Силезька ідентичність: між нацією та етносом

Ярослав Божко, аналітик Інституту соціально-політичних досліджень

Кілька важливих подій останніх років актуалізували питання сепаратизму в Європі. Донині мейнстрімним було твердження, що війни і міжетнічні конфлікти, як і сепаратизм — справа для Європи забута якщо не назавжди, то, принаймні дуже надовго: економічну співпрацю і переваги вільної торгівлі бачили у якості надійних ліків від проблем ідентичності і сепаратизму. При цьому ж, сталося дещо принципово інше: почали задумуватися про автономію чи власну державність економічно розвинені і заможні регіони — Каталонія, Північ Італії (особливо Венеція) та Шотландія. Схожим прикладом є і Силезія у Польщі, де розмови про можливий спалах сепаратизму стали особливо частими під час подій у Каталонії цього року. Про небезпеку для внутрішньої єдності Польщі ситуації з Каталонією заявив і очільник МВС країни, цілком вірогідно, що причиною такої заяви могла стати позиція силезьких автономістів, які публічно засудили Іспанію і підтримали референдум в Каталонії.
Силезький сепаратизм має знайомі нашому оку кольори: прихильники відділення чи поглиблення автономії Силезії виносять на акції жовто-синій силезький прапор. Ключовою силою, яка виступає за автономію регіону і взагалі за «регіоналізацію» Польщі є Рух за автономію Силезії, заснований ще 1990 року. Попри відсутність великої популярності політсили, вона представлена у деяких муніципальних та регіональних органах у незначній кількості. Найбільшим політичним успіхом силезьких автономістів можна вважати отримання двох мандатів у парламенті Польщі 1991 року скликання, однак з тих пір такі висоти залишаються для Руху за автономію Силезії максимальним рекордом. Ідея Силезії як незалежної держави чи самоврядного регіону належить більше культурним елітам, аніж політичним, і існування силезької мови як окремої від польської — одна з ключових тем, які відстоюють сепаратисти. Власне сама Силезія у великій політиці Польщі останнього часу традиційно відноситься до цільових регіонів ліберального табору, зокрема Громадянської платформи та Б. Коморовського. Самі ж депутати-автономісти у парламенті Силезького воєводства кооперуються з впливовою опозиційною партією «Громадянська платформа», що так само підкреслює опозиційність силезців до правлячої PiS. Частково це підкреслює можливість яскравішої артикуляції силезької ідентичності у разі подальшого поглиблення конфлікту між консервативним електоратом правлячої PiS та ліберальними виборцями PO та партії Новочесна.
В сучасній Польщі 847 тисяч громадян назвали себе силезцями під час перепису населення. У той же час, з них половина одночасно називає себе і поляками і силезцями одночасно, що демонструє підхід офіційної Варшави до силезців: вони визнаються субетносом польської нації, при цьому силезька мова вважається діалектом польської. Ще за десять років до перепису населення 2011 року, під час перепису 2001 року, лише 173 тисячі осіб подали себе як силезці, тобто за десять років кількість самоусвідомлених силезців дійсно збільшилася у чотири рази. Це означає, що демографічна база для силезької національної ідентичності теж присутня, на відміну від спроби, скажімо, створити національний проект на фоні «зникаючих ідентичностей», що так само часто зустрічається в Європі (тут я би згадав Інгрійський сепаратизм в РФ, кашубів у Польщі, ще цілий ряд автономістських і регіоналістських проектів у РФ  чи той самий русинський на Закарпатті, до якого варто повернутися окремо).
Силезький сепаратизм хоча і не представлений масово і політично, усе ж існує у якості побутового і культурного явища, значення якого з одного боку збільшується внутрішньополітичні фактори, як-от конфлікт між Варшавою та регіонами і конфлікт між владою та опозицією, з іншого боку, силезькі автономістські прагнення можуть підживлювати з Берліна, використовуючи дане питання як засіб тиску на Польщу. У той же час, другий за впливом силезький автономістський рух «Спілка осіб силезької національності» стоїть на лояльних до Москви позиціях і навіть надсилав у 2013 році до Володимира Путіна листа, у автори якому просять не асоціювати русофобську політику Варшави з позиціями силезького народу і  не направляти на Силезію ядерні боєголовки у разі конфлікту. Лист був підписаний Рудольфом Колодзейчиком та Анжеєм Рочноком, лідерами руху, що, очевидно, ставили на меті не стільки досягнення гарантій ядерної безпеки від РФ, скільки хотіли пропіарити свій проект даним дещо комічним зверненням. Щодо інших джерел міжнародної легітимації силезького питання варто назвати і фракцію Європарламенту «Європейський вільний альянс», до якої входять депутати від сепаратистських та ірредентистських політичних партій (з найбільш відомих – представлені Шотландська національна партія та партія Уельсу). Рух за Автономію Силезії є асоційованим членом ЄСА і особливе загострення силезького питання зможе зустріти підтримку у цієї групи європарламентарів, які колись відзначились роздачею автономістських силезьких листівок в стінах Європарламенту.
Однак, питання артикуляції силезької ідентичності не може бути вирішене без різкої зміни існуючого у внутрішньопольській політиці статусу-кво- кризи центральної влади, гострої економічної кризи і послаблення державних інститутів. І знову ж, таки, не варто забувати про можливість використання силезців як засобу тиску на Польщу, з чийого б то не було боку.
У разі потенційного відділення Силезії від Польщі прогнозувати майбутнє такого державного утворення буде вкрай складно, це питання перебуває в безпосередній залежності від обставин, у яких це відділення відбудеться. Разом з тим, для ЄС очевидною буде позиція дистанціювання від конфлікту і засудження будь-якого насильства, яке може мати місце. Знову ж таки, геополітичні потуги Польщі останніх років і вправність Варшави у різних засобах дипломатичного тиску демонструють можливість введення під тиском Польщі повної ізоляції незалежної Силезії Чехією. Економічної автаркії такому регіону, очевидно, досягнути не вдасться. Однак, попри примарність реальної сепарації Силезії, важливим є і сам факт існування силезького автономізму і наявність у нього потенційної широкої електоральної бази, адже ці важелі можуть використовуватися перш за все ФРН у якості запасного козиря проти Варшави, хоча і не руйнуючи Польщу реально, однак вносячи в суспільство дезінтеграцію і поглиблюючи конфлікт між центром та периферією. Першим маркером такого загострення суперечностей може стати потенційне перетворення Руху за автономію Силезії з нішевої регіональної політсили на catch-all політсилу, чого ми досі не спостерігаємо.

Автор: Ярослав Божко

 

Популярные статьи