Вибори до парламенту Австрії: чому і як можлива коаліція з проросійськими силами

Ярослав Божко, аналітик Інституту соціально-політичних досліджень

Вибори до парламенту Австрії, що відбудуться вже 15 жовтня, очевидно ризикують вкотре випробувати політичну систему ЄС на міцність. Найбільш вірогідно, результат виборів призведе до формування коаліції Народної партії з праворадикальною Австрійською партією Свободи. Свого часу на Австрію вже були накладені санкції з боку Євроспілки через формування коаліції з участю праворадикалів, а коаліційний уряд з ультраправих і консервативної Народної партії правив у країні з 2000 по 2007 рік.  Кризи всередині ЄС зокрема фінансова, міграційна та особливо  криза довіри до політичного істеблішменту провокують зростання популярності радикальних сил по всій Європі, однак ще ніде досі ультраправий кандидат на посаду Президента не набирав 49%, як сталося у Австрії торік. Посилює падіння популярності обох найбільших політсил і їхня “велика коаліція”, яка складена з консерваторів (“Народна партія”) і соціал-демократів (“Соціал-демократична партія”). І у австрійській, і у німецькій політиці (електоральні та ідеологічні характеристики німецьких ХДС та СДП дуже подібні до австрійських консерваторів та соціал-демократів відповідно) така коаліція вважається не зовсім правильним розвитком речей, більш традиційною є ситуація, коли сильній правоцентристській партії і її невеликим союзникам (наприклад, лібералам) у коаліції влади протистоїть сильна  опозиція з лівоцентристів, або ж навпаки. Консенсус двох найбільших політсил, при цьому різнорідних ідеологічно, як правило, шкодить рейтингам обох – щось подібне відбулося нещодавно у ФРН, де після правління “великої коаліції” істотно знизилися рейтинги ХДС, а рейтинг соціал-демократів впав до найнижчої позначки з 1949 року. Щось подібне демонструвала і Австрія торік, коли на виборах Президента представники обох найбільших партій владної коаліції не потрапили навіть до другого туру, поступившись кандидату-праворадикалу Норберту Гоферу та самовисуванцю з числа колишніх “Зелених” Александеру ван дер Белену, що і виграв вибори.

Втрата значної частини електорату привела найбільші політсили до необхідності оновлення, що призвело перш за все  до ротації верхівки в обох партіях. Старий істеблішмент, який фактично поніс головні іміджеві втрати під час мігрантської кризи, де-факто відійшов на другий план, попри те, що за ним залишилася дорадча функція та ряд посад, що не обтяжені високим рівнем публічності. Оновлення  торкнулося перш за все лідерських крісел: лідера соціал-демократів екс-канцлера Австрії  Вернера Фарманна змінив молодший політик Крістіан Керн, лідером консервативної Народної партії став міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц. Курц розпочав активне реформування політсили: змінив назву на “Нова Народна партія”, отримав від партійного з’їзду безпрецедентні повноваження і можливість самостійно формувати виборчий список, врешті змінились і програмні засади партії. У новій редакції передбачено набагато більш жорстку міграційну політику та помірковану але впевнену критику бюрократії та інститутів ЄС, що певною мірою зближує Нову Народну партію з Австрійською партією Свободи. При цьому, за літо консерватори встигли наростити до 10% електоральних симпатій, перш за все за рахунок відтоку підтримки від праворадикалів, які критикували міграцію і євроінститути більш безкомпромісно і гостро.

Ряд впливових медіа, таких як Reuters вже сміливо говорять про майбутню коаліцію консерваторів з ультраправими, як про фактично незворотний союз. Хоча деякі аналітики ще вірять у можливість чорно-рожево-зеленого Уряду, до якого увійдуть Народна партія, ліберальна партія NEOS та ліва партія “Зелені”. Разом з тим, ця коаліція маловірогідна з огляду на невелику кількість мандатів, що дістаються малим партіям, які потенційно можуть не зібрати необхідної кількості голосів для утворення стійкої більшості з консерваторами. Таким чином, коаліція з ультраправими є вкрай реалістичним сценарієм, особливо з врахуванням того, що він в історії Австрії вже був не так давно. Цей виклик важливий не лише для ЄС, але і для України, адже Австрійська партія Свободи не приховує своїх симпатій до РФ: в грудні 2016 року політсила навіть заключила договір про партнерство з “Єдиною Росією”, а Норберт Хоффер виступав за зняття санкцій з РФ і називав передачу Криму до складу УРСР історичною помилкою. Хоча Австрія і не є настільки ж впливовою, як ФРН, вона залишається потужним дипломатичним центром в Європі, від якого багато залежить у сфері міжнародного посередництва у російсько-українських відносинах і конфлікті на Сході України.

Автор: Ярослав Божко
Аналітик Інституту соціально-політичних досліджень

 

Популярні статті