«Зрада» скасовується: чи є реальне майбутнє у Союзної держави?
Автор: Олександр Гнидюк, експерт Фонду громадської дипломатії

В медіапросторі протягом останніх місяців точаться серйозні дискусії навколо формату можливих домовленостей між Олександром Лукашенко та Володимиром Путіним щодо реанімації проекту Союзної держави. Після ряду провальних переговорів сторони, все ж таки, почали говорити про можливий компроміс. Однак не варто роботи поспішних висновків й розганяти умовну «зраду», адже інтереси обох переговорних суб’єктів дещо відрізняються, що може вплинути на кінцевий результат.

У Кремлі прагнуть дотиснути білорусів на предмет конкретних домовленостей, які створять передумови для дійсно поглибленої політичної інтеграції, за якої офіційний Мінськ буде змушений поступитися частиною свого суверенітету. В цьому питанні проявляє неприхований інтерес особисто Володимир Путін, який прагне продемонструвати певні успіхи Союзної держави, яка, де-юре, була створена ще двадцять років тому. Для Путіна подібна «перемога» матиме додатковий символізм, оскільки цей президентський термін, з високою ймовірністю, стане для нього останнім. Саме тому поглиблена інтеграція Білорусі до складу Росії, на ряду з «анексією Криму» може стати підтвердженням іміджу збирача втрачених земель та позитивним підсумком всього періоду правління. Більше того, це отримає високий рівень підтримки в середині російського суспільства.

З іншого боку знаходяться інтереси білоруської сторони, які, вже традиційно, полягають у використанні накатаної схеми – «економічні вигоди в обмін на теплі політичні заяви». Для Олександра Лукашенка важливо отримати доступ на величезний російський ринок та зберегти низькі ціни на енергоресурси, зважаючи на сировинну залежність білоруської економіки та цілий комплекс НПЗ, функціонування яких напряму залежить від дешевих цін на нафту.

Ще один ризиковий аспект полягає у політичній площині, адже на серпень 2020 року заплановані чергові президентські вибори в Білорусі, які мають стати останніми для незмінного лідера країни. Олександр Лукашенко вже зараз намагається зачистити політичне поле під свого старшого сина Віктора Лукашенка, який багато років працює на посаді помічника президента з національної безпеки та вважається одним з кураторів силового блоку.

В даному випадку модель й навіть сама можливість транзиту залишаються дискусійними та будуть залежати від багатьох обставин, серед яких варто виділити дві ключових – стан економіки та позиціювання країни на міжнародній арені. Зрозуміло, що в такій ситуації розраховувати на підтримку зі сторони ЄС та США не доводиться. Це створює додаткові ризики для президентської сім’ї, адже, на даний момент, офіційний Мінськ зіштовхується з певними проблемами на Заході й зберігає величезну залежність від Москви. Російська сторона намагається використати подібну ситуацію з максимальною вигодою для себе, що, в багатьох випадках, суперечить інтересам Білорусі.

Саме тому Олександр Лукашенко прагне диверсифікувати потенціал міжнародної співпраці шляхом налагодження діалогу з КНР та рядом інших впливових акторів. Разом з тим, білоруський президент прагне втримати максимальний баланс на рівні двосторонніх відносин з Росією, який дозволить отримати певні бенефіти, але й, водночас, втримати необхідний рівень суб’єктності для захисту власного суверенітету. Передбачити кінцевий результат цієї комбінації доволі складно, але спробуємо проаналізувати ключові дії з обох сторін.

Партнерство на грані фолу

Почнемо відлік з буденної події, позбавленої на перший погляд будь якої інтриги – парламентських виборів у Білорусі, які проходили в форматі тижневого марафону й завершились цілком прогнозованим результатом. Під час кампанії прослідковувалась активізація проросійського дискурсу зі сторони окремих активістів та представників тамтешніх політичних партій. Зрозуміло, що рівень впливу білоруських партійних проектів на політичне життя в середині країни залишається критично низьким, однак варто виокремлювати тенденції, які полягають у намаганні Москви максимально використати інструменти м’якої сили для формування сприятливого для себе порядку денного. Очевидним також залишається і той факт, що Олександр Григорович не міг залишити поза власною увагою подібні прояви уваги. Особливо під час достатньо напружених переговорів з Росією.

Згодом сторони розпочали активну підготовку до організації зустрічі на рівні очільники обох держав, на яку російська сторона покладала особливі сподівання. Однак фактично одразу після вильоту білоруського президента в Сочі на зустріч з Путіним, в Мінську розпочалась багатотисячна акція протесту проти приєднання до складу Росії. На ще більшу вагу заслуговує той факт, що поліція та іншого роду силові структури, вперше за довгий час, проявили неабияку лояльність щодо мітингувальників. З цього можна зробити висновок, що сценарій «гри в демократію» Олександр Григорович засвоїв і організував прогнозовану відповідь. Переговори тривали довго, але не принесли жодної конкретики. Президенти навіть не домовились про спільну заяву для представників медіа.

Консультації щодо створення Союзної держави відновились у звичному форматі, без участі президентів та серйозних змін. Сторони заявили про те, що в центрі уваги залишились ті ж речі, про які згадували ще до початку переговорів – ціни на нафту, газ та Податковий кодекс. Черговим тригером стало отримання білорусами кредитного траншу від КНР на 500 млн доларів, які раніше Мінськ планував взяти у Москві. Договір з китайцями було підписано 16 грудня. Пекін погодився виділити білорусам «терміновий кредит» під «загальні цілі». Тобто, білоруська сторона зможе використати ці кошти для реструктуризації боргових зобов’язань та поповнення золотовалютного резерву. Подібний факт доцільно сприймати як демонстрацію власного статусу на міжнародній арені зі сторони офіційного Мінську.

Реакцій з російського боку не змусила себе довго чекати. Наступного дня територію Російської Федерації покинув одіозний мільярдер Михайло Гуцерієв, якого вважають одним з ключових бізнес-партнерів Олександра Лукашенка. За інформацією в ЗМІ, після короткого вояжу в Європу бізнесмен приземлився в аеропорту Мінська. А вже 18 грудня на ряді найбільш популярних telegram-каналів Росії почала з’являтися інформація про обшуки в офісах «РуссНефти» та ряду інших компаній, які належать Гуцерієву. Причина полягає у звинуваченні в незаконних поставках нафтопродуктів на територію України та Туреччини, увага, через територію Білорусі. І це при тому, що нафтовий бізнес на території Білорусі, як відомо, знаходиться у сфері інтересів «президентської сім’ї».

Крім того, Гуцерієв займається калійними добривами, і, за підтримки Лукашенка, отримав китайський кредит на розробку ще одного родовища на території РБ під державні гарантії зі сторони Мінська.

Ситуація виглядає так, що Кремль вирішив завдати удару по фінансовим активам Олександра Лукашенка напередодні зустрічі лідерів-країн СНД в Санкт-Петербурзі. Російський президент зробив ще один сигнал на адресу білоруського візаві під час свого прес-марафону напередодні згаданого саміту, де він дав чітко зрозуміти – Росія не піде на поступки по ряду принципових економічних питань, допоки не буде 100% гарантії відносно реальної інтеграції Мінська.

У відповідь на це Олександр Лукашенко провів засідання Ради Безпеки, в ході якого було прийнято новий план оборони Білорусі. В ньому робиться акцент на стратегічному стримуванні можливої військової агресії щодо сусідніх держав, в тому числі і Росії. Хоча після цього Лукашенко зазначив на необхідності посилення співпраці у сфері оборони в рамках ОДКБ та СНД, але подібні дії, безумовно, викликали додаткові питання з російської сторони.

Російський саміт СНД не став проривним в напрямку формування нових домовленостей між Мінськом та Москвою. Хоча після його завершення представники обох сторін говорили про певний прогрес у переговорах та погодженні дорожніх карт по окремим напрямкам, але ключові проблеми залишились не вирішеними.

Що буде далі?

На даний момент точиться багато дискусій щодо імплементації 31 дорожньої карти на двосторонньому рівні, які дозволять рухатись далі в процесі створення Союзної держави. Однак ключові проблеми залишаються не вирішеними, про що максимально відверто розповів білоруський президент у своєму останньому інтерв’ю для «Эхо Москвы». Лукашенко зберіг традиційну риторику щодо братніх народів, спільної історії та системи безпеки, але дав чітко зрозуміти – об’єднання може мати виключно економічний характер, без політичної складової. Він дав зрозуміти, що Мінськ готується до різних варіантів розвитку ситуації у переговорах з Москвою.

Більше того, білоруський очільник пішов на підвищення ставок, заявивши про можливе зниження транспортування російської нафти через трубопровід «Дружба» (зниження транзиту з 60 млн тонн, до 20 млн тонн). Зрозуміло, що подібні заяви орієнтовані виключно на створення певного тиску на Кремль. Важко розраховувати на практичну реалізацію цієї ініціативи, зважаючи на пряму енергетичну залежність білорусів від російської сировини, яка, всупереч податковому маневру, залишається дешевшою у порівнянні з середніми цінами на ринку. Також Олександр Григорович у черговий раз пояснив, що він не зацікавлений у тому, щоб «зливати» суверенітет власної держави та перетворюватись у сировинний придаток Росії.

Тому питання щодо майбутнього формату Союзної держави залишається відкритим й політичні баталії на рівні обох сторін продовжаться у 2020 році.

Популярні публікації