Європейська військова безпека у біполярний та у постбіполярний періоди: характеристика та порівняльний аналіз
Марина Якимчук, студентка-магістр факультету Міжнародних відносин Національного Університету "Острозька академія", для Фонду громадської дипломатії

Дві системи міжнародних відносин біполярна і постбіполярна сформувалися під впливом абсолютно різних факторів: викликів та загроз, тому відповідно і механізми гарантування існування та розвитку цих систем будуть суттєво відрізнятися.

Формування будь-якої системи відбувається під впливом певних чинників та факторів, а точніше під впливом викликів та загроз. Система формується у відповідь на реальні і в тому числі ймовірні небезпеки. І функціонує відповідно за тією ж схемою. Тому фундаментом, як до теоретичних, так і до практичних напрацювань щодо забезпечення європейської військової безпеки є ситуація, яка склалася на міжнародній арені включаючи виклики та загрози, які держави намагаються уникнути чи вирішити відповідно до можливостей. А механізмами в цій ситуації виступає знайдена вдала теоретична формула, яка максимум втілена в реальність.
 

Європейську військову безпеку варто розглядати через призму таких ознак: причини та історія формування, виклики та загрози: від кого та на кого спрямувалася агресія, механізми забезпечення та їх ефективність.

Біполярна підтримує збільшення військового потенціалу з високою ймовірністю його застосування. Мета постбіполярної – не збільшення, а покращення заради захисту. Постбіполярна система ще розвивається і можливий такий варіант зважаючи на сучасні тенденції, що ми все таки повернемося до реалізму з декількома етапами захисту державної безпеки на рівні держави, на рівні регіональної організації та на рівні залучення підтримкою глобального актора.

Основною та найважливішою відмінністю є абсолютна протилежність причин формування. Біполярна система була створена через появу двох могутніх військово-політичних блоків, для яких європейський континент став плацдармом проведення своїх агресивних політик щодо одна одної. Постбіполярна система сформувалася навпаки через зникнення однієї ворогуючої сторони, що фактично означає відсутність прямої загрози, але і відсутність тиску та контролю, що спричинило своєрідну анархію на певній території і призвело до появи нових загроз – збройних регіональних конфліктів (розпад Югославії, конфлікт в Північній Ірландії, загострення Нагірно-карабахського конфлікту). Тобто умови в яких вони створилися абсолютно різні, а отже і механізми забезпечення.

Якби парадоксально це не звучало, але рівень безпеки на європейському континенті у біполярний період був значно вищим, ніж в постбіполярний, адже кількість загроз тоді була набагато меншою, і їх спричиняли та контролювати менша кількість акторів. Відомо, чим менша залученість суб’єктів, тим більша ймовірність знаходження консенсусу. Основною загрозою європейській безпеці у біполярний період були держави, або групи, коаліції держав. Зважаючи той факт, що фактично Європа була поділена на дві частини, контролювалася відповідно двома блоками, тому загрозу становили саме блоки. Будь-яка неузгодженість між СРСР та США могла спричинити військовий конфлікт на території Європи, але Німеччина в уособлені Берліна була точкою політичного бою. Варто зазначити, що ймовірність військового конфлікту була досить низька, так як східний блок фактично і охоплював Європу і військові дії зашкодили б йому. Військова агресія однієї з стороні в цьому випадку скоріше за все була викликом хоча і вся Європа була під напруженням. В біполярний період Європа стала плацдармом для м’якої сили, в то час як Африка та Близький схід, Азія безпосередньо для ведення військових дій. Європа тоді була майданчиком для переговорів. Через високий рівень контролю території був низький рівень загроз локального масштабу. Тобто громадянські війни, чи війни між сусідами можна навіть сказати було явищем не можливим, адже внутрішні безпекові системи контролювали ситуацію досить потужно, що будь-який внутрішній конфлікт в країні одразу придушувався. Така практика була саме серед країн східного блоку. Регіональний конфлікт між державами-сусідами також був малоймовірний, адже в усіх вже був спільний ворог і мета була боротися проти нього, а не проти один одного. Згодом на початку 70-их років загроза війни в Європі стала ще меншою. Два блоки послабили напруженість і знизили ймовірність будь-якої військової загрози підписавши низку договір, які б сприяли зниження швидкості гонки озброєнь. Однак, суттєвою загрозою можна вважати тероризм, а саме внутрішній. У 1970-80-ті роки в Європі активно діяли такі терористичні організації, як IRA в Ірландії, баскська ETA в Іспанії, італійське ліворадикальне угруповання “Червоні бригади”, а також ліві екстремісти з німецької “Фракції Червоної Армії” (RAF). Тероризм мав політичну мету, а також низький рівень інформаційності недозволяв поширити страх серед населення.

Система загроз в постбіполярний період суттєво відрізнялася. Адже загрози асиметричні, вони надходять не тільки від держав як субєктів міжнародних відносини, а й від різних політично-військових угрупувань. Їхні географічні та часові рамки не обмежені. Загроза може надходити від будь-якої територіальної одиниці в будь-якої час. Тобто якщо в біполярній системі конфлікт поступово виникав, і проходив всі стадії свого циклу і мав перманентним характер, то в постбіполярній системі конфлікт це постійне явище, де присутні кілька етапів ескалації, примирення і не можливо визначити, коли ж буде наступний етап. Крім того, якщо в біполярній системі загроза була одна і глобального характеру, то в постбіполярній їх безліч і вони на різних рівнях підривають безпеку в регіоні. Зокрема до основних загроз можна віднести тероризм (зовнішній, загроза збоку ІДІЛ, Аль-Каїда). Якщо порівнювати тероризм в Європі в біполярній і постбіполярній системі то варто зазначити, що терористичні угруповання діяли тоді в певних країнах, не виходячи за держкордони перед усім з політичною метою на відміну від ІДІЛ чи Аль-Каїди, які покликаються релігійність. Крім того, теракти набули інтенсивнішого характеру, тобто не важливо, чи збільшилася їхня кількість, важливо результат, а саме кількість жертв, та страх, який вони всиляють. Активізація конфлікту на Близькому сході спровокував загрозу для Європи- міграційна криза, під приводом якої і поширився тероризм. Тобто одна загроза провокує іншу, і навіть механізм забезпечення миру, також провокує загрозу як ось у випадку з мігрантами. Спільною загрозою залишається ядерна війна. А саме ядерна загроза від Ірану та КНДР.

Також регіональні конфлікти Кіпрський конфлікт, Донбаський на сході України, сепаратистські рухи (Каталонія в Іспанії, Шотландія в Великобританії). Якщо пришвидчаться сепаратистські тенденції на цих територіях, то не виключенням стануть Баски в тій же Іспанії, Фландрія і Валлонія в Бельгії, що може спровокувати нові конфлікти на Балканах. Крім того, радикальні партії в Польщі, Угорщині. А також організована злочинність, контрабанда, наркоторгівля, які виникають у наслідок зростанню вищезгаданих загроз.

Важливим фактором є те на кого спрямована агресивна політика. У біполярній системі військову шкоду наносили державі, блоку державам. Агресія в постбіполярний період надходила і спрямовувалася не тільки на держави, а й також на громадсько-політичні рухи, національні меншини.

Забезпечення європейської безпеки має чотирьохрівневу систему 1.Глобальні механізми: ООН та Рада Безпеки(три з основних членів яких знаходять на європейському континенті), 2. Євроатлантичну в ролі НАТО 3. Регіональну: ОБСЄ, Рада Європи. 4. Субрегіональну: ОЧЕС, ОДКБ, ЦЄІ та інші. Після завершення війни військова безпеки на європейському континенті забезпечували переважно на трьох рівнях СРСР в ролі Варшавського пакту та США через НАТО, а також договори різного формату про колективну оборону та воєнну підтримку між державами Європи, зокрема ЗЄС. Структура, органи, завдання та ЗЄС дублювалися з НАТО, що зробило першу організацію досить слабкою в сфері військової безпеки, а ще досить залежною від НАТО. Згодом був створений ще один механізм безпекового стримування, НБСЄ(ОБСЄ). Створення такого формату знизило військову загрозу на деякий час через виснаженість двох блоків у військовому протистоянь на периферії, зокрема Карибська криза, війна у В’єтнамі, арабо-ізраїльський конфлікт, Енергетична криза 1973 рр. Це все виснажило США, утворення спільного механізму, дозволили СРСР скористатися ситуацією і тоді після так званого «роззброєння Європи», на периферії знову починається маштабне протистояння – війна в Афганістані, революція в Ірані, які стали своєрідним бекграундом до посилення проблем в постбіполярній системі. Фактично ще тоді СРСР та США самі собі створили загрозу, гонка озброєнь про спонсорувала створення тероризму, розпад СРСР, а саме зниження контролю зі сторони СРСР сприяли його активізації, надмірне втручання США зробило їх основною мішенню.

Після розпаду СРСР зник один з механізмів стримування конфліктогеності в Європі, а саме Варшавський пакт. Уся відповідальність за безпеку в Європі впала на НАТО, яке через відсутність відповідної стратегії не могли виконувати таку роль. Через активізацію низки військових конфліктів ЄС також почали акцентувати увагу на безпеці принаймні на декларативному рівні в Маастрихській Амстердамській угодах. Однак конфліктогеність в регіоні зростала, тому ЗЄС дещо збільшило свою роль в регіоні, підписавши Петерсберзькі завдання, які ділилися на дві категорії: у політичному плані ЗЄС був більше пов’язаний з ЄС, а в оперативно-тактичному плані для здійснення своїх військових функцій мав покладатися на НАТО. На початку нового тисячоліття практичною реалізацією стало створення низки миротворчих та гуманітарних місій та військовий контингентів, які замінювали механізми НАТО: CONCORDIA у колишній Югославській Республіці Македонія, операція ARTEMIS у Демократичній Республіці Конго (повністю автономна операція ЄС), EUFOR в Боснії і Герцеговині. Лісабонським договором остаточно було підтверджено своєрідно європейського механізму гарантування безпеки. Гарантування безпеки на європейському континенті відрізняється від біполярної системи своє багаторівневість. Адже крім НАТО та ЄС існують інші регіональні організації. Зокрема, дещо деформувалася НБСЄ в ОБСЄ. Через велику кількість членів інтереси та завдання організації настільки широкі, що реалізувати їх неможливо, а відповідно досить складно знайти хоча би компроміс. Крім того діяльність NORDEFCO, Північна Рада, ЦЄІ, Вишеградська четвірка, ОЧЕС, Блексіфор, ГУАМ, ОДКБ. Європа не обмежується однотипним підходом до безпеки. Скандинавські країни в рамках NORDEFCO та Північної Ради акцентували переважно увагу на не військовій безпеці, однак з 2009р., де акцентували увагу на участь у вирішенні військових конфліктів та інших питань військового характеру. Щодо ОЧЕС, ЦЄІ, ГУАМ, то вони були створенні на противагу РФ, і мало співпрацювали у військовій сфері. Останнім часом станом 2017р. ОЧЕС проводить навчання «Бриз1» та «Бриз2».

Варто зазначити, що майже усі ці організації крім ОДКБ створенні за підтримки США, НАТО. Можна припустити, що США не прямим способом хотіли контролювати безпеку політику на європейському континенті. Крім того функції та механізми реалізації наскільки схожі, що просто накладаються одна на одну, що призводить до дезорієнтації в імплементації поставлених завдань. Тим самим показуючи, що європейські механізми не ефективні порівняно з Нато. Створити справді незалежну військову структуру неможливо через відсутність фінансової та науково-технічної бази. Однак, у відповідь на усі військово-політичні події в Європі, реальні загрози поширення набуває ідея спільної армії та спільного європейського розвідувального агентства, яка було запропонована Макроном. Ймовірність реалізації цього плану досить хитка, адже при такій політиці з’явиться ще одна військова сила як на противагу США та і Росії, але чи зможе вона протистояти викликам чи це один із найкращих варіантів гарантування безпеки в регіоні. Крім того, якщо в біполярний період військова безпека була на першому місці і обмежування майже виключно військовою сферою, то зараз це не так. Гарантувати військову безпеку не забезпечивши економічну та політичну не можливо. Велика кількість механізмів забезпечення створює своєрідну ілюзію безпеки, але не гарантує її саму. Або навіть це не механізми, а інструменти короткострокового стримування. Механізму військової безпеки не знайдено поки що.

Важливо заначити і те, що можливо не зовсім розглядати вивчати забезпечення безпеки. Адже щоб уникнути проблеми її потрібно вирішувати на початку. Починати ще унеможливлення виникнення факторів, а саме причини, які можуть спричини загрозу безпеці. Якщо розглядати проблему з такого ракурсу, то потрібно боротися з причинами, а не з наслідками. Тоді поняття самої безпеки вийде на новий рівень, деформується до утопічного фактору, якого поки досягнути не можливо. Спочатку потрібно створити потужну військову глобального характеру кризу, або декілька регіонального з накладенням одна на одну, що в стані стресу призведе до швидкої деформації поняття безпеки. Причини ж конфліктогеності в Європі це боротьба двох блоків за першість, за ресурси, гроші і панування.

Автор: Якимчук Марина

 

Популярні статті