Хитка незалежність: яким шляхом має розвиватись Україна?

В багатьох громадян нашої держави панують змішані почуття щодо співставлення очікувань та розчарувань, які послідовно виникали в тілі великого організму під назвою – суспільство. Дуже іронічно та цинічно повторюються страшні «жарти» історії столітньої давності, коли ще дуже молода Україна зіткнулася з експансіоністською політикою з боку сусідніх держав. Зрозуміло, що ключову роль в кінцевому результаті, який позбавив українців практично всіх ілюзій про можливість створення суверенної держави на 70 років, відіграла «братня» Росія на чолі з військовими загонами Муравйова та компанії.

Однак, розпад СРСР відкрив нові можливості для розвитку українства в межах власної ойкумени, які багато в чому руйнує слабкість державних інституцій та «політичних еліт», але головну причину проблем потрібно шукати саме в незрілості нашого суспільства. Ми безкінечно перечитуємо трактати Бжезінського, Кіссінджера чи Гантінгтона, в яких говориться про цивілізаційні розломи та постійні виклики, що становлять невід’ємну складову майбутнього України, або в черговий раз обговорюємо посттоталітарний характер суспільства. Не варто навіть сперечатися на предмет важливості визначених компонентів по відношенню до стабільності політичної системи, але не все так просто з нашою ментальністю.

Українці багато в чому унікальна нація. В один момент, через соціальну несправедливість та зневагу до людської гідності, яку перманентно проявляють наші «пасіонарії», сотні тисяч людей здатні виходити на протести, що, як засвідчили трагічні моменти Революції Гідності, несуть реальну загрозу для життя. Незважаючи на це, ми часто не можемо домовитись між собою навіть коли це необхідно для виживання. Суспільство боїться брати на себе реальну відповідальність за побудову цивілізованої держави. А правова і демократична країна починається там, де люди змінюють в першу чергу себе.

Жахливий рівень корупції, неефективна економіка, цілковита клептократія – це далеко не вичерпний список  тих проблем, які ми маємо. Однак, система формується з правил гри, які продукуються та сприймаються не тільки обмеженим колом осіб, які здатні впливати на процес прийняття рішень. Підтримку подібним процесам надає абсолютна більшість соціуму, що є аксіомою співвідповідальності кожного з нас за те, в яких умовах буде існувати Україна.

Саму тому, від персонального сприйняття українцями власної державності залежить рівень політичної культури, розвиток економіки та можливість забезпечити собі гідне місце в міжнародній спільноти. Держава – це велика цінність, яка закладає фундамент для виживання кожної нації тому потрібно її всіляко берегти.  Зрозуміло, що нинішня реальність складна. Україна намагається зберегти територіальну цілісність життями власних солдатів. Це важка ціна, яку доводиться платити кожного дня. Але найважливіше полягає в тому, щоб зробити з того правильні висновки з якими можливо рухатись далі. А висновки полягають у тому, що інтереси будь якого суб’єкта міжнародних відносин апріорі не можуть співпадати  з тим, що вигідно для нас. Тому потрібно викорінювати хворі уявлення про те, що хтось прийде і змінить все. В нашої держави вибір обмежений, але водночас доволі простий – зміцніти або зійти з історичної арени.

У визначеному смисловому полі має вибудовуватись зовнішньополітична стратегія України. Без використання термінів на кшталт “братні народи” не залежності від того, кого такими категоріями характеризувати: європейського бюргера чи одвічного прихильника слов’янської єдності.

Доволі високий резонанс в суспільстві викликає ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак, це не має створювати ілюзію остаточної інтеграції нашої держави до Західного світу. На мою думку, перспективи співпраці з Європейським Союзом можливі лише за консолідованої позиції Німеччини та Франції. А. Меркель продемонструвала цілком виправдану схильність до діалогу з Путіним, враховуючи спільні торгівельно-економічні інтереси навколо поставок російської сировини. Натомість, Е. Макрон декларує бажання повністю реформувати ЄС, що може резюмувати, згідно попередніх тверджень, призупинення будь якого розширення та згортання програми Східного партнерства.  Доцільно також наголосити на абсолютній безперспективності Мінського процесу для вирішення існуючого конфлікту та реінтеграції втрачених територій. Ці твердження не спрямовані на дискредитацію інтеграційних прагнень України, навпаки, покликані на осмисленні всієї картини, яка супроводжує цей процес.

Незважаючи на складність становища, українське питання залишається одним з основоположних у світовій політиці. І головне завдання для діючої влади полягає у формуванні чіткої формули, яка зможе пояснити українцям напрямки майбутнього розвитку, а Західному світу – для чого їм потрібна Україна.

Автор: Гнидюк О.

 

Популярні публікації