Від суб’єктивізації до нейтралізації: як Лукашенко руйнує інформаційний супровід протестів

Богдан Боднарук, Студент КПНУ ім. І.Огієнка

На сьогодні білоруські протести мають у своєму складі два важливих елементи. По-перше – це величезна кількість учасників, які об’єднуються в різних населених пунктах країни, забезпечивши майже неперервний життєвий цикл спротиву. За таких умов тривіальний силовий сценарій, що за початковим задумом Лукашенка мав би спрацювати з абсолютною ефективністю виявився далеко не таким ефективним. Відтак, власник найвищої політичної посади у Білорусі, вирішив закцентувати увагу на іншому ресурсі спротиву, яким є інформація. Адже це саме вона є життєво важливим паливом протестувальників. Саме завдяки вчасному інформуванню різні осередки можуть підтримувати зв’язок як між собою та командним центром, так і з зовнішнім світом.

Останні події після того, як білоруські силові відомства свідомо пішли на небачене досі загострення, щодня затримуючи по декілька десятків журналістів, свідчать про наміри диктатора піти в стрімкий наступ на інформаційному фронті протиборства із неполітичною опозицією. Для того, щоби краще зрозуміти суть інформаційної війни супроти мітингувальників потрібно для початку поновити в пам’яті всю послідовність кроків білоруської влади на інформаційному плацдармі.

Російський пропагандистський десант і острах перед «примарою Майдану»

Серйозно остерігаючись повторення українського революційного сценарію, ще за кілька днів після втечі Януковича до РФ, 23-го лютого 2014-го року тоді ще чинний глава білоруської держави зробив звернення до силовиків. В тексті свого виступу шестирічної давності лідер Білорусі наголосив на неприпустимості повторення протестних подій на території його країни за зразком нашої держави. На той час діючий господар президентського крісла підкреслив необхідність бути готовими протистояти масовим виступам на всі 100%. Масове невдоволення його авторитарним стилем правління Лукашенко вже тоді називав неабиякою загрозою для стабільності державного ладу.

Незадовго перед розгортанням нинішньої протестної ситуації відбулася зустріч напередодні президентських виборів між главою держави і начальником служби держбезпеки В.Вакульчиком. Під час спілкування була вчергове актуалізована тема протидії найрізноманітнішим проявам суспільної незгоди з поточним політичним курсом. Прикметно, що цього разу в контексті нейтралізації надмірної суспільної напруги згадувалися певні зовнішні сили, завданням яких ніби то стало втручання у внутрішні справи Білорусі в переддень, чи навіть безпосередньо в день голосування на виборах. Вочевидь, силовий блок зосереджено й послідовно під прискіпливим наглядом з боку Лукашенка проводив процес підготовки та акумулювання всіх необхідних сил та засобів, щоби в потрібний момент пустити останні в хід. Загалом, так і сталося. Щойно протести почали розростатися внутрішні війська вступили у буквальному сенсі у двобій із протестувальниками.

Одначе, після подій 13 серпня, коли тамтешні поліціянти за вказівкою верхівки жорстко діючи під час мирних маніфестацій затримали 200 їх учасників, протестний рух практично миттєво охопив усю територію держави, ставши таким чином загальнонаціональною демонстрацією радикального невдоволення протиправними діями міліціонерів. Тоді, новий-старий білоруський президент попросив Росію про надання у власне підпорядкування низки журналістів з російського зовнішнього телемовника «RT». Особливо потрібними кремлівські телемайстри стали після ряду звільнень штатних журналістів із кадрового складу державного телебачення. З моменту прибуття на нове місце роботи найняті телевізійники почали реалізовувати свої завдання з опертям на раніше напрацьовані політичні міфи ще часів висвітлення подій «Революції Гідності».

У телеефірі зазвучали меседжі про майданівські мотиви, що ніби то присутні у діях пікетувальників, гоніння проти російської мови, що матиме місце в разі успіху «заколотників». Одного разу навіть проскочило порівняння противників узурпації президентом влади з наркоманами та безробітними. До слова, таку паралель дозволив собі провести сам «президент всупереч». І звичайно було пригадано в обов’язковому порядку мантру про зовнішнє керування соціальною напругою, яка у підсумку завдячуючи наче б то західним кураторам та українським радикалам, стала такою якою ми її бачимо й сьогодні. Варто сказати, що перші особи російської державної телепропаганди також не стояли осторонь, охоче допомагаючи спотворювати реальність у якій відбувалися масовані протестні акції. Так, наприклад у випуску новин за 13.08. майстри російської агресивної пропаганди Скабєєва та Попов назвали учасників акцій непокори злочинцями, які за словами тих таки пропагандистів, наче б перебували під дією алкоголю на момент публічної демонстрації власної громадянської позиції. Однак, як покажуть всі наступні події, такі метаморфози в телемовленні жодним чином не вплинули на цілеспрямованість представників вуличної демократії.

Оптоволоконні війни

Оскільки терміновий експорт російських пропагандистів із російського медіахолдингу «RT» не дав жодного помітного результату, чиновники із оточення Лукашенка вирішили вплинути на функціональну спроможність інтернет-комунікацій. В результаті, за повідомленнями російської редакції «Радіо Свобода» від 22 серпня, державна телекомунікаційна компанія «Белтелеком» прозвітувала про несправність інтернету по всій країні. Шотдаун інтернет-з’єднання розпочався іще 9 серпня. На ранок 10-го, посадовці державного інтернет-провайдера повідомляли про відімкнення мережі, яке спричинили кібератаки. Дещо пізніше функціональні можливості «сітки» таки відновили, але не до кінця. Заява керівництва державного постачальника мережевих послуг, дали політичному керівництву шанс звинуватити у всьому цьому зовнішнього ворога.

Одначе, як говорять окремі російські експерти з комунікацій, тут чітко прослідковується зумисний наказ згори. У своїх відчайдушних спробах пригальмувати поширення опозиційних настроїв Лукашенко звернувся в цьому конкретному випадку до російського досвіду боротьби з інакодумством у всесвітній мережі. У підсумку, під блокуванням залишаються десятки як закордонних, так і власне білоруських інформаційних ресурсів різного калібру.

Запозичення російського підходу до «суверенізації» інтернет-простору з використанням інструментів DPI (електронний механізм за допомогою якого можна блокувати сумнівні на думку користувача інтернет сайти послуговуючись принципом вибірковості у своїх діях), дало змогу підійти до блокування джерел альтернативної інформації керуючись принципом вибірковості. Щоправда, і такі контрзаходи не стали на заваді подальшому зростанню кількісних та якісних показників загальнодержавного руху проти узурпації влади. Тому, що головний цифровий координаційний майданчик масових акцій, яким і до сьогодні залишається соціальна мережа «Телеграм», невдовзі відновив свою роботу завдяки своєчасній активації антиблокувальних цифрових алгоритмів з боку відділу техпідтримки, як повідомив опісля П. Дуров.

Всіх досяжних висилати та назад не пропускати

Вже наприкінці серпня прикордонна служба Білоруської Республіки розпочала роботу в напрямку нейтралізації агентів зовнішнього впливу. Таким чином з країни вислали окремих журналістів інформагентства «Радіо Свобода», «Голос Америки» та їхньої спільної дочірньої медіа платформи «Настоящее Время».

А буквально нещодавно інформаційним полем поширилися повідомлення про наказ президента Лукашенка закрити кордони країни під приводом епідеміологічної ситуації навколо ковіду. Як виявилося згодом, це рішення приймалося під впливом страху перед, на думку самопроголошеного глави держави, агресивною гуманітарною інтервенцією Заходу. В контексті даного кроку де-юре повноправний лідер Білорусі скаржився на недружнє ставлення найближчих сусідів, зокрема й України. Разом з тим, в офіційному повідомленні білоруських прикордонників ідеться виключно про коронавірус як про єдину першопричину такого ізоляціонізму, про що було зазначено вище.

Дотягнутися до недосяжного

Розібравшись із тими ретрансляторами альтернативної точки зору, що були в зоні досяжності президент-самозванець зажадав нейтралізації найбільш проблемного для себе особисто інформаційного ресурсу «Нехта», який став флагманом в інформаційному опорі режиму. (Перед цим за вказівкою «гаранта» були затримані новинарі із порталу «Тут Бай», телеграм сегмент якого не зважаючи на все продовжує працювати). Для притягнення до відповідальності засновника і за сумісництво керівника інформаційного каналу С. Путило, МЗС Білорусі спрямувало запит із відповідним проханням до Польщі, де станом на зараз перебуває переслідуваний. Поляки не задовольнили цього запиту, а сам Степан сказав, що розглядатиме варіант із поверненням тільки у випадку передачі Лукашенка трибуналу в Гаазі для здійснення над ним правосуддя.

Шлях до інформаційного вакууму: єдина перешкода

Після вбивства Р. Бондаренка лічені дні тому, білоруський режим вочевидь взяв курс на завершення інформаційної ізоляції країни. Яскравим прикладо цього стали затримання представників тамтешнього журналістського цеху, нелояльних до лукашенківської диктатури. Та все ж залізну завісу поки остаточно опустити не вдається через неефективність білоруського державного IT сектору у придушенні активності осередків інформування та координації протестних акцій в середовищі «Телеграму, який віднедавна зусиллями в тому числі й «Нехта» став ще й центром протидії утискам з боку влади, що проявляються у навмисному створенні перебоїв водо та теплопостачання в багатоквартирні будинки одного із протестних районів Мінська.

Очевидно, що проводячи зачистку інформаційного тла протестів Лукашенко прагне дезорганізувати сили непарламентської опозиції, та відрізати їх від решти світу для того, щоб надалі зреалізувати єдиний доступний йому зараз варіант врегулювання, який по суті передбачає «криваве прибирання» вулиць від непокірних протестувальників. Але принаймні в найближчі місяці такого підсумку чекати не варто у зв’язку із неспроможністю взяти антиурядові цифрові платформи на кшталт «Нехт’и» під контроль.

Популярные статьи