Троянський кінь з Кишенева: яких подарунків чекати від Ігоря Додона Україні?

13 листопада 2017 року на шпальтах російського видання «Независимая газета» вийшло інтерв’ю президента Республіки Молдова Ігоря Додона під заголовком «Без Росії Молдова втратить свою державність». Окрім традиційних для лідера Партії соціалістів проросійських гасел на кшталт необхідності збереження дружби з РФ та інтеграції у євразійські економічні проекти, у цьому інтерв’ю українських аналітиків зацікавили кілька заяв, зроблених Додоном щодо майбутнього Придністров’я. Так серед іншого, президент РМ у розмові з російськими журналістами заявив: «…У нього (Тирасполя) два сценарії:  або стати частиною України, або Молдови». Українські аналітики одразу почали говорити про те, що подібні заяви, зроблені у Москві, можуть свідчити про чергову спробу Кремля легалізувати анексований Крим, обмінявши його на Придністров’я. І хоча, на перший погляд, цей сценарій виглядає ймовірним, однак детальний аналіз політичної ситуації, може підштовхнути на роздуми щодо більш глобальних варіантів змін геополітичних орієнтацій Молдови, що чекають нас у близькому майбутньому і до яких, очевидно, Україні варто готуватись.

За 4 дні до згадуваного вище інтерв’ю, 9 листопада, І. Додон вперше в історії незалежної Молдови здійснив  офіційний візит до Вірменії. Багато в чому ці відвідини стали знаковими для обох країн, в тому числі в аспекті зовнішньополітичних орієнтацій. Перший, за 25-літню історію дипломатичних відносин візит президента Молдови, на думку І.Додона, був важливим, в першу чергу в контексті глобальних геополітичних змін, які відбуваються у Європі та світі. За результатами зустрічі, країни підписали 15 і підготували 7 міждержавних угод, які мають сприяти налагодженню тіснішої співпраці в питаннях дипломатичного, економічного та культурного характеру. Квітесенцією зустрічі стали слова І. Додона щодо запозичення Кишеневом вірменського досвіду зовнішньополітичного позиціонування: «Вірменія, яка є членом ЄвразЕС, і найближчим часом підпише угоду з Європейським союзом – приклад для Молдови». Цей вислів президента РМ як найкраще характеризує його теперішню геополітичну стратегію, суть якої зводиться до використання геополітичного положення країни для налагодження діалогу між ЄС та Росією, в якому Кишеневу відходить роль скромного, але такого необхідного містка для комунікації.

Для того, щоб зрозуміти тактику президента РМ та логіку його поведінки на міжнародній арені, пропоную проаналізувати внутрішньополітичну ситуацію, яка сьогодні складається у Молдові.
Багато українських аналітиків, описуючи політичні процеси, які сьогодні відбуваються у Молдові, порівнюють її з Україною періоду президентства В. Ющенка. В першу чергу, це пов’язано з тим, що на політичній сцені РМ протистоять один одному два протилежні політичні табори – проросійський, який очолює президент та за сумісництвом лідер Партії соціалістів Ігор Додон, та проєвропейський, на чолі якого стоять лідери парламенту та уряду, Андріан Канду та Павел Філіп відповідно. Але найцікавішим у молдовській історії є не сам факт такого протистояння, досить типового для пострадянського простору, а те, що і проросійські, і про європейські політики знаходяться при владі, і впродовж останнього року саме це протистояння є визначальним у процесі реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Спробуємо коротко оглянути ключові позиції сторін.  

Ігор Додон, який під час президентської кампанії займав відверто проросійську позицію, отримав посаду 23 грудня 2016 року, і з самого початку своєї каденції почав реалізовувати гасла, з якими переміг на виборах. Зокрема, перший офіційний візит в якості президента він здійснив у Москву, де одразу заявив, що буде налагоджувати діалог з В. Путіним задля захисту національних інтересів. У ході візиту Президент РМ зробив кілька важливих заяв, зокрема зазначивши, що збереження російських військових на території Придністров’я є необхідністю, борги за спожитий російський газ як Кишеневом, так і Тирасполем – це предмет подальшого діалогу і компромісу, а розірвання Угоди про асоціацію з ЄС – тільки справа часу, і реалізувати її можна буде після перемоги Партії соціалістів на майбутніх парламентських виборах. І хоча подібні заяви повністю вкладались в логіку передвиборчих гасел Додона, однак статус президента, в якому вони були сказані, підвищував їхню вагу і очікувано викликав шквал критики з боку політичних опонентів, закріпивши за Додоном статус проросійського політика номер 1.

Однак помітно більше обурення, попри політичні заяви зроблені у Москві, спровокував візит Додона до Придністров’я, де він зустрівся з главою невизнаної республіки Вадимом Красносельським. І хоча за словами очільника Придністров’я  питання політичного характеру на зустрічі не обговорювались, і розмова точилася навколо проблем гуманітарного характеру, сам факт зустрічі президента з главою невизнаної республіки де-факто був легітимацією його влади. У відповідь на критику, президент РМ заявив, що відкрито виступає за федералізацію країни, яка на його думку, є єдино можливим варіантом повернення Придністров’я у склад Молдови.

Наступним кроком по загострення політичного протистояння, стала квітнева ініціатива президента РМ щодо проведення консультативного референдуму. На всенародне обговорення І. Додон запропонував винести 4 політичні питання: про розширення повноважень президента, зменшення кількості депутатів, повернення до шкільної програми курсу «Історія Молдови», який був замінений курсом «Історія румунів», а також щодо повернення мільярду євро, виведеного із банківської системи. Ініціатива прогнозовано не була реалізована через те, що ані Конституційний суд Молдови, ані Венеціанська комісія не бачили механізму втілення запропонованих змін в рамках існуючої політичної системи. Паралельно зі змінами політичної системи, Додон активно апелював до переорієнтації країни на зовнішньополітичній арені. Зокрема, він продовжив говорити про необхідність розірвання Угоди про асоціацію з ЄС, яка на його думку суперечить національним інтересам, і у квітні 2017 року зробив досить радикальний крок у цьому напрямку – підписав рамковий меморандум про співпрацю між ЄвразЕС та Молдовою. Попри невтішний результат з консультативним референдумом та декларативний характер, підписаного меморандуму, електоральна підтримка президента і його партії продовжували зростати, тому у світлі майбутніх парламентських виборів Додон діяв більш, ніж ефективно.

Тим часом політичні опоненти президента, Демократична партія РМ, продовжували рух у європейському та євроатлантичному напрямку, наштовхуючись при цьому на перепони та критику з боку соціалістів. Зокрема, предметом тривалого політичного конфлікту стало відкриття Офісу НАТО в Кишеневі, проти якого виступив президент РМ. У відповідь на критику, лідери Демократичної партії Канду та Філіп проігнорували засідання Вищої Ради Безпеки РМ, під час якого І. Додон хотів обговорити рішення МЗС Молдови щодо заборони в’їзду на територію країни віце-спікеру РФ Дмітрію Рогозіну, відомому своїми скандальним заявам. Ще одним приводом до протистояння стало звернення уряду Модови до ООН з проханням включити в порядок денний сесії Генеральної асамблеї питання щодо виведення з території Придністров’я російських військ, відповідно до міжнародних договорів підписаних між РФ та РМ. Додон, який у цьому питанні цілком і повністю стоїть на позиціях російської сторони, назвав таку ініціативу уряду «невдалим піар-ходом». Ще гостріші дискусії по лінії політичного розколу відбулися навколо питання участі молдавських військових у навчаннях Rapid Trident-2017, які відбувалися у вересні 2017 року на території України. Додон призупинив дію урядової постанови щодо участі військових у навчаннях, апелюючи до того, що згідно конституції Молдова є нейтральною країною, а тому її військові не можуть брати участь у навчаннях, які відбуваються під егідою будь-якого військового альянсу чи блоку. І хоча молдовська сторона все-таки прийняла участь у навчаннях, конфлікт навколо цього питання, отримав серйозний резонанс на внутрішньополітичній арені. Зокрема, головний політичний конкурент І. Додона на президентських виборах 2016 року, лідерка партії «Дії та справедливості»  Майя Санду назвала Додона «зрадником Батьківщини», а також звернулась у прокуратуру із звинуваченнями у державній зраді з боку президента. Серед іншого вона заявила, що «Президент перетворився у васала Владіміра Путіна і відкрито діє в інтересах Російської Федерації. Він активно використовує сумнівні джерела фінансування з-за кордону для контролю за ЗМІ та підтримки власного іміджу…, відкрито порушує Конституцію, виступаючи за федералізацію Молдови… ». У будь-якій демократичній країні світу подібні звинувачення неодмінно б стали предметом розслідування, і як мінімум, могли б бути використанні політичними опонентами для ініціювання процедури імпічменту. Одначе політичні реалії Молдови, де електоральні позиції І. Додона є достатньо сильними, а підтримка діючого уряду вкрай низькою, не дозволяють цьому сценарію бути реалізованим. При цьому будь-які закиди щодо корумпованості, І. Додон вдало відбиває, апелюючи до поведінки неформального спонсора та лідера Демократичної партії РМ Влада Плахотнюка. Подейкують, що В. Плахотнюк має досить тісні бізнесові та дружні зв’язки з президентом України П. Порошенком, якими він послуговується задля реалізації політичних цілей, і це далеко не поліпшує показники електоральної підтримку його партії.

Загалом політична ситуація напередодні парламентських виборів 2018 року, які відбуватимуться за новою для Молдови, змішаною виборчою системою, складається наступним чином. Діючий уряд та парламентську більшість очолює Демократична партія РМ. Вона приймає ключові політичні рішення, реалізовує проєвропейську політику, однак через корупційні скандали та інші проблеми, не має достатньої  електоральної підтримки – близько 8%. Відповідно шанси зберегти свої позиції у теперішніх очільників уряду та парламенту вкрай низькі. Натомість Партія соціалістів, яку очолює президент І. Додон, має високу електоральну підтримку – близько 32%, та апелюючи до корумпованості нинішніх урядовців та зовнішньополітичної нестабільності в регіоні, нарощує електорат. Очікується, що більшість у наступному скликані буде пропрезидентською, і зважаючи на це, І. Додон отримає можливість реалізовувати намічений політичний курс. У конструктивній опозиції перебуває головна конкурентка І. Додона на президентських виборах 2016 року – Майя Санду. Очікується, що її партія «Дії і справедливості» отримає близько 25% підтримки на наступних парламентських виборах, і вона буде головним опонентом влади. Під час президентської гонки 2016 року Майя Санду зарекомендувала себе як проєвропейський політик, тому варто очікувати, що таку позицію вона буде займати і у майбутньому. Фактично, ані проросійські, ані про європейські сили не мають наразі політичної переваги. Тому вся боротьба точиться навколо мобілізації прихильників напередодні парламентських виборів.

Розібравшись з особливостями внутрішньополітичної кухні РМ та ймовірними переможцями наступного електорального циклу, повернемось до теперішньої зовнішньополітичної позиції діючого президента І. Додона, озвученої на шпальтах видання «Независимая газета».

Отож, окрім заяви щодо можливого приєднання Придністров’я до України, в цьому інтерв’ю Додон зробив ще кілька цікавих заяв, на які слід звернути увагу. По-перше, президент РМ заявив, що Молдові варто офіційно закріпити за собою статус нейтральної країни, за прикладом Туркменістану, винісши це питання на розгляд Ради Безпеки ООН. Озвучені у Єревані думки щодо містка між Заходом та РФ, як найкраще вписуються у дану концепцію. По-друге, Додон заявив, що не бачить альтернативи приєднанню Придністров’я до Молдови. На його думку, сценарій приєднання Придністров’я до України або Росії є, з одного боку, малоймовірним, а з іншого – не може розглядатись ні чим іншим, як прямою загрозою існуванню Молдови. Глава держави готовий іти на будь-які політичні кроки, аж до федералізації країни або збереження найширшої автономії, але забезпечити повернення Придністров’я до складу РМ. За його словами, він продовжує вести конструктивний діалог з цього приводу з очільниками ЄС, та провідними європейськими політиками, і ані у західних партнерів, ані у Москві немає заперечень з цього приводу. Своєю місією він бачить збереження державного суверенітету Молдови за рахунок повернення Придністров’я, а також збереження молдавської мови, відновлення вивчення власної історії та заборони діяльності румунських політичних та громадських організацій, які діють з метою ліквідації молдавської державності.

Щодо діалогу з Україною, то президент РМ налаштований на конструктивну розмову, і готовий працювати задля захисту інтересів українців, які проживають на території РМ. Додон оминає питання приналежності Криму, яке стало предметом політичного скандалу в часи президентської кампанії, та говорить, що нестабільність у регіоні заважає розвивати взаємовигідні відносини.

Загалом прагматична поведінка президента РМ, прагнення налагодити діалог з Москвою, і зберегти відносини з Брюсселем, може свідчити про те, що у Кишиневі роздумують над виробленням нової геополітичної тактики. Економічні санкції, накладені на РФ з боку ЄС, уже дають позитивні плоди для молдавської економіки. Товарообіг між РФ та Молдовою впродовж останніх років зростає, і паралельними курсами економіка Молдови інтегрується у європейський простір. Очевидно, що така ситуація за умови її прагматичного використання не може бути не вигідною. Вирішення проблеми Придністров’я, яке І. Додон анонсує у 2019 році, може стати як додатковим важелем для залучення фінансової підтримки, так і посилити позиції президента. При цьому закріплення нейтрального статусу країни тягне за собою легальне виведення російських військових та, відповідно, зниження напруги у країні та регіоні в цілому.

Молдова – маленька, але важлива для нас країна, яка з точки зору геополітичного положення України, лежить в зоні наших національних інтересів та потребує постійної уваги. Окреслений вище сценарій очікуваних політичних змін в ній – лише один із варіантів майбутньої політичної дійсності. В кінцевому рахунку, політична реальність пострадянських країн часто залежить від поведінки РФ, спрогнозувати яку, на сьогодні, вкрай складно. Тим не менше, Україні варто тримати руку на пульсі та продовжувати діалог з теперішнім і майбутнім керівництвом Молдови, бо від тих рішень, які будуть ухвалюватись у Кишеневі, може залежати, в тому числі, і наше майбутнє.

Автор: Михайло Мозоль

 

Популярні публікації