕАН. Не виключно, що конфлікт двох світових монстрів в майбутньому зможе розколоти  АСЕАН на два табори, які будуть орієнтовані на одну з двох конфронтуючих країн.

В останні місяці екологічне питання набуло широкого резонансу через зрив міжнародних домовленостей новообраним президентом США. Позиція Трампа щодо кліматичної угоди була радикальною починаючи з президентських перегонів, що є абсолютним мейнстрімом республіканців.  Серед пріоритетів на перші 100 днів роботи, Трамп називав скасування мільярдних платежів на користь кліматичних програм ООН.

Однієї з найвпливовіших угод щодо вирішення світової екологічної проблеми є Паризька хартія, яка була підписана в конвенції ООН у грудні 2015 року. Однак, вже 1 червня 2017 року очільник Білого дому заявив про плани країни вийти з кліматичної угоди. Зі слів президента, подібні «авантюри» будуть загрожувати економічному зростанню США. Реакція Європи на заяву була очевидною: з виходом США скорочується допомога бідним державам майже на 25%. Саме питання клімату стало одним з найгостріших на саміті G20, який проходив 7-8 липня у Гамбурзі. Підсумкова заява саміту містить лише загальні фрази про боротьбу з кліматичними змінами та окремий абзац про врахування виходу США з Паризької угоди.

В той час, коли після невдалого саміту у Гамбурзі, Європа готувала нову кліматичну конференцію, 4 серпня державний департамент США вже офіційно повідомив про відмову від Паризьких домовленостей. Своє рішення Трамп аргументував тим, що угода несе за собою втрату робочих місць, закриття фабрик і подальший спад в економіці та виробництві. Трамп наводив дані, відповідно до яких, за умови виконання кліматичної угоди, ВВП Америки впаде на три трильйони доларів. Президент США вважає, що домовленість «несправедлива» лише для США, однак є занадто м’якою для провідних забруднювачів – Індії та Китаю. На його думку, ці країни і далі зможуть розвивати енергетику на викопних видах палива, а Європа споруджувати вугільні ТЕС.

Як повідомляє Washington Post, статистику, на яку посилався Трамп, досліджували на замовлення Торговельної палати США та експертної групи ACCF (American Council for Capital Formation). Цікаво, що обидві організації не є прихильниками кліматичної угоди. Організація Greenpeace багато разів зазначала, що ACCF фінансує одна з найбільших нафтових компаній – ExxonMobil. З іншого сторони, наведені Трампом дані, суперечать висновкам, які були зроблені експертами Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD). Відповідно їх даним, політика захисту клімату досить швидко зможе компенсувати витрати, на які підуть країни G20.

Офіційне оголошення про вихід США з кліматичної угоди поки не означає, що Конгрес повністю відмовиться від взятих на себе зобов’язань. Стримуючий фактор знаходиться в юридичній площині проблеми. Країни можуть вийти з міжнародних угод,  лише через три роки від набуття їх чинності, що виключає таку можливість до листопада 2019 року. Державний департамент заявив, що США все-таки продовжать брати участь у міжнародних переговорах на цю тематику. Зокрема, у запланованій конференції на осінь з питань зміни клімату в Бонні. Також на кінець року анонсована кліматична зустріч у Франції.

Про що це може свідчити? Більшість світових ЗМІ охарактеризували подібну ситуацію виходом з «епохи глобального гуманізму» та переходом до стану війни «всіх проти всіх». Хтось зазначає, що головна складова проблеми полягає скоріше у політичному самоствердженні нового гравця, який тільки вийшов на політичний олімп і використовує всі можливості для задоволення власного его.

Зрив екологічних домовленостей є додатковим підтвердженням зростаючого хаосу в міжнародних відносинах, який зумовлений кризами останніх років та агонією, що супроводжує боротьбу за контроль над економікою та сировинними ресурсами нашої планети. Щодо ресурсів, то вже 2 серпня 2017 року Земля мала би виставити рахунок своїм жителям. Саме в цей день людство вичерпало всі ресурси, які планета може відновити за рік. День екологічного боргу настав рекордно швидко. А головними боржниками у 2017 році стали Австралія, друге місце за США. Якщо штати так само будуть використовувати природні ресурси як у 2017 році, то їм знадобиться цілих 5 планет. Якими будуть подальші дії, майже найбільшого боржника планети щодо кліматичної угоди – покаже час, однак конкретних кроків вимагає вже сама планета.

Автор: Ірина Беженару
редактор-аналітик інформаційного агенства Слово і Діло