Стратегічна роль Європейського Союзу у розбудові нової геополітичної архітектури

Антон Найчук, Директор Фонду громадської дипломатії

Європейський Союз став яскравим прикладом міжнаціонального моделювання, який підняв рівень загального соціального благополуччя та координування державної взаємодії на найвищий рівень. Проте, непередбачувані трансформації міжнародної політичної кон’юнктури спричинили численні виклики перед якими постав цей успішний геополітичний проект. Європу заполонили хвилі вимушених переселенців з Близького сходу, нових масштабів набрала загроза тероризму, в багатьох країнах набрав популярності рух популістських сил євроскептиків, збереглась прихована небезпека сепаратизму, а результати референдуму у Великобританії спонукали королівство до ініціювання процесу виходу з рядів ЄС.

Не дивлячись на різноманітні деструктивні фактори, Європейський Союз вистояв, показавши неабиякі межі стійкості та спроможність до модернізації. Європейські інституції розпочали працювати над виробленням нових підходів до стратегії функціонування об’єднання, європейська спільнота консолідувалась навколо базових принципів загальної Європи, проєвропейські політичні сили зберегли свої позиції у Нідерландах, Франції та ФРН, ЄС довів свою спроможність реагувати на виклики сучасності. Безсумнівно, за короткий проміжок часу не вдалось подолати усіх перешкод, подекуди в самому об’єднанні та в його окремих державах залишаються проблемні тенденції ти ризики. Хоча вони потребують якнайшвидшого нівелювання, ЄС володіє належними ресурсам для їх подолання, поряд з ефективним менеджментом. Головне, що Євросоюз показав своїм скептикам – це наявність політичної волі до змін, здатність об’єднуватись у складну хвилину, рішучість та цілеспрямованість у власних діях.

Політична воля, єдність, рішучість та цілеспрямованість – такі ж риси лягли в основу триваючого процесу самоідентифікації української держави на міжнародній арені. Шлях до визнання європейської інтеграції національним зовнішньополітичним пріоритетом дався Україні не легко та потребував боротьби за право голосу, подолання суспільних протиріч, протидії зовнішній агресії. Незаконна анексія Кримського півострова, початок бойових дій на Донбасі, різке падіння економічного становища супроводжували Україну у її змаганнях за право здійснення суверенного вибору на користь Євросоюзу та відстоювання власної суб’єктності у міжнародних відносинах. Після підписання Угоди про асоціацію та її вступу у дію, Україна почала тривалий процес переорієнтації в європейську систему політично-економічних координат, потребуючи зворотної підтримки з боку Євросоюзу. Питання розвитку українсько-європейської взаємодії мають знаходитись в площині двосторонньої комунікації та відповідати індивідуальним інтересам Києва, Брюсселя та іншим столицям Європи. Прагнення української сторони до входження до єдиної європейської родини засвідчують привабливість європейського проекту для інших країн, доцільності програми Східного партнерства та наявність передумов для розширення геополітичних позицій ЄС на континенті шляхом інтеграції нових країн.

Єдність усіх членів ЄС при формуванні політики на українському напрямі, надзвичайно важлива для України. Сьогоднішні протиріччя між Україною та окремими країнами Східної Європи, які пов’язані з процесом українського культурного самовизначення та національної ідентифікації, мають тимчасовий характер та повинні бути вирішені на основні сумісного компромісу. Необхідний невідкладний діалог, щоб не допустити подальшого зростання радикального націоналізму серед східноєвропейських країн ЄС, гарантування культурного плюралізму в Україні й не допущення використання наявних непорозумінь зацікавленими сторонами для розхитування політичних балансів у Європі.

Геополітичний інтерес України завжди полягав у можливості реалізації проекту великої Європи, де кожна з держав могла б отримувати політичні преференції та економічні зиски у мирному співіснуванні. Україна продовжує виступати за дипломатичне врегулювання конфлікту з Російською Федерацією, справедливо апелюючи до неможливості порушення міжнародного права, відстоюючи відновлення власної територіальної цілісності та виступаючи за будівництво надійної архітектури регіональної безпеки. Конструктивним підходом до розумінням європейських санкцій проти Росії є сприйняття їх не як спроб нанести максимальні збитки російській економіці, а механізм спонукання російської сторони до пошуку компромісів в українському питанні та нормалізації безпекової ситуації в Європі. В зазначеному контексті, збереження санкцій є фундаментальною складовою для стримування російського керівництва від можливої ескалації ситуації, відстоювання Європейським Союзом базових принципів і цінностей міжнародного права.

Європейська підтримка продовжує бути незамінною складовою внутрішньополітичного реформування в Україні, зважаючи на ті труднощі, які необхідно подолати українському керівництву. Попри можливі розбіжності щодо документального закріплення «європейських прагнень» України в підсумкових резолюціях за результатами роботи майданчиків двосторонньої взаємодії, в сучасних реаліях, послідовність європейської політики на східноєвропейському напрямку та виробленням Брюсселем нових модальностей розширення співробітництва з Україною набули стратегічного значення. Таким чином, стабільність ситуації на євразійському континенті, непохитність меж стійкості та подальша модернізація Європейського Союзу у відповідь нові виклики сьогодення, розбудова нової ефективної геополітичної архітектури в регіоні, залежать не тільки від ефективної координації країн-членів всередині об’єднання, але й раціональної взаємодії з державами, що готові адаптувати європейські демократичні цінності і розраховують на повноцінну інтеграцію, такі як Україна. 

          
Автор: Антон Найчук

 

Популярні статті