Для чого Кремль випустив Шредера й що це означає для України?

Німеччина в останні десятиліття робила чіткий акцент на створення нового стратегічного альянсу з Росією та зміцнення спільних позицій на континенті.

Берлін вирішив позбутися від американського впливу отримавши натомість ще більшу залежність з боку Москви, яка проникла у всі ключові сфери існування ФРН – політика, бізнес, медіа. Попри міцне підґрунтя у вигляді сильної економіки та потенціал розширення геополітичного впливу коштом лідерства в ЄС, німецькі еліти або керівний клас суттєво деградували й ослабли з точку зору не тільки формування фундаментальних візій майбутнього розвитку, а й з точки зору реакції на найбільші виклики на континенті. Це добре відстежується на прикладі жахливих агресій Кремля проти Грузії у 2008 та України у 2014 роках з подальшим переростанням у повномасштабну війну проти України у 2022 році. Офіційний Берлін всіляко лобіював та проштовхував інтереси Путіна в Європі, загнавши себе у величезну залежність від російських енергоресурсів.

Герхард Шредер – це яскрава ілюстрація німецької політики на російському напрямку та уособлення кризи західних еліт. Ексканцлер Німеччини, який після закінчення політичної кар’єри перейшов працювати у North European Gas Pipeline Company, компанію оператора Північно-Європейського газопроводу, про запуск якого особисто з Путіним він домовився незадовго до власної відставки. Все б нічого, але всі прекрасно повинні усвідомлювати, що енергетичний сектор РФ – це не про великий бізнес, а про політичний шантаж та підкуп. Шредер тривалий час слухняно виконував усі забаганки Кремля, лобіював «Північний потік» та планово допомагав Москві посилити свій вплив на німецькі еліти. Навіть початок повномасштабної військової агресії Кремля проти України не змусив Шредера відмовитися від «прикормленого» місця у «Роснєфті», хоча згодом, все ж таки, він формально звільнився з посади голови ради директорів концерну, але чи звільнився у Путіна?

На фоні військових дій та санкцій від ЄС на енергетичний сектор Росії в Берліні виникла потреба передомовитися з Москвою по постачанню газу й нафти. І хто ж зголосився їхати на переговори? Звичайно, Шредер, який привіз з Москви не тільки варіанти домовленостей по газу, а й захопив і озвучив один зі сценаріїв Путіна щодо домовленостей «з українського питання».

Якщо детально проаналізувати ключові тези, які озвучив Шредер у своєму інтерв’ю для німецького видання Stern, то вони виглядатимуть наступним чином:

  • Війна проти України – помилка російської влади, але для її припинення потрібні поступки «з обох сторін».
  • Ідея повернути Крим військовим шляхом – не реалістична. По суті Шредер озвучив одну з ключових вимог Кремля – змусити Україну відмовитись від півострова де-юре.
  • Для Донбасу потрібно знайти модель вирішення конфлікту по типу швейцарського кантону – стара добра пісня про федералізацію України з формальним переходом так званих Л/ДНР під українську юрисдикцію.
  • Тимчасово окуповані території на півдні України також можна включити у формат федералізації по типу Л/ДНР.  Мова йде про відновлення роботи Мінського та Нормандського форматів у розширеному територіально спектрі. Як «ефективно» Москва готова працювати у дипломатичному полі ми вже побачили за вісім років. 
  • Путін прагне перемовин, але їх «блокує українська сторона». Європа повинна натиснути на Київ, щоб він пішов на поступки.

Підсумовуючи, у Кремлі зрозуміли, що військовим шляхом завоювати Україну у них не вийде, тому вони хочуть це зробити політичними кроками станом на зараз, коли диспозиція на фронті залишається для них сприятливою й український контрнаступ на півдні не набрав масштабного характеру. Здавалось би історія з відмовою претензій на Крим й збереженням формального контролю над усією материковою Україною – це хороший результат війни для офіційного Києва, але по факту Кремль пропонує зафіксувати лінію фронту станом на зараз й імплементувати в політичне поле України підконтрольні анклави на нашій території, що в підсумку повинно призвести до встановлення протекторату Москви над Києвом. Хочу великі сумніви викликає навіть можливість формальної реінтеграції, адже все буде залежати від того — зіллється Київ під Москву чи ні. 

Такий формат теоретично може сподобатись багатьом на Заході, але він точно неприйнятний для України. Одне зрозуміло чітко – Кремль знаходиться у важкій ситуації та розуміє ризики від можливих поразок на полі бою. Саме тому Путін прагне максимально використати всіх своїх агентів впливу на Заході, щоб продемонструвати власну «адекватність» й готовність до «переговорів». Насправді стратегічний задум залишається незмінним – встановлення повного контролю над офіційним Києвом та цілковите знищення української державності.

Популярные публикации