Чи стане Ердоган посередником для переговорів між Україною і Російською Федерацією?

Автор: Антон Найчук, директор Фонду громадської дипломатії

Емоційна конференція Зеленського пролила світло на два зовнішньополітичних пріоритети Офісу Президента – використати Ердогана у якості посередника у діалозі з Москвою та відновити пряме спілкування між Єрмаком та Козаком.

На перший погляд, ініціативи дещо суперечать одна одній. Адже, навіщо нам медіатор, якщо ми налаштовані на пряму комунікацію? Чи Ердоган має посприяти налагодженню спілкування між офіційними Києвом і Москвою? В будь-якому випадку, обидва варіанти обіцяють бути непростими в реалізації та можуть не дати очікуваного результату.

Пропозиція Зеленського була одразу підтримана турецьким лідером, який не проти посилити власні регіональні позиції. Проте, перші оцінки з Росії – достатньо критичні. Як Пєсков, так і Лавров скептично оцінили перспективи потенційного переговорного формату. Залишається очікувати нових коментарів за результатами телефонної розмови Ердогана з Путіним, який запланований на 3 грудня.

В Росії дійсно є підстави відмовитись від повноцінного турецького включення в переговори:

  1. В Кремлі не мають намірів позиціонувати себе стороною конфлікту. Навіть, якщо теоретично уявити Ердогана у якості медіатора, то для подолання конфлікту необхідно як мінімум два учасника, а Росія прозоро наполягає на «внутрішньому» характері протистояння в Україні, демонстративно не помічаючи своєї прямої участі.
  2. Ердоган не приховує своїх інтересів в Чорноморському регіоні в цілому та на кримському напрямку зокрема. Росіяни явно не задоволені жорсткими заявами турецького лідера з приводу півострова та категоричним засудженням самого факту анексії. В питанні Криму Ердоган більше стороні офіційного Києва, що обмежує його потенціал посередника для Кремля.
  3. Туреччина і Україна активно співпрацюють в оборонній сфері. Тільки на останній виставці SAHA EXPO була укладено два договори між українськими і турецькими компаніями на продаж двигунів для безпілотників. Висока вірогідність локалізації їх виробництва на території України. Турецьких спеціалістів запрошують у якості консультантів для обміну досвіду в управлінні літальних апаратів. Резонансним став прецедент бойового застосування безпілотника на лінії розмежування. Російська сторона радикально ставить до українсько-турецького зближення, що створюватиме для них додаткові питання з приводу нейтральності турецького лідера.
  4. Ердоган став ситуативним, але надійним союзником Британії, особливо коли спецслужбу МІ6 очолив Мур – прихильник активної і конструктивної політики на турецькому напрямку. Відчуваючи британську підтримку, Туреччина активно долучилась до ескалації, а згодом і до врегулювання ситуації в Нагірному-Карабасі, ставши посередником у переговорному процесі. Чи хотітимуть в Кремлі підключити Туреччину і до українського кейсу, знаючи про близькі дипломатичні контакти офіційної Анкари з британськими партнерами? Поки що виглядає сумнівно.
  5. А чи стане Туреччина надійним гарантом для України і Росії? На що розраховуватимуть в Кремлі? Щоб турецька сторона переконала українське керівництво виконувати політичну частину мінських домовленостей. Чи будуть такі можливості в Ердогана? Навряд. Особливо на фоні постійних провокацій на лінії розмежування, відсутності видимих перспектив для організації безпечного волевиявлення на окупованих територіях та розуміння офіційним Києвом загроз від практичного втілення комплексу мір в теперішній редакції.

З урахуванням усіх факторів логічними постають питання: а чи потребуватиме Росія такого посередника? та чи допоможе він Україні досягти бажаних цілей?

В першому випадку, Росія веде важливі перемовини з США та розраховує досягти пакетного рішення, яке включатиме взаємовигідне врегулювання «донбаського кейсу».

В Кремлі не приховують свого розчарування Францією і Німеччиною, які не тільки не «грали під музику» Кремля й не змушували Україну йти на прийняття політичної частини мінських домовленостей, але й, у якийсь момент, взагалі обережно стали на український бік, натякаючи на можливості часткового перегляду мінської дорожньої карти.

Саме тому, в Росії дійсно розраховують домовитись з США в обхід усіх учасників Нормандського формату, щоб американці знайшли інструменти впливу на українське керівництво. В іншому випадку, Кремль готує платформу для замороження ситуації на окупованих територіях, приймаючи послідовні рішення зі створення єдиної економічної зони між так званими «ЛДНР», допуску місцевої продукції на російські ринки, оптимізації видатків на утримання територій.

Чому Туреччина має стати тим гравцем, який кардинально змінить існуючу ситуацію? Аргументів «за» не так багато.

В другому випадку, треба зрозуміти, які завдання намагаються вирішити в Офісі Президента шляхом залучення Ердогана? Складно уявити як турецький лідер має переконувати Путіна прийняти зміну мінських домовленостей. Посприяти у вирішенні економічних питань? Сумнівно, щоб слово Ердогана грало ключову роль в збереженні транзиту газу через українську територію після 2024 роки чи зняття енергетичної блокади України.

Хіба що турецький лідер запланував долучитись до створення і управління газовим консорціумом, який управлятиме українським ГТС та відповідатиме за транзит газу з Росії в Європу нашим маршрутом, зберігаючи при цьому «Турецький потік». Моделювати такий сценарій надзвичайно складно.

Повернути Крим? Поки що з цим завданням не готові справлятись ні в Європі, ні в США, і говорити з ним про це Росія однозначно не буде.

Теоретично, не можна виключати, що за посередництва Ердогана Україні вдасться досягти звільнення політичних в’язнів з числа кримськотатарського населення. Звичайно, навіть такий крок був би важливим, але кардинально ситуації на Донбасі чи у Криму він не виправить.

Популярные публикации