«Стрижі» прилетіли. Чи могла Україна старим радянським БПЛА атакувати тилові авіабази РФ

Російські аеродроми стратегічної авіації потрапили під удар з повітря 5 грудня. Це стало несподіванкою для Кремля, оскільки ці об’єкти перебувають в тилу і на значній відстані від кордону з Україною. Київ, як вважається, не має настільки далекобійної зброї.

Україна не взяла на себе відповідальність за атаки на авіабазі в Рязані, Курську і Енгельсі (Саратовська область) 5-6 грудня. Однак чиновники натякають, що це була відплата за ракетні удари по українській інфраструктурі.

«Земля кругла… якщо дуже часто запускати щось у повітряний простір інших країн, рано чи пізно невідомі літальні об’єкти повернуться до місця вильоту», – так прокоментував ці події радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк.

Захід прямо називає напад на російські стратегічні авіабази шоком і «великим приниженням» для Кремля.

Як вказано у щоденному звіті британської розвідки, Росія може вважати ці інциденти «одними з найбільш стратегічно значущих провалів» з моменту її вторгнення в Україну.

Але якщо за цим стоїть Україна, то як їй вдалось завдати удару в найбільш болюче місце противника?

Дрони з минулого

За версією міністерства оборони Росії, українські військові завдали удару за допомогою безпілотників радянського виробництва.

Військкор і член ради з прав людини при президентові РФ Олександр Коц називає конкретну модель – безпілотник Ту-141 «Стриж».

Дійсно, такий БПЛА (безпілотний літальний апарат) є у Збройних сил України. І він дійсно розрахований для роботи на далеких відстанях.

Слід зауважити, що відстань від саратовського аеродрому «Енгельс-2» до українського кордону – приблизно 600 км, від рязанського «Дягілево» – близько 450 кілометрів, від Курська – 100 км.

Радянський «Стриж» здатен літати на 1000 км. Його «побратим», який теж є в ЗСУ, безпілотник Ту-143 («Рейс») має дальність лише до 200 км.

Обидва апарати були розроблені в «Конструкторському бюро Туполєва» в 1960-х роках. У цьому КБ з кінця 1950-х розробляли серію безпілотних апаратів, серед яких були стратегічні надзвукові розвідники і дрони-камікадзе. Однак в більш-менш серійне виробництво пішли тільки «Стриж» і «Рейс».

Але «Стриж» задумувався не як ударний дрон, а як безпілотник для військової розвідки.

Передбачалось, що апарат буде прориватися за лінію фронту з надзвуковою швидкістю (понад 1230 км/год), вести розвідку на відстані в кілька сотень кілометрів, а потім таким же способом прориватися назад.

«Рейс» створювався як простіша модель з постійною крейсерською швидкістю 950 км/год для ведення розвідки на глибині 60-70 кілометрів.

Обидва БПЛА достатньо масивні і геть не схожі на сучасні відомі дрони, такі як «Байрактар». Скоріше вони нагадують зменшені копії реактивних літаків.

Наприклад, Ту-141 має довжину близько 14 метрів (в «Байрактара ТВ2» – 6,5 м), розмах крил – майже 4 м (в турецького БПЛА – 12 м), а вагу – майже 5,5 тон («Байрактар» важить лише 650 кг).

«Стриж» випускався на Харківському авіазаводі, перебував на озброєнні військово-повітряних сил СРСР з 1979 по 1989 рік. Після розвалу Союзу запаси БПЛА спочатку були в харківській ескадрильї, згодом розформованій, а потім – в Хмельницькому полку, а також в деяких інших частинах.

Але найголовніше – і Росія, і Україна тривалий час не бачили перспектив у використанні застарілих радянських дронів за прямим призначенням. Останніми роками їх використовували лише як повітряні мішені, які збивали під час тренувань зенітно-ракетних комплексів.

Лише минулої осені такі навчання проводили Збройні сили України. В рамках командно-штабних навчань «Об’єднані зусилля – 2021» на півдні Херсонщини українські ЗРК вдало збили декілька запущених «Стрижів» і «Рейсів», повідомляло командування Повітряних сил.

Нова роль для старого «мотлоху»

З початку повномасштабного вторгнення старі радянські БПЛА змогли отримати нову роль. Їх почали використовувати безпосердньо на фронті.

Зокрема, про це повідомляли фахівці групи Oryx, яка аналізує дані про озброєння з відкритих джерел.

Крім того, про це писали і багато російських військових блогерів, причому як телеграм-канали, так і державні ЗМІ часто повідомляли про те, що Україна переробляє ці безпілотники в ударні БПЛА.

Щоправда, не завжди вдавалося чітко встановити, якому апарату належать уламки. Так, наприклад, 14 вересня одразу кілька російських каналів заявили, що на Ставропілля нібито впав український «Стриж», внаслідок чого постраждали кілька людей. Згодом канал «Астра» впізнав на знімках деталі російської крилатої ракети «Калібр».

В одному випадку належність такого дрона встановити не вдалося. 10 березня 2022 року в столиці Хорватії Загребі впав безпілотник, у якому було впізнано Ту-141. Судячи з траєкторії його польоту, він перетнув територію Угорщини, звідки вже перелетів до Хорватії.

Росія звинувачувала в його запуску Україну, а українці наполягали на тому, що це російський «Стриж». Москва наполягала на тому, що не використовує ці дрони з 1991 року, а Київ вказував на те, що на цьому апараті були червоні зірки, тоді як ПС ЗСУ використовують як емблему тризуб.

Більше того, як написав 13 листопада проросійський телеграм-канал «Хроніка оператора БПЛА», ЗСУ перестали в якийсь момент використовувати Ту-141 та Ту-143. За версією цього каналу, запас цих дронів в України або вичерпався, або ЗСУ стали їх для чогось берегти.

Військовий аналітик, що зокрема займається питанням застосування авіації у війні, Михайло Жирохов каже, що з початку повномасштабної війни українці як мінімум двічі використали «Стриж» в бойових діях як ударний дрон.

Крім того, в 2014-15 роках цей радянський дрон, за його словами, був фактично єдиним розвідувальним БПЛА в ЗСУ.

За словами експерта, українці зняли радянську аерофотоустановку, що знімала на плівку, і встановили замість неї звичайний автомобільний відеореєстратор.

Це дозволило таким «кустарним» методом отримати розвідувальну інформацію про позиції і переміщення противника.

З березня поточного року, каже Жирохов, в Україні почалися роботи з переробленням «Стрижа» в ударний безпілотник.

«Раніше не було ідеї використовувати їх як ударні безпілотники. Вважалось, що це застаріла техніка, яку можна використовувати виключно як повітряну мішень і все. Але розмови про те, що це реально зробити, були всередині фахового середовища, яке розуміло справжній потенціал цієї техніки СРСР», – пояснює він BBC News Україна.

Реактивний і вибуховий

Інформоване джерело BBC News Україна, ознайомлене з ходом вказаних розробок, зазначає, що першим боєкомплектом, який українцям вдалось встановити на Ту-141 була 500-кг авіаційна бомба. Щоправда, це значно зменшило дальність його польоту.

«Замість бойової частини поставили 500-кг авіаційну бомбу. Але такий ударний БПЛА можна використовувати лише на 100-200 км», – каже співрозмовник.

Він також наголошує, що це вже було не «кустарне виробництво», а робота на замовлення держави.

Михайло Жирохов каже, що, дійсно, встановити бойову частину на Ту-141 можливо, якщо прибрати непотрібне і громіздке радянське устаткування, наприклад ту саму аеро-фотоустановку. Однак є питання щодо дальності польоту і сили ураження.

Наприклад, судячи зі супутникових знімків російського аеродрому «Енгельс», безпілотнику вдалось пошкодити частково лише один чи два літаки.

Аналітик допускає, що в цій ситуації як БК в безпілотнику використали артилерійський снаряд.

«У нас в Україні немає виробництва порохів. Тому я можу висловити припущення, що використовували або снаряд 152-мм або 250-кг бомбу. Тобто БК, який вже наявний і який не треба робити з нуля».

Головний плюс «Стрижа», пояснює він, це його реактивність, здатна долати ППО противника.

«Основна перевага – реактивний двигун. Він фактично летить швидше літака. Якщо не знати його маршрут, то ППО дуже важко його засікти», – каже експерт.

Крім того, «Стриж» може в теорії летіти на дуже малих висотах, що також ускладнює його виявлення.

Але є і проблеми. Наприклад, система навігації і наведення на ціль безпілотника. Обидва безпілотники Ту-143 і Ту-141 були автономними, тобто керувалися не за допомогою зовнішнього оператора, а за допомогою бортового комп’ютера – автоматичної бортової системи управління АБС-143. Вона включала інерційну систему навігації, простіше кажучи, автопілот.

Завданням дрона-розвідника було полетіти над певним районом, фотографуючи «квадрати», а не конкретні невеликі об’єкти. Відхилення в кілька десятків метрів навряд чи було критичним. Навіть повернення та посадка не потребували великої точності – «Стриж– сідав за допомогою парашута, і достатньо було вибрати для цього велику галявину.

При цьому під час удару по рязанському аеродрому «Дягілєво», судячи з фотографій, що опинилися в інтернеті, безпілотник вибухнув поблизу бомбардувальника Ту-22М3 на стоянці. Це підтверджується і супутниковим знімком ImageSat, на якому видно сліди пожежі в одного з бомбардувальників.

Тобто безпілотник промахнувся повз літак лише на кілька метрів. Це означає, що кругове ймовірне відхилення, іншими словами точність, у нього відповідало показникам гарної сучасної крилатої ракети.

Але система навігації «Стрижа» забезпечити таку точність швидше за все не змогла б. У ракетах та високоточних снарядах зазвичай використовуються дві різні системи. Одна навігаційна відповідає за доставку ракети до мети. Це може бути система супутникової навігації або інерційна або обидві разом. З їх допомогою ракета дістається району, де розташований об’єкт, який треба вразити.

Далі включається головка самонаведення – радар, який сканує площу у пошуках мішені, пасивна система, яка ловить сигнал від радара противника, інфрачервоний датчик, який наводить ракету на джерело тепла, або датчик, який шукає пляму лазерного променя, яким підсвічують ціль.

Сучасні високоточні системи супутникової навігації вже досягли такого рівня точності, що деякі ракети можуть влучати в ціль, використовуючи лише її координати, але Ту-141 керується звичайним автопілотом 1970-х років, точність якого дуже далека від GPS. Такий навігатор годиться хіба що для ракет із ядерною боєголовкою, для яких відхилення в десятки метрів не відіграє ролі.

Український військовий аналітик Михайло Жирохов припускає, що цю проблему ЗСУ вирішили за допомогою іноземних недорогих навігаційних систем .

«Я думаю, що щось дешеве і китайське з інших БПЛА примайстрували до Ту-141», – зазначає він.

Старі запаси чи нові розробки?

За офіційними даними, після ропаду СРСР в українських військах на озброєнні залишалось приблизно півтори сотні «Стрижів».

Як мішені для ЗРК їх почали використовувати лише в останні 4-5 років і витрачали не дуже багато. Збити могли 1-2 БПЛА лише для демонстрації роботи систем ППО.

Джерело ВВС серед військових каже, що насправді старих радянських безпілотників залишилося «не так вже і мало».

Це пов’язано з тим, що багато з них були списані і зберігались на складах. Поставити їх у стрій за короткий час цілком можливо.

«Їх не пару сотень точно, а більше. Тому що багато було списано, вони є на зберіганні», – каже співрозмовник.

А от відновити їх повноцінне виробництво, зокрема на Харківському авіаційному заводу, майже нереально, вважає Михайло Жирохов.

Зокрема через складну конструкцію малогабаритного реактивного двигуна, який стоїть у «Стрижа».

Можливо, «Укроборонпром» розробив новий БПЛА зі схожими характеристиками?

Так, на початку листопада менеджер «Укроборонпрому» Олег Болдирєв повідомив, що до кінця року Україна отримає новий важкий безпілотник дальністю в «тисячі» кілометрів та з 75-кілограмовою бойовою частиною.

«Це важка машина, понад 200 кг злітної ваги. Це розробка, яка відповідає завданням, що були поставлені нам Валерієм Залужним ще на початку серпня. Тоді був поставлений перелік завдань щодо комплексу, одне з них було таким. Думаю, що до нового року ми його презентуємо та покажемо ЗСУ. Як нашому поки що єдиному замовнику», – сказав він.

Ця версія могла б пояснити інформацію, яку розповсюдила з посиланням на неназваного високопосадового українського військового газета New York Times. Згідно з цією інформацією, в одній з атак 5 грудня брала участь українська диверсійно-розвідувальна група, яка допомагала наводити дрон на ціль.

В умовах війни перевірити таку інформацію неможливо, але якби вона виявилася правдою, то це пояснило б точність, з якої дрони завдали ударів по літаках.

Щоправда, ця обставина підняла б нове питання – про охорону стратегічних аеродромів у глибині російської території. Як розповів ВВС відомий російський дігер, який побажав зберегти анонімність, «аеродроми завжди були доступні», додавши, щоправда, що так було «раніше».

Автори: Олег Черниш, Павло Аксьонов, BBC News

Популярные публикации