Новий світовий порядок: чим загрожує створення економічного НАТО?

Сьогодні трансатлантична економіка – це найбільший у світі ринок, третина світового ВВП і найбільші фінансові потоки. Глобалізація нового світового порядку після Другої світової війни призвела до лібералізації економічних відносин та встановлення нових правил гри. Часи великих політичних диктаторів змінилися домінуванням колективних та демократичних цінностей. Однак, існує думка, що нова економічна угода внесе свої корективи та змінить правила гри, повернувши час назад, коли Бісмарк і Меттерніх створювали коаліції та творили історію.

Економічне НАТО через призму мультиполярності

Світовий порядок переживає значні потрясіння і трансатлантичні відносини не є виключенням. Незважаючи на це, США та Європа демонструють значні темпи у зближенні своїх економічних систем. Жодна інша комерційна артерія у світі так не інтегрована.

Трансатлантична економіка генерує $5,5 трлн. у загальному обсязі на рік і працевлаштовує до 15 мільйонів працівників по обидві сторони Атлантики. Це найбільший і найбагатший ринок у світі, що становить третину світового ВВП з точки зору купівельної спроможності. У той же час, Сполучені Штати та ЄС являються один для одного основним джерелом і місцем призначення інвестицій, що підвищує взаємний інтерес.

Тому  важливо розібратися, яку велику політичну гру продукує поглиблення економічних відносин між двома найбільш впливовими світовими центрами, і як це позначиться на інших міжнародних акторах. Еклектика двох різнорідних конструкцій як Транстихоокеанське партнерство та Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство у сучасній системі міжнародних відносин неодмінно призведе до конкуренції та зіткнення інтересів між найбільшими гравцями. Але чи можна стверджувати, що новий економічний порядок змінить вподобання полюсів світової системи?

Розпад Радянського Союзу безсумнівно призвів до структурних змін у самій системі міжнародних відносин. Сьогодні, з ретроспективної точки зору, ми можемо констатувати, що НАТО у 90-тих роках опинилось у стані кризи. Головною причиною тому стала відсутність цілі, тобто об’єкта стримування. На початку 90-тих постало питання про доцільність існування такого об’єднання, але нові політичні виклики, що загрожували архітектурі міжнародних відносин, та посилення позицій Російської Федерації в регіоні видозмінили уявлення цієї організації про майбутню діяльність.

Тим не менш, саме у другій половині 90-тих років вперше з’явилась ідея про створення так званої зони вільної торгівлі між ЄС та США, що отримала назву TAFTA. Проте підписання Маастрихтського договору, перезапуск НАТО та делегування національними урядами держав-членів Європейського Союзу ще більших повноважень центральним органам ЄС призвело до згортання цієї ідеї на початковому етапі. Не можна також стверджувати, що це якимсь чином позначилось на економічних відносинах між США та Європою, радше навпаки — у 1995 році було створено Трансатлантичний бізнес-діалог, який мав на меті сприяти постійному діалогу між бізнесом та владою на найвищому рівні серед держав-членів ЄС та урядом США. Для обох сторін було зрозуміло, що міжнародна економічна співпраця, а саме, бізнесова діяльність підтримує унікальну перспективу щодо лібералізації торгівлі, і що існує необхідність у створенні офіційного форуму, який дозволив би цим трансатлантичним компаніям об’єднатися в єдиному середовищі, де вони зможуть просувати взаємні інтереси.

У 2007 році було створено Трансатлантичну економічну раду, а у 2013 році -Трансатлантичну бізнес раду, які мають на меті сприяти досягненню взаємних цілей економічного партнерства та гармонізувати законодавство. Отже, спільні зусилля призвели до створення початкових умов для поглиблення співпраці в економічній діяльності США та ЄС. Значний інтерес посилився після світової фінансової кризи 2008 року, що обумовило необхідність заповнення прогалин у взаємній діяльності та створення всіх умов для комфортного ведення бізнесу. Ще одним фактором стала ще більша інтеграція держав-членів ЄС (21 держава-член ЄС є учасниками Північноатлантичного договору) та США в рамках спільної діяльності НАТО, яка отримувала все більше мандатів ООН на ведення по суті миротворчої діяльності, а інколи взагалі діяла на свій власний розсуд.  На додаток, за ініціативи Вашингтону було припинено діяльність Західноєвропейського союзу, який становив основу безпекової діяльності ЄС, перетворивши, таким чином, НАТО в єдиний елемент, відповідальний за безпеку на європейському континенті в тому числі.

Таким чином, еволюція взаємовідносин США та ЄС в різних аспектах повернула уряди до питання створення зони вільної торгівлі між найбільшими економічними партнерами в світі. Тож адміністрація Барака Обами висунула на порядок денний питання щодо створення такої зони та підписання договору про Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство (далі – ТТІП).

Отже, ТТІП має стати офіційною угодою, що повинна лібералізувати третину світової торгівлі та зміцнити глобальну конкурентоспроможність США і ЄС за рахунок зниження торговельних бар’єрів як шляхом вдосконалення механізмів захисту інтелектуальної власності, так і шляхом створення нових міжнародних «правил дорожнього руху». З цієї точки зору, Вашингтон та Брюссель отримають не тільки економічні вигоди та додатковий прибуток, а й політичні важелі впливу, адже вони стануть розробниками, а не споживачами стандартів, що, в свою чергу, гарантує, що виробники по всьому світу будуть прагнути відповідати об’єднаним стандартам США-ЄС.

Головний принцип, який закладено в діяльність НАТО – це спільні цінності та мета, що полягає не тільки у протистоянні світовим загрозам та гарантуванні безпеки. Інший принципово важливий момент – це створення своєрідного центру прийняття рішень для акумулювання думок учасників та представленні спільної позиції. Таким чином, це гарантує наявність додаткових козирів у вигляді консолідованої позиції, адже побутує думка, що конфігурація постбіполярної системи представлена у вигляді багатосторонньої  безкоаліційної гри, де кожен учасник прагне до максимізації виграшу, тобто ступеня безпеки.

В економічному середовищі діють схожі принципи, які дозволяють забезпечити стабільність світової економічної системи та диктувати правила гри. Це дає підстави припустити, що підписання угоди про ЗВТ між США та ЄС призведе до створення нового вже економічного блоку на кшталт НАТО для регуляції відносини не тільки між державами-учасниками, а й з третіми країнами також. Наскрізними чинниками є, по-перше, створення єдиних стандартів не тільки для учасників, а й по суті для інших країн, по-друге, стримування інших економічних центрів за рахунок отримання додаткових важелів впливу та збільшення економічних вигод, та, по-третє, посилення і поглиблення зв’язків між ЄС та США, створюючи додаткову структуру для координації своїх інтересів та рішень.

Виграти неможливо програти

Економіки США та ЄС є двома найсучаснішими, найбільш розвиненими та найбільш прихильними до високих стандартів захисту прав споживачів у світі. TTIП націлене на зміцнення цих вже міцних відносин таким чином, щоб сприяти економічному зростанню та створити більше 13 мільйонів нових робочих місць в Америці та Європі. Нове стратегічне економічне партнерство має стати найсучаснішою угодою, спрямованою на забезпечення більшої сумісності та прозорості регулювання торгівлі та інвестицій, одночасно підтримуючи високий рівень здоров’я, безпеки та захисту навколишнього середовища. TTІП представляє надзвичайну можливість зміцнити зв’язок між важливими стратегічними та економічними партнерами.

Отже, нова трансатлантична угода має низку переваг та виграшів, які стимулюватимуть поглиблення взаємовідносин та розвиток економік, а також забезпечить по суті панівне економічне положення.

Загалом зусилля обох сторін спрямовані на зменшення непотрібних регуляторних відмінностей у всіх секторах та досягнення значного прогресу у підвищенні сумісності в кількох економічно значимих галузях виробництва. У кількох з них можна відмітити спільні цілі. Наприклад, у фармацевтичному секторі значних успіхів досягнуто у вдосконаленні взаємної угоди про належну виробничу практику, що зменшить вимоги до виробників фармацевтичних продуктів, а також дозволить регуляторам розподіляти ресурси більш ефективно, де вони найбільш необхідні для отримання користі для здоров’я громадян. Позитивний результат також спостерігається і у посиленні співпраці щодо назв та маркування текстильних волокон, вимог безпеки та процедур оцінки відповідності у секторі текстилю.

Таким чином, TTIП має потенціал для перетворення вже надзвичайно успішних економічних відносин США та ЄС на ще більш успішні у руслі взаємного процвітання. Досягнутий прогрес дає впевненість у тому, що за умови постійної взаємодії обох сторін та політичної волі з метою визначення пріоритетів довгострокових вигод для обох економік та більш широких відносин США-ЄС, учасники можуть досягти того, про що було домовлено у 2013 році: укласти амбіційну, збалансовану, всеосяжну та високоякісну угоду, яка зміцнює трансатлантичне партнерство та спирається на взаємні економічні відносини так, щоб підвищити рівень життя та підвищити конкурентоспроможність по обидві сторони Атлантики.

Посилаючись на дані Європейського центру міжнародної політекономії (European Centre for International Political Economy, ECIPE), виграш від повного скасування мит міг би досягнути $86 млрд для ЄС і $82 млрд для США.

Є й інші переваги, які б варто було відзначити:

1.    Угода буде корисною для американських та європейських компаній, зокрема, для малих підприємств, стимулюючи їх можливості збільшувати експорт.

2.    Це допоможе сформувати загальні правила на користь споживачів. У тих секторах, де учасники TTIП знайдуть спільні точки дотику та сформулюють єдині стандарти, там, швидше за все, будуть прийняті єдині уніфіковані стандарти для всього світу, що означає, що і ЄС, і США є, мабуть, найвитонченішими регуляторними режимами на планеті.

3.    Новий виток взаємовідносин сприятиме більш ефективному регулюванню на користь громадян. Тісне співробітництво ЄС та США зробить регулювання більш ефективним. Регулятори, які працюють разом, можуть набиратися досвіду один в одного, скорочуючи витрати та приймаючи кращі більш практичні рішення, ділитися дослідженнями, експертними оцінками та найкращими практиками. Спільна робота має заощадити час і кошти урядів, що можуть бути використані для більш ефективного впровадження результатів.

Як засвідчує практика, кожна така угода неодмінно матиме й негативний вплив на різні сфери життя та різні групи людей. Абстрагуючись від конкретних впливів та наслідків, слід розглянути більш глобальні проблеми, які можуть виникнути у цьому відношенні. Стрімкий розвиток процесів глобалізації в будь-якому випадку передбачає більшу відкритість у багатьох сферах.  Однак, світова політична кон’юнктура не завжди готова відмовитись від принципів, закладених ще за часів Вестфальського миру – національного суверенітету та домінування держав-націй. Саме тому у 90-тих роках ідею створення ЗВТ було покладено у «довгий ящик». Сьогодні ж у міжнародному житті з’явилися нові тенденції та пріоритети, але питання збереження національного суверенітету залишається таким же гострим.

Інша проблема в розрізі процесів глобалізації – це права людини. Поступаючись своїми регуляторними правами, держави все більше уваги приділяють правам людини, тож логічним є висновок про необхідність інтегрування прав людини в структуру TTIП, адже угода може становити загрозу не тільки національному суверенітету, а й правам працівників, споживачів, здоров’ю та навколишньому середовищу.

Що стосується демократії та демократичних цінностей, то виникає питання щодо надання корпораціям можливостей взяти участь у законодавчому процесі. З одного боку так звана «регуляторна співпраця» дозволить представникам великого бізнесу та бюрократам по обидві сторони Атлантики впливати на процес законотворчості в рамках експертних груп ще до їх обговорення в обраних парламентах. З іншого боку, це підриває демократію.

Проведення таємних переговорів – аспект, на якому теж варто зосередити увагу. Відсутність механізмів ретельного громадського обговорення законопроектів за участі представників парламентів, громадського суспільства, експертних середовищ ускладнює процес врахування інтересів всіх верств населення.

Через таку непрозорість, великий бізнес має змогу суттєво впливати на таємні переговори щодо TTIП. У більшості усіх засідань зацікавлених сторін Комісія ЄС провела підготовчий етап для TTIП, на якому було заслухано лише представників великих компаній. Тільки в дуже окремих випадках представники споживчих кіл та профспілок були запрошені поділитися своїми думками. Корпоративний вплив зберігається й під час переговорів: навіть деякі формулювання в проектах текстів, що надходять до громадськості, походять безпосередньо від корпоративних лобістів.

Угода також передбачає, що інвестори зможуть судитися з державами. Так звана «система врегулювання спорів між інвесторами та державами» надасть іноземним інвесторам (тобто канадським та американським компаніям) право подавати до суду на європейські держави, якщо вони вважатимуть, що закони або заходи ЄС чи будь-якої держави-члена завадили притоку інвестицій та зменшили очікуваний прибуток. Це також вплине на закони та заходи, вжиті в інтересах суспільного блага, такі як охорона навколишнього середовища та захист прав споживачів.

Стандарти якості харчових продуктів та захисту прав споживачів можуть бути значним чином ослаблені. Завдяки узгодженню правил, для яких по суті і створюється TTIП, європейські стандарти знаходяться під загрозою, оскільки американські стандарти часто значно нижчі. Компанії ЄС спочатку доводять безпечність своєї продукції, перш ніж вивести їх на ринок.  Американська ж сторона прагне, щоб ЄС погодився зі зміною підходу до оцінки ризиків, що дозволить продавати продукт, доки держава не доведе шкідливість цього продукту.

З іншого боку європейські парламентарі також тиснуть на США з метою послабити обмеження на експорт сирої нафти і природного газу, щоб допомогти ЄС знизити залежність від енергетичних поставок з Росії. Однак, позиція Сполучених Штатів досі залишається незмінною.

Права робітників та робочі місця також можуть опинитися під загрозою. Вашингтон все-таки відмовляється визнавати основоположні права працівників (адже США ратифікували лише два з восьми основних стандартів праці МОП), а TTIП може стати своєрідною небезпекою для прав працівників в ЄС. Крім того, жорстка зовнішня конкуренція може призвести до масових втрат робочих місць. Нова економічна угода передбачає делегування ще більших повноважень держав-членів у цій галузі Брюсселю, що в результаті може призвести до виникнення нової форми «сучасного кріпацтва».

Але TTIП ще більше посилить вплив на навколишнє середовище, оскільки будь-який сценарій майбутнього розвитку торговельних відносин ЄС-США за допомогою даної угоди збільшить виробництво, споживання та обмін товарами. Таке збільшення виробництва, у свою чергу, створює небезпеку як для природних ресурсів, так і для збереження біорізноманіття.

Що стосується викидів парникових газів, слід зазначити, що їх передбачуваний результат від TTIП становитиме збільшення викидів в атмосферу на 11 млн. тонн CO2, що стане викликом власним зобов’язанням ЄС щодо скорочення викидів відповідно до Кіотського протоколу. Однак жоден із цих аргументів не змусив Європейську Комісію переглянути своє ставлення до TTIП. Отже, угода загрожує підірвати основні екологічні норми в ЄС, які, як відомо, гарантують вищий рівень безпеки, ніж у США

Як негативне явище, TTIП надалі збільшуватиме соціальну нерівність. Високорозвинені країни отримають найбільші вигоди від нової економічної угоди. Великий бізнес отримає ще більше переваг у порівнянні з малими та середніми підприємствами та громадянами. Економічна криза в ЄС, ймовірно, буде поглиблюватися далі, оскільки найбільш конкурентоспроможні країни-члени, як очікується, продукуватимуть більшу частину потенційного збільшення ВВП. Країни на периферії ЄС, які аж занадто сильно залежать від іноземного капіталу, ризикують втратити якісні робочі місця та стабільні інвестиції. У глобальному масштабі нерівність між розвиненими та країнами, що розвиваються, буде збільшуватися, а дослідження прогнозують різке скорочення ВВП та втрати робочих місць у третіх країнах.

Отже, приходимо до висновку, що для ЄС ТТІП передбачає більш широкий доступ на американський ринок державних закупівель, зберігає заборону на ввезення сільськогосподарських культур, що містять генетично модифіковані організми (ГМО) та яловичину, оброблену гормонами, а також визнання географічних товарних знаків на продуктах харчування. Для Сполучених Штатів угода передбачає більший доступ для американських молочних продуктів та інших сільськогосподарських продуктів на європейські ринки.

Взаємний інтерес полягає у регулювання торговельних, фінансових та інвестиційних потоків на основі розроблених принципів, норм та стандартів, що з іншого боку мимовільно змусить інших акторів слідувати цим самим принципам, адже вони по суті регулюватимуть левову частину світових економічних відносин.

В принципі є можливість підрахувати кількісні вигоди від укладення даної угоди, як зазначено вище, але тим не менш існують якісні втрати, яких так не хочеться зазнавати ЄС.

Гра слів: різка відмова від ТТП та застереження щодо ТТІП

Барак Обама досить ґрунтовно лобіював Транстихоокеанське партнерство, яке, на його думку, мало досить багато переваг, одна з яких була суто політичною – стримування Китаю. Проте адміністрація Дональда Трампа має значно інше бачення торговельної угоди на азійському напрямку, тому одним з перших офіційний актів було підписання виходу США з ТТП, що підтвердило наміри Трампа реалізувати політику протекціонізму.

Тоді виникає  питання, чому новообраний американський президент не відстоює політику протекціонізму до кінця, завершуючи, таким чином, будь-які розмови про ТТІП? Відповідь, на жаль, не є такою очевидною, і Трансатлантична угода має дещо інше призначення та приховані сенси.

ТТП має значні переваги, які б могли забезпечити додаткові лідерські позиції США у світі. Варто звернути увагу, що Транстихоокеанське партнерство містить правила, які дуже важливі для адміністрації Трампа, такі як встановлення обмежень для державної підтримки державних підприємств та посилення заходів прозорості щодо валютних операцій, які він міг би використати в його торговельних дискусіях з Китаєм. Вихід з ТТП може похитнути світові позиції США у визначенні правил міжнародної торгівлі та інвестицій в Азіатсько-Тихоокеанському регіону.

Важливо також зазначити, що ця угода має на меті посилення економічного зростання союзників США, яке б Вашингтон по суті міг контролювати через механізми, передбачені ТТП. Але з іншого боку, до цих пір Сполучені Штати якось контролювали своїх союзників і без Тихоокеанської угоди? В цьому випадку також не варто говорити і про втрату довіри з боку союзників та партнерів, адже протекціонізм не означає відмову від попередніх зобов’язань і згортання системи стратегічних взаємовідносин Вашингтону з союзниками.

Вихід Сполучених Штатів з ТТП слід розглядати не лише через призму політичних інтересів США. Мова йде про нову стратегію відродження значної потужності США у світі. Як засвідчує практика, реалізація концепції відповідальності за захист привнесла не досить багато позитивних результатів. Новим інструментом в руках Трампа є економічні можливості та потенціал його країни.

Обама лобіював ТТП, наголошуючи на необхідності стримувати Китай і не дати йому можливості створювати «правила гри», Трамп же ж зосередив свою уваги на дещо інших наскрізних моментах.

По-перше, такі країни як Мексика, Канада, Австралія чи Японія мають особливі стосунки з США, а ТТП відкриє Китаю не тільки ринок США, а і його стратегічних партнерів. По суті такі торговельні режими як ТТП та ТТІП створювались демократами для ізоляції Китаю та Росії з обох сторін Євразії.

По-друге, можна припустити, що Трамп дещо пом’якшив мову американського уряду щодо Росії, але він цього не зробив щодо Китаю. Вихід з ТТП не змінить істотного стратегічного напряму цієї політики — ізолювати та загрожувати Китаю. «Мир через силу» — це політика Трампа для протистояння Вашингтона Пекіну.

Тому в даному випадку протекціонізм значним чином корелюється з політичними амбіціями нової американської адміністрації.

Критика ЄС: як не зіпсувати відносини з Німеччиною?

Традиційно ЄС та США були партнерами, які тісно пов’язані в різних сферах, як в економічній, так і в політичній. Однак Трамп різко змінив зовнішню політику США щодо ЄС. Перед інавгурацією він стверджував про відсутність віри в європейську інтеграцію та його майбутні перспективи, підтримав рішення Британії вийти з ЄС, і, нарешті, запропонував іншим країнам перейняти цей досвід. Крім того, Трамп назвав ЄС «інструментом для Німеччини», вважаючи, що остання просто реалізує свої лідерські амбіції, а не діє в інтересах Союзу в цілому.

Тим не менше, міграційна криза залишається однією з найбільш суперечливих проблем в американо-німецьких відносинах. Трамп критикує політику Меркель щодо біженців час-від-часу, називаючи це «катастрофічною помилкою», та запевняє, що за таку неефективну політику британські виборці і схвалили рішення залишити Євросоюз.

У цьому відношенні можна відмітити різку різницю між двома підходами: Трамп намагається запровадити суворе міграційне законодавство, щоб обмежити приплив біженців до Сполучених Штатів. Виправдовуючи це з причин національної безпеки, тоді як канцлер Німеччини виступає за прозорість та відкритість у цьому відношенні.

Економічна стабільність у двосторонніх відносинах

Лідери США та ФРН мають різні точки зору щодо майбутнього їх двосторонніх економічних відносин. Таким чином, дуже важливо оцінити наміри адміністрації Трампа щодо перегляду торговельного партнерства та збереження економічної стабільності в контексті розбудови трансатлантичних економічних відносин.

Як економічно, так і геополітично, альянс США і Німеччини все ще є основою трансатлантичних відносин в XXI столітті. Американці та німці розглядають один одного як надійних союзників. Проте, німці трохи більш обачні, ніж американці щодо перспектив альянсу, торговельних та інвестиційних зв’язків.

Як одні з провідних світових торговельних країн, Сполучені Штати та Німеччина поділяють зобов’язання підтримувати та розширювати світову економіку. Німеччина є членом Європейського Союзу – однієї з найбільших економік, тому їхнє взаємне зацікавлення є досить очевидним.

Проте нова американська адміністрація зайняла позицію протекціонізму, змусивши Німеччину зіткнутися з новим викликом. Відповідно, Ангела Меркель повинна застосувати всі свої дипломатичні здібності, щоб підтримувати двосторонні відносини на рівні, встановленому з адміністрацією Обами. Головна проблема полягає в тому, що Трамп зосереджує увагу на основних питаннях його виборчої кампанії, а саме: забезпечення справедливої торгівлі, управління торгівельним дефіцитом, контроль над імміграційним контролем та збереження виробництва.

Зростаючий протекціонізм США значним чином шкодить єдиному європейському ринку через зростаючий протекціонізм США, незважаючи на те, що Німеччина радить країнам ЄС не змінювати двосторонні економічні відносини з США.

У свою чергу, Меркель намагається знайти спільну мову з Трампом, через особисті інтереси останнього — власного бізнесу. Цим, вирогідно, обгрунтовується рішення Трампа вийти з Паризької кліматичної угоди, через позицію американських республіканців, орієнтовану на збільшення виробництва і отримання надлишкових прибутків від нафто-газової промисловості, що суперечить положенням угоди. Тепер для Меркель є дуже важливим переконати Трампа, що економічні відносини між Німеччиною та США є взаємовигідними,  і що значний дефіцит товарів на суму 65 мільярдів доларів, частково компенсується профіцитом у секторі послуг. Крім того, Німеччина є головним інвестором для США. Тому все ще залишаються шанси на відновлення переговорів щодо Трансатлантичного торговельно-інвестиційного партнерства (TTIP).

Також для канцлера Німеччини це суперечливе питання переходить у політичну сферу. Незважаючи на деякі суттєві розходження у поглядах, Трампу все-таки вигідно, щоб Меркель зберегла за собою пост канцлера, яка на сьогоднішній день може не тільки багато пообіцяти, але й задовольнити деякі амбітні запити Трампа. Так, одним з предметів переговорів стало додаткове фінансування НАТО з боку Німеччини в обмін на продовження переговорів щодо ТТІП.

Тож якщо Трамп і думає повертатися до переговорів щодо підписання нової Трансатлантичної угоди, то йому прийдеться домовлятися в першу чергу з Німеччиною.

Між Лондоном та Берліном  

Не слід забувати, що США є найважливішим торговельним партнером Великобританії. Навіть за відсутності будь-якої угоди з США, Вашингтон вже є найбільшим експортним партнером Великобританії та другим за величиною імпортним партнером. Але це не головний аспект, на якому слід зосереджувати увагу. Пригадуючи історію двосторонніх відносин, слід акцентувати увагу на їх архітектурі. Після закінчення Другої світової війни Великобританія зробила ставку на тісне партнерство з США, яке згодом переросло у своєрідну комунікаційну систему з ЄЕС, а згодом і з ЄС. Тісні двосторонні політичні та економічні відносини дали змогу США без особливої угоди з ЄС заходити на його ринок через ринок Великобританії. Така модель взаємовідносин «захист в обмін на доступ до ринків ЄС» ще більше зблизила США та Британії поза структурами НАТО.

Прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей розпочала процес виходу Великобританії з Європейського Союзу і дала зрозуміти, що має намір вийти з Єдиного європейського ринку для товарів, послуг, людей та капіталу також. Але Лондону прийдеться домовлятися не тільки з ЄС, а й вести переговори з США,  адже така політика британського уряду неодмінно вплине на економічні інтереси Вашингтону. Великобританії доведеться замінити єдиний зовнішній тариф ЄС на свій власний митний тариф, а також потрібно буде подати нові тарифні зобов’язання як для товарів, так і для послуг до СОТ. Також доведеться вести переговори щодо нових торговельних угод між Великобританією та ЄС, а також обговорити нові торговельні угоди з США, а також багатьма іншими країнами, що не є членами ЄС.

Великобританія є доволі критичним економічним партнером для Сполучених Штатів, які мають забезпечити двостороннє зміцнення зв’язків. Але значні комерційні та фінансові ринки Америки, що зосередились у Великобританії – це прямий наслідок членства останньої у ЄС. Тож британський ринок — це найбільший, найбагатший і найважливіший зовнішній ринок в світ для американських компаній. Десятиліттями Великобританія служила в якості  стратегічного шлюзу в Європейський Союзу для американських фірм та фінансових установ. Основна мотивація багатьох американських компаній інвестувати в Великобританію полягає в можливості отримати доступ до значно більшого ринку ЄС, а не тільки у тому, щоб отримати вихід на ринок Великобританії. Аналогічним чином, багато банківських та фінансових установ США покладалися на «візування» через Лондон, щоб отримати доступ до єдиного ринку. На основі філій у Великобританії, США експортують більше в іншу частину Європи, ніж американські філії, що базуються в Китаї, експортують до решти куточків світу.

Тому США зацікавлені в тому, щоб зробити Brexit більш м’яким і не завдавати шкоди спільним комерційним інтересам з іншими європейськими країни, як це сьогодні робить Великобританія.  

А що далі?

Боротьба за узгодження поставлених цілей переважно продиктована кожною із сторін своїми внутрішніми політичними процесами, а також невизначеністю навколишнього ландшафту.

Для закріплення узгоджених положень як єдиних стандартів, що одночасно призводять до прогресивних розробок на міжнародному рівні, США та ЄС повинні зосередити увагу на прийнятті більш прагматичного підходу з метою виявлення проблем та пом’якшення розбіжностей та розставленні акцентів на менш трудомістких або суперечливих питаннях як двостороннього, так і багатостороннього характеру, з тим щоб розширити спільну основу та охопити як можна більше взаємно узгоджених областей.

Також підвищення інституційних механізмів зміцнення діалогу між учасниками переговорного процесу та узгодження підходів,  на яких держави акцентують увагу щодо їх ставлення до актуальних питань міжнародного характеру на максимально високому рівні  неодмінно сприятиме поліпшенню діалогу. У тому випадку, якщо існуючі  механізми жодним чином не можуть бути скориговані на основні змін внутрішнього та зовнішнього характеру слід  приділити увагу створенню нових форм співпраці.

По суті, сама сутність подальшої «боротьби за примирення» для обох сторін буде полягати в досягненні прагматичних цілей шляхом гідних та обґрунтованих засобів, з тим щоб переконати колегу, що довготривале партнерство між великими міжнародними силами є, безумовно, справою утвердження лідерських позицій на міжнародній арені.

Але не зважаючи на амбітні плани та солодку винагороду, США на сьогодні зайняли вичікувальну позицію, щоб не ускладнювати переговорний процес, в першу чергу з Великобританією, а також з центральними установами та державами-членами ЄС. Це пояснюється деякими об’єктивними причинами.

По-перше, Вашингтон хоче отримати чітку і доволі ясну позицію Лондона щодо намірів вийти з Єдиного європейського ринку для того, щоб прийняти рішення щодо ряду питань. Зокрема, США мають обрати подальший шлях розвитку у випадку позитивної відповіді Великобританії. Таким чином, пояснюється небажання Трампа остаточно згортати переговори щодо ТТІП, адже вести розмову відразу і з Лондоном, і з Брюсселем набагато простіше.

По-друге, наростання конфронтації з РФ та КНР неодмінно активізує діяльність учасників переговорного процесу щодо якнайскорішого заключення даної угоди, адже це гарна нагода встановити правила гри та створити досить потужну економічну коаліцію та ізолювати Москву та Вашингтон з обох боків.

По-третє, ТТІП – це досить зручний інструмент в руках Трампа, щоб маніпулювати переговорним процесом з Меркель, зокрема, щодо фінансування НАТО. З іншого боку,  Брюссель також може значним чином покращити свої переговорні позиції, зокрема, щодо енергетичного питання, з метою зменшити залежність від Російської Федерації.

Головною інтенцією все ж залишаються велика політична гра. Здавалося б, протекціонізм Трампа та дещо хвороблива зацикленість на власному бізнесі мали б зіграти з ним у чорний ящик. Але це досить зручна декорація, яка має допомогти виторгувати позиції серед економічних та політичних партерів та виявити наміри супротивників.

Таким чином, приходимо до висновку, що створення «економічного НАТО» обумовлюється радше політичними мотивами, аніж економічними, хоча і несе додаткові прибутки, а наратив залишається незмінний — «Make America great again»

Автор: Карина Рогуля

 

Популярные публикации