Покоління Сі: Імператорська перебудова Китаю

На сьогодні Китай є одним із головних акторів у поліцентричній міжнародній системі світу. Події, які відбуваються на китайській внутрішній арені, цілком ймовірно будуть відображатись на зовнішніх діях. За словами очільників «Червоного дракона», Китай повинен «переродитись як фенікс» в економічній сфері, соціальних показників та політики, а також вступити в «нову еру», де буде диктувати свої умови й стане в один могутній ряд із США.
Після результатів з’їзду ЦК КПК, який відбувся 17 жовтня 2017 року, стало відомо, що генеральний секретар Сі Цзіньпінь повністю переформатовує політичну систему Піднебесної. Хоча така тенденція прослідковується ще з 2013 року, і характеризується такими факторами:

  • правка в конституції, яка знімає обмеження щодо кількості термінів перебування на посаді для голови і віце-голови КНР;
  • повне відхилення від колегіальності в прийнятті рішень, яке було започатковане Деном Сяопіном;
  • концентрація влади в руках вузького кола осіб, які наближені до Сі Цзіньпіна;
  • чистка старої політичної еліти в першій каденції правління генерального секретаря КПК.

Що з цього виходить? Було досить гарно обіграно факт, що Китай продовжує знаходитись у стані економічної кризи, і для успішного виходу з неї потрібно консолідувати владу в руках сильного лідера. Таким лідером виявився Сі та його «18 друзів» (так їх називають в експертних колах), які зібрали навколо себе всі гілки влади, армію, партію, ЗМІ, народну озброєну міліцію… І цей список можна продовжити…

Майже всі державні структури очолюють близькі друзі або довірені особи генсека. Останнім елементом закріплення логічного ланцюжка стало призначення міністра контролю КНР Яна Саоду у кінці березня цього року. З цього виходить, що роль інших політичних інститутів у прийнятті рішень обмежується, а ієрархічна модель, яку запроваджує Цзіньпінь тільки підсилює свою значущість та могутність в державі.Тепер кожне рішення яке буде протягуватись в Китаї не зможе  зреалізуватись без Сі та його команди, які, в першу чергу, будуть орієнтуватись тільки на власні інтереси.

Не виключно, що після першої п’ятирічки, яка була виконана по програмі максимум, Сі Цзіньпін розпочне жваве посилення внутрішньої політики. Перш за все, це буде стосуватися реформування певних галузей країни, які допоможуть вийти із кризи. Також не потрібно забувати і зовнішню політику, яка дасть змогу підвищити легітимність влади у китайському суспільстві. На разі, ЛюХе (довірена особа Сі Цзіньпіна з економічних питань) буде корегувати всю економічну систему червоних. За його діями зрозуміло, що китайські державні компанії, які орієнтовані на технології, виходять на глобальний рівень. За їхньою позицією, саме державний сектор має стати генератором розвитку інновацій, який в недалекому майбутньому перетвориться в гегемона технологічної продукції в світі.

На східному фронті в Піднебесної залишається прагматична позиція, укріплювати цей регіон своєю продукцією, та посилювати вплив на сусідні країни. На мою суб’єктивну думку, Китай розпочне перші кроки політичної «інтервенції» стосовно країн сусідів, адже без цієї позиції прирівнятись до могутності США їм буде неможливо. До того, на Сході залишаються сильні конкуренти: Індія, Японія, «Азійські тигри» та низка інших країн, які тільки посилюють свій вплив на міжнародній арені.

Варто згадати і про ініціативу «Один пояс – один шлях», яка є новим «вікном в Європу», правда вже зі сторони Китаю. В основу цього проекту лягла концепція двох глобальних економічних напрямків – «Новий Шовковий шлях в Європу» та «Морський Шовковий шлях XXI століття. Планується, що основним напрямком нового шляху стане Китай – Центральна Азія – Росія – Європа (до Балтійського моря), і морський: Китай – Центральна та Західна Азія – Перська затока і Середземне море, Китай – Південно – Північна Азія  – Індійський океан. Таким чином «Один пояс – один шлях» збирає навколо себе 60 країн світу на території яких проживає 63% населення всієї планети.

За допомогою цієї програми, Китай зможе «розплутати клубок внутрішніх ниток» таких як: часткового подолання безробіття, розвитку слаборозвинених регіонів, на приклад бідна провінція Сіньцзян. Але з другої сторони Європа, точніше країни, які відіграють найважливіші позиції, чинять опір, не бажаючи підігравати геополітичним стратегіям Червоних драконів. Блокування товарів, перевірка їх на якість і т.п. Адже вони чітко розуміють, що вісь «Один пояс – один шлях» – це досить крута геополітична стратегія, яка має на меті глобальні політичні наміри. І якщо в цьому випадку не протидіяти, можна сильно послабити свої позиції в світі, притому відкриваючи двері Китаю.

Щодо США, то на сьогодні відносини між двома країнами перебувають в центрі уваги всієї світової політики. Адже посилення впливу КНР та нових лідерських амбіцій Сі Цзіньпіна в середині країни та за її межами, примушує американців провести стратегічну переоцінку двосторонніх взаємодій. Через напругу, яку створює керівництво Китаю, в американо-китайських відносинах будуть протиріччя, які негативно впливатимуть на сучасну міжнародну систему.

Отже, комуністично-імператорська система, яка створюється у КНР змінює політичну систему та створює контроль над усіма сферами життя в країні. Роль колегіальності започаткована Сяопіном стрімко знижається, а Сі та команда вирішують всі стратегічні завдання і приймають важливі політичні рішення, без урахування інших політичних інститутів. Китай починає змінювати вектори міжнародного устрою і налагоджує нові зв’язки, які йому допоможуть стати гегемоном глобальної торгівлі в світі. На мою суб’єктивну думку, в другий термін, Сі Цзіньпінь розпочне активну геополітичну гру, яка буде по-новому визначати роль Китаю в міжнародній системі.

 

Автор: Ігор Кирилюк, студент КПНУ імені І. Огієнка