Страсна п’ятниця та Brexit: 20 років потому

Олександр Краєв, студент ІМВ Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Ірландське питання на сучасному етапі. Перспективи Brexit для Ірландії.

Для Британських островів останні декілька десятиліть були відносно спокійним періодом внутрішньої політики. Однак з часу оголошення бажання Сполученого Королівства розпочати процес виходу з Європейського Союзу вийшли на поверхню проблеми між етносами островів, давно приховані під поверхневим шаром стабільності та контролю. Навіть відносини між «дружніми» Ірландією та Об’єднаним Королівством перестали вважатися прикладом добросусідських відносин. Стало зрозуміло, що Brexit стає новою проблемою – як політичного та економічного,  так і соціального характеру.

Проблема взаємовідносин Ірландії та Сполученого Королівства нараховує вже більше восьми століть історії. Основна ескалація конфлікту на відносно сучасному етапі припадає на 60-90 ті роки минулого століття (відомі в західній пресі під м’якою назвою «The Troubles», «Проблеми»), коли загострились протиріччя між католицьким та протестантським населення Північної Ірландії. На сьогодні офіційно протистояння є врегульованим, общини знову живуть разом і мало що нагадує про криваві дні двадцятирічної давнини. Однак, для розуміння глибинних факторів, які досі є визначальними у формуванні відносин двох держав та общин та які і лежатимуть в основі подальшого вирішення питання, потрібно зробити невеликий екскурс в історію Зеленого острова.

Історія воєн та конфліктів ірландців та англійців вже нараховує майже 900 років, проте, для нашого формату вистачатиме огляду останніх 40-50 років «відносин». Загострення протиріч, про яке йде мова, відноситься до 1960-х років, коли глобальний рух за громадянські права докотився і до католицьких районів Північної Ірландії, в яких рівень сегрегації залишався на стандарті XVII століття, коли католики не мали права заходити в іншу частину міста без спеціального дозволу і не могли отримати прав на земельну частину навіть за правом народження. Спершу все проходило у формі мирних зібрань, однак, коли у 1969 році Королівські Констеблі Ольстеру жорстоко розігнали демонстрацію за права корінних ірландців в Белфасті в районі Богсайд, протести переросли у вуличні бої та відкрите протистояння (досі відома на всьому острові Перша Битва за Богсайд). Далі події розвивалися надзвичайно швидко. Ірландська Республіканська Армія, бойове крило партії ірландських націоналістів Шин Фейн (в перекладі з гельскої – «ми самостійно» або «наша самостійність»), яка була основною бойовою одиницею ірландців ще за часів Війни за незалежність, розкололась на два табори – Класичну ІРА, яка жадала політичного вирішення конфлікту, та Тимчасову ІРА, яка одразу звернулась до засобів насильства та терору. Зі сторони протестантів діяли Загони добровольців Ольстеру («лоялісти») та Королівські констеблі Ольстеру (ККО), з 1971 року (битва за Сент Мет’юс) в конфлікт на стороні протестів втрутилась і британська армія. З перемінним успіхом та тимчасовими припиненнями вогню конфлікт продовжувався до середини 1990-х років. Серед знакових моментів варто виділити 1972 рік як рік найкривавіших боїв, які точилися в усьому Ольстер; 1980, як рік «тюремних бунтів» та впертої Тетчер; 1984, як рік нападу на саму Англію та перших терористичних атак у Лондоні, та нарешті 1991 рік – атака на Даунінг стріт 10.

Остаточне перемир’я, або Договір Страстної пятниці (Good Friday agreement) було підписано у 1998 році. Воно розмежовувало територіальні суперечності, проголошувало роззброєння та припинення вогню обома сторонами, зменшувало сферу діяльності ККО, виводило британські війська та залишало право Північній Ірландії через процедуру референдуму увійти до складу Республіки Ірландія у будь-який момент.

І саме тут ми переходимо до сучасного етапу, який може виявитись не меш активним та насиченим, ніж усі попередні. Із початком імплементації виходу Сполученого Королівства із ЄС старі проблеми знову постають перед двома спільнотами. Як буде організовано транскордонний рух? Що робити об’єднаним сім’ям із введенням нових транскордонних регулятивних актів? Як бути католицькій меншості, яка фактично може залишитися без прямої підтримки з Ірландії?  Окрім того, Консервативна партія, яка наразі є нормотворчою у британському уряді, ніколи та ні за яких умов не йшла на перемовини з жодною ірландською організацією – чи то Шин Фейн, ІРА чи просто парламентарі Богсайду. Це вже спровокувало значне непорозуміння, оскільки, незважаючи на запит населення та прямі запити уряду Ірландії жодних коментарів щодо майбутнього статусу відносин до останнього часу надано не було.

Окремим аспектом фігурує інцидент березня 2017 року, коли раптово та передчасно помер перший заступник прем’єр-міністра Північної Ірландії Мартін МакГінес. В минулому – один з лідерів Тимчасової ІРА та депутат парламенту Ірландії від Шин Фейн. МакГінес належав до так званого «покоління миру» – тих політиків та військових з обох сторін, які змогли покінчити з 30-рінчим насиллям та встановити мирне співіснування двох спільнот, створивши об’єднаний уряд католиків та протестантів. Закінчивши третій термін на посаді, МакГінес, однак, не відійшов від суспільної діяльності і продовжував брати активну участь у суспільному та політичному житті Британії.

На початку 2016 року, коли чи не вперше постало питання про створення нового режиму відносин на острові, політик підняв питання про референдум, який дозволяється договором 1998 року і потенційно міг би бути рішенням проблеми. Однак, вже через місяць після зробленої заяви і старту кампанії з проведення референдуму МакГінес раптово помирає від невідомо серцевого недугу. Досі обставини його смерті мають лише офіційну трактовку, яку відмовилась коментувати Тимчасова ІРА.

В останні тижні та місяці, зважаючи на успіхи переговорів щодо Брексіту, як і довгий час видавались вельми примарними, влада Республіки Ірландія знову поновила спроби встановлення індивідуального режиму кордонів. В той же час серед ірландських парламентарів не знайшлося таких, які прямо виступили би проти рішення Британії покинути європейську спільноту . На початку грудня 2017 року прем’єр-міністр Ірландії виступив з промовою, в який згадувалось, що прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей «збиралась представити британський проект режиму кордонів завтра чи післязавтра». З часу цієї оптимістичної заяви питання знову загальмувалося.

Окрім того, відносин двох церков на території Ольстеру досі  регулюються лише на рівні общин, хоча проблема по суті являє собою міждержавний прецедент. Відомо, що фактично саме небажання католиків відректися від своєї церкви і спровокувало більшість конфліктів за останні дев’ять століть. Саме міжконфесійний конфлікт став основою насилля 1960-1990-х років. Тому очевидно, що будь-який прояв нової політичної нестабільності або ж конфлікту між спільнотами знову роздмухає полум’я багатовікової ворожнечі.

Подальша доля відносин на острові залежить не лише від політичних рішень, але й від самого населення. Чи зможуть вони зберегти мир, добутий кров’ю майже 4000 жертв останнього конфлікту? Чи все знову повернеться на кола своя і конфлікт потребуватиме нових рішень, нових переговорів… і нових жертв? Час покаже.

Автор: Олександр Краєв

 

Популярні статті