Російський гібридний ізоляціонізм з північнокорейським присмаком

Богдан Боднарук, Студент КПНУ ім. І.Огієнка

Дивлячись на ті трансформаційні процеси які відбуваються у політичній системі РФ складається враження, що Москва свідомо почала прокладати курс на активне застосування ізоляціоністських механізмів у власній політиці тільки 6 років тому, з початком збройної агресії проти України. Та насправді, така радикально автаркічна модель розвитку російської держави готувалася давно і ретельно, з опертям на КНДР, як старшу сестру Росії по статусу міжнародної вигнаниці. І схоже, останні тенденції як у внутрішній так і у зовнішній політиці Кремля свідчать про початок останньої фази відправки спадкоємиці СРСР у добровільне вигнання. Про кроки до самосвідомого усамітнення та їх наслідки розповімо у статті.

«Чучхе» як фундамент «Путінізму»

Одразу ж із приходом Путіна до влади в статусі повноправного президента його політтехнологи почали роботу над конструюванням навколо нового російського лідера ідеології яка б відображала його сталеву хватку в усіх державних справах. Одночасно з цим образ безальтернативного лідера-керманича, яким вирішили наділити новоспеченого главу держави повинен був бути екстрапольованим на державу загалом. При чому, нова Росія як і її очільник, згідно новоствореної ідеологічної платформи повинна була демонструвати вражаючу здатність виходити зі скрутного становища, в якому опинилася внаслідок потрапляння до глибокої соціально-економічної кризи кінця 90-х – початку двотисячних, котра вирувала на всій території, на той момент вже колишнього соцтабору.

Виходячи з таких міркувань було вирішено здійснити візит до КНДР, де за офіційною інформацією, повинні були відбутися міждержавні переговори на найвищому рівні. Тож, у червні 2000-го року щойно обраний президент Федерації відбув до Північної Кореї на «оглядини». По прибуттю російський лідер перш за все мав на меті в загальних рисах ознайомитися із тамтешньою будовою суспільно-державного ладу яскраво вираженого лідерського типу, названою ідеєю «Чучхе». Сутність цього політичного вчення в повному обсязі пояснюється трьома її фундаментальними елементами;

– Обов’язкова наявність постаті потужного лідера на чолі держави

  • Надання суспільству статусу безроздільного власника відведеного йому життєвого простору. Таким, на думку творців цієї теорії є вся територія корейського півострова, а не лише північна його частина.
  • Жорстка та безкомпромісна позиція відносно шкідливих на думку Партії впливів буржуазного Заходу та його окремих представників. Разом з тим, окремим підпунктом винесений заклик не боятися відторгнення з боку решти світу та непохитно бути відданим післявоєнним(війна 1953-го року) підвалинам функціонування держави, бо саме завдяки ним КНДР іще досі є цілком собі життєздатною.

Після цих відвідин в роботу негайно увімкнулась російська медіасфера, всіляко хвалячи основоположні принципи функціонування північнокорейського суспільного ладу. Таким чином, повільно, але впевнено відбувалося вкорінення ідеалізованої на тв авторитарної дійсносні в свідомостях росіян, що тільки-но прийшли до тями після руйнації найбільшої авторитарно-тоталітарної держави XX століття. Сьогодні на теренах відеохостингу «YouTube» можна навіть зустріти раритетний за мірками нашого часу відеосюжет датований 18-тим червня 2000-го року. У ньому типова ведуча випусків новин у КНДР, піднесеним голосом рапортує про перебіг зустрічі керівників двох у минулому ідеологічно тісно пов’язаних держав(мова про стосунки колишньої СРСР, спадкоємицею якої проголосила себе Росія із КНДР). З того часу один із головних соратників Путіна, а за сумісництвом і людина прямо причетна до конструювання «путінізму» – В. Сурков вів активну роботу напрацьовуючи концепцію, яка сьогодні складає основу російського неовождизму.

У підсумку перші плоди праці зі зворотнього переформатування системи політико-правових відносин у РФ стали помітні вже 2008-го, коли Москва  активно реалізуючи власну інтерпретацію пункту під номером 2 з вищенаведеного переліку, почала повертати території колишнього Радянського Союзу в орбіту власного впливу. Першою у списку Кремля стала Грузія. До цього списку можна було б віднести й Молдову з її больовою точкою утвореною на території сепаратистського регіону іменованого Придністров’ям, але то була лише так би мовити проба пера, свого роду «пристрілка», у порівнянні із роком 2008-мим, коли Росія вступила в активну фазу ініціювання зворотніх процесів на теренах, які Путін вважає за замовчуванням приналежними до територіального складу  колишнього тепер «совка». Російська агресія вчинена проти України стала чітким сигналом про те, що точку неповернення у своєму прагненні самоізолюватися від всього комплексу загальнообов’язкових до дотримання принципів міжнародного права, так як це зробила КНДР, білокам’яною вже пройдено. Слід ще раз наголосити на цілковитій добровільності у виборі цієї відступницької позиції.

 «Чебурнет» та Інтронет: курс на зближення

Російська Федерація керована міцною рукою Путіна опинившись у абсолютно нових для себе міжнародних обставинах після 2014-го року, гостро потребувла окрім ізоляціоністської ідейної основи політичного режиму, яка була запозичена нагадаю ще 20 років тому, потребувала і відповідної цій основі моделі інформаційного забезпечення суспільно-державних інтересів.

З цією метою росіяни знов таки звернулися до північнокорейського досвіду побудови цифрової мережі в країні в такий спосіб, щоби та залишаючись непроникними та підпорядковуючись автентичним, відмінним від загальносвітової практики творення інтернет каналів алгоритмам, при цьому якісно обслуговувала державні інтереси. Враховуючи всі ці запити, цифровому виміру інформаційних мереж в Росії ідеально підходить північнокорейський специфічний зразок «павутини».

Корейський інтронет, офіційно введений в експлуатацію 200-го року ідеально підійшов на роль прикладу для наслідування. Такий різновид мереж за звичайних умов покликаний забезпечити обмін внутрішньовідомчими даними всередині окремих відповідного статусу підприємств чи держустанов. Проте, в разі необхідності його можна пристосувати до успішного користування і в набагато більш глобальних маштабах. Як от, скажімо загальнодержавний рівень. При цьому, розпорядниками такого роду локальної мережі стає як правило тоталітарно-авторитарна політична еліта. Представники останньої уважно стежать за тим, щоби інформаційними каналами курсували виключно ті інформаційні масиви, наявність яких в користуванні громадян не суперечить генеральній лінії партії.

Привладні політичні кола РФ користуючись вдалим на їх погляд прикладом своїх азіатських колег, починаючи з 2016-го року розпочали рухатися скопійованим у них курсом розвитку інтернету коли на вимогу ФСБ перевіряти потоки даних якими щодня обмінюються у всесвітній мережі користувачі. До слова, приблизно в цей же час було схвалено одіозний «Пакет Ярової», що по суті створив усі необхідні передумови для подальшого придушення свободи в інтернеті. Перевіряти повинні були відштовхуючись від міркувань запобігання виникненню потенційних загроз перш за все нацбезпеці. Таким чином з того часу російська феміда визнала винними декількасот громадян, які дозволили собі крамольні на думку верховної влади пости в «соціалках». За станом на сьогодні вступив в силу спеціалізований закон «Про суверенний інтернет» ухвалений ще  1 листопада минулого року, він набрав чинності 23-го грудня цьогоріч. Основна його мета – відфільтровувати та накопичувати дані користувачів за допомогою спеціального програмного та хардверного оточення у центрах зчитування інформації, які згідно із текстом почнуть свою роботу вже наступного року. На даний час ведеться підготовка всіх умов для належної роботи створених під закон софтверних та хардверних можливостей.

Формальним приводом для таких кроків президент Путін вважає ухвалену 2018-го року нову національну стратегію кібербезпеки США. Насправді ж, як переконані зарубіжні експерти-правники, за прагненням автономізувати російський сегмент інтернету стоїть не що інше як намір придушити політичне інакодомство. Цікавим в плані тісної діджитал співпраці КНДР та РФ є також той факт, що 2017-го на закритий північнокорейський ринок інтернет послуг зайшов один із російських постачальників.  Прикметно, що саме три роки тому відбувся перший офіційний візит верховного лідера корейської держави-вигнаниці до РФ. Повертаючися до поточного часу доцільно з мого боку буде відзначити деякі інші ізоляціоністські зсуви у сфері регулювання окремих аспектів функціонування кіберпростору, котрі були ініційовані бувально лічені тижні тому російськими законотворцями.  

Так, наприклад серед свіжих пропозицій особливо вирізняється бажання серйозно обмежити користування глобальною базою знань, відомою нам як «Вікіпедія». Водночас запропоновано натомісць створити місцевий аналог із жорстко регламентованим інформаційним змістом. Далі більше – 4 дні тому в стінах Держдуми знову лунали заклики накласти штрафні санкції на «Фейсбук» та «Ютуб» із можливістю подальшої заборони користувачам відвідувати ці ресурси, за наче б то політично вмотивоване цензурування окремого контенту, що має російське походження.

Вам – право, нам – ліво

Разом зі змінами внесеними до основоположного закону внесеними на референдумі влітку цього року Росія узаконила й своє спотворене трактування норм міжнародного права. Ті вимоги міжнародних юридичних норм, як формально донедавна діяли на території Федерації, з літа втратили свою законну силу. У відповідності до змін російська влада вважає необов’язковими до виконання будь які шкідливі для неї рішення міжнародних судових інстанцій, передовсім Гаагзького Трибуналу, де Кремль проходить як винуватець трагедії малазійського боїнга. Крім того, всупереч міжнародного законодавства Москва дозволила сама собі за «необхідності» фактично вчиняти на законних за мірками тамтешніх політиків підставах здійснювати інтервенції регулярної армії на території країн-сусідів. Остаточно ця норма була імплементована за вказівкою Путіна після чергового загосрення в Нагорно Карабаському регіоні, свідками якого ми були зовсім нещодавно.

Не варто й згадувати про повсякчасні виступи народних депутатів Росії щедро приправлені експресивною мілітаристською лексикою на зразок тієї якою активно послуговується у всі часи КНДР. Додавши сюди ж перманентні порушення повітряного та водного простору інших держав у поєднанні з регулярними викритями шпигунів у різних куточках світу одержимо вичерпну картину того, як політична поведінка РФ разюче стає схожою на типову жорстко тоталітарну державу якою сьогодні є КНДР.

2021: остаточне відчуження?

Основним лейтмотивом крайньої пресс конференції Путіна стало очевидне поривання до поступового, цілеспрямованого, самосвідомого відокремлення підвладної йому держави від міжнародної системи зв’язків. Про це свідчать зокрема його заяви про кращість РФ на тлі інших, особливо, західних країн в плані боротьби із ковідом, питаннях внутрішньої політики та інше. Традиційно звучали у тому числі й звинувачення Заходу у різноманітних як вважає російський президент зумисно деструктивних впливах на його державу. Окремим пунктом треба згадати бачення Росією України  як держави яка відмовляється погоджуватися на входження в російський життєвий простір, відмовившись при цьому від суверенітету та статусу незалежної держави.

Грунт для такого відмежування від світової спільноти, що готувався впродовж останніх 20 років. Покрокове впровадження правових основ суспільно-політичного життя які дублюють такі на території КНДР у наступному році вочевидь повинно завершитися остаточно.  Одночасно з цим, рік за роком у медійному просторі Росії продовжують ідеалізувати політичний устрій взірця сучасної ізоляціоністської моделі існування.

Популярные статьи