Вибори 2019: чому Зе вдалось?

Можна скільки завгодно говорити про відсутність політичної культури чи ставити під сумнів емоційні пориви абсолютної більшості населення, але пропоную відповісти на просте питання – чому Зе вдалось?

Президентська кампанія, про що засвідчив результат, не супроводжувалась пошуком кардинально інших смислів, стратегій чи програм, до яких безнадійно апелювали політики. Виборці, у своєму сприйнятті, використовували два простих критерії – «вірю» або «не вірю». В цьому випадку не потрібно говорити про зрілість громадянського суспільства чи всюдисущих агентів Кремля. Проблема в тому, що традиційні політики-важковаговики втратили залишки будь якої довіри. Суспільство не готове більше сприймати старі образи, які не можуть зрозуміти реальних потреб громадян. Адже найгірше для політика – це втрата відчуття реальності.

Сучасний інформаційний простір створює безліч інструментів для комунікації, відкриває доступ до величезного масиву даних. Це змінює саму сутність сприйняття політиків, послаблює усталені формати і виводить конкуренцію на якісно новий рівень. Газети, борди та телевізор можуть забезпечити фракцію в парламенті, але це не створить додану вартість.

Нікому не цікаво витрачати час на перегляд проплачених ефірів з лояльними «експертами». Це руйнує будь який сенс дискусії, створює надмірну зону комфорту для самих політиків. На виході такий продукт перестає бути цікавим для всіх учасників процесу.

Натомість, на перший план вийшли саме емоції. І в цьому ключі страшилки Порошенка явно поступались хайповим відео Зеленського в Instagram, які дивилися мільйони реальних людей.

Він зумів акумулювати всі запити в одній точці і вистрілити тоді, коли цього вимагав час. Протягом усієї кампанії команда Зеленського конструювала позитивні посили, вони формували образ реальної людини, яка має свої переваги/недоліки.

Парадокс ситуації полягає у тому, що «віртуальний» кандидат виявився найбільш реальним і живим!

Зеленський продемонстрував своїм найбільшим скептикам, що він може вийти на дебати і повністю розбити свого опонента. Зеленський апелював до глядачів, ототожнював себе з голосом простого народу – це правильно!

Натомість, команда Порошенка намагалась створювати зовсім іншу реальність. Як це не дивно звучить, але Порошенко вибрав дуже сумнівний посил – «страх». Він ототожнював себе не тільки з армією, а й з самою державою. І це все після втрати території, після п’яти років війни, після десятків тисяч смертей. Люди втомилися жити в постійному відчутті страху!

Ще один промах – бордова кампанія. Петро Олексійович почав порівнювати себе з Путіним, розуміючи його антирейтинг в Україні. Але це не має нікого дивувати, бо команда Порошенка регулярно використовувала кейси Путіна. Вони не врахували, що одна з найбільших відмінностей між українцями і росіянами полягає у сприйнятті влади.

Українці – це яскравий приклад патерналістського суспільства, але це суспільство відмовляється приймати самодержця. Українці готові обирати гетьмана / президента / лідера нації, але прагнуть його «контролювати».

Після першого туру нам намагались показати модифіковану версію Порошенка, але подібний крок виборці не оцінили. Порошенко не просто зберіг жорстку праву риторику, він її максимально посилив. Чинний глава держави, на той момент, протягом усієї кампанії фрагментував поле / роз’єднував суспільство.

За крок до фінішу команда Петра Олексійовича вирішила боротися за голос молоді. Під це намагались підв’язати меседж – «Виберіть мене, тоді буде молода команда!». Продовження відбулось під час дебатів, куди Порошенко з’явився в оновленому образі, однак комірець так і залишився білим. Порошенко вийшов на стадіон з поставленою метою – зіграти на полі Зеленського, він відійшов від фахової дискусії і спробував апелювати до емоцій. Не потрібно плекати ілюзій, результат був відомий до початку дійства, але Порошенко поступився і, тим самим, наблизив свій розгром.

Українці важко вчаться, але старі теми вже не працюють. Зеленський – протест проти традиційних еліт, які регулярно провалювали свої іспити перед суспільством. Ніхто не знає, яким президентом стане Зеленський, але він повинен врахувати помилки попередників.

Олександр Гнидюк, для “Хвилі”

Популярні публікації