Фінальні стадії розробки проекту «Союзна Держава»: чи вдасться Білорусі зберегти власну суверенність?

Автор: Антон Найчук, директор Фонду громадської дипломатії

Білорусь поступово наближається до критичної точки у взаємовідносинах з Російською Федерацією, коли рівень політичної самостійності країни безпосередньо корелюватиме із збереженням економічних преференцій в енергетичному секторі. Російська сторона зайняла принципову позицію і намагається використовувати економічні важелі впливу для того, щоб спонукати офіційний Мінськ  до більшої інтеграції під патронатом та за сценарієм вигідним Кремлю. Грудень 2019 року покликаний стати важливим етапом для визначення контурів подальшого розгортання проекту Союзної держави та продемонструвати готовність Олександра Лукашенко й далі здійснювати дипломатичні маневри, затримуючи реалізацію вигідного Росії проекту.

Чи вдасться реанімувати Союзну державу?

Ідея синхронізації економічної і політичної систем обох держав набирала обертів після розпаду Радянського Союзу. В основі стратегічного зближення Білорусь вбачала отримання доступу до дешевої сировини. Росія шукала будь-які інструменти для посилення свого політичного і військового впливу в регіоні. Врешті-решт фінальним етапом еволюції двосторонніх відносин стало утворення у 1999 році проекту Союзної держави, укладання необхідної правової бази та ухвалення програми дій для практичної імплементації досягнутих домовленостей. Проте, геополітичні амбіції не виправдали очікувань потрапивши в рутину внутрішньополітичних процесів учасників проекту. Союзна держава залишилась своєрідним рудиментом без перспектив трансформації в реальний наднаціональний інститут.

Ще більше на периферію політичного процесу дану ідею виштовхнуло формування Євразійського економічного союзу, який мав на меті уніфікувати митні правила інтегрованих у його склад країн та сформувати єдиний ринок із загальноприйнятними правилами гри. Росія продовжила розширювати сферу власного впливу на пострадянському просторі, а Білорусь системно використовувала отримані дивіденди – поміркована ціна на російський газ і нафту, вигідні умови постачання і продажу нафтопродуктів, зручний розподіл мита на експорт.

Здавалось Мінськ і Москва гарантували власні інтереси і встановлений формат відносин матиме довгострокову перспективу, проте Кремль презентував альтернативне бачення ситуації. З російської сторони надійшла пропозиція оновити «союзну угоду» 1999 року та повернутись до практичного втілення прописаних у ній положень. Для посилення власних аргументів Кремль вдався до економічних компонентів в основі яких лежав податковий маневр: до 2024 року Росія знижуватиме до нуля експортне мито на продаж нафти, пропорційно збільшуючи податок на видобування сировини. Якщо раніше білоруська сторона користувалась низьким цінами на нафту завдяки відсутності в російських експортерів потреби сплачувати мито, то відтепер ціна на російські енергоносії формуватиметься безпосередньо на внутрішньому ринку. Такий крок залишатиме білоруських партнерів без однієї з найбільш важливих економічних преференцій, ставлячи під загрозу рентабельність стратегічно важливого нафтопереробного сектору економіки Білорусі.

На найвищому рівні розпочався діалог з приводу визначення модальностей створення єдиного політичного, економічного, військового, митного, валютного і правового простору. Сформовано спеціалізовану комісію на чолі з міністром економічного розвитку Російської Федерації Максимом Орєшкіним та його білоруським колегою Дмитром Крутим, яка мала розробити дорожні карти із втілення планів розширеної інтеграції і представити їх на розгляд президентів. Відправною точкою переведення напрацювань в практичну площину визначено 8 грудня – день засідання державної ради Союзної держави та очікуваного підписання документальної бази для початку роботи над безпрецедентним економічним і політичним зближенням країн. Проте, із наближенням визначальної дати з’являється дедалі більше протиріч, невизначеності та різноманітних чуток про безрезультатність переговорного процесу.

Маневри Олександра Лукашенко

Білоруський президент намагається балансувати між національними інтересами та російськими вимогами. Численні і подекуди різні за своїм змістом заяви лідера країни дозволяють акцентувати увагу на основних сигналах – офіційний Мінськ не готовий жертвувати своєю суверенністю в обмін на економічні преференції, а сам Олександр Лукашенко не має наміру втрачати контроль над ситуацією в країні за рахунок економічної експансії російської сторони в рамках Союзної держави.

За таких обставин зростає ймовірність двох сценаріїв:

1. Відтермінування процедури ухвалення дорожніх карт. Радикальна модель дій офіційного Мінська передбачатиме затягування часу із виробленням програм інтеграції. Як варіант, президент може зняти з посади прем’єр-міністра Сергія Румаса, який координував роботу комісії Орєшкін-Крутой з боку Білорусі. Такий крок засвідчить бажання Олександра Лукашенко зірвати процедури документального закріплення плану дій в рамках Союзної держави до кінця до 2019 року.

Серед потенційних наступників Сергія Румаса можна виокремити міністра зовнішніх справ Володимира Макея. Дипломат вважається відповідальним за налагодження комунікації із західними партнерами та неодноразово викликав незадоволення своїми діями з боку Кремля. Не на користь Володимиру Макею теоретично може грати небажання Олександра Лукашенка призначати на важливу посаду амбітного політика, який має широке коло контактів за кордоном або не готовність білоруського президента ще більше дратувати російських колег таким рішенням.

Саме тому, з’явились чутки про кандидатуру Кирила Рудого, посла Республіки Білорусь у Китайській Народній Республіці, який начебто достроково припиняє свою місію і повертається. Зважаючи на його успішний дипломатичний досвід, попередню роботу в якості економічного радника президента країни, він може розглядатись як потенційний прем’єр-міністр.

Зрозуміло, що у разі заміни Сергія Румаса, наступник буде змушений увійти в курс справ та перехопити естафету в питанні розробки ефективної моделі інтеграції країн, що потребуватиме більше часу і унеможливить форсування процедури до 8 грудня 2019 року.

2. Формальне підписання рамкових угод без передумов для їх практичної реалізації. Олександр Лукашенко намагатиметься рухатися в межах прецеденту 1999 року, розраховуючи на подальшу зміну політичної кон’юнктури. Він все ж таки піде на затвердження проекту зближення, проте його зміст носитиме формалізований характер. Будуть створені такі ознаки Союзної держави, як спільний бюджет чи визначення сумісних дій в напрямку таргетування інфляції, проте вони не обмежуватимуть суверенність білоруської сторони. При цьому, розрахунок вестиметься на те, що амбітніші і глобальні ініціативи російської сторони не втілюватимуться у короткостроковій перспективі і поступово будуть заморожені.

Обидва сценарії змушують офіційний Мінськ готуватись до життя з обмеженими російськими преференціями, шукати альтернативні джерела кредитування, виходити на нові ринки енергоносіїв та переформатувати власний нафтопереробний сектор. За загальними підрахунками, зміна російських підходів до політики ціноутворення на енергоносії, залишить білоруський бюджет орієнтовного доходу в 2 мільярда доларів або 3% ВВП, що буде надзвичайно складно компенсувати у стислі терміни. Погіршення економічної ситуації в країні створюватиме умови не тільки для падіння рейтингів білоруського президента, але й для активізації так званої проросійської опозиції, яка виступатиме за вирішення всіх бід за рахунок поглибленого союзу з Російською Федерацію (Республіканська партія та ін.).

Російський стратегія дій

Офіційна Москва займатиме вичікувальну позицію, оскільки з плином часу економічний зашморг буде затягуватись. Дотепер Російська Федерація не дала гарантій з приводу формування доступних для білорусів цін на газ чи компенсації збитків від податкового маневру. Зависли у повітрі обіцяні 800 мільйонів доларів кредитної підтримки. Такими діями Кремль дає чітке розуміння – без визначення чітких дат впровадження модернізованого проекту Союзної держави та без конкретизації напрямів зближення, на поступки з російського боку очікувати не варто.

Не виключено, що Російська Федерація гратиме на довгострокову перспективу, очікуючи на погіршення економічної ситуації в сусідній країні та посилення власних переговорних позицій. На фоні зазначених припущень стихли розмови про об’єднання двох країн як однієї з моделей транзиту влади у Росії в 2024 році, де Володимиру Путіну мала б відводитись нова висока посада у наднаціональному органі, що об’єднуватиме дві держави.

Проблеми «союзного проекту»

Білоруси зацікавлені у налагодженні співпраці в агропромисловому комплексі, необмеженому доступі білоруської продукції на російський ринок, зближенні в питаннях соціальної політики чи розвитку сумісних виробничих потужностей. Основні проблеми, що ускладнюють переговори, знаходяться у банківському секторів та в сфері енергетики. Білорусь не поділяє думки щодо впровадження єдиної валюти і центру емісії у разі превалювання російської сторони у контролі над зазначеними процесами. Одночасно, білоруси розраховують на поступки в питання газових тарифів і компенсацій збитків за податковий маневр, що офіційна Москва використовує в якості головного інструменту тиску.

Варто зауважити, що на даному етапі фактично відсутні передумови для формування повноцінних і функціональних наднаціональних інституцій, які своїми рішенням здійснюватимуть реальний вплив на політику обох країн. Причина в неузгодженості підходів та відсутності довіри. Білоруси не хочуть виступати критично слабшим партнером в рамках союзу та отримати дієві інструменти впливу на прийняття спільних рішень, а росіяни побоюються  наділяти колег розширеними правами, щоб не послаблювати власного домінування.

Західна підтримка

Попри довготривалі спроби Олександра Лукашенка знайти підтримку в Європі чи США, очікуваного ефекту досягнуто не було. Після появи умовного «світла в кінці тунелю» за результатами рішення про спрощення візового режиму з ЄС, сам тунель збільшується завдяки ОБСЄ, яка не визнала останніх виборів у нижню палату парламенту країни. Складається враження, що не бажання віддати Білорусь в зону тотального контрольного Російської Федерації конкурує за «рівнем занепокоєння» з небажанням провокувати новий трек конфронтації з офіційною Москвою. Пасивність європейського політичного істеблішменту обмежує поле для дипломатичного маневру Олександра Лукашенка, залишаючи його наодинці із зростаючими загрозами.

У ході свого візиту в Австрію, білоруський президент адресував чіткий сигнал, що основними об’єктами його закликів про співпрацю стають представники великого європейського бізнесу, а не політики. Перебуваючи на порозі кризових явищ в економіці та переслідуючи потреби пошуку додаткових джерел бюджетних надходжень, Олександр Лукашенко вже не має змоги приділяти значної уваги європейським цінностям і демократичним процедурам голосування, переслідуючи виключно прагматичні інтереси.

Таким чином, сукупність перерахованих факторів актуалізує питання реалізації проекту Союзна Держава і несе в собі численні ризики і загрози як для білоруського керівництва, так і для України, зважаючи на нашу зацікавленість у балансуванні безпекових компонентів в регіоні і не допущенні поглиблення російського впливу в регіоні. Грудень 2019 роки покликаний продемонструвати результативність маневрів Олександра Лукашенка та окреслити рамки подальшого розгортання подій, які проводитимуть червоні лінії між збереженням білоруської суверенності та отриманням економічних преференцій з боку Кремля.

Популярные публикации