Кінець епохи Нетаньягу
Тарас Сафонюк, експерт Фонду громадської дипломатії

14 червня завершився термін перебування Беньяміна Нетаньягу на посаді прем’єр-міністра Ізраїлю. Нетаньягу є однією із фундаментальних постатей в сучасні історії. Його політичний шлях був неоднозначним і часто викликав суперечності. Однак внесок, який він здійснив в політиці Ізраїлю не можливо недооцінювати.

1988 року Нетаньягу повернувся в Ізраїль де активно розпочав свою політичну кар’єру. Він став депутатом Кнесету за списком партії Лікуд. Пізніше прем’єр Ізраїлю Іцхак Шамір призначив його заступником міністра закордонних справ. У 1992 році Нетаньяг став лідером партії після того, як Іцхак Шамір подав у відставку через програш ЛІкуду на виборах. У 1993 році Нетаньягу стає лідером опозиції в Кнесеті. Того ж року він звинуватив уряд Партії праці на чолі з Іцхаком Рабіном у відсутності жорсткої позиції по відношенню до арабського тероризму. Партія Нетаньягу також виступила проти виведення ізраїльських військ із Сектора Газа і Захдного береша річки Іорда. В 1996 році Нетаньягу перемагає на перших в історії Ізраїлю прямих виборах прем’єр-міністра.

11 листопада 1997 року Нетаньягу зустрівся з Головою Палестинської національної адміністрації Ясиром Арафатом. Результатом зустрічі стала передача практично всього Хеврона (97%) арабам. Решта 3% міста хоча і залишилися доступними для ізраїльтян, але так само були оголошені територією змішаного проживання арабів і євреїв. У 1998 році за посередництва президента США Білла Клінтона Нетаньяг уклав з Ясіром Арафатом угоди Вай Плантейшн, згідно з якими палестинці отримали 13% територій Іудеї і Самарії. Суперечливі дії Нетаньягу, які були направлені на примирення з Палестиною викликали цілий ряд обурення в середині політичної еліти Ізраїлю. Розбіжності в Лікуді, проблеми із затвердженням державного бюджету та недовіру уряду Нетаньягу в Кнесеті, привели до дострокових виборів у 1999 році в яких Нетаньягу програв Ехуду Бараку. Окремо це була найбільша поразка партії Лікуд за всю її історію.

В кінці січня 2003 року в Ізраїлі відбулися дострокові парламентські вибори. Головною відмінністю цих виборів було те, що з 2003 року були скасовані прямі вибори прем’єр-міністра. Партія Лікуд здобула переконливу перемогу, в той час як Партія праці зазнала поразки. Тогочасний лідер партії Шарон сформував праву коаліцію, до якої увійшли партії Лікуд, Шинуй, Іхуд Леумі і МАФДАЛ. Нетаньягу став міністром фінансів в новому уряді. У серпні 2005 року, напередодні початку виконання плану розмежування, Нетаньягу в знак протесту пішов з уряду і став на чолі внутрішньопартійної опозиції. У вересні 2005 року Шарон з групою прихильників вийшов з Лікуду і створив нову партію «Кадіма». На виборах лідера Лікуда Нетаньягу легко здобув перемогу і знову став лідером партії та кандидатом на пост прем’єр-міністра від неї.

На парламентських виборах 10 лютого 2009 року партія Лікуд, очолювана Нетаньягу, зайняла 2-е місце після Кадіми, отримавши 27 місць в парламенті. Однак, з огляду на те, що Кадіма отримала всього на 1 місце більше, а лідеру партії Ципі Лівні не вдалося заручитися більшістю рекомендацій депутатів, президент Ізраїлю Шимон Перес 20 лютого доручив Нетаньягу сформувати уряд. Нетаньягу запропонував Ципі Лівні увійти в уряд національної єдності. Головною причиною незгоди Лівні увійти в уряд стала відмова Нетаньягу включити формулу «Дві держави для двох народів». Уряд, який створив Нетаньягу, став одним з найбільших в історії Ізраїлю і включав 30 міністрів і 9 заступників міністрів від партій: Лікуд, Наш дім Ізраїль, Авода, Шас, Мафдаль і Єврейство Тори. Наділі Нетаньягу залишався прем’єр-міністром Ізраїлю до 2021 року.

13 червня 2021 року Нетаньягу покинув посаду прем’єр-міністра Ізраїлю, оскільки Нафталі Бенет набрав 60 голосів депутатів Кнесету з партій Яміна, Тіква Хадаша, Наш дім Ізраїль, Еш Атід, кахоль-Лаван, МЕРЕЦ, Авода і Раамією, в той час як 59 депутатів проголосували проти і один утримався.

Варто відмітити, що парламентські вибори в Ізраїлі були четвертими за два останні роки, що яскраво демонструє політичну кризу останніх років. Два роки поспіль праві та ліві партії отримували в парламенті майже однакову кількість місць, що не давало можливості сформувати уряд. У 2020 році Нетаньягу заявив, що після виборів він розділить владу з опонентом Бенні Ганцем. Кожен з кандидатів повинен був отримати керівну роль на період 18 місяців. Однак, урядова коаліція в Ізраїлі не змогла досягти згоди щодо держбюджету на 2021 рік, що автоматично призвело до розпуску парламенту. Після виборів 23 березня Ізраїльська партія «Єш Атід» Яїра Лапіда 2 червня домовилася про створення урядової коаліції. Яїр Лапід та Нафталі Бенет погодились на ротацію на посаді голови уряду – перші два роки її обійматиме Бенет, а другі – Лапід. Таким чином лідер консервативної партії «Лікуд», прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу втратив владу.

Нетаньягу очолював ізраїльський уряд впродовж рекордних 12 років і без сумнівів назавжди вписав себе в новітню історію Ізраїлю. В цьому році Нетаньягу виповниться 72 роки, тому можна припустити, шо це дійсно завершення його довгого політичного шляху. Протягом його кар’ри Нетаньягу намагалися звинуватити в корупції близько десяти разів, його підозрювали в тому, що він залишає собі розкішні подарунки, які за законом належать державі, тисне на ЗМІ й змушує держпідрядників надавати послуги його сім’ї. Однак, згідно з національним опитуванням, громадяни Ізраїлю ставлять безпеку на перше місце в списку проблем, які турбують їх найбільше, саме цей фактор став одним з ключових, який допоміг Нетаньягу бути при владі такий довгий час.

Популярные публикации