Система «Сонбун»: кастовий поділ громадян КНДР із політичним підгрунтям
Богдан Боднарук, Студент КПНУ ім. І.Огієнка

Кастовий поділ – явище цілком звичне. Принаймні для Індії. Тамтешня версія соціальної стратифікації заснована на майновому стані й походженні. Так урядовці віддають належне традиціям. Традиціям, коріння яких сягає прадавніх часів. Призначення класичного кастового ранжування полягало в тому, щоб розташувати кожного громадянина на належному щаблі, створивши таким чином індивідуальний життєвий простір для кожної з каст. Такий суспільний лад дозволяв отримати напрочуд впорядковану структуру соціуму, котра на той час демонструвала дива ефективності. Але, що трапиться, коли сюди додати політичну складову? Відповідь на це питання порівняно недавно знайшли у КНДР.

Концепція політизованого кастового розподілу була запропонована першим в її історії вождем Кім Ір Сеном. Згідно із переконаннями «Великого Годівничого», котрі лягли в основу новоствореної ієрархічної піраміди, на момент настання 1958 року в найбільш автаркічній країні світу існували й надалі продовжують свою діяльність три основних прошарки суспільства. Відправною точкою нового розуміння кастового поділу стало поняття сонбуну.

Сонбун – система аскриптивного (наперед визначеного суспільства, яка не залежить від здобутків індивіда. Інакше кажучи нединамічного) статусу, що використовується в КНДР. Основою є політичне, та соціально-економічне становище предків громадянина, різноманітних його родичів і таке інше. Визначає рівень довіри до людини, її місце в черзі на роздачу матеріальних благ та можливостей, котрі стосуються індивідуального розвитку особистості. Лише декілька років потому механізми функціонування означеної системи були закріплені на офіційному рівні. 1993-го року міністерство громадської безпеки КНДР оприлюднило «Довідник із реєстрації громадян». У вказаному зводі норм співіснування в рамках тамтешнього суспільства тлумачиться важливість поділу та його мета. Довідник містить пояснення стосовно трьох прошарків північнокорейського населення. Згадані вище три класи населення викристалізувалися із близько 50-ти категорій останнього.

Перший отримав найменування «основний». До складу цієї верстви входять усі найвідданіші послідовники правлячого клану (родини), а отже й ідеї «чучхе» (ідеологічна платформа-базис, на основі якої функціонує поточна політична система КНДР). У відсотковому виразнику кількість таких соратників складає 25%. Коли не вдаватися до надмірної деталізації, то до вказаного привілейовного класу відносяться усі ті громадяни, що воювали в лавах північнокорейських сил під час Корейської Війни (1950-1953 рр.). Нащадки вихідців із цієї касти й до сьогодні користуються усіма набільшими перевагами життя типових заможних, наближених до правителя мешканців. Серед зазначених преференцій особливе місце посідає право жити у Пхеньяні.

На сходинку нижче розмістилися «ті, що вагаються». Їх назбиралося за різними данними від 55 до 60% (далі в тексті для зручності буде використовуватися слово «нейтральні»). Такі нейтральні суспільні одиниці –це в абсолютній більшості випадків особи із сумнівною біографією. Приводом для сумніву щодо лояльності нейтрального жителя може служити до прикладу суперечлива або відверто антидержавна діяльність попередніх поколінь його родичів. До числа таких визначальних причин засумніватися у відданості режиму належать: епізоди, пов’язані із спробами нелегального перетинання кордону КНДР для втечі до сусідньої Південної Кореї, вчиненням наруги над символами влади лідера чи її атрибутами, або ж взагалі політичне «святотацтво», тобто завдання шкоди групі сакралізованих елементів, що їх метою є виконання підтримуючих функцій відносно державного ладу. До таких елемементів як правило відносяться портрети вождя чи плакати із гаслами основою яких є політичний складник. Цікавий факт: в разі скоєння злочину проти політичної верхівки на рід «нейтрального» митєво падає прокляття поганого сонбуну, ставлячи під загрозу наступні три покоління. Більшою мірою населення якраз таки складається із прошарку нейтральних.

Державний апарат, як зазвичай і прийнято в усіх тоталітарних суспільствах, ставиться до цієї базової групи із відповідним рівнем настороженості. Нарешті остання за значенням верства яка зветься ворожою (20%). До неї як ведеться належить входити ворогам народу. Напівкровкам, дітям політв’язнів тощо. Представники цього злиденного угрупування балансують десь на межі між плебеями й маргіналами. Як правило, ворожі одержують статус вигнанців. Поселення людей, котрі волею випадку приречені на носіння ярлика нагадують руйновища, різко контрастуючи навіть із без того не вельми насиченою містами територією країни інтронету. Таким антисоціальним елементам заздалегідь призначено копирсатися у грязюці й мешкати в благеньких трухлявих халупах. Часто атрибутом цієї маргіналізованої ланки є абсолютна відсутність навіть мінімального рівня грамотності.

Громадяни КНДР, яким відведена ключова роль і відповідно місце на вершечку піраміди взаємовідносин гарантовано отримують право на все найкраще. Навчання в столичному університеті ім. Кім Ір Сена (1946), необмежений доступ до всесвітньої мережі інтернет (на противагу більшості населення, котре змушене послуговуватися інтронетом). Право носити дорогий одяг, популярні гаджети, право водити особисті автомобілі (більшість населення отримує права тільки у зв’язку із професійною необхідністю). Це все й багато чого іншого забезпечує висока позиція на шкалі політичної лояльності. Базова ланка населення переважно має доступ до загальнообов’язкової початкової та середньої освіт. А от із працевлаштуванням справи дещо гірші. Позаяк політична складова суспільного ранжування тут відіграє вже значно більшу роль. Тому серед основної маси населення популярні робітничі професії різного гатунку. Коли ж вести мову про «ворожих», то їх участь у житті тоталітарної держави зводиться до двох сценаріїв. Першим з яких й найбільш оптимістичним є вбоге животіння серед напівзруйнованих хижок у фактичній ізоляції від великої частини загальнообов’язкового набору зручностей. Другим же полягає у тому, щоб гнути спину в трудових таборах, мережа яких існує в КНДР вже віддавна.

«Справжній комуніст подібний до стиглого томата. Червоний до шпику кісток. Ті ж хто вагається, схожі на яблука, котрі червоні лише на поверхні, їх потрібно спрямовувати та виховувати». Ворожі особи як той виноград. Їх вже не виправити». Ця цитата належить батьку північнокорейської нації Кім Ір Сену. Ними він описав вже неодноразово згадані три верстви. Цього разу під мікроскоп для значно детальнішого вивчення потраплять «нейтральні». Для ідеологічного виправлення «яблук» у країні створені спеціальні виправні комплекси. Вони є значно пом’якшеною версією трудових таборів. Комплекс складається із одного житлового під’їзду, розташованого у спеціально призначеній для цього зоні. На кожному кроці тут розвішено портрети вождів, державні символи, пролетарські гасла та інші подібні наочні виховні матеріали. За мещканцями ведеться постійне спостереження з боку їхніх вільних сусідів. До кожного виправного під’їзду прикріплено наглядача. В його обов’язки входить моніторинг поведінки «ненадійних» та підтримування контактів із силовими структурами задля оперативного втручання, яке здійснюють в разі виникнення необхідності. Спостерігач повинен сумлінно виконувати свою роботу. Особливо, що стосується спостерігання за пересуванням «піддослідного» поза межами «квартир», тобто у дворі.

Останні декілька років КНДР рухається в напрямку лібералізації системи сонбун. Акцент все більше зміщується на соціально-економічний елемент стратифікації. Відбувається це з мовчазної згоди вищого керівництва, яке усвідомило, що карати дітей за хиби батьків – це не зовсім раціонально. Відтак простим громадянам частіше дозволяють таку розкіш для тамтешніх широт, як наприклад, виїзд за кордон. Простіше кажучи, поділ починає віддалено нагадувати індійську інтерпретацію.

Підсумовуючи все викладене вважаю за можливе наголосити на тому, що попри доволі серйозну тривалість функціональної спроможності вказаного політизованого кастового суспільства навколишнє середовище все більше тисне навіть на найбільш стійкі пережитки минулого. Особливо це стосується неофеодальних ідей таких як описана система «сонбун». Безумовно вона ще якийсь час існуватиме, мало того їй і далі належатиме провідна роль у визначені ролі індивіда в північнокорейському суспільстві. Але з плином часу цілком природнім процесом буде модернізація системи на догоду іще більшій свободі особистості. Словом, не за горами день коли ми побачимо перебудову у КНДР. В першу чергу вона повинна торкнутися саме сонбуну.

Популярные статьи